Сутність і класифікація капіталовкладень підприємства

Інвестиціями, які забезпечують підприємству зміцнення і розви­ток його матеріально-технічної бази, упровадження нових техноло­гій виробництва, зростання потужностей, є капітальні вкладення, або виробничі інвестиції.

Під капітальними вкладеннями розуміється сукупність одноразо­вих витрат, що спрямовуються на просте і розширене відтворення ос­новних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

До капіталовкладень входять витрати на будівництво, реконст­рукцію, розширення, технічне переозброєння і підтримку потужнос­тей діючих підприємств, а також на придбання обладнання, транс­портних засобів та інших об'єктів основних засобів виробничого і невиробничого призначення.

З метою планування, обліку і контролю капітальні вкладення кла­сифікують за такими ознаками: відтворювальною, технологічною структурою, призначенням, галузевою належністю, способом вико­нання робіт, джерелами фінансування, формами власності.

Відтворювальпа структура капітальних вкладень відображує співвідношення довготермінових витрат підприємства на нове буді­вництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння і під­тримку потужностей діючих підприємств.

До нового будівництва належить спорудження на нових майданчи­ках об'єктів основного, допоміжного і невиробничого призначення новостворюваних підприємств, а також філіалів і окремих вироб­ництв, які здійснюються з метою створення нової виробничої потуж­ності і які після введення в експлуатацію перебуватимуть на само­стійному балансі.

Розширення діючих підприємств передбачає будівництво додат­кових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і розширення існуючих окремих виробничих цехів та об'єк­тів основних фондів на території діючих підприємств і прилеглих до них площах. Розширенням є також будівництво філій і вироб­ництв, які після введення в експлуатацію не перебуватимуть на са­мостійному балансі.

Під рекопструкцісю діючих підприємств розуміють перебудову існуючих цехів і об'єктів основних фондів, що пов'язано з удоскона­ленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науки і техніки.

Технічне переозброєння діючих підприємств — це комплекс заходів з підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації і заміни за­старілого й фізично зношеного устаткування на нове, більш продук­тивніше.

Підтримання потужностей діючого підприємства передбачає ви­конання робіт, пов'язаних з відновленням основних фондів, що вибу­вають у процесі виробничої діяльності.

За технологічною структурою капіталовкладення поділяють на витрати, пов'язані з будівельними, монтажними роботами, придбан­ням усіх видів устаткування, інструменту та інвентарю, іншими капі­тальними роботами та послугами.

До будівельних належать роботи, пов'язані із спорудженням, пере­будовою, розширенням і відновленням існуючих будівель та споруд або їх окремих частин і роботи з монтажу збірних залізобетонних, металевих, дерев'яних та інших будівельних конструкцій, що входять до складу будівель і споруд, а також спеціальні (електромонтажні, сантехнічні, меліоративні тощо) та інші роботи, пов'язані з будів­ництвом будівель і споруд.

Монтажними називають роботи, пов'язані із збиранням і вста­новленням технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та іншого устаткування, що може експлуатуватись лише після його встановлення на фундамент.

До витрат на обладнання, інструмент, інвентар входить вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного та інших видів устаткування (верстатів, пресів, двигунів, генераторів, насосів тощо), транспортних засобів, технологічно пов'язаних з процесом ви­робництва (борошно- та панелевозів, електрокарів тощо), обладнання для лабораторій, майстерень, дослідницьких установок тощо, вироб­ничого інструменту та інвентарю, у тому числі малоцінного і швидко­зношуваного, яке включається до кошторисів на будівництво як пер­ший комплект для підприємств і об'єктів, що будуються.

До інших капітальних робіт і витрат включають проектно-вишу-кувальні роботи, що здійснюються за рахунок капіталовкладень, а також витрати на утримання дирекції підприємств, що будуються, витрати, пов'язані з формуванням штату працівників, інші роботи і витрати, передбачені в кошторисі будівництва.

За призначенням капітальні вкладення розподіляються на такі, що спрямовані для виробничого і невиробничого використання.

До капіталовкладень виробничого призначення включають вкла­дення капіталу в об'єкти, які після завершення їх будівництва функці­онуватимуть у сфері матеріального та нематеріального виробництва: промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, зв'язку тощо.

До капіталовкладень невиробничого призначення належать вкла­дення капіталу в об'єкти житлового та комунального господарства, установи охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпе­чення, освіти тощо.

За галузевою належністю капіталовкладення поділяють на такі, що здійснюються у промисловості, сільському господарстві, транс­порті, будівництві та інших галузях народного господарства.

За способом здійснення будівельно-монтажних робіт капітало­вкладення поділяють на такі, що виконуються підрядним і госпо­дарським способами.

Підрядний спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає їх виконання постійно діючими спеціалізованими підрядними буді­вельно-монтажними організаціями. Підприємства, для яких створю­ються основні фонди і які здійснюють для цього певні вкладення ка­піталу, називаються забудовниками.

При господарському способі будівництво здійснює безпосередньо підприємство-забудовник. При цьому роботи на об'єкті будівництва підприємство виконує власними силами і засобами поряд з основною виробничою діяльністю.

При будь-якому способі виконання будівельно-монтажних робіт визначають кошторисну вартість будівництва згідно з встановлени­ми цінами, тарифами і розцінками на будівельно-монтажні роботи, яка й є вартістю на спорудження об'єкта.

За джерелами фінансування капіталовкладення поділяють на: дер­жавні; такі, що здійснюються понад ліміту державних капіталовкла­день; інші.

Для фінансування державних капіталовкладень можуть викорис­товуватись власні кошти державних підприємств та організацій, що призначені для таких цілей, бюджетні асигнування, кредити банків.

Капіталовкладення, які здійснюються понад ліміту державних вкладень, фінансуються з нецентралізованих джерел фінансування, які дозволено спрямовувати на такі цілі.

Інші капітальні вкладення фінансуються за рахунок власних кош­тів підприємств, громадських, кооперативних та інших організацій, а також коштів, отриманих у порядку пайової участі.

За формою власності розрізняють державні та приватні капі­тальні вкладення. Державні капіталовкладення здійснюються за ра­хунок державних коштів і призначені для виконання державних про­грам розвитку окремих галузей і підприємств. Приватні капіталовкладення фінансуються за рахунок як власних коштів підприємств, організацій, так і з залученням зовнішніх джерел (позики, кредити). Мета здійснення приватних капіталовкладень полягає у зміцненні підприємствами власної позиції на ринку.

Плануючи інвестиції, підприємство повинно враховувати най­важливіші фактори, що можуть вплинути на очікуваний результат прийнятого інвестиційного рішення. Ці фактори розподіляють на за­гальноекономічні, галузеві й такі, що виникають безпосередньо на рівні підприємства.

До загальноекономічних факторів належать фінансово-кредитна політика уряду, рівень інфляції у країні, державне стимулювання ін­вестиційної діяльності підприємств, грошовий обіг у країні, рівень активності іноземних інвестицій, економічні зв'язки з іншими держа­вами, чинне податкове законодавство тощо.

Галузеві фактори характеризуються такими показниками, як рі­вень науково-технічного розвитку галузі, енерго-, науко- та капіта­ломісткість виробництва, забезпеченість трудовим потенціалом, си­ровинними та енергоресурсами, зв'язки з іншими галузями народно­го господарства, тип галузі (розвивається швидко або повільно), територіальне розташування підприємств галузі тощо.

До факторів, що діють на рівні конкретного піднрисмства, нале­жать його виробничий потенціал та забезпеченість виробничими ре­сурсами, фінансовий стан, зв'язки зі споживачами продукції, відноси­ни з конкурентами тощо.

За дією зазначеного комплексу факторів і стадії життєвого циклу, в якій перебуває підприємство, його керівництво може вибрати за ос­нову для розробки інвестиційної стратегії організації одну з таких базових стратегій:

1. виживання (це захисна стратегія, яку використовують у разі кризи економічної діяльності підприємства);

2. стабілізації (ця стратегія спрямована на усунення нестабільності (коливання) обсягів продажу виробленої продукції (надання по­слуг, виконання робіт) і отримуваних доходів);

3. зростання (це найефективніша стратегія, що спрямована на досягнення стабільного збільшення обсягів продажу, прибутку, капіталу).
Відповідність сформованої інвестиційної стратегії підприємства його загальній економічній стратегії визначається вибраним крите­рієм (показником) ефективності вкладення капіталу. Таким крите­рієм може бути певна норма прибутку на вкладений капітал, відсоткове збільшення частки ринку, підвищення продуктивності праці тощо.

3. Загальні принципи й етапи планування капіталовкладень на підприємствах

Процес планування капітальних вкладень на підприємстві складається з двох послідовних етапів. На першому етапі передбачається обчислення необхідного обсягу реальних інвестицій на певний розра­хунковий період (рік або кілька років), на другому — визначення конкретних джерел фінансування інвестицій.

Фінансування капіталовкладень підприємство здійснює за раху­нок як власних, так і залучених коштів.

До власних джерел фінансування капітальних вкладень підприєм­ства належать внески засновників підприємства; акумульовані амор­тизаційні відрахування; кошти створених на підприємстві фінансо­вих резервів і фондів; кошти, отримані від реалізації непотрібного майна; доходи, отримані від продажу цінних паперів, придбаних на фінансовому ринку; доходи, отримані від здачі майна в оренду, тощо.

До залучених джерел фінансування капіталовкладень підприєм­ства належать кошти, отримані від розміщення на фінансовому рин­ку власних цінних паперів (акції, облігації), довготермінові кредити банків, інвестиції іноземних партнерів у створення спільних підпри­ємств.

Користування зовнішніми джерелами довготермінового фінансу­вання потребує від підприємства певних витрат. Так, випуск і продаж цінних паперів підприємства потребує витрат на їх випуск і оплату по­слуг фінансових посередників за їх розміщення на фінансовому ринку, у подальшому — виплату дивідендів акціонерам і процентів власни­кам облігацій.

Залучення банківських позик пов'язане з необхідністю повернення основних сум боргу з виплатою процентів за користування кредитом.

Для державних підприємств джерелами фінансування капітало­вкладень можуть бути також кошти державного і місцевого бюдже­тів, державних позабюджетних благодійних фондів.

Формування структури джерел фінансування капіталовкладень залежить від дії багатьох факторів, таких як діюча система оподат­кування підприємств; темпи зростання обсягів реалізації продукції підприємства, їх стабільність; структура активів підприємства; етап ринку капіталів; кредитна політика національного банку країни та ін.

Вибір оптимальної структури джерел фінансування капітало­вкладень має дуже важливе значення, оскільки дає змогу підприємству мінімізувати витрати на залучення капіталу, знизити ризик втрати платоспроможності й запобігти банкрутству.