Природа і виховання

Людський організм не є пасивним об'єктом, запрограмованим внутрішніми генетичними силами або сформованим під впливом зовнішнього оточення. Спадкові і оточуючі чинники взаимопереплетаются і взаимоопределяют один одного.

Наведемо наступний приклад.

Щороку в лютому, з настанням весни багато дітей на середземноморському острові Сардинія несподівано впадають в апатію. Протягом наступних трьох місяців їх шкільні заняття йдуть з рук геть погано; вони засинають за партами і скаржаться на запаморочення і нудоту. У Росії подібну поведінку пояснили б весняною лихоманкою, нудьгою або колективними спробами зірвати заняття. Але учителі на Сардинії добре знають, що діти і дорослі можуть померти від фізичної недуги, особливо у разі, якщо при сечовипусканні у них виділяються великі кількості крові. За офіційними оцінками, 35% жителів Сардинії страждають на це захворювання.

У 1959 р. учені виявили, що це спадковий стан, пов'язаний з недостатнім змістом усього лише одного ферменту, - глюкоза-6-фосфат дегідрогеназа (G - 6 - PD). Проте симптоми хвороби проявляються у жителів Сардинії тільки навесні, що дозволяє припустити, що дефіцит ферменту G - 6 - PD не є єдиним чинником, що провокує напади хвороби. Дослідники висунули припущення, що довкілля посилює негативні ефекти дефіциту ферменту. З'ясувалося, що провиною усьому один з сортів бобів - італійські боби "фава" - і сприйнятливі сардинці можуть позбавитися від нападів жахливої хвороби, якщо перестануть споживати це рослина і продукти його переробки.

В останні роки дослідження типу тих, що були проведені на Сардинії, підтвердили існування складних взаємозв'язків між спадковістю і довкіллям. У світлі цього старі дебати про те, що важливіше - природа або виховання, що не припинялися протягом віків, втратили сенс. Ще старогрецькі філософи сперечалися, чи являються ідеї спочатку властивими представникам людського роду або є результатом накопиченого досвіду. Спочатку учені задавалися питанням, який чинник - спадковість або оточення - грає важливішу роль у формуванні конкретної характеристики, будь то душевне захворювання або розумові здібності індивіда. Пізніше вони намагалися визначити, в якій мірі відмінності, що виявляються між людьми, можуть бути приписані відмінностям в спадковості і в якій мірі - відмінностям в оточенні. Зовсім нещодавно багато учених сформулювали це питання по-іншому: яким чином специфічні спадкові і оточуючі чинники взаємодіють між собою так, що в результаті формуються конкретні якості або моделі поведінки?

Найперше формулювання питання приховувало в собі невисловлені протиріччя. Якщо довести дихотомію спадковість - оточення до її логічного завершення, виходить, що біологічно природжена поведінка визначається як поведінка, що проявляється у відсутність довкілля, а поведінка, придбана в результаті виховання і навчання, - як що не вимагає існування біологічного організму. Питання "в якій мірі"? дає підстави припускати, що природа і виховання співвідносяться таким чином, що вклад одного з чинників приплюсовується до вкладу іншого. Проте в реальному житті обидва чинники чинять взаємну дію один на одного, що і призводить до кінцевого результату, як у випадку із захворюванням жителів Сардинії.

У міру розвитку дітей їх поведінка стає усе менш і менш залежним від дозрівання, тобто змін в організмі, що виникають більш менш автоматично в заданій безповоротній послідовності за рахунок фізичних і хімічних процесів. На перший план все швидше починають виходити виховання і навчання. Важливий чинник полягає в тому, що в процесі навчання людський організм зазнає зміни шляхом реагування: у міру дорослішання дитини його розум не виявляється, а формується.

Тому людські істоти не є замкнутими в незмінному фізичному телі або соціальній системі і у світі, де постійно відбуваються складні взаємодії, що дають поштовх розвитку, процес і історія набувають первинного значення. Індивіди стають активними агентами, що формують як самих себе, так і навколишній світ. Своїми діями вони змінюють світ, в якому живуть, і у свою чергу формуються і змінюються в результаті власної діяльності. Така динамічна взаємодія між індивідом і його оточенням складає основу людського розуму, знань і культури.