М’які лікарські форми

Все «идеи» возникают из впечатлений путём их соединения и комбинации. Общие идеи (или общие абстрактные понятия), образуются в результате процессов абстрагирования, отделения от простых «идей» сходных признаков и соединения их в новую идею. Т.о. абстрактные понятия получаются человеком не сверхчувстенным путём, они не заимствуются из сферы идеального духа. Сложная «идея» формируется как составной образ, в котором размываются индивидуальные признаки объектов. Локковские представления об абстракции и обобщении «идей» позволили научно объяснить природу общих понятий, что послужило широкому признанию этих представлений и на неск веков сделало их теоретической основой школьной дидактики. Эта теория воплотилась в «принцип наглядности» обучения.

В природе существуют лишь отдельные предметы, а общность явлений возникает лишь в сознании человека путём рефлексии. Локковское толкование абстракции открыло дорогу трактовкам содержания понятия как порождённого лишь силой сознания, которое строит понятия в соответствии со своей собственной природой.

Вступ

Фармація - це комплекс наук (технологія ліків, фармацевтична хімія, фармакогно­зія, організація й економіка фармації, менеджмент і маркетинг), які вивчають питання, що стосуються лікознавства.

Сучасна фармацевтична наука повинна випереджати практику, відкриваючи нові шляхи удосконалення лікарського забезпечення населення України.

За останні роки в області фармації відбулися істотні зміни: введено в дію Закон України «Про лікарські засоби», що передбачає виробництво лікарських засобів з ура­хуванням міжнародних норм; затверджені «Стандарти акредитації аптечних установ», що передбачають належну аптечну практику; поетапно впроваджуються міжнародні й європейські стандарти у фармацевтичну галузь України.

Значення фармації для охорони здоров’я населення визначається тією роллю ліків, яку вони відіграють у сучасній системі лікувально-профілактичних заходів.

Разом зі з’явою нових ефективних лікарських засобів підвищилася необхідність у сучасному науковому обґрунтуванні способів виготовлення й удосконалення технології лікарських форм з метою одержання стабільних лікарських препаратів з оптимальним терапевтичним ефектом.

Раціональне використання лікарських засобів на сьо­годнішній день є однією з найбільш актуальних проблем охорони здоров’я, що потребує вирішення багатьох зако­нодавчих, організаційних, методологічних та інших пи­тань. Розв’язання цієї проблеми буде сприяти збережен­ню здоров’я української нації, збільшенню тривалості жит­тя населення та поліпшенню якості життя хворих. Істотна роль у підвищенні ефективності та безпеки лікарської те­рапії належить фармацевтичній опіці. Формування системи фармацевтичної опіки, перш за все, має за мету прийняття провізором відповідальності перед конкретним пацієнтом за результат лікування лікарськими препаратами. Роль фармацевтичної опіки істотно зростає в умовах поширення самолікування, коли провізор в аптеці стає основним консультантом пацієнта. Сьогодні в Україні зареєстровано понад 14 тис. лікар­ських препаратів. У таких умовах проблема їх безпечного застосування та контролю шляхом створення та розвит­ку системи фармакологічного нагляду є однією з актуаль­них у системі охорони здоров’я. (3, 4)

2. Основна частина

Технологія ліків - це наука про теоретичні основи і виробничі проце­си переробки лікарських засобів у лікарські препарати (ліки) шляхом надання їм визначеної лікарської форми на підставі установлених фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей. Це самостійно ведуча фармацевтична дисципліна, що визначає зміст прак­тичної діяльності провізора.

Сформовані на той час умови: принципово нова система фармацевтичної освіти, значні досягнення фармацевтичної науки (розроблені нові способи виробництва ліків, нові види лікарських форм), розвиток промислової фармації прискорили процес диференціації тех­нології ліків на технологію ліків аптечного і заводського виробництва.

Заводське (промислове) виробництво є багатосерійним і здійснюється механізо­ваними фармацевтичними підприємствами (заводами, фабриками).

Аптечне виробництво займається виготовленням ліків за індивідуальними пропи­сами, приготуванням внутрішньо аптечних заготівель, розфасуванням і здійснюється в умовах ап­теки. Воно відрізняється великим асортиментом дрібносерійної продукції. В умовах аптек готують лікарські препарати, нестійкі при зберіганні і складні, що мають індиві­дуальне дозування.

Аптечне і заводське виробництво доповнюють одне одного, розвиваються й удос­коналюються паралельно.

Сучасна наука поставила перед технологією лікарських форм ряд зовсім нових дос­лідницьких і практичних завдань, рішення яких дозволить якісно змінити підхід як до питань створення лікарських форм, так і до самого лікарського препарату. Основні з них:

- проведення фундаментальних комплексних досліджень в області технології, біо­фармації і фармакокінетики лікарських засобів;

- розробка нових видів лікарських форм і удосконалення існуючих;

- створення пролонгованих лікарських препаратів, а також лікарських форм, що зас­тосовуються у педіатричній і геріатричній практиці;

- пошук нових допоміжних речовин, розширення асортименту консервантів і стабі­лізаторів для ін’єкційних лікарських форм;

- використання сучасного пакувального матеріалу;

- розширення досліджень з питань механізації й автоматизації технологічних про­цесів виробництва в аптеках. (1)

2.1. Короткий нарис історії розвитку м’яких лікарських форм

2.1.1. Технологія лікарських препаратів у давню епоху.

У цей період медицина і ліки перебували в основному в руках жерців, які у храмах лікували хворих, використовуючи в такий спосіб медицину як засіб ідеологічного впли­ву на поневолені маси, щоб приховати від народу застосовувані ліки, даючи їм хитро­мудрі назви різних богів. На той час були вже відомі такі технологічні процеси, як подрібнення, просіювання, і настоювання, проціджування, варіння. Керуючись цими методами, виготовляли і такі лікарські форми, як примочки, мазі, відвари, пігулки, соки рослин та інші ліки, які місти­ли рослинні, тваринні і мінеральні речовини. Цей період характеризується утворенням основного фонду лікарських засобів.

У рабовласницьку епоху первісними пам’ятниками розвитку фармації були Єгипет, Індія, Китай, Тибет, а також інші країни.

2.1.2. Лікарські препарати грецької фармації.

Одним з відомих лікарів древньої Греції був Гіппократ - основоположник античної медицини і фармації. Своїми природно-науковими дослідженнями Гіппократ і його шко­ла підтримували матеріалістичну лінію в науці і фармації. Заслугою Гіппократа в історії медицини було звільнення її від впливу жрецької храмової медицини і визначення шляху її самостійного розвитку. У цей період особливо широко застосовувалися відвари, мазі і кашки. Ліки готували лікарі і зберігали їх разом із запасами лікарської сировини в спеціальних приміщеннях (комора - ароіеса).

2.1.3. Лікарські препарати римської фармації.

Розвиток лікознавства у древньому Римі спадково пов’язаний з давньогрецькою фармацією. Найвизначнішим лікарем древнього Риму був Гален (131-201), праці якого дуже впли­нули на розвиток медицини і фармації в середні століття. Він узагальнив уявлення античної медицини у вигляді єдиного вчення. У своїх поглядах на природу організму Гален дотримував вчення Гіппократа, доповнюючи його ідеалістичним уявленням Платона. Гален описав і системати­зував порошки, пігулки, таблетки, настої, відвари, збори, розчини, мікстури, примочки, компреси, припарки, мазі, мила, кашки, пластири, вина й оцто-меді.

2.1.4. Технологія лікарських препаратів у період XIII-XVIII ст.

Значну роль у розвитку технології ліків зіграло лікознавство Древньої Русі. Фарма­ція Русі не пішла по шляху наслідування іноземного, а розвивалася самобутньо своїм шляхом. Ліки готували в зелейних крамницях, де проводилася не тільки первинна об­робка сировини, але й одержання лікарських форм.

У XII сторіччі внучка Володимира Мономаха Євпраксія (Зоя) - згодом дружина візантійського імператора - написала книгу «Мазі», яка свідчить про високий рівень медицини і фармації тодішньої Русі. У рукописних лікарських порадниках зверталася увага на якість ліків, на способи відрізняти їх від підробок.

В другій половині XVII століття були складені рукописні «Фармакопеї», які містили прописи і способи виготовлення настоїв, екстрактів, настойок, медичних мазей, по­рошків, інших лікарських форм і препаратів.

2.1.5. Друга половина XX ст.

У 1976р. у Всесоюзному науково-дослідний інститут фармації (ВНДЇФ). проводилася велика робота з удосконалення технологічних процесів. Систематично вивчалася рецептура аптек, що дозволяла виявити найбільш розповсюд­жені прописи ліків з метою їх переведення на заводське виробництво.

Головним науково-дослідним інститутом з промислової технології ліків був на той час Державний науковий центр лікарських засобів (ДНЦЛЗ) у Харкові, який проводив велику роботу в області створення технології новогаленових препаратів із глікозидо- і алкалоїдоносних рослин, вивчення екстракційного процесу й удосконалення апаратури, створення нового типу супозиторних і мазевих основ, а також удосконалення різних стадій виробництва ампулованих розчинів, таблеток, аерозолей та інших лікарських форм. (6)

М’які лікарські форми

2.2.1. Лініменти (Linimenta)

Лініменти (або рідкі мазі) – лікарська форма для зовнішнього застосування, що представляє собою густі рідини або драглисті маси, що плавляться при температурі тіла.

Лініменти займають якби проміжне положення між рідкими і м’якими лікарськими формами: вони дуже близькі до інших груп мазей за використовуваними речовинами, способом застосування, у той же час технологічні прийоми виготовлення, рідка конси­стенція поєднують їх з рідкими лікарськими формами.

Сучасна екстемпоральна рецептура лініментів різноманітна і може бути досить складною. Значна кількість лініментів випускається промисловістю. Це лініменти-розчини: капсин, капситрин, перцево-камфорний, перцево-аміачний, хлороформний склад­ний, метилсаліцилату складний, скипидарний складний, санітас; лініменти-емульсії: аміачний, нафтальгін; лініменти-суспензії: бальзамічний по Вишневському; комбіно­вані лініменти: левоміцетину, стрептоциду.

Виготовляють лініменти в основному двома способами: змішуванням та розмелюванням в рідкому середовищі. Вибір способу приготування залежить від типу лініменту, очікуваної ступеня дисперсності лікарських речовин і особливостей вихідних речовин, в тому числі емульгатора. Змішуванням отримують лініменти-розчини та лініменти-емульсії. Розмелюванням в рідкому середовищі - лініменти-суспензії і більш складні дисперсні системи.

Широке застосування лініментів у медичній практиці обумовлено їх перевагами:

- лікарські речовини з лініментів легко всмоктуються шкірою, тобто мають висо­ку біологічну доступність;

- у порівнянні з мазями лініменти легше наносяться на шкіру;

- менше залишають слідів на шкірі й одязі хворого.

Недоліки даної лікарської форми:

- невисока стабільність ряду прописів;

- незручність транспортування.

2.2.1.1. Контроль якості, зберігання й удосконалення технології лініментів

Контроль якості лініментів здійснюють за відхиленням у масі, а також за органолеп­тичними показниками: однорідністю, відсутністю сторонніх включень, кольором, запахом.

Упаковують лініменти зазвичай в скляні флакони з нагвинчуваними кришками. Відпо­відно до вказівок фармакопеї лініменти, як і всі мазі, зберігають у прохолодному, захи­щеному від світла місці, якщо немає інших вказівок у власних статтях. Гетерогенні лініменти оформляють додатковою етикеткою «Перед вживанням збовтувати». Лінімен­ти густої консистенції відпускають у флаконах з широким горлом.

Удосконалення технології лініментів проводиться в декількох напрямках. Використання засобів малої механізації (установки для приготування мазей - УПМ-2; змішувачі для емульсій і суспензій - ЗЕС; подрібнювача тканин - ПТ-2; дозаторів) дозволяє не тільки прискорити і полегшити виготовлення лініментів, але й у ряді ви­падків при виготовленні емульсійних лініментів підвищити їх якість.

Підвищення стабільності ряду прописів лініментів можна досягти правильним підбо­ром і використанням нових емульгаторів, загущувачів і ін.. Для підвищення хімічної стабільності, уповільнення розкладання ліпофільних основ перспективне використання антиоксидантів (а-токоферолів, бутилоксіанізолу та ін.).

Зниженню мікробної обсіяності сприяє введення до складу лініментів консервантів (спирту бензилового, ніпагіну, ніпазолу, кислоти сорбінової) і розробка нових видів упаковки. (2, 4)

2.2.2. Мазі (Unguenta)

Мазі відносяться до числа древніх лікарських форм, що знаходять широке застосу­вання в побуті, на різних виробництвах, у косметиці і медицині з метою захисту шкіри рук і відкритих частин тіла (обличчя, шиї) від впливу органічних розчинників, розчинів кислот, лугів та інших хімічних подразників і алергенів; для зм’якшення шкіри, живлен­ня її вітамінами, жирами, для видалення пігментних плям, лікування і видалення волос­ся, бородавок, ластовиння та інших косметичних вад.

Особливе місце займають мазі, широко застосовувані в різних областях медицини: дерматології, гінекології, проктології, ларингології та ін. Іноді мазі призначають як ліки загальної дії з метою резорбції, тобто всмоктування наявних у них лікарських речовин у товщу шкіри, підшкірну клітковину чи навіть у кров’яне русло.

У сучасній рецептурі аптек мазі складають у середньому 10-15 %. Їх наносять на шкіру, рани, слизові оболонки шляхом намазування, втирання або за допомогою пов’я­зок; іноді в порожнини тіла вводять тампони, просочені маззю, або використовують спеціальні шприци.

Виготовлення мазей на великих виробництвах базується на тих же теоретичних засадах, що і в аптеках. Специфіка полягає лише у застосованому обладнанні. Очевидно також, що і контроль за технологічним процесом і якістю вихідних матеріалів, напівпродуктів і готових мазей на заводах і фабриках може бути організований більш різноманітніше.

Мазі - м’яка лікарська форма, призначена для нанесення на шкіру, рани чи слизові оболонки.

Мазі як лікарська форма мають свої позитивні і негативні якості. Позитивні якості: можливість введення до складу мазей різних лікарських речовин (рідких, м’яких, твер­дих); можливість призначення мазей з метою місцевої чи резорбтивної дії; досягнення високої концентрації лікарських речовин у шкірі, тканинах, біологічних рідинах організ­му; відносна простота і безпека застосування мазей у порівнянні з іншими лікарськими формами (ін’єкційними, пероральними і т. п.); економічність і технологічність мазей.

Негативні якості: деякі мазі мають обмежений спектр фармакологічної актив­ності (односпрямована лікувальна дія, наприклад, тільки протизапальне); окремі спо­луки мазей на гідрофобних основах обумовлюють виражений «парниковий» ефект, що обмежує їх застосування в медичній практиці; деякі мазі діють на шкіру подразнююче.

2.2.2.1. Удосконалення технології мазей

До напрямку удосконалення відноситься розширення асортименту основ для мазей і їх цілеспрямований вибір залежно від призначення мазі. Як приклад можна привести мазь «Нітронг», у якій основа (парафін, цетанол, оксипропілцелюлоза, вазелін) сприяє рівномірному всмоктуванню нітрогліцерину шкірою. Мазь діє пролонгуюче і призна­чається як додатковий засіб у сполученні з перорально застосовуваними препаратами для профілактики приступів стенокардії.

Для впливу ліків на локальні процеси в прямій кишці чи на організм у цілому перс­пективне застосування ректальних мазей, бо при цьому лікарські речовини легко і швидко всмоктуються.

Приведені приклади не обмежують подальшого удосконалення мазей.

Перспективни­ми також можуть виявитися мазі, фіксовані на папері, приготовані за типом гірчичників.

Удосконалення технології мазей і їх якості проводять і в таких напрямках:

- підвищення хімічної, фізичної, мікробіологічної стійкості основ і мазей;

- розробка доступних і об’єктивних методів оцінки якості мазей;

- удосконалення упаковки;

- розробка і впровадження елементів малої механізації при виготовленні мазей в умовах аптек;

У розширення асортименту й уніфікація рецептури мазей і паст.

Основні напрямки розвитку мазей можна розділити на наступні етапи:

1. Вивчення біологічних процесів, що відбуваються під час впливу лікарського засо­бу на ушкоджену і неушкоджену шкіру.

2. Створення м’яких лікарських форм із контрольованим впливом і вивільненням лікарських засобів, що забезпечують очікуваний терапевтичний ефект у визначеному місці й в очікуваний час.

3. Пошук носіїв, що забезпечують доставку лікарських засобів до місця захворювання. (4, 5)

2.2.3.Супозиторії (Suppositoria)

Супозиторії - дозовані лікарські форми, тверді при кімнатній темпе­ратурі, що розплавляються чи розчиняються при температурі тіла. Назва «супозиторії» - збірний термін, привласнений групі лікарських форм, призначених для введення в легкодоступні порожнини тіла, природні канали і патологічні отвори. Ла­тинське слово suppositorius означає підставний, походить від supponere - підкладати.

Супозиторні лікарські форми відомі ще зі стародавності. З технологічної точки зору в історії супозиторіїв розрізняють: перший період - час до введення масла какао в якості супозиторної основи (приблизно до XVIII століття), другий - час його безроздільної переваги як основи (приблизно до кінця другого десятиліття XX століття) і третій - час широких пошуків замінників масла какао (наші дні). Така періодизація в історії супозиторіїв цілком природна і необхідна, тому що, з одного боку, властивості введення супозиторіїв головним чином визначаються основою, а з іншого - характер застосовуваної основи в цілому обумовлюється розвитком фармації і медицини, успіхами в області створення лікарських препаратів і їх впровадженням у практику.

В останні роки у нашій країні збільшився промисловий випуск і номенклатура супо­зиторіїв. Випускаються супозиторії з іхтіолом, екстрактом беладони, ністатином, метилурацилом, піроксикамом, димедролом. У супозиторіях призначають стероїдні гор­мони, гормони щитовидної залози, різні вітаміни, антибіотики, алкалоїди, похідні фенотіазіну, піразолону та ін.

Зросло значення ректальних супозиторіїв як засобу швидкої доставки лікарських речовин у випадках, що загрожує життю. Випускаються супозиторії для купірування гіпертонічних кризів, спазму кровоносних судин і бронхів, швидкого відновлення серце­вого ритму і розладів дихання. У ряді випадків лікарські речовини, введені у вигляді супозиторіїв, надходять у кров швидше, ніж при підшкірному введенні, і дають тера­певтичний ефект у менших дозах (естрогенні гормони). Перспективність цієї лікарсь­кої форми стає ще очевиднішою, якщо врахувати, що деякі лікарські речовини, прийняті всередину, інактивуються травними соками, травмуючи шлунково-кишковий тракт, і залежно від місця введення розрізняють супозиторії:

— ректальні (свічі - suppositoria rectalia), призначені для введення в пряму кишку;

— вагінальні (кульки - suppositoria vaginalia), призначені для введення у вагіну;

— палички (bacilli), призначені для введення у фістульні ходи, сечовід, канал шийки матки, слуховий прохід і т.п.

2.2.3.1. Удосконалення технологій супозиторіїв

Удосконалення технології супозиторіїв як у напрямку розширення асортименту супозиторних основ, поліпшення їх якості, так і по створенню нових лікарських форм, наприклад:

- порожні супозиторії, що мають усередині порожнину для заповнення її в аптеці лікарськими речовинами. Недолік порожніх супозиторіїв - при розплавлюванні основи на слизову оболонку можуть попадати висококонцентровані розчини лікарських речо­вин, що приводить до її подразнення;

- двошарові і багатошарові супозиторії, що складаються з оболонки і стержня. Останній може бути приготовлений з низькоплавких жирів з диспергованими речови­нами, оболонка - зі сплавів гідрогенізованих жирів з ПАР. Двошарові супозиторії да­ють можливість сполучити різні за властивостями лікарські речовини;

- ректальні капсули - ємкості, заповнені лікарськими речовинами. Ректальні кап­сули рекомендують готувати з желатинової маси, яка містить цукор, кислоту саліцило­ву, натрію метабісульфіт та інші речовини;

- пресовані супозиторії готують на твердих основах методом пресування за ана­логією з таблетками. У нашій країні для цієї мети використовують гранульовані порош­ки - магнію карбонат, магнію стеарат, крохмаль, заліза лактат, натрію гідрокарбонат у суміші з гідрогенізованими жирами. Перспективні ректальні клізми, мазі, вливання;

- ліофілізовані супозиторії одержують з водних суспензій чи емульсій, основною масою яких є активна речовина, а кількість допоміжних речовин обмежена до мініму­му. Принцип виготовлення полягає в глибокому заморожуванні емульсії чи однорідної суспензії (ліофілізації). Супозиторії, отримані таким чином, мають пористу структуру і велику внутрішню поверхню, легко розчиняються в незначній кількості секрету слизо­вої прямої кишки, не викликаючи подразнення слизових оболонок;

- пористі супозиторії готують шляхом виливання розплавленої маси у форми з на­ступним вакуумуванням при глибині вакууму 600 мм рт.ст. Такі супозиторії збільшу­ють поверхню контакту зі слизовою прямої кишки і полегшують вивільнення лікарсь­ких компонентів;

- супозиторії з плівковим покриттям контролюють доставку лікарських речовин,

сповільнюють дифузію активного компонента. Як плівкове покриття найчастіше вико­ристовують гідрофільні полімери (ефіри целюлози, альгінати, желатин та ін.);.

- шипучі супозиторії одержують із твердої високополімерної водорозчинної речо­вини, піноутворювача, що утворює піну при розчиненні супозиторіїв у водному середо­вищі з виділенням газу, і стабілізатора піни (ПАР), здатного знижувати поверхневий натяг води.

2.2.3.2. Модернізація супозиторіїв

Супозиторії в еластичних формах. Для виключення можливості деформації супозиторіїв під час транспортування та зберігання (особливо в країнах з жарким кліматом) в якості упаковки використовують форми для виливання. Такі форми виготовляють із пластичних матеріалів, причому вони мають дуже еластичні стінки, що при натисканні на них супозиторій легко виштовхується. Герметичність упаковки наближає стан супозиторіїв до стерильного.

Пресовані (таблетовані) супозиторії. Виготовляються з гранульованих порошків під тиском як і таблетки, але з використанням матриць і пуансонів відповідних розмірів і форми. Пресовані супозиторії для кращого введення покривають тонкою жировою оболонкою. Такі супозиторії мають ряд переваг: вони компактні, мають велику механічну міцність, стійкі при зберіганні. Наприклад, пропис пресованого шипучого супозиторію (частини): кислоти аскорбінової - 0,3; натрію гідрокарбонату - 0,6; магнію карбонату основного - достатня кількість, магнію стеарату - 0,05; гідрогенізатів бавовняного масла в спиртоефірному розчині -0,33; крохмалю -0,33. Пропис розрахований на один супозиторій масою 4,1 г.

Двошарові супозиторії. Пропонують для тих випадків, коли необхідно поєднувати лікування місцевих запальних процесів із загальною дією на організм. Оболонка супозиторію готується з основи з менш високою температурою плавлення (наприклад, 35,2 ° С) і містить лікарські речовини місцевої дії. У центральну частину супозиторію «стрижень» (температура плавлення, наприклад, 36,3 ° С) вводяться речовини загальної дії на організм. В оболонку можна ввести, наприклад, анестезин з екстрактом беладони, а в стрижень – вітамін В₁₅.

Ректіоли. Мають вигляд маленької клізми і складаються з твердого наконечника і капсули з еластичної пластмаси, в якій знаходиться необхідна доза лікарської речовини в рідкому стані. При легкому натисканні на капсулу її склад виливається через отвір у наконечнику. Ректальні піпетки мають деякі переваги перед супозиторіями перш за все тому, що можуть зберігатися тривалий час без дотримання суворого температурного режиму. Крім того, це більш гігієнічна лікарська форма. Лікарські речовини, що вводяться в цьому випадку у вигляді розчину, емульсії або тонкої суспензії, роблять більш швидку дію, ніж при введенні у формі супозиторію, що дають ефект тільки після розплавлення.

Таким чином, на основі аналізу сучасних тенденцій можна прогнозувати перспек­тивні напрямки розвитку супозиторних лікарських форм:

1. Виявлення біохімічних процесів, що відбуваються під час дії лікарського засобу.

2. Створення лікарських форм із контрольованим вивільненням інгредієнтів, що за­безпечують очікуваний терапевтичний ефект у необхідному місці й у визначений час, а також з цілеспрямованою доставкою лікарської речовини до хворого органа, що дає мож­ливість досягти заданого терапевтичного ефекту меншою кількістю лікарських засобів. (3, 4, 8)

2.2.4.Пілюлі (Pilulae)

Пілюлі – дозована лікарська форма для внутрішнього застосування у вигляді кульок вагою від 0,1 до 0,5г, що приготовані з однорідної пластичної маси.

Пілюлі масою більше 0,5 г називаються болюсами (Ьоіі) і застосовуються у вете­ринарії для лікування великих тварин. Пілюлі масою менше ОД г називаються грану­лами (grапиІае) і застосовуються в гомеопатії, а також у ветеринарії для лікування дрібних тварин і птахів. Найбільш оптимальна маса пілюль - 0,2 г.

У даний час пілюлі можуть бути прописувані при необхідності призначення індиві­дуального дозування чи оригінальної комбінації лікарських речовин, для виготовлення препаратів, нестабільних при тривалому зберіганні, тобто насамперед при виготов­ленні прописів, промисловий випуск яких відсутній.

З недоліків даної лікарської форми слід зазначити: трудомісткість, складність і тривалість виготовлення, необхідність використання при цьому спеціальної апаратури; необхідність застосування великої кількості допоміжних речовин; складність дотри­мання санітарно-гігієнічних умов при виготовленні пілюль; нестабільність при тривало­му зберіганні (пілюлі висихають, можуть піддаватися мікробному обсіменінню). (4, 9)