Концепція прийнятного (допустимого) ризику

Вище було показано, що ризик — це усвідомлена можливість небез­пеки, або ж ймовірність небезпеки, яка визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками до максимально можливої їх кількості за конкретний період часу.

Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок чис­лового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 1998р. в Україні загинула у побутовій сфері 68 271 людина. Наразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загальної кількості громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто N=50 100 000 осіб. Відтак числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері 1998р. становитиме:

R = 68 271 / 50 100 000 = 0,001362

З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона грома­дян, які проживали в Україні, в побутовій сфері загинули 1998 р. 1362 особи. В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується коефіцієнт частоти, який показує кількість травмо­ваних чи загиблих на 1 000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна сказати, що рівень смертельного по­бутового травматизму в Україні 1998 р. становить 1,362.

Аналітично-статистичний збірник «Праця та соціальна політика в Україні» за 1999 р. повідомляє, що «у 1991 — 1998 роках в Україні від нещас­них випадків невиробничого характеру загинули 567,5 тис. осіб, що в 38 разів перевищує рівень смертельного травматизму на виробництві, сотні тисяч людей стали інвалідами. Від травматизму на транспорті померло близько 76 тис. осіб, майже 82 тис. осіб загинули від отруєнь, 108 тис. осіб закінчили життя самогуб­ством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис. осіб, 37,3 тис. осіб утопили­ся і 12,7 тис. осіб загинули при пожежах».

Табл. 1.5 містить статистичні дані про загальну кількість населен­ня України, чисельність працюючих, кількість загиблих та травмова­них на виробництві і в побуті у 1997—1998 роках. Аналізуючи наве­дені в цій таблиці дані, доходимо висновку, що рівень побутового травматизму в нашій країні у 13 разів перевищує рівень виробничого травматизму, що на один смертельний нещасний випадок припадає 30 нещасних випадків, які закінчуються травмою. Використовуючи інші дані, можна визначити ризик травматизму від окремих джерел небезпеки в різних галузях виробництва чи в різних країнах.

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.

Таблиця 1.5 Стан травматизму в Україні у 1997 — 1998 роках

Показник	Рік
Загальна кількість населення	50 500 000	50 100 000
Чисельність працюючих	15 794245	14 805717
Загальна кількість травмованих у побуті	Не знайдено	2 000 000
Кількість загиблих у побуті	72 929	68 271
Загальна кількість травмованих на виробництві	54 510	47531
Кількість загиблих на виробництві	1 646	1 551
К (загальний у побуті)	Не знайдено	39,9
К (загальний на виробництві)	3,5	3,2
К (смертельний у побуті)	1,444	1,362
К (смертельний на виробництві)	0,104	0,105

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебу­ває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня. Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку. ft Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.

Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманні­стю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концеп­ція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (до­пустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику поля­гає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспек­ти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний ме­ханізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтри­мувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушен­ня балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

На рис. 1.4 наведено графік, який ілюструє спрощений приклад визначення прий­нятного ризику. З цього графіка видно, що із збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних сис­тем в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу.

Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інве­стицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно врахо­вувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене ми­ритися.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10~⁶ на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10^-8 на рік.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосова­на для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Справді, коли працюють, навіть дотримуючись усіх встановлених відповідними правилами охорони праці стандартних значень, все ще існує деякий рівень залишкового ризику, який неминуче повинен бути присутнім. Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним — ви­рішує керівництво. Результат цього рішення буде впливати на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце посідає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде ви­значення вартості ризику.