Типи соціальних рухів

Подібно до проявів колективної поведінки, соціальні рухи часто виникають в періоди швидких соціальних змін. Як колективна поведінка, так і соціальні рухи можуть дати поштовх соціальним змінам, оскільки і те і інше відбувається за рамками структури, що становить наше повсякденне життя, і пробиває пролом в наших звичних і впорядкованих соціальних побудовах. Звичайно, між колективною поведінкою і соціальним рухом є дуже важлива відмінність. Колективна поведінка характеризується спонтанністю і відсутністю внутрішньої структури, а соціальним рухам, навпаки, властива значна міра внутрішнього порядку і цілеспрямованості. Саме цей організаційний потенціал дозволяє соціальним рухам кинути виклик офіційним інститутам. Тому соціологи розглядають соціальний рух як більш менш наполегливу і організовану спробу з боку відносно великої маси людей ввести зміни або, навпаки, не допустити введення змін.

Центральною в концепції соціального руху є ідея про те, що люди активно втручаються в процес соціальних змін. Замість того щоб пасивно підкорятися потоку життя або приймати удари долі, вони намагаються змінити хід історії. Що не менш важливе, вони роблять спільні дії. Індивіди діють спільно свідомо, з почуттям участі у важливій загальній справі. Можна сказати, що соціальні рухи - це двигуни, за допомогою яких люди намагаються чинити колективну дію на хід подій, що відбуваються в суспільстві, за допомогою формальної організації (див. гл. 4). Тому недивно, що про соціальні рухи написані історичні книги - оповідання про великих вождів, про розквіт і захід політичних рухів, про ті соціальні безлади і зміни, які спричиняють за собою революції. Християнство, хрестові походи, Реформація, Французька революція 1789 р. і Жовтнева революція в Росії 1917 р., антирабовласницький рух, робочий рух, сіонізм і фашизм, як і інші соціальні рухи, зробили глибоку дію на суспільства, що торкнулися ними.

Історик Крейн Бринтон у своїй класичній праці "Анатомія революції" (The Anatomy of Revolution) пише: "Без ідей немає революції". З тим же успіхом він міг би сказати: "Без ідей немає соціального руху". Коротше кажучи, набір ідей - ідеологія - має для соціального руху вирішальне значення. Вона дає індивідам уявлення про цілі руху, логічно обгрунтовує його дії, критикує існуючі умови або структури і намічає програму дій (див. гл. 2). Отже, ідеологія виконує роль деякої сполучної ланки, що сполучає людей в їх "служінні" загальній ідеї, тим самим зміцнюючи солідарність. Ідеологія не лише зв'язує між собою ізольованих і роз'єднаних в усіх інших стосунках індивідів, вона ще і об'єднує їх заради загальної справи, загальної мети. Тим самим вона готує їх до самопожертвування в ім'я руху - до того, щоб віддати своє життя за "істинного Бога", "нову націю" або "революцію".

Соціальні рухи розрізняються по своїх ідеологічних принципах або, точніше, по цілях, які ставлять перед учасниками соціальних рухів їх ідеології. Деякі рухи спрямовані на те, щоб внести в суспільство зміни, кидаючи виклик фундаментальним соціальним цінностям, а деякі намагаються здійснити зміни у рамках існуючої системи цінностей. Революційні рухи прагнуть до повної відміни існуючої системи цінностей.

Реформаторські рухи прагнуть внести в існуючу систему цінностей зміни, сприяючі ефективнішому функціонуванню цієї системи. Реформаторськими є аболіціоністські (рухи за відміну якого-небудь закону), екологічні (рухи за охорону довкілля), феміністські (за рівноправ'я жінок) та ін.

Рухи опору - це соціальні рухи, що мають на меті не лише добитися змін, але і блокувати введення змін або відмінити вже здійснені зміни. Наприклад, рух негрів південних штатів за введення громадянських прав викликав відповідь білого населення - організацію рад білих громадян і ку-клукс-клану.

Соціальні рухи експресивного типу відрізняються прагненням здійснити не інституціональні зміни, а відродження або оновлення людей зсередини (часто при цьому даються обіцянки майбутнього порятунку). Прикладом такого соціального руху є релігійна секта п'ятидесятників. Подібні рухи в основному виникають в середовищі найбільш непривілейованого населення, проте релігійні секти не прагнуть добитися усебічних соціальних змін; їх мета полягає не в зміні світу, а в порятунку індивідів від цього світу, що придбаває усе більш потворні форми. Як правило, члени таких сект переконані, що друге пришестя месії вже "не за горами" і єдиний порятунок полягає в навертанні до істинної віри і в духовному переродженні.