Конспект лекцій 4 страница

- технічні умови (ТУУ)

- стандарти підприємств (СТП)

Таблиця - Призначення нормативних документів зі стандартизації

№	Назва категорії нормативного документа	Основне призначення
1.	Державні стандарти України	Розробляють на: -організаційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти, - вироби загальномашинобудівного застосування; - складові елементи народногосподарських об'єктів державного значення (банківсько-фінансова система, транспорт, зв'язок, енергосистема, охорона довкілля, оборона тощо); - продукцію міжгалузевого призначення; - продукцію для населення та народного господарства; - методи випробувань
2.	Галузеві стандарти	Розробляють на продукцію за відсутності державних стандартів України чи в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів
3.	Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок	Розробляють у разі необхідності на поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних у окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів
4.	Технічні умови	Розробляють для встановлення вимог, що регулюють стосунки між поста чальником (розробником, виробником) продукції, для якої відсутні державні чи галузеві стандарти (або в разі необхідності конкретизації вимог зазначених документів)
5.	Стандарти підприємства	Розробляють на продукцію (процеси, послуги), яку виробляють і застосовують (здійснюють, надають) лише на конкретному підприємстві

4. Державна система стандартизації (самостійно)

Управління стандартизацією продукції в Україні здійснює Державний комітет зі стандартизації, сертифікації та метрології, який:

– координує діяльність державних органів управління в цій галузі;

– забезпечує взаємодію з органами державної влади суб’єктів господарювання в державі;

– встановлює загальні організаційно-технічні правила про­ведення робіт по стандартизації, форми і методи взаємодії суб’єктів господарювання з державними органами управлі­ння;

– виконує державний контроль і нагляд за дотриманням обо­в’язкових вимог державних стандартів; – встановлює правила застосування міжнародних стандартів, правил, норм і рекомендацій по стандартизації в Україні. Суб’єктам господарської діяльності надано право розробляти і приймати стандарти, а також організовувати і проводити роботи зі стандартизації в межах положень, передбачених ст. 15 Госпо­дарського кодексу України та Закон України “Про стандартиза­цію”.

Згідно зі ст. 15 Господарського кодексу України в сфері господарювання застосовуються:

– державні стандарти України;

– кодекси установленої форми;

– класифікатори;

– технічні умови;

– міжнародні, регіональні і національні стандарти інших країн. У разі виготовлення продукції на експорт дозволяється вико­ристовувати стандартизаційні та сертифікаційні вимоги інозем­ного замовника продукції, якщо це не суперечить законодавству України.

Система сертифікації складається з центрального органу сер­тифікації, органу зі сертифікації і дослідницьких лабораторій. Центральний орган системи сертифікації організує, координує роботу і встановлює правила процедури й управління в загальній системі сертифікації, розглядає скарги на дії органів по сертифі­кації. Органи сертифікації здійснюють сертифікацію продукції, видають сертифікати і ліцензії на застосування знаку відповід­ності, призупиняє або відміняє дію виданих раніше сертифікатів, надає необхідну інформацію щодо сертифікованої продукції.

Порядок проведення сертифікації встановлений Декретом КМУ № 46 від 10.05.1993 р. “Про стандартизацію і сертифікацію”. Нормативним актом розрізняється два види сертифікації: добро­вільна і обов’язкова. Добровільна сертифікація проводиться за бажанням заявника-виготовлювача чи реалізатора продукції на відповідні роботи, послуги чи продукцію. Обов’язковою сертифі­кацією передбачається необхідність дотримання обов’язкових ви­мог, які забезпечують безпеку життя та здоров’я, охорони навко­лишнього середовища, технічного та інформаційного взаємовідно­шення і взаємної замінності. Перелік продукції, яка підлягає сертифікації, затверджується органами управління в межах їх ком­петенції. Він включає в себе всі харчові продукти, сировину, яка використовується для їх виготовлення, товари для дітей, парфюмерно-косметичні засоби, товари побутової хімії, засоби хімізації сільського господарства, полімерні і систематичні матеріали, які використовуються в будівництві та на транспорті. Реалізація про­дукції і послуг, які підлягають сертифікації, без сертифікатів забо­роняється.

Тема 2.3 Діючі стандарти і нормативні документи в екологічній діяльності

План

1. Мета екологічної стандартизації і нормування

2. Нормативні документи з стандартизації

3. Екологічні стандарти

4. Екологічні нормативи

5. Гранично допустима концентрація, максимально разові ГДК, гранично допустимі викиди (самостійно)

1. Мета екологічної стандартизації і нормування

Екологічна стандартизація – встановлення вимог, нормативів і засобів їх

визначення щодо стану окремих складових навколишнього природного середовища та

допустимого впливу антропогенного навантаження на довкілля, викладених в екологічних стандартах.

Екологічне нормування передбачає так зване допустиме навантаження на екосистеми. Допустимим вважають таке навантаження, під впливом якого відхилення від нормального стану системи гарантовано і не перевищує природних змін середовища, а отже не викликає небажаних наслідків у біоті і не призводить до погіршення якості оточуючого природного середовища.

Екологічні нормативи принципово відрізняються від санітарно- гігієнічних, рибогосподарських та інших токсикологічних ГДК:

мета санітарно-гігієнічних і токсикологічних норм - охорона здоров'я людей та окремих популяцій живих організмів,

завданням екологічного нормування є забезпечення нормального функціонування екологічних систем в цілому, в тому числі і здоров'я людини, тобто збереження встановленої рівноваги у природі в рамках можливої саморегуляції.

Мета екологічної стандартизації і нормування - це встановлення комплексу обов'язкових норм, правив, вимог по охороні природного Довкілля, використанню природних ресурсів і забезпеченню екологічної безпеки (ст. 31).

Державні стандарти визначають поняття і терміни, режим використання і охорони природних ресурсів, методи контролю за станом природного довкілля, вимоги по запобіганню шкідливій дії забрудненого природного довкілля на здоров'ї людей, інші питання, зв'язані з охоронного природного довкілля і використанням природних ресурсів (ст. 32).

Основні принципи розробки екологічних нормативів полягають у наступному:

1)будь-яку зміну природного середовища слід розглянути як недопустиму - "нульову" стратегію;

2)нормативи потрібно встановлювати відповідно технічних можливостей зниження рівня забруднень і контролю за їх вмістом в навколишньому середовищі;

3)допустимий рівень забруднення слід встановити таким, щоб затрати та його досягнення були не більші вартості збитків при неконтрольованому забруднені;

4)стандарти потрібно встановлювати такі, при яких не буде ніяких прямих чи побічних шкідливих впливів на людей. При цьому будь-яке інше вимірюване підвищення концентрації або іншого впливу розглядається як потенційно шкідливе.

2. Нормативні документи з стандартизації

Відповідно до Декрету Кабінету міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" (ст. 4) нормативні документи з стандартизації діляться на:

- державні стандарти України;

- галузеві стандарти;

- стандарти науково-технічних і інженерних суспільств і союзів;

- технічні умови;

- стандарти підприємств.

3. Екологічні стандарти

Екологічні стандарти

Правила вживання стандартів на території України встановлює Державний комітет України із стандартизації, метрології і сертифікації.

Виконання екологічних стандартів є обов'язковим і охороняється чинним законодавством. Так, за випуск, реалізацію продукції, яка в результаті порушень вимог стандартів, санітарних норм, є небезпечною для життя і здоров'я людей, підприємство, підприємець, установа, організація сплачує штраф у розмірі 100% вартості випущеної або реалізованої продукції.

4. Екологічні нормативи

Екологічні нормативи є системою і включають:

а) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин в природному довкіллі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного і іншої шкідливої дії на природне довкілля, граничний допустимий вміст шкідливих речовин в продуктах харчування;

б) гранично допустимі викиди (ПДВ) і скидання в природне довкілля забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливої дії фізичних і біологічних чинників.

Законодавством України можуть встановлюватися також нормативи використання природних ресурсів і інші екологічні нормативи.

Центральне місце серед перерахованих екологічних нормативів займають нормативи гранично допустимих концентрації (ГДК) шкідливих речовин в атмосфері, водоймищах, ґрунтах, і нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони природного довкілля, Міністерством охорони здоров'я і іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України.

На базі екологічних стандартів і екологічних нормативів Закон України "З охороні природного довкілля" пред'являє до господарюючих суб'єктів наступні екологічні вимоги (ст. 51-56):

- до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, вводить до ладу і експлуатації підприємств, споруд і інших об'єктів;

- при вживанні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних речовин і інших препаратів;

- від неконтрольованої і шкідливої біологічної дії: акустичного, електромагнітного, іонізуючого і іншої шкідливої дії фізичних чинників і радіоактивного забруднення;

- від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами;

- до екологічної безпеки транспортних засобів.

5. Гранично допустима концентрація, максимально разові ГДК, гранично допустимі викиди

Гранично допустима концентрація (ГДК) - це максимальна концентрація речовини в навколишньому середовищі, при якій не спостерігається прямого або опосередкованого шкідливого впливу цієї речовини на організм людини. ГДК підрозділяють на максимально разові та середньодобові.

Максимально разові ГДК - (ГДК м.р.) застосовують для працюючих у забруднених приміщеннях, а середньодобові ГДК — (ГДК с.д.) для зон житлової забудови. Ця різниця пов'язана з тим, що на підприємствах до роботи допускають здорових людей, які пройшли медичний огляд та більш стійких до дії на організм шкідливих речовин. Таким чином, ГДК м.р. більші, ніж ГДК сд.

Гранично допустимі викиди (ГДВ)- це кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони не була вищою від ГДК.

З метою контролю за якістю газодимових викидів підприємств проводиться інвентаризація джерел забруднення атмосфери, а також екологічна паспортизація всіх об'єктів, які забруднюють довкілля.

Рівень шумового забруднення визначається за допомогою Державного стандарту "Система стандартів безпеки праці. Шум. Загальні вимоги безпеки".

Існують стандартні норми та правила щодо радіотехнічних і електротехнічних об'єктів. Вони регламентують умови їх експлуатації з метою охорони населення від шкідливого впливу електромагнітних випромінювань.

Дуже небезпечним забруднювачем природного середовища є штучна радіація. Законодавчо визначені норми і правила радіаційної безпеки. Розроблені стандарти щодо широкого кола продуктів промислового і сільськогосподарського виробництва. Розробкою екологічних нормативів займаються Міністерство охорони здоров'я та Міністерством охорони навколишнього природного середовища, потім вони юридично закріплюються.

Тема 2.4 Якість продукції, показники якості та методи їх визначення

План

1. Якість продукції: основні поняття, терміни і визначення

2. Показники якості продукції

3. Методи визначення якості продукції (самостійно)

1. Якість продукції: основні поняття, терміни і визначення

Поняття і строки, використовувані у сфері управління якістю, визначаються міжнародними і національними стандартами. Міжнародний стандарт 180:8402—94 містить строки щодо якості, пояснює їх сутність і те, як вони застосовуються в стандартах 180:9000 "Системи якості".

Якість — це сукупність характеристик об'єкта щодо його спроможності задовольняти встановлені і передбачувані потреби.

Об'єкт — це загальне поняття, що може бути індивідуально описане і розглянуте, тобто включає не тільки продукцію, а й діяльність або процес, організацію або особу.

Продукція виступає як результат діяльності або процесу. Відповідно до Держстандарту 15467—79 "Управління якістю продукції. Основні поняття, строки і визначення" якість продукції — це сукупність властивостей, що зумовлює її спроможність задовольняти визначені потреби відповідно до призначення.

Продукція розглядається як матеріалізований результат процесу трудової діяльності, що має корисні властивості і призначений для задоволення потреб суспільного або особистого характеру. Результати праці можуть бути упредметненими (сировина, матеріали, технічні пристрої, харчові продукти та ін.) і неупредметненими (енергія, інформація).

Зважаючи на те, що властивість продукції є вихідною характеристикою її якості, розглянемо основні поняття і строки.

Властивість продукції — це об'єктивна здатність, що виявляється під час створення, експлуатації або споживання виробу. Строк "експлуатація" застосовується до такої продукції, що у процесі використання витрачає свій ресурс, а "споживання" стосується тієї, яка під час її використання витрачається сама.

Продукція має прості та складні властивості, наприклад: надійність виробу є складною властивістю, що зумовлена відносно простими його властивостями — безвідмовністю, довговічністю, ремонтопридатністю і здатністю зберігатися.

Ознакою продукції є якісна або кількісна характеристика будь-яких її властивостей або станів. До якісних ознак належать колір матеріалу, форма виробу, наявність на поверхні деталі антикорозійного або декоративного покриття, спосіб скріплення деталей виробу (зварювання, клепка), спосіб настроювання або регулювання технічних пристроїв (ручний дистанційний, напівавтоматичний). Якісні ознаки можуть мати альтернативний характер і тільки два взаємовиключних варіанти, наприклад наявність або відсутність захисного покриття на деталях, наявність або відсутність дефектів.

Кількісна ознака є параметром продукції і може бути одним з показників її якості.

2. Показники якості продукції

Показник якості продукції — це кількісна характеристика одного або декількох властивостей продукції, що становлять її якість, розглянуту щодо визначених умов її створення, експлуатації і споживання. Багато показників якості продукції є функціями її параметрів. Так, показник довговічності свердла залежить від ширини направляючої стрічечки (геометричного параметра) і від механічних характеристик матеріалу свердла (структурних параметрів). Розглянуті поняття "ознака", "параметр", "показник якості продукції" дозволяють визначити взаємозв'язки між ними (рис. 15.1).

Рисунок - Взаємозв'язок ознак, параметрів і показників якості продукції

Таблиця-Класифікація показників якості продукції

Ознака класифікації показників	Групи показників якості продукції
За кількістю властивостей, які характеризуються	Одиничні. Комплексні. Інтегральні
За способом вираження	У натуральних одиницях (кг, мм, балах та ін.). У вартісному вираженні
За етапом визначення значень показників	Прогнозні. Проектні. Виробничі. Експлуатаційні
За властивостями, які характеризуються	Призначення. Надійності. Економічності. Ергомічні. Естетичні. Технологічності. Стандартизації й уніфікації. Патентно-правові. Екологічні. Безпеки. Транспортабельності

3. Методи визначення якості продукції (самостійно)

Методи визначення числових значень показників якості промислової продукції підрозділяються на дві групи:

· за способами одержання інформації;

· за джерелами одержання інформації.

Залежно від способу одержання інформації методи визначення числових значень показників якості продукції поділяються на

- вимірювальний,

- реєстраційний,

- органолептичний

- розрахунковий.

Залежно від джерела інформації методи визначення значень показників якості продукції розподіляються на

- традиційний,

- експертний,

- соціологічний (маркетинговий).

Вимірювальний метод визначення числових значень показників якості продукції заснований на інформації, одержуваній під час використанні технічних засобів виміру. Вимірювальним методом визначають більшість показників якості. Наприклад, масу виробу, форму й розміри, механічні й електричні напруги, число обертів двигуна, швидкість транспортних засобів та інші одиничні показники якості.

Реєстраційний метод заснований на використанні інформації, одержуваної шляхом підрахунку певних подій, предметів або витрат. Цим методом визначають, наприклад, число відмов під час експлуатації виробів, заданий час, витрати на створення та експлуатацію виробів, число різних частин складного виробу (усього, стандартними, уніфікованими, оригінальними, захищеними патентами й т.п.). Реєстраційним методом визначають, наприклад, показники довговічності, безвідмовності і збереженості, а також показники стандартизації й уніфікації, патентно-правові показники й ін.

Органолептичний метод використовує інформацію, одержану в результаті аналізу відчуттів від органів відчуття людини: зору, слуху, нюху, болючих відчуттів, дотику й смаку. При цьому методі значення показників знаходять шляхом аналізу отриманих відчуттів і образних сприйняттів з урахуванням наявного досвіду, і виражаються вони в балах. Очевидно, що точність і вірогідність значень показників якості, обумовлених даним методом, залежать від здатностей, кваліфікації й навичок осіб, які визначають відповідні параметри властивостей, що входять до складу характерних властивостей продукції. При цьому методі не виключається використання деяких технічних засобів (крім вимірювальних і реєстраційних), що підвищують можливості органів відчуттів людини, наприклад, лупи, мікроскопа, мікрофона з підсилювачем гучності й т.п. Органолептичним методом визначають такі показники якості, як ергономічні й естетичні.

Розрахунковий метод характерний тим, що він ґрунтується на використанні теоретичних або емпіричних залежностей для визначення числових значень показників якості виробів. Цим методом користуються під час проектування й конструювання техніки, коли розроблюваний виріб ще не може бути об'єктом експериментальних досліджень. Як правило, розрахунковий метод використовують для прогнозування або визначення оптимальних (нормативних) значень, наприклад, показників продуктивності, трудомісткості, надійності й ін.

Експертний метод визначення значень показників якості продукції використовують тільки у разі, коли ті або інші показники якості не можуть бути визначені іншими, більш об'єктивними методами. Експертний метод рішення завдань заснований на використанні узагальненого досвіду й інтуїції фахівців-експертів. Експертний метод оцінки рівня якості технічної продукції використовується в тих випадках, коли неможливо або дуже важко застосувати методи об'єктивного визначення значень одиничних або комплексних показників якості такими методами, як інструментальний, емпіричний або розрахунковий.

Рівень якості. Під час оцінки рівня якості, тобто технічного рівня однорідних виробів, варто використовувати диференціальний, комплексний, змішаний або інтегральний методи.

Для оцінки технічного рівня (рівня якості) різнорідних виробів застосовують метод на основі індексації якості. Іноді у відношенні оцінки однорідних або різнорідних виробів використовують метод експертних оцінок якості.

Диференціальний метод оцінки якості виробів складається в зіставленні одиничних показників якості оцінюваних виробів з відповідними показниками базового зразка.