Особливості біохімічних змін в окремих органах і тканинах під час роботи м'язів

Серцевий м'яз (міокард). У міокарді знаходиться велика кількість ферментів аеробного обміну, тому в ньому переважають аеробні енергетичні реакції. У стані відносного спокою основним джерелом енергії є жирні кислоти, кетонові тіла та глюкоза. За напруженої роботи міокард поглинає з крові й окислює молочну кислоту, тому запас глікогену в ньому майже не витрачається.

Головний мозок. Під час роботи м'язів у клітинах головного мозку посилюється аеробний енергетичний обмін, що виражається у збільшенні споживання глюкози й кисню з крові, у підвищенні швидкості поповнення запасів глікогену й фосфоліпідів, посиленні розпаду білків і накопиченні аміаку.

Скелетні м'язи. Біохімічні зміни, що відбуваються у скелетних м'язах під час роботи, зазвичай визначають за вмістом продуктів метаболізму м'язів у крові, сечі, повітрі, що видихається, або безпосередньо у м'язах. Наприклад, як показник інтенсивності аеробних процесів часто використовують величину максимального споживання кисню. Інтенсивність гліколізу визначають шляхом виміру вмісту молочної кислоти, креатинфосфокіназної реакції – за вмістом у крові креатину й креатиніну; про включення жирів в енергообмін судять за вмістом у крові вільних жирних кислот і кетонових тіл. За показниками кислотно-лужної рівноваги роблять висновок про здатність організму протистояти несприятливій дії кислотних продуктів анаеробного обміну. Тривала робота призводить до збільшення вмісту білків, аміаку та сечовини в крові, що свідчить про суттєві зміни в амінокислотно-білковому обміні.