Методичні вказівки. Шлюбний договір на сьогоднішній день є новизною для українського суспільства

Шлюбний договір на сьогоднішній день є новизною для українського суспільства. В багатьох європейських країнах шлюбний договір вже давно є основою вирішення всіх сімейних питань. В Україні вирішення сімейних питань має проблематичний характер, а саме якщо вирішувати питання сім’ї в судовому порядку це вимагає великих затрат та багато часу, тому законодавець пропонує один із найкращих варіантів розвитку української сім’ї це шлюбний договір.

Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням.

Законодавство визначає форму шлюбного договору. Згідно зі ст. 94 СК шлюбний договір укладається у письмовій формі й нотаріально посвідчується. Існують деякі особливості укладення шлюбного договору, суб’єктом якого є неповнолітня особа. Для його укладення потрібна письмова згода батьків або піклувальника неповнолітнього, посвідчена нотаріусом (ч.2 ст. 92 СК).

Відповідно до ч.1 ст.92 СК суб’єктами шлюбного договору можуть бути дві категорії осіб: які подали до державного органу РАЦС заяву про реєстрацію шлюбу (наречені) та які зареєстрували шлюб (подружжя).

Із специфікою суб’єктивного складу шлюбного договору пов’язані й особливості дії шлюбного договору у часі. Згідно із ст. 95 СК дія шлюбного договору, що його було укладено до реєстрації шлюбу, починається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Немає перешкод для того, щоб шлюбний договір, укладений в період шлюбу, за бажанням сторін поширював свою дію на відносини, що виникли раніше – з моменту реєстрації шлюбу. Такий договір не буде суперечити закону.

З урахуванням того, що шлюбний договір за своєю сутністю має довгостроковий характер, важливого значення набувають нові правила щодо строку дії шлюбного договору. Відповідно до ст. 96 СК, у шлюбному договорі, може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків подружжя. Подружжя може укласти шлюбний договір лише на певний час, наприклад, на перші п’ять років після реєстрації шлюбу. Після їх спливу подружжя вправі укласти новий договір або погодитися з законним (легальним) режимом свого майна, який встановлено законодавством України. Важливим здається також правило щодо можливості встановлення сторонами в договорі прав та обов’язків, які будуть виникати після припинення шлюбу. В цьому відбиваються особливості подружніх стосунків, коли навіть після припинення сімейних відносин особи відчувають потребу добровільно взяти на себе певні обов’язки щодо колишнього чоловіка або дружини.

Сімейне законодавство встановлює певні межі договірної ініціативи подружжя і визначає, які положення не можуть включатися до шлюбного договору.

1.Новий СК України залишає незмінною існуючу концепцію щодо предмету шлюбного договору. Відповідно до частин 2,3 ст. 93 СК шлюбним договором регулюються лише майнові відносини подружжя, встановлюються їхні майнові права та обов’язки. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між ними, а також особисті відносини між батьками та дітьми. Тому не будуть відповідати закону умови шлюбного договору щодо встановлення права кожного з подружжя на віросповідання, виховання в дітях прихильності до певної релігії, визначення культурних та мовних пріоритетів тощо.

2.Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановленні СК (ч.4 ст. 93). Вказана норма є відповідною гарантією майнових прав дитини. Тому батьки не вправі укласти шлюбний договір, за яким дитина буде позбавлена права на аліменти, права на отримання майна у власність, права на проживання в певному житловому приміщенні тощо. Разом із тим, не викликає сумніву, що шлюбний договір не може зменшувати будь-яких майнових прав дитини, беззастережно до місця їх нормативного закріплення – в Сімейному кодексі або інших нормативних актах. Тому точнішим буде вказівка на те, що шлюбний договір не може зменшувати прав дитини, встановлених законодавством.

3.Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч.4 ст. 93 СК). Сутність такої оціночної категорії як “надзвичайно невигідне становище” може мати різні конкретні вияви. Наприклад, таке становище може виникнути, якщо за умовами договору у разі поділу майна подружжя вся нерухомість буде передаватися одному із них, натомість, другий отримає рухоме майно незначної вартості або, наприклад, коли один із подружжя зобов’язується у разі рвання шлюбу утримувати свого колишнього чоловіка/жінку, його дітей та близьких родичів тощо. Разом із тим, до поняття “надзвичайно не вигідне становище” треба ставитися дуже виважено. Тут виникає складне питання щодо майнової рівності подружжя в шлюбі. При його вирішенні слід виходити з того, що існують і такі домовленості, коли розмір часток кожного з подружжя не базується на “формальному” моменті рівності. Однак ці домовленості завжди віддзеркалюють саме “реальну” рівність, бо зафіксований в договорі розподіл спільного майна найбільш справедливо віддзеркалює фактичний внесок кожного з них у спільно набуте майно”. Крім того, умови шлюбного договору, які можуть стати вкрай обтяжливими для однієї сім’ї, можуть мати цілком реальний характер для іншої.

У новому СК України окреслено три основних види майнових відносин, які можуть регулюватися шлюбним договором. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити: а) правовий режим майна (ст. 97 СК); б) порядок користування житлом(ст.98 СК); в) право на утримання (ст.99 СК). Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя має за мету встановлення правил, які не співпадають з тими, які встановленні законодавчими нормами або взагалі не передбачені законодавством. Наприклад, сторони можуть домовитися, що майно, набуте ними до шлюбу, буде входити до складу їх спільного, а не роздільного майна; у разі поділу майна частки кожного з подружжя будуть не рівними, а відповідно збільшеними або зменшеними; речі професійних занять одного з подружжя не будуть підлягати поділу і передаватимуться тому з подружжя, який їх використовував, тощо. За новим Сімейним кодексом регулювання відносин подружжя щодо укладення шлюбного договору в цілому базується на диспозитивних засадах. Сторони вправі включити до шлюбного договору умови щодо порядку користування житлом (ст. 98 СК). У даному разі йдеться не про перехід права власності на житлове приміщення від одного з подружжя до другого, а саме про користування житлом. Сторони шлюбного договору можуть домовитися про порядок користування житлом, яке належить на праві власності одному з них. В юридичному сенсі квартира (житловий будинок, садиба), яка належить одному з подружжя є чужою річчю для іншого з подружжя незалежно від його проживання в житловому приміщенні. Сторони можуть домовитися щодо користування або припинення користування житловим приміщенням у разі розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 2 ст. 98 СК сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні їхніх родичів.

Як приклад вирішення питань, зазначених у шлюбному контракті у добровільному порядку можна навести таку ситуацію. Шлюбним контрактом визначено, що придбана чоловіком до укладення шлюбу квартира належатиме і йому й його дружині у рівних частках. Це намір сторін.

Дещо складніше, але можна знайти вирішення положень шлюбного контракту щодо виникнення права власності на придбане у шлюбі майно. скажімо шлюбним контрактом визначено, то все нерухоме майно нажите в шлюбі яке за законом могло б стати спільною сумісною власністю подружжя буде ділитися між ними в таких частках – чоловікові 1\3, жінці 2\3. виконуючи добровільно таке положення щодо свого шлюбного контракту подружжя може діяти по різному. Зміст шлюбного договору можуть також складати умови щодо права подружжя на утримання (ст. 99 СК). Сенс шлюбного договору полягає у встановленні правил які відрізняються від тих, що визначені законом. Тому сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від тих умов, які передбачені законом, наприклад, непрацездатності одного з подружжя або потреби у матеріальній допомозі (ст.75 СК). Можуть сторони передбачити також конкретний порядок, розмір та строки утримання, визначити його натуральну або грошову форму тощо.

Характерною рисою шлюбного договору є тривалість його дії. Це може викликати необхідність зміни умов. У СК закріплено правило щодо цього. Згідно з ч. 1 ст. 100 СК одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Це можливо тільки в тому разі, якщо на таку зміну дають згоду обидві сторони. В ч.2 ст. 100 СК сказано, що шлюбний договір може бути змінено подружжям. У зв’язку з тим, що шлюбний договір може бути змінено подружжям. У зв’язку з тим, що шлюбний договір підлягає нотаріальному посвідченню, усі внесені в нього зміни також мають бути посвідчені нотаріально. Новий СК передбачає також можливості зміни умов договору зв рішенням суду (ч.3 ст. 100 СК). Треба вважати, що це можливо у виключних випадках, якщо цього вимагають інтереси одного з подружжя, інтереси неповнолітніх або непрацездатних повнолітніх дітей, які мають особливе значення.

Ще однією новелою концепції шлюбного договору, яку закріплено в новому СК, є введення поряд із поняттям “розірвання шлюбного договору” такого терміна, як “відмова від шлюбного договору”. Однак відмова від шлюбного договору здійснюється за бажанням сторін (ст.101 СК), в той час, як для його розірвання необхідно рішення суду (ст. 102 СК).

Як і інші подружні правочини, шлюбний договір у силу певних підстав може бути визнаний недійсним. Підставами для цього є, в основному, ті ж самі, що і для інших цивільно-правових правочинів. Відповідно до ст. 103 СК шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Підсумовуючи вказане, можна виділити такі основні підстави визнання шлюбного договору недійсним: 1) порушення нотаріальної форми договору неповнолітніми не емансипованими особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника; 2) неналежний суб’єктивний склад(укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності); 3) зменшення обсягу прав дитини, які встановленні СК України; 4) включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище; 5) укладення договору під впливом обману, насильства; 6) помилка однієї зі сторін договору; 7) порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов’язків подружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо.

Треба зазначити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежно від цього. І навпаки, визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору. Це свідчить про залежність шлюбного договору від шлюбу та певну підпорядкованість першого другому. Шлюбний контракт – єдина нотаріальна дія, яка може вчинятись у присутності свідків. Причому свідки, не будучи стороною, водночас не є і просто спостерігачами, а проставляють свої підписи в шлюбному контракті після підписів сторін. Присутність свідків під час укладення цієї угоди не є обов’язковою – вона залежить лише від бажання сторін, що зазначається в тексті шлюбного контракту.

Нотаріус, посвідчуючи шлюбний контракт, у якому беруть участь свідки, зобов’язаний установити їхню особу, перевірити дієздатність.

Отже, порядок шлюбного контракту врегульовано чинним законодавством, але подальший розвиток правовідносин який регулював би виконання його положень, поки чіткого визначення не має. Тому випадки укладення шлюбного контракту не набули масового характеру, але на майбутнє нам потрібно знати як можна вирішити свої сімейні питання.

Дати відповіді на такі контрольні запитання:

1. Поняття майнових прав та обов'язків подружжя.

2. Спільна сумісна власність подружжя.

3. Розподіл спільного майнаподружжя.

4. Аліментні зобов'язання подружжя.

Виконати завдання:

1. Оформити позовну заяву про стягнення аліментів.

2. Оформити шлюбний контракт.

3. Оформити заяву про стягнення коштів на утримання непрацездатної дружини.

4. Оформити позовну заяву про розірвання шлюбу.