Характеристика основних видів податків, платежів і зборів

Податок на додану вартість (ПДВ) - - частина заново твореної вартості, що відраховується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг). Платниками такого податку є національні та іноземні суб'єкти підприємницької діяльності. Об'єктами оподаткування служать:

· щодо вітчизняних товарів — оборот з їхньої реалізації (крім продажу за
іноземну валюту);

· щодо імпортних товарів — різниця між цінами їхньої реалізації за
національну валюту та їхньою митною (купівельною) вартістю;

· товарів (послуг), що реалізуються посередниками — різниця між
продажною ціною та ціною, за якою проводяться розрахунки з постачальниками, включаючи суму ПДВ.

В Україні від ПДВ звільняються:

1) бюджетні науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи;

2) експортні товари і транзит іноземних вантажів;

3) вугілля та електроенергія;

4) вартість будівництва об'єктів соціальної сфери і житла;

5) театрально-видовищні, культурно-освітні та спортивні заходи,

Податок на прибуток сплачують всі суб'єкти господарювання, які е юридичними особами та одержують доходи від комерційної діяльності. Об'єктом оподаткування в Україні слугує валовий прибуток підприємства (організації), зменшений на суму рентних платежів, доходів від продажу цінних паперів і пайової участі в діяльності інших суб'єктів господарювання.

Оподатковуваний прибуток зменшується на ту його частку, що використовується на:

· проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт,
підготовку й освоєння нових прогресивних та екологічно чистих технологій і видів продукції (50% витрат);

· реконструкцію та модернізацію активної частини основних фондів,
введення в дію нових потужностей (за умови повного використання амортизаційних відрахувань) і утримання об'єктів соціального призначення;

· створення через спеціально відкриті рахунки доброчинних, екологічних
та оздоровчих фондів (у розмірі не більше 2 % оподатковуваного прибутку).

Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включається в їхню ціну. Він обчислюється у відсотках до обороту або у твердих сумах з одиниці реалізованої продукції за єдиними на всій території України ставками. До переліку товарів (продукції), за які сплачується акцизний збір, входять:

· лікеро-горілчані вироби, коньяк, вино, пиво;

· кава, шоколад;

· ікра лососевих та осетрових риб, делікатесна продукція з цінних видів
риби і морепродуктів;

· тютюнові вироби;

· легкові автомобілі;

· ювелірні вироби із золота та срібла, діаманти;

· хутрові вироби, одяг із натуральної шкіри;

· високоякісні вироби з кришталю та фарфору;

· килими й килимові вироби машинного виробництва;

· відеотехніка, кольорові телевізори.

Податок на експорт та імпорт є формою вилучення в дохід держави чистого прибутку, утворюваного внаслідок різниці у рівнях зовнішньоторговельних і внутрішніх цін на окремі види товарів, які ввозяться на територію України або вивозяться з неї; його сплачують всі суб'єкти господарювання, що здійснюють зовнішньоторговельні операції.

Мито справляється з вартості або обсягу товарів, що підлягають митному контролю на території України.

Плата за землю визначається залежно від якості та розміщення земельної ділянки, виходячи з кадастрової її оцінки, і стягується у вигляді земельного податку або орендної плати з тих суб'єктів господарювання, яким землю надано у володіння чи користування.

Екологічний податок сплачують усі підприємства та організації, що задають шкоди довкіллю; він стягується за нормативами, встановленими Кабінетом Міністрів України залежно від рівня, обсягу й характеру забруднення навколишнього природного середовища і погіршання якості природних ресурсів.

Податок з власників транспортних засобів (транспортний збір) диференціюється залежно від типу (марки) транспортного засобу та потужності його двигуна.

Державне мито справляється з підприємств, організацій та громадян за документи й учинення різноманітних юридично-правових дій.

2. Прогнозування розвитку підприємств (організацій)

Прогноз (від гр.- передбачення) означає спробу визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням,

Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації — це процес наукового обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямів діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів досягнення очікуваного стану.

Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Основними з них є наступні:

· цілеспрямованість — змістовий опис поставлених дослідних завдань

· системність — побудова прогнозу на основі системи методів і моделей,
які характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

· наукова обґрунтованість — всебічне врахування вимог об’єктивних
законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;

· багаторівневий опис - опис об'єкта складної системи, цілісного явища та
складної структури;

· інформаційна єдність - застосування інформації на одному рівні
узагальнення і цілісності ознак;

· адекватність об'єктивним закономірностям розвитку — виявлення та
оцінка сталих взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта;

· послідовне розв'язування невизначеності — ітеративна процедура руху
від виявлення цілей та умов, що склалися, до можливої напрямків розвитку;

· альтернативність — виявлення можливості розвитку об'єкта різними
траєкторіями, за різних взаємозв'язків і структурних співвідношень

Система методів прогнозування формується з допомогою фіксування можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів майбутнього стану (рівня розвитку) того чи іншого суб'єкта господарювання.

Залежно від джерел інформації, технологи її обробки та одержання результатів економічні методи прогнозування поділяються на дві кількісно великі групи — фактографічні та евристичні (аналітично-інтуїтивні).

Фактографічні методи базуються на використанні фактичних;

(статистичних) матеріалів, що детально характеризують зміни в часі сукупності або окремих ознак об'єкта прогнозування.

Евристичні методи передбачають здійснення прогнозних розробок за допомогою логічних прийомів і методичних правил теоретичних досліджень.

Методи прогнозування можна розділити також на якісні та кількісні.

В основу якісних методів прогнозування покладено переважно логічний аналіз об'єктів, що спирається на загальні закономірності економічного і соціального розвитку суб'єктів господарювання. Вони, як правило, мають на меті окреслити в загальній формі коло довготермінових проблем функціонування підприємств (організацій) та передбачити можливості їх розв'язання.

Кількісні методи прогнозування, які є за природою своєю суто формальними, базуються на математичному аналізі статистичного матеріалу, що характеризує тенденції розвитку об'єкта прогнозування за певний період.

Сутнісна характеристика основних методів прогнозування розвитку підприємств (організацій).

Метод екстраполяції є одним з основних для прогнозування розвитку складних виробничих систем. Він базується на припущенні щодо незмінності чинників, котрі визначають розвиток об'єкта дослідження. Його сутність полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на майбутнє.

Метод функцій належить до математично-статистичних методів прогнозування, що використовують так звані автокореляційні функції (автокореляція — вираження взаємного зв'язку між сусідніми членами часового ряду). Процес прогнозування з використанням таких функцій полягає у виконанні двох послідовних дій. Спочатку формулюють завдання і критерій його вирішення, а потім на основі даних часового ряду визначають прогнозовану величину за умови мінімізації середньоквадратичних похибок передбачення.

Методи кореляційних і регресійних моделей також досить широко застосовуються в економічному прогнозуванні. Прогнозування з використанням кореляційних моделей полягає в пошуку статистичного зв'язку одного показника з іншими (парна кореляція) або з групою інших (множинна кореляція). Значення прогнозованого показника визначається способом підстановки в регресійне рівняння значення ознак (чинників) та оцінки очікуваного середнього значення результативної ознаки. При цьому пошук кількісних значень параметрів вихідних залежностей здійснюється за допомогою способу найменших квадратів.

Метод експертних оцінок за своєю сутністю є інтуїтивним і використовується тоді, коли бракує належної інформації. В його основу покладено спосіб збирання такої інформації переважно анкетуванням. Анкети мають уможливити одержання:

· кількісно однозначних відповідей на пропоновані експерту (експертом) питання;

· формалізованих відомостей про характер джерел аргументації рівня
впливу кожного з джерел на відповідь експерта;

· кількісно визначеної експертом (групою експертів) оцінки рівня знання
предмета, що пропонується для аналізу, та відповідних висновків.

Метод «мозкової атаки» є різновидом методу групових експертних оцінок і полягає у творчій співпраці певної групи експертів-спеціалістів стосовно розв'язання поставленого завдання з допомогою дискусії («мозкової атаки»). Учасники такої дискусії мають дотримуватися двох обов'язкових правил поведінки:

· не допускати критики і негативних коментарів щодо міркувань
опонентів;

· не заперечувати нової ідеї, якою б абсурдною вона не видавалася з
погляду можливої її практичної реалізації за конкретних реальних умов (стан науки і техніки, система господарювання тощо).

Метод морфологічного аналізу ґрунтується на використанні комбінаторики, тобто на дослідженні всіх можливих варіантів, спираючись па закономірності побудови (морфологію) об'єкта прогнозування.

Прогнозна оцінка розвитку підприємства (організації) здійснюється способом комбінування можливих варіантів розвитку об'єкта.

Метод побудови «дерева цілей» застосовується в прогнозуванні для поділу основних завдань на надзавдання і створення системи «виважених» за експертними оцінками зв'язків. При цьому для виявлення найважливіших чинників, що помітно впливають на прогностичну модель і побудову системи зв'язків, широко використовуються матриці взаємовпливу й теорія графів.

Метод інформаційного моделювання належить до групи специфічних методів прогнозування. Він базується на тім, що характерні особливості масових потоків інформації уможливлюють процес прогнозування розвитку тих або інших об'єктів на підставі джерел інформації, які містять необхідні, логічно впорядковані документи в певній послідовності.

Метод оптимізації окремих параметрів досліджуваних об'єктів полягає в якнайретельнішому аналізі максимально можливої кількості чинників, що зв'язані з виробництвом і фінансово-економічними показниками діяльності та враховують міру їхньої об'єктивно існуючої взаємодії.

3. Методологічні основи планування

Планування як важлива функція управління підприємством (організацією) — об'єктивно необхідний процес визначення цілей діяльності на певний період, а також засобів, способів та умов їх досягнення. Саме планування об'єднує структурні підрозділи підприємства (організації) загальною метою діяльності, надає всім процесам однонапрямленості та скоординованності, що дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, професійно розв'язувати різноманітні управлінські завдання.

Планування здійснюється відповідно до певних специфічних принципів.

Вибір та обґрунтування цілей — вихідний пункт планування. Як правило, виділяють такі основні цілі:

· науково-технічні;

· виробничо-технологічні;

· господарсько-економічні;

· соціальні;

· екологічні.

Системність потребує охоплення плануванням: усіх сфер діяльності підприємства (організації); усіх тенденцій, змін та зворотних зв'язків у його (її) системі.

Безперервність означає: підтримку безперервної планової перспективи та періодичну зміну горизонту планування; взаємоузгодженість довго-, седньо- і короткотермінових планів; своєчасне коригування пер-активних і поточних планів.

Оптимальність використання ресурсів орієнтує на вимоги кон’юнктури ринку, впровадження досягнень соціального, науково-технічного та організаційного прогресу, повну реалізацію резервів ліпшого використання ресурсів.

Збалансованість передбачає і необхідну та достатню кількісну відповідність між основними розділами і показниками плану, узгодженість між необхідними та наявними ресурсами.

Адекватність системи планування умовам діяльності об'єктів потребує постійного перегляду та поліпшення методів планування, організації самого процесу розробки планів підприємства (організації).

Планування в залежності від тривалості розподіляється на два види —

перспективне і поточне.

Перспективне планування може душ довгостроковим і середньостроковим. Довгостроковий план відображає переважно стратегію розвитку підприємства (організації), а середньостроковий план — це більш деталізований стратегічний план на перші роки діяльності підприємства організації). За переходу від довгострокового до середньострокового планування інтервальні показники розвитку підприємства (організації) стають абсолютно більш визначеними, а самі показники використовуються в менш агрегованій формі.

Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством (організацією) і за всіма напрямками його (її) діяльності на коротші періоди (рік, півріччя, квартал, місяць). Різновидом поточного планування є оперативно-календарне планування.

Методи планування на підприємстві (в організації) мають ураховувати зовнішні умови господарювання, профіль його діяльності та вид плану, що розробляється.

Характеристика окремих методів планування

Ресурсний метод планування з урахуванням ринкових умов господарювання і наявних ресурсів звичайно застосовується за монопольного становища підприємства або за слабкої конкуренції. Завдання того чи іншого плану визначаються залежно від наявних ресурсів підприємства (організації), тобто виходячи з його можливостей.

Цільовий метод планування використовується за умови посилення конкуренції на ринку та базується на попиті на продукцію (послуги). У цьому разі підприємство (організація) самостійно визначає цілі своєї діяльності на основі потреб ринку і відповідно до цього формує свої плани.

За екстраполяційного методу планування проміжні та кінцеві (на кінець планового періоду) значення планових показників визначаються на основі їхньої динаміки в минулому з припущенням того, що темпи та пропорції, що їх досягнуто на момент розробки плану, буде збережено і в майбутньому.

Інтерполяційний метод є оберненим до екстраполяційного. Це означає, що підприємство (організація) спочатку визначає мету для досягнення в майбутньому, а потім виходячи з неї визначає горизонти планового періоду та проміжні планові показники.

Дослідно-статистичний метод планування передбачає використання фактичних статистичних даних (середніх величин) за попередні роки для встановлення планових показників,

Чинниковий метод планування, який є більш обґрунтованим, базується на тім, що планові показники визначаються на підставі розрахунків впливу важливих чинників, які зумовлюють зміну цих показників. Цей метод застосовується передовсім для планування ефективності виробництва (визначення можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо).

Найточнішим вважається нормативний метод планування, сутність якого полягає в тім, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів з урахуванням їх зміни внаслідок запровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді.

Балансовий метод планування дає можливість узгодити потреби підприємства (організації) з необхідними ресурсами. З цією метою розробляються спеціальні таблиці — баланси, в одній частині яких відображаються напрямки витрачання ресурсів відповідно до виробничих потреб, а в іншій, - джерела надходження цих ресурсів. Баланси складаються для матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Матричний метод є дальшим розвитком балансового і передбачає побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками.

З урахуванням необхідності розробки кількох варіантів плану, показники окремих його розділів потребують оптимізації за допомогою економічно-математичного моделювання.

На зміну традиційному (ручному) методу планування нині прийшли сучасніші методи — механізовані та автоматизовані з використанням персональних комп'ютерів і складних електронно-обчислювальних машин (комплексів).

Є вже досить поширеною нині форма подання планових показників використанням табличних і лінійно-графічних способів (у вигляді таблиць, рисунків, схем, сітьових графіків тощо). Це наочно свідчить про зростання культури планової діяльності суб'єктів господарювання.

4. Стратегія розвитку і бізнес-плани підприємств (організацій)

Стратегія — це генеральна комплексна програма дій, що визначає пріоритетні для підприємства (організації) проблеми, його (її) місію, головні цілі та розподіл ресурсів для досягнення таких цілей. Вона є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Стратегічне планування процес здійснення сукупності систематизованих і взаємоузгоджених робіт з визначення довготермінових цілей та напрямків діяльності підприємства (організації).

Виділяють наступні етапи стратегічного планування підприємства (організації).

1. Визначення місії

2. Формулювання стратегічних цілей.

3. Аналіз зовнішнього середовища, оцінка актуальності й реальності місії
та цілей.

4. Аналіз потенціалу, перспектив розвитку, оцінка адекватності потенціалу
місії та цілям.

5. Впровадження, контроль та оцінка результатів.

6. Розробка функціональних і ресурсних субстратегій.

7. Аналіз стратегічній альтернатив.

8. Вибір генеральної стратегії.

Основну загальну мету підприємства (чітко сформульовану причину існування, головне призначення, напрям суспільно-підприємницької діяльності) заведено називати його місією.

На підставі місії підприємства (організації) формулюються його стратегічні цілі. Ефективність стратегії суб'єкта господарювання буде

забезпечено, якщо стратегічні цілі будуть:

· такими, що піддаються вимірюванню;

· чітко зорієнтованими в часі;

· ресурсне забезпеченими, збалансованими та досяжними;

· однонапрямленими і взаємопідтримуючими,

Абсолютними або відносними показниками системи стратегічних цілей можуть бути:

· ринок товарів і послуг, позиція на ньому підприємства;

· наукові дослідження та впровадження новин;

· виробничий потенціал;

· кадри;

· виробництво продукції;

· фінансові ресурси;

· прибутковість діяльності;

· ефективність виробництва (діяльності);

· організаційна структура суб'єкта господарювання;

· соціальна відповідальність.

Розробці стратегії підприємства (організації) має передувати ретельний аналіз ринкових чинників за певною системою показників, які характеризують попит, пропонування, конкуренцію.

Для характеристики попиту використовують наступні показники.

Еволюція попиту (стабільність, вплив різних чинників, перспективи нового використання).

Розміри та збільшення сегментів ринку. Характеристика попиту (потреби, мотивація придбання, цінова еластичність, концентрація покупців, надійність каналів розподілу).

Для характеристики пропонування використовують наступні показники.

Виробнича потужність продуцентів

Структура витрат (за видами ресурсів — робоча сила, сировина і
матеріали; галузеві особливості), і Організаційно-економічні, технічні та соціальні проблеми продуцентів (перешкоди на вході і виході виробничих систем, форми організації виробництва, стан матеріально-технічного забезпечення, технічний рівень виробництва, конкурентоспроможність, соціально-політичні зміни).

Канали розподілу (специфіка, розміри, динаміка).

Фінансова система (особливості обороту коштів, потреба в коштах, способи та джерела фінансування),

Для характеристики конкуренції використовують наступні показники.

Конкуренти (ринкова позиція, частка постійних витрат, номенклатура продукції, що виготовляється ними, наявність стратегічних розробок, структура капіталовкладень).

Конкурентний опір (існування перешкод на вході системи, ризик санкцій з боку конкурентів).

Замінники продукції (якість, використання).

Клієнти (рівень концентрації, частка витрат на купівлю в загальній сумі

витрат, витрати на заміну одного постачальника іншим, загроза вертикальної інтеграції зверху).

Постачальники (рівень концентрації, диференціація продукції, загроза вертикальної інтеграції знизу).

Характеристика окремих методів вибору генеральної стратегії підприємства (організації),

Метод РІМ5 базується на моделюванні впливу стратегічних чинників на показники ефективності діяльності підприємства (зокрема рентабельності інвестицій, прибутку). Його застосування уможливлює відповіді на питання:

· які чинники є стратегічними і зумовлюють відмінність в показниках
ефективності для різних видів діяльності;

· який рівень ефективності вважається нормальним для конкретного виду
діяльності підприємства;

· як зміняться показники ефективності певного виду діяльності за того або
іншого рівня конкуренції, якщо відбудеться модифікація стратегії
підприємства;

· які зміни, що дадуть змогу поліпшити показники ефективності
конкретного виду діяльності підприємства, треба запровадити в його
стратегії.

Метод кривих освоєння враховує вплив лише внутрішніх чинників і передовсім залежність розмірів витратна виробництво від його обсягу (масштабів). Кількісне визначення параметрів кривих освоєння дає можливість підприємству досить точно встановити:

· кількісну зміну витрат на виробництво за дальшого нарощування обсягів
продукції та суми очікуваного прибутку;

· суму додаткових витрат на освоєння виробництва нових виробів;

· обсяг продукції, за досягнення якого виробництво почне давати
прибуток;

· період часу, необхідний для досягнення беззбитковості нового товару.

Метод циклу життя виробу (товару) передбачає ідентифікацію стадій життєвого циклу та визначення пріоритетних стратегічних напрямків і дій для кожної стадії.

Метод, запропонований Бостонською консультативною групою (фірмою) — БКГ, є найбільш простим і поширеним з матричних методів. Показниками, що формують і оцінну матрицю за цим методом, служать темп зростання і частка ринку, яка контролюється даним підприємством. За цими двома показниками відокремлюють кілька категорій так званих стратегічних центрів господарювання (СЦГ);

· з високими темпами зростання та значною частиною ринку;

· з високими можливостями потенційного зростання і низькою часткою

ринку;

· з низькими темпами зростання, але високою часткою ринку;

· з низькими можливостями потенційного зростання і низькою часткою
ринку.

Для кожної такої категорії СЦГ і для підприємства в цілому треба вирішувати проблеми вибору генеральної стратегії.

У математичному методі консультативної групи «Мак-Кінс» використовуються такі основні оцінні показники:

· конкурентна позиція СЦГ (слабка, середня, сильна);

· привабливість ринку (аналогічні три оцінки).

Згідно з цим методом вивчають та аналізують специфічну дію певної сукупності чинників на кожному ринку (місткість і темпи зростання ринку, динаміку рівня цін, частку контрольованого ринку, циклічність попиту, кількість конкурентів, тощо). Після оціночного розподілу та побудови матриці визначають основні напрямки розвитку підприємства (організації).

Решта матричних методів визначення генеральної стратегії відрізняється один від іншого використаними для формування матриці показниками. Зокрема, у загальному методі Портера для побудови (с) цінної матриці беруться показники «стратегічні переваги / стратегічні цілі»; методі консультативної групи «Артур Д. Літлл» — «стадія і життєвого циклу / конкурентна позиція»; методі консультативної групи «Шелл» — «потенційний ринок / потужність підприємства».

Відповідно до циклу розвитку підприємства можна вибрати одну з можливих базових стратегій (зростання, стабілізації, виживання) та для кожної з них визначити стратегічні альтернативи.