Історичні передумови трансформації класичної політичної економії у XIX ст

Перша половина XIX ст. пов'язана з розгалуженням, поділом класичної політичної економії на окремі течії, адаптацією ідей класиків до нових реалій соціально-економічного розвитку, ви­никненням нових поглядів на розвиток економічних процесів та явищ, формуванням критичного напряму політичної економії.

Трансформація класичної політекономії у кінці XVIII — першій половині XIX ст. була зумовлена:

— новою економічною ситуацією, пов'язаною із завершенням процесу первісного нагромадження капіталу та промисловою революцією, яка сприяла розвитку машинного вироб­ництва та піднесенню економіки розвинутих країн;

— утвердженням системи вільної конкуренції на основі ви­знання свободи підприємницької діяльності, скасування це­хів, гільдій та інших феодальних обмежень господарської діяльності;

— демографічними зрушеннями, швидким зростанням кіль­кості населення, його майновим розшаруванням, загострен­ням соціальних суперечностей, розвитком робітничого руху;

— формуванням національних ринків, періодичними кризо­вими потрясіннями економік розвинених країн, загострен­ням боротьби за зовнішні джерела збуту тощо.

Нова економічна та політична ситуація, пов'язана з піднесен­ням економіки та ускладненням механізмів функціонування рин­ку, знайшла відображення у творах Д. Рікардо, Ж.Б. Сея, Т. Маль-туса, Н. Сеніора, Дж.С. Мілля, Г.Ч. Кері та інших економістів нової хвилі, які не лише зберегли класичну традицію, але і зба­гатили її новими ідеями, продовживши започаткований А. Смітом багатофакторний, різнобічний та ґрунтовний аналіз економічних явищ та процесів. Не зачіпаючи засадних принципів економіч­них досліджень, започаткованих А. Смітом, економісти-класики стали першовідкривачами теорій, які пізніше були покладені в основу неокласичного напрямку в економічній науці.