Природно-ресурсний потенціал України і його економічна оцінка

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людини і природи. У період науково-технічного прогресу ця взаємодія ще більше підсилюється (розвиток продуктивних сил неминуче пов'язаний з включенням у господарський обіг все більшої кількості природних ресурсів, пов’язаний зі збільшенням навантаження на навколишнє середовище).

Використання природних ресурсів цілком залежить від рівня розвитку продуктивних сил і навпаки - наявність певних природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил.

Будь-яка просторова територія характеризується природно-ресурсним потенціалом (ПРП). ПРП - це сукупність усіх можливостей, засобів, запасів і джерел, що є у світі, державі або на певній території і можуть бути мобілізовані та використані для досягнення певної мети, корисної для людства. Найголовніша складова природно-ресурсного потенціалу, яка найбільш повно характеризує економічний потенціал територій, є наявні ресурси.

Ресурси - це запаси, цінності, можливості і засоби, що відображають кількісну характеристику природних багатств, їхню споживчу вартість і корисність для суспільства. Потужність, стан та якість ресурсів завжди базується тільки на вивчених елементах природного середовища, а, значить, може виступати найважливішим чинником територіального розподілу продуктивних сил.

Природно-ресурсний потенціал характеризують (складають) природні ресурси і природні умови. Природні ресурси - це елементи природи, які беруть безпосередню участь або використовуються у матеріальному виробництві і у нематеріальній діяльності. Природні ресурси - це тіла і сили природи, корисні копалини, деревина, джерельні води, орні землі, лікувальні джерела та бруди і т.д. Серед природних ресурсів виділяють реальні природні ресурси (відкриті і використаємі) і потенційні природні ресурси (придатні для використання, але не досить вивчені чи недостатньо досяжні, на наш час, ресурси).

Природні умови - це елементи природного середовища, що не приймають особистої участі у виробництві, але можуть впливати на це виробництво або на діяльність людей. Прикладом природних умов є географічне положення об’єкту, кількість опадів, клімат, рельєф місцевості і т.д.

По запасах багатьох природних ресурсів Україна займає провідне місце в Європі:

- по кількості орних земель........................................ 1 місце;

- по запасах залізної і марганцевої руди і сірки... 1 місце;

- по запасах кам'яного вугілля............................... 3 місце;

- по запасах кам'яної і калійної солі...................... 4 місце;

- по запасах природного газу................................. 5 місце.

Всі природні ресурси в Україні прийнято розділяти на шість груп:

- мінеральні, - водні, -земельні, - лісові, - рекреаційні і фауністичні. По території України весь природно – ресурсний потенціал держави розподілений наступним чином:

Східна економічна зона містить 49,4% усього природно – ресурсного потенціалу України, з якого: 50,9% - мінеральні ресурси, 8,4% - водні ресурси, 32,7% - земельні ресурси, 1,4% - лісові ресурси, 0,4% - фауністичні ресурси, 6,2% - рекреаційні ресурси. Сама багата на природні ресурси місцевість це Донецька область.

Західна економічна зона містить 35,1% усього природно – ресурсного потенціалу України, з якого: 6,6% - мінеральні ресурси, 17,1% - водні ресурси, 55,0% - земельні ресурси, 9,3% лісові ресурси, 2,5% - фауністичні ресурси, 9,5% - рекреаційні ресурси. Найбільша кількість ресурсів регіону зосереджені в Київській області.

Південна економічна зона містить 15,5% усього природно – ресурсного потенціалу України, з якого: 5,1% мінеральні ресурси, 18,7% - водні ресурси, 57,4% - земельні ресурси, 1,3% - лісові ресурси, 0,6% - фауністичні ресурси, 16,9% - рекреаційні ресурси. Найбільш багата на природні ресурси Кримська автономія.

Стан природних ресурсів характеризується таким показником, як економічна оцінка природних ресурсів, яка передбачає, насамперед, кількісну і якісну оцінку природно-ресурсного потенціалу окремих регіонів і держави в цілому.

Показники економічної оцінки природних ресурсів (ЕОПР) повинні бути насамперед порівняльними. Це означає, що кількісні показники (наприклад, обсяги покладів корисних копалин) повинні порівнюватися або зіставлятися для різних джерел однойменних ресурсів і варіантів їхнього використання. Одночасно з цим економічна оцінка повинна відбивати природні і виробнично-технічні аспекти умов освоєння цих ресурсів у показниках вартості (витрат праці на використання, відновлення і поліпшення ресурсів).

Академік А.А. Мінц (1988 р.) за критерій розрахунку ЕОПР пропонує використовувати порівняльну економічну ефективність використання певних ресурсних джерел (собівартість продукції, цільові капіталовкладення і т.п.).

Федоренко М.П. і Немчінов В.С. (1992 р.) вважають, що показниками ЕОПР є диференціальна рента (доход) від експлуатації ресурсів.

Академік С.Г. Струмілін і його учні (1994 р.) пропонують ЕОПР зв'язувати з витратами на освоєння і відновлення природних ресурсів.

На практиці доцільно, по можливості, використовувати всі вказані вище варіанти ЕОПР у залежності від кінцевої мети оцінки.

Для складання схем (планів) розподілу галузей виробництва на території найважливіше значення мають кількісні параметри розташованих на території і визначених ресурсів, то б то об’єми запасів цих ресурсів.

З усіх природних ресурсів найбільш локалізованими і коштовними є родовища запасів мінеральної сировини (корисних копалин). За народно господарським значенням усі запаси корисних копалин поділяються на дві групи: балансові і позабалансові.

Балансові запаси - це такі, використання яких у даний час прийнятне і економічно вигідне, тобто ці запаси відповідають промисловим вимогам по якості сировини і гірничим та технічним умовам їхньої експлуатації.

Позабалансові запаси - це такі, використання або розробка яких при існуючій техніці і технології експлуатації у поточний час не вигідна або недоступна (мала потужність покладів, малий відсоток корисного компоненту в сировині, велика глибина залягання корисних копалин і т.д.).

При визначенні запасів корисних копалин враховують: потужність шарів або рудних тіл; довжину і глибину залягання покладів; вміст корисного компоненту.

В геології визначають чотири категорії запасів корисних копалин:

А - ретельно розвідані і вивчені;

В - розвідані, але не досить вивчені;

- недостатньо розвідані;

- оцінені приблизно (на перспективу).

Крім вказаного виділяють ще прогнозовані запаси тобто такі що ще не виявлені, але за косвеними ознаками можуть бути.

Запаси корисних копалин категорій: А, В, і разом із прогнозованими запасами складають геологічні запаси тих чи інших мінеральних ресурсів України.

До числа промислових запасів, які дозволяють планувати і створювати гірничорудні підприємства, належать сумарні запаси категорій А, В і .

Збільшення використання мінеральних ресурсів може здійснюватися двома шляхами:

- інтенсивним, тобто шляхом більш повного витягу корисних компонентів з одиниці сировини, що видобувається, за рахунок впровадження ресурсозберігаючих технологій або підвищення якості переробки сировини;

- екстенсивний, тобто шляхом збільшення кількості мінералів, що видобуваються.

Зрозуміло, що найбільш виправданим, з точки зору зберігання ресурсів та екологізації виробництва, є саме впровадження інтенсивних методів використання ресурсів

Достатньо перспективним шляхом інтенсифікації використання мінеральних запасів є також комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів. Наприклад, залізні руди, крім заліза звично містять до 20 і більш видів різних хімічних компонентів (мінералів) і, якщо за допомогою сучасних технологій комплексно використовувати цю сировину, то разом із залізом можна одержувати інші метали (цинк, кобальт, германій, молібден і т.д.). В алюмінієвій промисловості комплексний підхід дозволяє поряд з одержанням алюмінію розгорнути виробництво цементу, соди і т.д.

Дуже актуальним є комплексне використання відходів в електроенергетиці. Наприклад, одна теплова електрична станція потужністю 2-2,5 млн. кВт годин за рік, яка споживає вугілля з вмістом золи 20%, щорічно утворює до 100 млн. м³ відходів у вигляді золи, для складування яких треба 150 га земель! Зараз же існують технології, де ця зола може бути використана при виробництві асфальту, у виробництві цегли, цементу і т.д.

Інтенсифікувати використання сировини дозволяє також переробка вторинних ресурсів. Наприклад, кожна тонна металу, виплавлена з металобрухту, обходиться в 20 разів дешевше, ніж з руди, при цьому забруднюючі викиди в атмосферу зменшуються на 86%, у гідросферу на 76%, а обсяг відходів знижується на 96%.

При виплавці алюмінію з алюмінієвого брухту електроенергії витрачається в 23 рази, а носіїв теплової енергії - в 7,4 рази менше, ніж при його одержанні з бокситів.

В даний час підраховано, що утилізація і переробка відходів чорної металургії і металобрухту (при його спрямовуванні тільки на вітчизняні металургійні підприємства) можуть дати економію, рівнозначну вартості залізної руди, яка щорічно видобувається в Україні.

Розглянемо далі коротку характеристику стану ресурсних багатств України.

Мінеральні ресурси. Ці ресурси відносяться до не відновлювальних. По характеру використання і компонентам, що використовуються, усі мінеральні ресурси поділяються на 3 групи:

- паливно-енергетичні (вугілля, газ, нафта і т.д.);

- рудні (залізні, марганцеві, поліметалеві та інші руди);

- не рудні (будівельна і виробна сировина, солі і т.д.).

Мінеральні ресурси розміщені на території України дуже нерівномірно, хоча характер і ймовірність їхнього розміщення мають певні закономірності. Так, наприклад, паливні, хімічні і будівельні копалини осадового походження в основному розташовані на геологічних платформах або на їхніх крайніх вигинах, найчастіше під товстим шаром порожніх осадових порід. Рудні копалини найчастіше залягають у місцях рухливих геосинкліналей або геологічних щитів. Відомі випадки виходу рудоносних порід навіть на поверхню землі. Суміш різних копалин (паливних, рудних і нерудних мінералів) може зустрічатися в областях геохімічних вузлів, тобто місць, у яких стикуються декілька геологічних структур.

Паливно-енергетичні ресурси. ВУкраїні представлені насамперед кам'яним і бурим вугіллям. Загальні розвідані запаси кам’яного вугілля складають 19,6 млрд. тон і є близько 2,8 млрд. тон прогностичних запасів. При нинішніх темпах видобутку вугілля, цих запасів вистачить приблизно на 200 років. Кам'яне вугілля в основному залягає і видобувається в Донецькому (98%) і у Львівсько-Волинському (2%) басейнах. Третя частина усього видобутого кам'яного вугілля Донецького басейну може підлягати коксуванню.

Буре вугілля в основному видобувається в Придніпровському басейні (Павлоградський район Дніпропетровської області). Його запаси складають до 3,4 млрд. тон. Розробляються невеликі родовища бурого вугілля також в Житомирській і Кіровоградській областях.

До паливних ресурсів відносяться також нафта і газ, загальні запаси яких в Україні складають до 23 млрд. тон. Родовища нафти і газу зосереджені в основному в трьох регіонах: Придніпровському, Прикарпатському і Причорноморському. У 2003 ріці в Україні експлуатувалося 214 родовищ нафти і газу. Видобуток нафти в основному зосереджений у Прилуцькому районі (Чернігівська область), у місті Рибальську і в місті Качанові (Сумська область), у Зачепилівському та в Сагайдацькому районах Полтавської області, а також у Львівській області. Родовища газу експлуатуються у містах Шебелінка і Єфремівськ Харківської області, у містах Диканька і Малишев Полтавської області, у місті Калуші (Прикарпаття) та в районі Джанкою (Крим). В даний час виявлені значні запаси нафти в Азово-Чорноморському регіоні, але розробка цих родовищ поки не проводиться з техніко-технологічних і екологічних причин.

До паливних ресурсів відносяться також пальні сланці, торф і уранові руди. Запаси пальних сланців в Україні складають 3,7 млрд. тон і цей енергоносій в основному видобувають у Кіровоградській області й у Карпатах.

Запаси торфу в Україні складають близько 2,2 млрд. тон. У 2003 році розроблялось 2500 родовищ торфу, які в основному розташовані у Волинській, Житомирській, Рівенській, Київській, Чернігівській і Львівській областях.

Уранова руда, як енергоносій для атомних електростанцій, видобувається в основному в Кіровоградській області і в Карпатах.

Рудні ресурси. Загальні промислові запаси залізних руд в Україні складали у 2006 році близько 26,7 млрд. тон, у тому числі приблизно 3,6 млрд. тон тільки розвіданих (категорія запасів С ₂). Прогностичні запаси залізних руд в Україні оцінюються в 30-40 млрд. тон. З 88 відкритих родовищ залізної руди 60 розташовані в Криворізькому басейні, запаси якого оцінюються в 18 млрд. тон. У Кременчуцькому басейні запаси залізної руди складають близько 4,5 млрд. тон; у Білозерськом родовищі (Запорізька область) запаси залізної руди досягають 2,5 млрд. тон, а в Керченському родовищі - 1,7 млрд. тон.

Запаси марганцевих руд складають приблизно 2,7 млрд. тон, а видобуток цієї сировини, яка між іншим широко використовується в чорній металургії, в основному здійснюється на Великотокмацьком (Запорізька область), Нікопольському і Інгулецькому (Дніпропетровська область) родовищах.

Запаси нікелю в Україні відносно не великі і зосереджені в основному у Вінницькій, Кіровоградській і Дніпропетровській областях.

Запаси титана складають приблизно 1,7 млрд. тон. Основні родовища розробляються на Поліссі, на узбережжі Чорного й Азовського морів і в Дніпропетровській області.

Запаси алюмінієвої сировини (бокситів, алунітів і нефелінів) оцінюються в 10-14 млрд. тон. Видобуток бокситів зосереджений у Високопільськім родовищі Дніпропетровської області, алуніти видобуваються в основному на Закарпатті, а нефеліни в Приазов'ї.

Запаси ртуті (ільменіту) складають до 0,6 млрд. тон. Основні родовища цієї сировини зосереджені в Закарпатті та у Никитівському родовищі Никитівка Донецької області.

Запаси золота в Україні знайдені в Дніпропетровській, Житомирській, Одеській, Черкаській, Луганській і Донецькій областях, а також в Закарпатті.

Нерудні ресурси. Нерудні ресурси в основному являють собою сировину для хімічної промисловості і будівельної індустрії.

Запаси калійних солей складають 12-14 млрд. тон і зосереджені в основному в родовищах навколо міст Калуш, Тростянець і Туро-Волинськ Львівської області, а також в Івано-Франківській (місто Бориславль) області.

Запаси магнієвих солей оцінюються в 2,7 млрд. тон. Основні родовища магнієвих солей зосереджені в Івано-Франківській і Львівській областях, а також в Криму.

Запаси сірки досягають 9,6 млрд. тон (найпотужніші в Європі). Основні поклади зосереджені в Раздолськім і Яворовському родовищах Львівської області.

Запаси кам'яної солі складають до 9 млрд. тон. Основні родовища розташовані у Слов'янському і у Артемівському районах Донецької області, у містах Солотвин, Дрогобичі, і Калуші Львівської області а також в районі міста Долина Івано-Франківської області.

Запаси флюсів, доломітів, вогнетривких і формувальних глин, а також вапняків в основному розташовані в Донецькій, у Дніпропетровській, у Закарпатській і в Харківській областях, а також в Криму.

Запаси каоліну (білої глини) оцінюються в 1,7 млрд. тон. Каолін служить сировиною для виробництва фарфору, паперової і гумової продукції. Основні родовища цієї сировини зосереджені у Житомирській, Хмельницькій, Черкаській, Дніпропетровській і Запорізькій областях.

Запаси фосфоритів (мінеральних фосфорних добрив) досягають 2,4 млрд. тон і розташовані в основному в Придніпров’ї, у Сумській і Харківській областях.

Запаси граніту відкриті і розробляються в Кіровоградській, Запорізькій, Житомирській, Дніпропетровській і Донецькій областях.

Запаси цементної сировини досягають 4 млрд. тон, а видобуток проводиться на 36 родовищах. Запаси крейди оцінюються в 8 млрд. тон, а видобуток проводиться на 60 родовищах. Поклади цієї сировини розташовані в основному в Донецькій, Харківській і Дніпропетровській областях.

Запаси кольорових і облицювальних каменів (мармуру, лабрадору, базальту, берилу, топазу, аметисту, агату, яшми і т.п.) розробляються в основному в Запорізькій, Житомирській, Дніпропетровській, Ровенській і Хмельницькій областях, а також в Приазов'ї.

Земельні ресурси. Загальна площа України 603,4 тис. км². В Україні на одного мешканця в середньому приходиться більш ніж 0,8 га сільськогосподарських угідь. Загальний рівень сільськогосподарського освоєння територій досягає 70%.

Загальна площа орних земель на 1 січня 2000 року складала близько 32,0 млн. га, пасовищ - 6,7 млн. га, площа штучно зрошуваних земель - 2,4 млн. га.

Найбільша площа орних земель у Дніпропетровській області (2 млн. 139 тис. га) і в Одеській області (2 млн. 081 тис. га). Найменші площі орних земель у Закарпатті (192,6 тис. га) і в Чернівецькій області (338, 6 тис. га).

У структурі ґрунту переважають чорноземи (55% орних площ), 10% становлять опідзолені і деградуючі чорноземи, 9% - каштанові чорноземи, 7% - підзолисті ґрунти; 6,7% - сірі лісові ґрунти, 2,5% - солончаки і 2% - лугові чорноземи. Останнім часом, особливо через нераціональне відношення до ґрунту (порушення сівозміни, зниження внесення добрив), родючість ґрунтів падає і потрібні термінові заходи для рекультивації земель. Значною бідою для земельних ресурсів України є також ерозія ґрунтів, яка вражає 1/3 усіх площ. Впровадження заходів для зниження масштабів ерозії ґрунтів, особливо в степовій зоні України, є надзвичайно важливою задачею інтенсифікації землекористування.

При переході до приватного землекористування і фермерства дуже важливим є складання земельного кадастру (тобто реєстру видів і стану земель) на основі їх бонування (тобто якісної оцінки родючості земель).

Ефективність використання земельних ресурсів насамперед залежить від кліматичних факторів. У цілому клімат на більшій частині території України помірний, хоча для одержання стабільних врожаїв, особливо в Південних районах, потрібний штучний полив. Недостатня кількість опадів у зимовий час (снігу) при значних морозах може також наносити шкоду озимим зерновим культурам у Центральних і Східних регіонах України.

Водні ресурси. Водні ресурси складаються з вод місцевого стоку і транзиту води річками України. Загальний обсяг річного річкового стоку води в Україні досягає 210 км , причому з них близько 130 км формуються за межами держави і протікає транзитом. Загальна кількість річок в Україні досягає 73 тисяч.

У середньому на 1 мешканця України приходиться лише 1000 м води на рік, що, наприклад, у 18 разів менше, ніж у Росії. Тому в цілому в Україні відчувається дефіцит водних ресурсів, особливо в Центральних і Південних регіонах. Вказане обумовлює певні обмеження у розвитку продуктивних сил, зорієнтованих по своїй технології на значну водоємкість.

Ресурси підземних вод України складають близько 20 км³.

Основна маса річкового стоку України приходиться на річки Дніпро (53,5 км³ за рік), Дністер (8,7 км³ за рік), Сіверський Донець (5 км³ за рік) і Південний Буг (3,4 км³ за рік). Найбільш багатоводною прикордонною річкою України є річка Дунай, річний стік якої досягає 123 км³ рік.

На території України нараховується близько 3 тис. озер (11 км³ води), близько 20 тис. ставків і 80 тис. водоймищ (загальні запаси води до 24 км³). Найбільш великі озера прісної води в Україні знаходяться в Поліссі та в Криму.

Штучні водоймища створені на річці Дніпро у зв’язку з будівництвом і експлуатацією гідроелектростанцій (Запорізьке, Каховське, Канівське і Дніпродзержинське), а також на річках Південному Бузі і Сіверському Донці (з метою акумуляції питної та поливної води). Загальна площа штучних водоймищ в Україні складає 7,1 тис. км².

Споживання води в Україні безперестанно зростає. Найбільшими споживачами води є промисловість (до 30-40 км³ у рік), сільське господарство (до 15 км³ у рік) і комунальні господарства (на побутові потреби витрачається близько 4 км³ води за рік).

Берегова лінія морів в Україні досягає 2 тис. км. Україні належить частина акваторії Чорного моря (близько 420 тис. км², де водиться близько 180 промислових видів риби) і Азовського моря (близько 40 тис. км², 350 промислових видів риби). Моря мають транспортне значення, є основою розвитку рибної промисловості і суднобудування, а також складають частину рекреаційних зон.

Лісові ресурси. Загальна площа промислових лісів України складає 8,6 млн. га. Лісиста місцевість займає близько 15% усієї площі держави, причому в Західній і Північній частинах, а також в Карпатах лісами вкрито більше 40% площі земної поверхні. Близько 75% усіх лісів мають високопродуктивну деревину: сосну (33%), дуб (22%), бук (13%), граб (2%). Щорічний приріст деревини складає приблизно 30 млн. м³. Загальні запаси деревини в Україні оцінюються в 2,1 млрд. м³. Обсяги щорічного виробництва деревини в даний час (2003 рік) складають 15-17 млн. м³.

Рекреаційні ресурси. Цей вид ресурсів в Україні досить розвинутий і розповсюджений. Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесів трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров’я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об’єкти явища природного походження. які можуть бути використанні для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася у південно- східних та південних областях України – на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Сходниця, Великий Любень, Немирів), Полтавський (Миргород), Вінницькій (Хмельник) областях, у Закарпатті (Свалява, Синява, Усть-Чорна), у Тернопільській області (Гусятин) та інших.

Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Територіальна структура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунктами (окремо розміщені санаторії, пансіонати, тощо), рекреаційними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інфраструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов’язаних рекреаційних регіонів).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть за рік прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих. Разом з тим за 1991-2006 роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, суттєво зросла вартість лікувально-оздоровчих послуг, що значно звузило можливості ефективного використання рекреаційних ресурсів. Разом з центрами організованого рекреаційного відпочинку і лікування в Україні виділяють 265 територій, які резервуються для організації зон лікування, відпочинку і туризму. Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морів та Карпат.

Рекреаційна ресурси узбережжя Чорного моря простяглися від мису Айа (на заході) до Семидвір’я (на сході) і охоплюють регіони Одеської, Миколаївської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим. На цій території виділилось 17 курортних зон, найбільш відомі з яких Кримські (Алушта, Ялта, Євпаторія, Саки, Лівадія, Місхор та інші). Курорти Південного берегу Криму та Гірського Криму спеціалізуються на лікуванні захворювань дихальної та нервової систем, опорно-рухового апарату, гінекологічних захворювань. Всесвітньо відомі бальнеологічні курорти Аркадія, Великий Фонтан (Одеська обл.), Очаків, Бережанський (Миколаївська обл.), Скадовськ (Херсонка обл.) та інші. На берегах Чорного моря розташовано також сотні пансіонатів, будинків відпочинку, дитячих оздоровчих таборів, широко представлені пляжі та ландшафтні ресурси.

На березі Азовського моря є два клімато-грязевих курорти – Бердянськ та Кирилівка. Грязьовий та кліматичний приморський рівнинний курорт степової зони Бердянськ знаходиться на північному березі Азовського моря. Основні лікувальні засоби курорту – мулисті грязі та ропа озер Червоне, Велике й затоки Азовського моря, а також мінеральні хлоридні й натрієві води. До основних лікувальних факторів курорту Кирилівка належать мулисті сульфідні грязі у руслах річок Великий та Малий Утлюк та високо мінералізовані хлоридні натрієва мінеральні води.

Широко розвинені рекреаційні ресурси Карпат, де представлені лісолікувальні, водолікувальні та грязелікувальні фактори.

Бальнеологічний курорт Поляна розташований у долині р. Пінія. він оточений лісистими горами. Курорт Синець – один з найстаріших у Карпатах. Для лікування використовуються мінеральні води. На курорті Сойми для внутрішнього та зовнішнього вжитку використовується вуглекисла мінеральна вода. Курорт Шаян розташований на передгір’я Великого, Середнього та Малого Шаяну.

Курорт Кваси розташований у однойменному селі у межгір’ї Чорної Тиси; він оточений з півночі Полонинсько-Чорногорським пасмом гір, з півдня – Марморським кристалічним масивом. Тут розташовані курорти Чорногорки де для зовнішнього застосування використовуються вуглекисла миш’яковиста мінеральна вода. Курорти Карпат спеціалізуються на лікуванні захворювань органів травлення (особливо ефективне лікування виразки шлунку й дванадцятипалою кишки), печінки та підшлункової залози, цукрового діабету.

Пізнавальні ресурси є характерним фактором, що визначає мотиви відвідування України іноземними туристами. Вони відвідують історико архітектурні пам’ятники Києва, Чернігова, Львова, Одеси, Севастополя та інших міст.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері. перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу, інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому, збільшення питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.

Фауністичні ресурси. Фауністичні ресурси України представлені п’ятнадцятьма заповідниками рослинних і тваринних видів організмів. Найбільші заповідники розташовані в Асканії - Новій (Херсонська область), в Криму та в Поліссі.

Ефективність використання всіх природних ресурсів залежить від їхнього територіального розміщення, а також від засвоєння і ступеня об'єднання загальним використанням. При цьому необхідно пам'ятати, що будь-яке локальне різноманіття ресурсів є єдиним природним комплексом, порушення будь-якої ланки в якому негативно відбиває на стані всього комплексу. Охорона і раціональне використання природних ресурсів є важливою екологічною і народногосподарською задачею для України.