Система міжнародних відносин наприкінці XIX - на початку XX ст

Після 1871 р. в Європі запанував «озброєний мир» — такий мир, під прикриттям якого відбувалася підготовка до війни. Напруженість обстановки зростала в умовах швидкого промислового і технічного прогресу, що дало змогу безперервно вдосконалювати зброю. Така обстановка призводила до постійної гонки озброєнь, якої не знала попередня епоха. Кожний крок будь-якої держави у напрямі збільшення військової могутності викликав кроки у відповідь інших держав.

Дип-ломатичні зусилля європейських урядів були спрямовані на пошук союзників у майбутній війні, загроза якої повільно, але неухильно наростала з кожним роком.

Поразка Франції у війні з Пруссією, втрата нею Ельзасу і Лотарингії, величезна 5-мільярдна контрибуція стали першим джерелом напруже-ності. Франція не могла примиритися з ганебною поразкою і в Берліні, побоюючись реваншу, вирішили, що потрібний ще один, тепер вже остаточний, розгром Франції. В такій си-туації і та, й інша сторони почали інтенсивно шукати союзників. Канцлер Німецької імперії Бісмарк, розумів, що для повної ізоляції Франції потрібна сильна коаліція на чолі з Німеччиною.Це зав-дання Бісмарк спробував розв'язати шляхом створення Союзу трьох імператорів (1872-1878). Цей Союз(Німеччина, Австро-Угорщи-на, Росія) не міг бути міцним і тривалим, оскільки Росія, вступивши до нього, не відмовилася від підтримки: Російсько-турецька війна (1877-1878) і Берлінський конгрес (1878 р.) остаточно підірвали Союз трьох ім-ператорів.

Подальша діяльність Бісмарка по ізоляції Франції призвела до ство-рення Троїстого союзу. В 1882 р. було укладено договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією. Ця Воєнна коаліція була спрямована одним вістрям проти Франції, другим — проти Росії. В основі зближення Франції і Росії були політичні, економічні й стра-тегічні інтереси.

В першій половині 90-х pp. франко-російський союз було оформлено консультативним пактом (1891) і таємною воєнною конвенцією (1892). Це забезпечило Франції воєнну допомогу Росії у разі сутички з Німеччиною або Італією, а Росії — підтримку у випадку нападу Німеччини або Австро-Угорщини. Для зовнішньої політики Англії другої половини XIX ст. була ха-рактерна так звана політика' «блискучої ізоляції». Навесні 1898 р. почалась іспано-американська війна. Відстала Іспанія, яку роздирали внутрішні суперечності, була скоро розбита. Вона втратила Кубу, яку окупували війська США, а також острови Пуерто-Ріко і Гуам.

Основною ареною англо-німець-кого суперництва була Південна Африка. Тут було знайдено алмази, золото. І Лондон, і Берлін поставили собі за мету заволодіти цими багатствами,

В 1902 р. було підписано англо-япон-ський союзний договір, що означав кінець політики «блискучої ізоляції».В 1904 році Японія почала війну проти Росії. Війна завер-шилась підписанням Портсмутського миру (23 серпня - 5 вересня 1905 р.), за яким Японія здобула Південний Сахалін, Порт-Артур і право проникнення в Маньчжурію. На початку XX ст. відбувається нормалізація відносин між Англією і Францією. Було підписано таємну англо-французьку угоду Антанта (у 1907 р. приєдналась і Росія.)