Священне і профанное

Релігію можна охарактеризувати як складна багаторівнева соціальна освіта, специфіка і сенс існування якого визначаються потребою суспільства у священному. Як відмічає Еміль Дюркгейм, в основі релігії лежать вірування і дії, пов'язані з явищами духовними, священними, а не мирськими. Священне - це ті аспекти соціальної реальності, які відокремлені від сфери буденного і є забороненими. Мирське (профанное) - це ті аспекти соціальної реальності, які носять звичайний і повсякденний характер. Таким чином, священне - це щось виняткове, таємниче, вселяюче трепет і навіть потенційно небезпечне - воно виходить за рамки звичного і буденного. Один і той же об'єкт або тип поведінки може бути профанным або священним: усе залежить від оцінки людей. Просфора, якщо дивитися на неї як на хліб, - річ мирська, але вона стає священною для православних як, Тіло Господнє, коли освячується під час літургії. Оскільки священне сприймається з благоговінням і трепетом, до нього можна наблизитися тільки через ритуал - соціальну дію, наказану правилами поведінки у присутності священного. У своїй релігійній поведінці люди формують соціальний світ значень і правил, якими керуються в думках, почуттях і вчинках точно так, як і в інших сферах життя.