ПЕРЕДМОВА. — мораль є продуктом панівного способу виробництва і залежить від нього як явище ідеологічної надбудови;

Серед заходів, започаткованих в галузі освіти було введення в дію Програми підготовки студентів вищих закладів освіти з дисципліни «Без­пека життедіяльності» (спільний наказ Міністра освіти України та Началь­ника штабу — Заступника начальника цивільної оборони України від 20.06.95 р. № 182/200 «Про викладання дисциплін «Безпека життєдіяльності» та «Цивільна оборона»). Ця програма неодноразово піддавалась критиці, ос­кільки в ній було зроблено акцент, головним чином, на питання безпеки людини у виробничих умовах і надзвичайних ситуаціях, дублювалися розділи дисципліни «Охорона праці», водночас питома вага питань, зокре­ма теоретичні аспекти безпеки життєдіяльності, роль людського фактору в її забезпеченні була надзвичайно мала.

Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» у всіх вищих закла­дах освіти України спонукало до виходу у світ великої кількості навчальних посібників. Серед них слід відмітити посібники, написані І.М.Миценко, М.В. Захарченко зі співавторами, І.П. Пістуном, В.НЛа-піним, Н.М. Заверухою, ЯЛ. Бедрієм, В.С. Джигереєм зі співавторами та ряд інших. Але недоліки програми, коли автори прагнули дотримува­тись її, не дозволяли їм створити повноцінний посібник. Проте вони зробили великий внесок у розвиток безпеки життєдіяльності як норма­тивної дисципліни.

Відповідно до наказу Міністра освіти України № 420 від 2 грудня 1998 р. «Про вдосконалення навчання з охорони праці й безпеки життєдіяльності у вищих закладах освіти» у 1999 році була видана Програма з дисципліни «Безпека життєдіяльності» для вищих закладів освіти, затверджена першим заступником Міністра освіти України від 04.12.98 р. Згідно нової програми метою вивчення дисципліни є за­безпечити відповідні сучасним вимогам знання студентів про за­гальні закономірності виникнення і розвитку небезпек, надзви­чайних ситуацій, їх властивості, можливий вплив на життя і здоров'я людини та сформувати необхідні в майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички для їх запобігання і лікві­дації, захисту людей та навколишнього середовища.

Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» повинно базуватися на засадах інтеграції теоретичних і практичних знань, отриманих сту­дентами в загальноосвітніх навчальних закладах (природознавство, фізи­ка, хімія, біологія, цивільна оборона у складі допризовної підготовки, фізична культура, трудове навчання тощо), одержаних при вивченні за­гальноосвітніх дисциплін та набутому життєвому досвіді.

Автори в цьому навчальному посібнику намагалися врахувати як позитивний досвід викладання даної дисципліни, так і певні недоліки і прорахунки, що містяться в деяких попередніх виданнях, а також ство­рити такий посібник, який би в повній мірі відповідав новій навчальній програмі. Посібник доповнено словником, що містить понад 260 основ­них термінів і понять з безпеки життєдіяльності.

Весь матеріал, що вміщено у посібнику, викладено таким чином, щоб він був доступним для розуміння студентам І—II курсів навчання вищих закладів освіти України незалежно від профілю закладу т:«спря­мованості навчання.

Навчальний посібник написали:

— докт. хім. наук Є.П.Желібо (Академія державної податкової служби України) — передмова, розділи 2, 3;

— канд. біол. наук Н.М.Заверуха — розділи 4, 6 (Київський комер­ційний коледж);

— канд. техн. наук, доц. В.В.Зацарний (Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут») — передмова, вступ, розділи 1 та 5; параграфи 1.3.1, 1.3.2 написані спільно з канд. техн. наук Л.О.Мітюк.

Автори будуть вдячні за всі зауваження та побажання щодо покра­щання навчального посібника, які можна надсилати за адресою: Ви­давництво «Каравела», а/с В 474, м. Київ-1, 01001, Україна.

ВСТУП

Проблема захисту людини від небезпек постала водночас з появою на Землі людства. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема лю­дина загалом дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само як і людству доводилося дбати про безпеку свого існування.

Первісна людина була тісно пов'язана з природою. Наші предки не просто поклонялися рослинам, звірям, птахам, сонцю, вітру, воді тощо, а використовували свої знання про них для життя в єдності з приро­дою, оскільки саме природні небезпеки становили головну загрозу.

Другою групою небезпек, які почали становити загрозу людині з часу існування її на нашій планеті, були дії інших людей. Війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення, погрози, терористичні акти та інші акти насильства супроводжували і, на жаль, продовжують супроводжу­вати розвиток суспільства.

Третьою на Землі з'явилась група небезпек, що походять від об'єктів, створених людьми, так званих антропогенних чинників. Ці небезпеки пов'язані з прагненням людини глибше пізнати себе і навколишній світ, створювати матеріальні блага і, як не парадоксально, з пошуком більшої безпеки.

Протягом усієї своєї історії людство прагне зробити життя зручним. У людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її ж творіння станов­лять загрозу для неї самої.

Можна навести багато прикладів, які, здавалося, свідчать про те, що завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки людей зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинених країнах світу вже наближається до 80 років і продовжує зростати. Цих результатів досяг­нуто завдяки розвитку медицини, що сягає своїми коренями часів Гіппократа (460—370 рр. до Р.Х.), який здійснив реформу античної медицини, та Арістотеля (384—322 рр. до Р.Х.), який вже в ті далекі часи вивчав умови праці.

Однією з найнебезпечніших галузей людської діяльності була і, на жаль, залишається в багатьох країнах, у тому числі в Україні, гірнича справа. Останнє свідчення цьому — загибель 80 гірників на шахті в Краснодоні на початку березня 2000 р. Тому вже з часів Середньовіччя учені досліджували небезпеки, пов'язані з гірничодобувною справою. Георгій Агрікола (1494—1555 рр.) 1545 р. першим зробив запис про випадок виділення та вибуху рудникового газу. Відомому лікарю епохи Відрод­ження Парацельсу (1493—1544), який теж вивчав небезпеки, пов'язані з гірничою справою, належать слова: «Все є отрута і все є ліки. Лише певна доза робить речовину отрутою чи ліками». Цей вираз можна вважа­ти основою принципу нормування шкідливих речовин, який використо­вується дотепер.

Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В. Ломо-носов (1711—1764). У 1763 р. він видав трактат з основ металургії та рудних справ, у якому розглянув різні питання гігієни та безпеки праці гірників, організації їх праці та відпочинку, укріплення грунтів, відве­дення рудникових вод, небезпечних концентрацій газу та пилу, раціо­нальності одягу.

У 1847 р. А.М.Нікітін видав книгу «Хвороби робітників із зазначен­ням попереджувальних заходів», де описав заходи, що мають поперед­жувати професійні захворювання та аварії.

У XIX — XX ст. у зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості проблемами безпеки праці займається багато вчених. Відзначимо на­самперед учених, праця яких пов'язана з Україною. Це перший ректор Київського політехнічного інституту В.Л.Кірпічов (1845—1913), який у своїх працях пов'язав питання безпеки промислового обладнання з теоретичними питаннями прикладної механіки та опору матеріалів, та академік А.А.Скочинський (1874—1960), який зробив величезний вне­сок у розвиток техніки безпеки на вугільних шахтах.

Суттєва роль у забезпеченні БЖД належить індивідуальним засобам захисту. Одним з показових прикладів цих засобів є протигаз, створений академіком М.Д.Зелінським у 1915 p., який майже без принципових змін використовується дотепер.

Можна наводити ще багато прикладів, які свідчать про людські зу­силля, спрямовані на власну безпеку, та водночас можна навести не менше прикладів, які дали підставу Жону Батісту Ламарку майже двісті років тому, а саме у 1809 p., заявити: «Інколи здається, що призначення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя». Але катастрофічні потрясіння XX ст. перевершили всі найжахливіші побоювання стосовно долі людства і можуть розглядатися не інакше як війна на знищення, яку оголосила сучасна цивілізація самому феномену людини.

У XX ст. людство увійшло у складний період історії свого існуван­ня, коли воно у своєму розвитку вже оволоділо величезним науково-технічним потенціалом, але ще не навчилося достатньо обережно та раціонально ним користуватися. Швидка урбанізація та індустріалізація, різке зростання населення планети, інтенсивна хімізація сільського господарства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили біологічний кругообіг речовин у природі, пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руй­нування. Це поставило під загрозу здоров'я та життя сучасного та май­бутніх поколінь людей, існування людської цивілізації.

Людству почала загрожувати небезпека повільного вимирання внас­лідок безперервного погіршення якості навколишнього середовища, а також вичерпання природних ресурсів. Стало зрозумілим, що для усу­нення цієї небезпеки необхідні перегляд традиційних принципів при­родокористування та докорінна перебудова господарської діяльності у більшості країн світу. Одним з перших у світі звернув увагу на цю проблему перший президент Академії наук України В.І.Вернадський (1863-1945).

Основою вчення академіка Вернадського була «жива речовина», до складу якої входять всі живі організми, що мешкають на планеті. Незважаючи на малий обсяг — 0,25% маси всієї біосфери, — завдяки геохімічній активності і здатності до розмноження, жива речовина, використовуючи і перетворюючи світлову енергію. розвиває величезну вільну енергію, через що функції її проявляються в планетарному масштабі. До складу живої речовини Вернадський включив також і людину, розгля­даючи природу і людське суспільство як одне ціле. Вернадський обгрунтував поло-ження про те, що обрис сучасної Землі сформований людиною, і показав, що діяльність сучасної людини викликає рух основних хімічних елементів у масштабах, які по­рівнюються з природними циклами руху цих елементів. За визначенням Вернадсько­го, людина стала наймогутнішою геологічною силою на планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ.

Такий стан навколишнього середовища і негативні прогнози щодо глобальної соціоекологічної ситуації спонукали до проведення спеціаль­них досліджень та виконання заходів, які б дозволили вирішити двоє­дине завдання — збереження рівноваги в природі та задоволення вимог умов життя, які весь час зростають. Перші положення, що отримали всесвітнє визнання, викладені у працях так званого Римського клубу. Римський клуб — це неформальна організація вчених математиків, еко­номістів, екологів, соціологів, фахівців з управління тощо створена у 1968 р. Основна мета робіт, що виконувались під керівництвом цього клубу, полягала у розробці наукових методів опису світу як складної біосоціальної системи. Результати робіт, виконаних в рамках Римського клубу, показали, що необхідно переглянути систему загальноприйня­тих цінностей і цілей і переходити від вузьконаціональних, регіональ­них цілей до оцінки глобальної світової рівноваги, що забезпечить без­пеку життєдіяльності всього людства.

38-ма сесія Генеральної Асамблеї ООН у 1983 р. створила Міжнарод­ну комісію з навколишнього середовища та розвитку, яка покликана аналізувати стан навколишнього середовища в контексті глобальних перс­пектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала фундаментальне дослідження «Наше спільне майбутнє». На сучасному рівні об'єктивних знань у ньому відображено розуміння світо­вим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації соціально-політичного, економічного, техніч­ного, технологічного та культурного розвитку, здійснення для цього відпо­відних національних і загальнопланетарних проектів.

У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН, присвячена концепції безпечного сталого розвитку світового співтовариства. Конфе­ренція прийняла документ «Порядок денний XXI століття» та зробила висновок про необхідність глобального партнерства держав для досяг­нення стабільного соціального, економічного та екологічного розвитку суспільства.

Що стосується України, то необхідно в першу чергу зазначити, що економіка її десятиліттями формувалась без урахування об'єктивних по­треб та інтересів її народу, належної оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Сьогоднішня структура економіки України не відпо­відає потребам людини, не забезпечує нормальних умов життя. Висока матеріалоємкість і енергоємкість виробництва призвели до надлишко­вого видобування корисних копалин, їх переробки і спалювання. Це породило додаткові обсяги відвалів пустої породи, золи та шлаків, шкідли­вих викидів у воду і атмосферу. Нині обсяг накопичених у межах нашої країни відходів різних галузей промисловості перевищує 17 млрд. т.

Все це, підсилене радіоактивним забрудненням територій в результаті найбільшої на планеті техногенної катастрофи — аварії на Чорнобильській АЕС, привело до створення не лише в багатьох містах, а й на цілих тери­торіях нашої країни, несприятливих умов проживання людей.

Статистика свідчить про те, що рівень смертності, травматизму, аварій і катастроф в Україні набагато перевищує аналогічні показники розви­нутих країн.

Щоправда, в останні роки спостерігається чітке зниження рівня трав­матизму та загибелі людей на виробництві, але однією з причин цього є спад виробництва. Крім того, незважаючи на зниження травматизму на виробництві, загальний рівень каліцтва та смертності людей працездат­ного віку зростає. За темпами вимирання людей Україна входить в пер­шу десятку країн світу, а дитяча смертність в ній найвища в Європі.

У такій ситуації зрозумілим є те, що кожна людина і безперечно людина з вищою освітою повинна усвідомлювати важливість питань безпеки життєдіяльності.

Як нормативна навчальна дисципліна «Безпека життєдіяльності» — це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка узагальнює дані відповідної науково-практичної діяльності, формує поняттєво-категорійний, теоретичний і методологічний апарат, необ­хідний для вивчення у подальшому охорони праці, захисту навколиш­нього середовища, цивільної оборони та інших дисциплін, які вивча­ють конкретні небезпеки і способи захисту від них.

Професійна освіта покликана забезпечити майбутнього спеціаліста знаннями, уміннями і навичками безпечної професійної діяльності, зок­рема під час виконання управлінських дій, при проектуванні чи роз­робці нових процесів, виконанні конкретних виробничих дій, техноло­гічних операцій тощо. Відомо, що знання, навички, досвід, набуті в одній ситуації, можна з успіхом застосовувати в інших обставинах Та­кий перенос зветься позитивним проеціюванням. Безпека життєдіяль ності, як навчальна дисципліна, дає широкі можливості для реалізації цього принципу тому, що вона вирішує двоєдину задачу. З одного боку вона підвищує гуманітарну складову при підготовці майбутніх спеціалістів технічного напрямку, а з другого — дає студентам гуманітарних закладів освіти необхідний для подальшої діяльності мінімум технічних знань.

Підготовка студентів у рамках цієї навчальної дисципліни містить теоретичні питання, спрямовані передусім на формування світогляду, вироблення ідеології поведінки, і забезпечує майбутніх спеціалістів важ­ливим інструментом не лише щоденного безпечного контактування з навколишнім світом, а й готує до майстерного виконання різної склад­ності технологічних процесів. Завдяки цій дисципліні майбутній фахі­вець має опанувати філософією безпеки локальних екосоціосистем, уміти будувати логічне дерево подій, визначати існуючі проблеми безпеки. Безпека життєдіяльності, як навчальна дисципліна, не вирішує спе­ціальних проблем безпеки. Це справа спеціальних дисциплін — охоро­ни праці, цивільної оборони, промислової екології, комунальної гігієни тощо. Але безпека життєдіяльності забезпечує загальну освіту в галузі безпеки, що є науково-методичним фундаментом для всіх без винятку спеціальних дисциплін з безпеки.

Безпека життєдіяльності не засіб особистого захисту, а дисципліна, що навчає основам захисту особистості, суспільства, держави, люд­ства. Спеціаліст, що досконало освоїв предмет «Безпека життєдіяль­ності», здатний грамотно діяти в умовах небезпеки, захищаючи таким чином як своє життя та здоров'я, так і життя та здоров'я інших людей.