Конспект лекцій 3 страница

3. Види метрологічних перевірок.

ЗВТ проходять первинну, періодичну, позачергову, інспекційну і експертну метрологічну перевірку.

Первинна метрологічна перевірка

Первинній МП підлягає кожен екземпляр ЗВТ.

Допускається вибіркова первинна метрологічна перевірка ЗВТ, якщо це передбачено відповідними нормативними документами або технічною документацією. Позитивні результати вибіркової метрологічної перевірки поширюються на всі ЗВТ з партії, яка перевіряється.

Первинну метрологічну перевірку проводять:

- на місці виготовлення (ремонту) ЗВТ;

- на місці застосування ЗВТ;

- частково на місці виготовлення (ремонту) і частково на місці застосування ЗВТ;

- на території органу державної МС або відомчої МС.

Місце метрологічної перевірки визначають органи МС, які її здійснюють.

Періодична метрологічна перевірка.

Періодичній метрологічній перевірці підлягає кожен ЗВТ (якщо періодична МП передбачена для ЗВТ даного типу). ЗВТ, які знаходяться на довгостроковому зберіганні, можна не піддавати періодичній МП.

Періодична МП може здійснюватись на території користувача ЗВТ, органу державної МС або відомчої МС.

Місце метрологічної перевірки вибирає користувач за погодженням з відповідним органом МС, виходячи з економічних факторів та можливості транспортування ЗВТ, що перевіряються, і зразкових ЗВТ.

Міжперевірочний інтервал встановлюється при затвердженні типу або при метрологічній атестації ЗВТ.

Органи МС (державної та відомчої) повинні проводити облік та аналіз результатів періодичної МП. На їх підставі органи державної МС можуть приймати рішення, а відомча МС - давати користувачу рекомендації щодо зміни міжперевірочного інтервалу.

Якщо власник ЗВТ не згідний з рішенням органу державної МС щодо зміни міжперевірочного інтервалу, він може звернутися до відповідної Головної організації з виду вимірювань, яка приймає остаточне рішення на підставі поданих матеріалів.

Періодичну державну МП проводять у календарні терміни, встановлені графіком метрологічної перевірки ЗВТ, або за заявкою користувачів ЗВТ.

Порядок складання і погодження графіків державної метрологічної перевірки ЗВТ встановлює Держстандарт України.

Відомчу МП проводять відповідно до порядку, встановленого користувачем ЗВТ.

Державна метрологічна перевірка ЗВТ повинна забезпечуватись органами державної МС безвідмовно (відповідно до погодженого графіка).

Час перебування ЗВТ в стаціонарних перевірних лабораторіях за умови їх подання відповідно до графіка державної МП, не повинен перевищувати 15 робочих днів (за винятком ЗВТ, тривалість МП яких перевищує цей строк).

Позачергова метрологічна перевірка

Позачергова МП здійснюється у таких випадках:

- за потреби пересвідчитись у придатності ЗВТ до застосування;

- при пошкодженні відбитку перевірочного тавра або втраті свідоцтва, яке підтверджує проходження ЗВТ первинної або періодичної МП;

- при застосуванні ЗВТ, як комплектувальних в разі закінчення половини міжперевірочного інтервалу;

- у випадку продажу (відправки) споживачу ЗВТ після закінчення половини міжперевірочного інтервалу.

Інспекційна метрологічна перевірка

Результати інспекційної МП відображають в акті проведення державного метрологічного нагляду.

Інспекційну МП проводять у присутності представників підприємства, яке перевіряється.

За рішенням інспектора інспекційну МП можна проводити не в повному обсязі, передбаченому нормативними документами або технічною документацією.

Експертна метрологічна перевірка

Експертну МП проводять органи державної МС за письмовою заявою державних органів (суду, прокуратури та інших) у разі виникнення спірних питань, щодо метрологічних характеристик, придатності до застосування і правильності експлуатації

Тема 1.5 Похибки вимірювань

План

1. Похибка вимірювання

2. Класифікація похибок вимірювання

3. Характеристики похибок вимірювання (самостійно)

1. Похибка вимірювання

Похибка вимірювання-відхилення результату вимірювання від істинного значення вимірюваної фізичної величини:

Тут - результат вимірювання величини ;

- її істинне значення.

В ряді джерел, наряду з терміном похибка вимірювання вживається термін помилка вимірювання. Оскільки термін помилка вимірювання є невдалим, він не рекомендується до вживання.

Похибка вимірювання є кількісною характеристикою точності вимірювання.

На практиці істинне значення величини невідоме, тому неможливо точно визначити і величину відхилення результату вимірювання від нього. Тому на практиці доводиться користуватися не похибками, а їх оцінками або характеристиками. Оцінку похибки (приблизне значення) можна знайти за формулою

де - дійсне значення вимірюваної фізичної величини, тобто її значення, знайдене експериментально і настільки близьке до істинного, що може бути використане замість нього. Фактично за таке значення приймають значення міри фізичної величини, еталона або визначене за допомогою точнішої методики.

Наприклад, результат зважування деякого тіла на вагах становив 1 кг. Для визначення похибки зважування була використана еталонна гиря, номінальної маси 1 кг. Її дійсна маса, встановлена під час її перевірки і вказана в свідоцтві про повірку, рівна 1,00003 кг. При зважуванні вказаної гирі на цих же вагах, за тим же методом і за тих же умов, що і тіла, одержали значення 0,99998 кг. Тоді оцінка похибки зважування еталонної гирі (0,99998 -1,00003) кг=-0,00005 кг. Оскільки результат зважування тіла близький до результату зважування гирі, це розраховане значення похибки можна прийняти за оцінку похибки результату зважування тіла.

2. Класифікація похибок вимірювання

В залежності від обраної класифікаційної ознаки існують різні класифікації похибок вимірювання, серед яких можна виділити найпоширеніші:

· за формою вираження;

· за джерелами виникнення;

· за закономірностями виникнення та прояву.

За формою вираження похибки вимірювання поділяються на абсолютні та відносні.

Абсолютна похибка вимірювання - це похибка вимірювання, виражена в одиницях вимірюваної величини.

Відносна похибка вимірювання - це похибка вимірювання, виражена як відношення абсолютної похибки до виміряного значення.

Відносну похибку у частках вимірюваної величини або у відсотках знаходять із співвідношень

або

де - результат вимірювання або дійсне значення вимірюваної фізичної величини, a - дійсне, абсолютне значення вимірювальної величини (табличне).

За джерелами виникнення похибки вимірювання бувають інструментальні, методичні та особисті (похибки оператора).

Інструментальна похибка - складова похибки вимірювання, зумовлена властивостями засобу вимірювання. Ця похибка в свою чергу може містити кілька компонентів, зокрема, похибку засобу вимірювання та похибку обумовлену взаємодією засобу вимірювання з об'єктом вимірювання.

Методична похибка — складова похибки вимірювання, обумовлена недосконалістю методу вимірювання або невідповідністю об'єкта вимірювання його моделі, прийнятій для вимірювання.

Похибка оператора - складова похибки вимірювання, обумовлена індивідуальними властивостями оператора.

Дана класифікація зручна для ідентифікації компонентів повної похибки вимірювання з метою її оцінювання.

За закономірностями виникнення та прояву розрізняють систематичні та випадкові похибки.

Систематична похибка - складова загальної похибки вимірювання, яка залишається постійною або закономірно змінюється під час повторних вимірювань однієї і тієї ж величини.

Випадкова похибка - складова загальної похибки вимірювання, яка змінюється випадковим чином (як за знаком, так і за величиною) під час повторних вимірювань однієї і тієї ж величини. Таким чином, повна похибка вимірювання є сумою систематичної та випадкової похибок. Випадкові похибки можна виявити шляхом проведення повторних вимірювань, оскільки вони призводять до мінливості їх результатів. В цьому відношенні небезпечнішими є систематичні похибки, оскільки вони часто лишаються непоміченими. Якщо змінну систематичну похибку ще можна виявити за результатами повторних вимірювань методами дисперсійного аналізу або інженерними методами, то не існує математичних методів для виявлення постійних систематичних похибок. Постійні систематичні похибки можуть бути виявлені в результаті ретельного аналізу вимірювальної процедури (методики вимірювання) або експериментально в результаті спеціальних дослідженнь.

Класифікація похибок за закономірностями виникнення та прояву використовується:

1. Під час розрахунку характеристик похибки вимірювання. В залежності від того, до систематичних чи випадкових відносяться ті чи інші похибки, використовуються різні методи їх сумування.

2. Під час вибору способів зменшення повної похибки, якщо вона перевищує прийнятне значення. Способи усунення, врахування або зменшення похибки кінцевого результату вимірювання залежать також від того, до якої групи - систематичних чи випадкових похибок - відносяться ті чи інші компоненти повної похибки вимірювання.

В окрему групу слід виділити надмірні похибки.

Надмірна похибка - похибка вимірювання, яка істотно перевищує очікувану за даних умов похибку.

Результати, що містять надмірну похибку, називаються промахами. Такі результати необхідно виявляти та вилучати.

3. Характеристики похибок вимірювання (самостійно)

Характеристики похибок вимірювання поділяються на точкові та інтервальні.

Точковою характеристикою похибки є її середнє квадратичне (стандартне) відхилення. Стандартне відхилення виражається одним числом, якому на числовій осі відповідає точка. Тому цей параметр і отримав назву точкової характеристики.

Інтервальна характеристика задається у вигляді границь, в яких похибка знаходиться з певною ймовірністю . Самі границі називають довірчими границями похибки, а вказану ймовірність - довірчою ймовірністю. Оскільки границі обмежують на числовій осі певний інтервал значень, який називають довірчим інтервалом, цю характеристику і називають інтервальною.

Ширина довірчого інтервалу залежить від значення довірчої ймовірності - при її зростанні ширина також зростає. Значення , повинно бути достатньо високим, оскільки це визначає довіру до результату, однак, в той же час, необхідно забезпечити, щоб довірчий інтервал був не занадто широким, оскільки тоді він буде непридатним для практичного використання. За умовчанням для технічних вимірювань приймається =0,95. Для особливо відповідальних вимірювань, які мають важливе значення для життя чи здоров'я людей, довірча ймовірність може бути 0,99 і вище.

Змістовий модуль 2.Основи стандартизації

Тема 2.1 Основні терміни та визначення в області стандартизації

План

1. Стандартизація, об'єкт та види стандартизації

2. Мета та завдання стандартизації

3. Основні терміни та визначення в області стандартизації (самостійно)

1. Стандартизація, об'єкт та види стандартизації

Стандартизація — діяльність, що полягає в установленні положень для загального та неодноразового використання щодо наявних чи потенційних завдань і спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері.

Під стандартизацією розуміється діяльність, спрямована на досягнення впорядкування в певній області за допомогою встановлення положень для загального і багатократного вживання відносно реально існуючих і потенційних завдань. Ця діяльність виявляється в розробці, публікації вживанні стандартів.

Об'єкт стандартизації - це предмет, який підлягає стандартизації. До об'єктів стандартизації належать продукція, процеси, послуги, які однаковою мірою стосуються будь-якого матеріалу, компонента, обладнання, системи, їх сумісності, а також правила, поняття, визначення, процедури, функції, методи, що служать предметом роботи зі стандартизації і можуть бути охарактеризовані кількісно і якісно за допомогою понять, визначень, умовних одиниць тощо. На усі об'єкти стандартизації розробляються стандарти.

Види стандартизації:

- міжнародна стандартизація — стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн.

- регіональна стандартизація — стандартизація, що проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору.

- національна стандартизація — стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.

Галузева стандартизація - стандартизація, яка проводиться на рівні однієї конкретної галузі виробництва.

Комплексна стандартизація - це стандартизація, при якій здійс­нюється цілеспрямоване і планомірне встановлення і використання системи взаємопов'язаних вимог як до самого об'єкту комплексної стандартизації в цілому, так і його основних елементів з метою опти­мального вирішення конкретної проблеми.

Випереджувальна стандартизація - це стандартизація, при якій встановлюються підвищені вимоги відносно вже досягнутих на прак­тиці норм і вимог до об'єктів стандартизації, які, згідно прогнозів, бу­дуть оптимальними в майбутньому.

Суб’єктами стандартизації є:

1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації;

2) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері стандартизації;

3) національний орган стандартизації;

4) технічні комітети стандартизації;

5) підприємства, установи та організації, що здійснюють стандартизацію.

2. Мета та завдання стандартизації

Мета стандартизації

§ підвищення рівня безпеки життя і здоров'я громадян, майна фізичних і юридичних осіб, державного і муніципального майна, об'єктів з урахуванням ризику виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, підвищення рівня екологічної безпеки, безпеки життя і здоров'я тварин і рослин;

§ забезпечення конкурентоспроможності та якості продукції (робіт, послуг), єдності вимірювань, раціонального використання ресурсів, взаємозамінності технічних засобів (машин та обладнання, їх складових частин, комплектуючих виробів і матеріалів), технічної та інформаційної сумісності, порівнянності результатів досліджень (випробувань) і вимірювань, технічних та економіко-статистичних даних, проведення аналізу характеристик продукції (робіт, послуг), виконання державних замовлень, добровільного підтвердження відповідності продукції (робіт, послуг);

§ сприяння дотриманню вимог технічних регламентів;

§ створення систем класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, систем каталогізації продукції (робіт, послуг), систем забезпечення якості продукції (робіт, послуг), систем пошуку і передачі даних, сприяння проведенню робіт по уніфікації.

Завдання стандартизації полягають у створенні умов для досягнення:

§ економії всіх видів ресурсів;

§ безпеки продукції, робіт і послуг для довкілля, життя, здоров'я і майна;

§ безпеки господарських об'єктів з врахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

§ технічної та інформаційної сумісності, а також взаємозамінюваності продукції;

§ якості продукції, робіт і послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технології;

§ єдності вимірювань;

§ обороноздатності і мобілізаційної готовності країни.

Стандартизація, як основа технічного регулювання, (діяльність, що спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості за даних умов) знаходить дуже широке застосування майже в усіх галузях, вона чітко встановлює вимоги до продукції (військове озброєння, атомна енергетика, аерокосмічна галузь тощо) та питань безпеки, вона дозволяє досягати рівня стандартної (базової) або навіть конкурентоспроможної якості (наприклад, на рівні галузевих стандартів) відповідно до мети застосування.

Національна стандартизація через процес гармонізації з міжнародними нормативними документами, що отримали міжнародне визнання, служить перепусткою на світові ринки для вітчизняних виробників.

3. Основні терміни та визначення в області стандартизації (самостійно)

Стандарт- це зразок або еталон якості, через який держава здійснює науково обґрунтоване управління якістю

Стандарт є основним нормативним документом у галузі стандартизації. Правильне визначення цього терміну має важливе значення.

Згідно із Законом України "Про стандартизацію" від 17.05.2001 р. № 2408-ІІІ цей термін має визначення: стандарт - це документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим.

Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги.

Стандарт є результатом конкретної роботи зі стандартизації, яка виконується на основі досягнень науки, техніки та практичного досвіду, і має визначений юридичний статус на всіх рівнях управління народним господарством.

Стандарти можуть бути розроблені як на матеріальні предмети (продукцію, еталони, зразки тощо), так і на норми, правила, вимоги до об'єктів організаційно-методичного та загальнотехнічного характеру.

Відповідно стандарти розрізняють національні, міжнародні, регіональні та міждержавні.

Національні стандарти - це стандарти, що прийняті національним органом з стандартизації та доступні широкому колу підприємців і споживачів. Національні стандарти є одним з атрибутів державності та віддзеркалюють специфіку розвитку національної економіки залежно від історичних, географічних та соціальних умов.

Міжнародні стандарти - це документи, які базуються на консенсусі та приймаються міжнародними організаціями на добровільній основі. Вони, як правило, розробляються та приймаються І8О та іншими міжнародними організаціями з стандартизації і доступні широкому колу підприємців та споживачів. Міжнародні стандарти серії 9000 з управління якістю продукції прийнято європейськими країнами як національні. Згідно з міжнародним стандартом продукція (процеси, роботи, послуги) мають відповідати сфері використання або призначення, задовольняти вимогам споживача, відповідати стандартам і технічним умовам, чинному законодавству та іншим нормативним вимогам (з екології, безпеки і тощо), забезпечувати отримання прибутку.

Регіональні стандарти - стандарти, які прийняті регіональною міжнародною організацією зі стандартизації лише одного географічного, політичного або економічного регіону. Вони чітко визначають суть та межі економічних і торгівельних договорів, тому що об'єднують діяльність країн, які визначені близькими за географічним положенням і традиційними зв'язками.

Міждержавні стандарти - стандарти, прийняті країнами, що приєдналися до Угоди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, і застосовані ними безпосередньо. Міждержавні стандарти діють в усіх країнах СНД. Міждержавна стандартизація може служити прикладом регіональної стандартизації, а стандарти з позначенням індексу ГОСТ - регіональними стандартами.

Гармонізовані стандарти - це стандарти, що стосуються одного й того ж об'єкта, які затверджені різними органами, що займаються стандартизацією. Ці стандарти можуть бути різними за змістом і формою подання матеріалу. Гармонізовані стандарти, які ідентичні за змістом і формою подання матеріалу, називають ідентичними стандартами.

Національні, міжнародні, регіональні, міждержавні стандарти та стандарти підприємств повинні становити визнані технічні правила та умови.

Технічні умови (ТУ) у системі нормативної документації посідають особливе місце, адже вони є основним документом на постачання продукції. Технічні умови встановлюють певні вимоги до конкретної продукції і є невід'ємною складовою комплексу технічної документації на продукцію, в якій належить визначати комплексність показників. Ці показники повинні забезпечувати повну характеристику споживчих властивостей виробів і можливість всебічного визначення та контролю якості виробів, які підлягають виготовленню та постачанню споживачам. Технічні умови загалом регулюють стосунки між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції, для якої відсутні державні чи галузеві стандарти (або за потребою конкретизації вимог зазначених документів), їх затверджують на продукцію, яка знаходиться в стадії освоєння і виробляється невеликими партіями.

Технічний регламент (ТР) - прийнятий органом влади нормативно-правовий документ, що передбачає обов'язковість правових положень і містить технічні вимоги до продукції, процесів, послуг безпосередньо у технічному регламенті або через посилання на стандарти чи відтворення їхнього змісту. Передусім технічний регламент встановлює обов'язкові вимоги щодо: захисту життя, здоров'я та майна людини; захисту тварин, рослин і довкілля; безпеки продукції, процесів, послуг; запобігання введення в оману стосовно призначення та безпеки продукції; усунення загрози для національної безпеки.

Показники стандартів - це характеристика об'єктів стандартизації, що виражаються за допомогою умовних одиниць, позначень чи понять. До показників стандартів належать показники щодо розмірів виробів, хімічного складу, фізичних властивостей, маси, експлуатаційних якостей, економічності, надійності, нешкідливості, безпеки тощо.

Сумісність - придатність продукції, процесів, послуг до спільного використання, що не викликає небажаних взаємодій за заданих умов для виконання встановлених вимог.

Нормативний документ – документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристику різного виду діяльності або її результатів.

Консенсус – загальна згода яка характеризується відсутністю серйозних заперечень з суттєвих питань у більшості зацікавлених сторін та досягається внаслідок процедури, спрямований на врахування думки всіх сторін та збереження розбіжних поглядів.

Безпека - відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди здоров'ю людини під час звичайних умов використання, зберігання, транспортування, виготовлення й утилізації продукції (процесів, робіт, послуг).

Охорона навколишнього природного середовища - комплекс міжнародних, державних, регіональних заходів (адміністративних, господарських, політичних та громадських) щодо підтримування параметрів функціонування природних систем (фізичних, хімічних, біологічних) у межах, що забезпечують здоров'я та добробут людини.

Тема 2.2 Державна система стандартизації

План

1. Основні принципи стандартизації

2. Органи стандартизації в Україні

3. Категорії нормативних документів з стандартизації

4. Державна система стандартизації (самостійно)

1. Основні принципи стандартизації

Основні принципи стандартизації:

1.Принцип комплексності – систематизація та оптимальний зв’язок комплексу факторів, які забезпечують необхідний рівень якості продукції, в процесі встановлення та застосування нормативної документації (НД).

2.Принцип випереджаючого розвитку – розвиток стандартизації з урахуванням змін у часі показників якості об’єктів стандартизації.

3.Принцип класифікації – класифікація об’єктів стандартизації за встановленими ознаками і їх ранжування.

Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах:

- забезпечення участі фізичних і юридичних осіб в розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

- відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

- доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;

- відповідності стандартів законодавству;

- адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;

- пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів;

- дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

- участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.

2. Органи стандартизації в Україні

Органи стандартизації в Україні поділяють на:

Органи державної служби стандартизації

1. Державний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України).

2. Український науково-дослідницький інститут стандартизації, сертифі-кації та інформатики (УкрНДІССІ).

3. Державний науково-дослідний інститут “Система”

4. Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології і сертифікації (УкрЦСМ).

5. Український навчально-науковий центр зі стандартизації, метрології та якості продукції.

6. Технічні комітети зі стандартизації (ТК).

7. Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації.
Органи галузевої служби стандартизації

1. Служба стандартизації Міністерства або відомства.

2. Головні (базові) організації зі стандартизації.

3. Служба стандартизації підприємств (організацій).

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації може виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації вносить подання до Кабінету Міністрів України щодо делегування повноважень стосовно організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів центральному органу виконавчої влади в цій сфері діяльності.

Рада стандартизації - є колегіальним консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.

Персональний склад Ради та положення про неї затверджує Кабінет Міністрів України.

Основною метою діяльності Ради є налагодження взаємодії між виробниками, спожиачами продукції та органами державної влади, узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку стандартизації.

Рада формується на паритетних засадах із представників органів виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, суб'єктів господарювання, Національної академії наук України, галузевих академій наук та відповідних громадських організацій. Діяльність Ради ґрунтується на засадах відкритості та гласності.

Основною функцією Ради є вивчення, аналіз та розроблення пропозицій щодо вдосконалення діяльності у сфері стандартизації стосовно:

- створення технічних комітетів стандартизації та визначення напрямів їх діяльності;

- прийняття міжнародного, регіонального чи іншого стандарту як національного стандарту;

- проведення експертиз проектів технічних регламентів та інших нормативних документів з питань технічного регулювання;

- програм робіт із стандартизації.

3. Категорії нормативних документів з стандартизації

Категорії нормативних документів з стандартизації:

- державні стандарти України (ДСТУ) мають обов’язкові і рекомендовані вимоги.

- галузеві стандарти України (ГСТУ)

- стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України (СТТУ)