Природно-сільськогосподарське, еколого-економічне і ерозійне районування земель

У складі земель України значну частку становлять землі сільськогосподарського призначення — найцінніші землі.

Успішне здійснення земельної реформи в аграрному секторі не­розривно пов'язане зі специфічним напрямом планування викорис­тання і охорони земель, тобто природно-сільськогосподарським ра­йонуванням їх.

Природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур. Воно дає уявлення про характер конкретних земель, особливостей їх доцільного використання, про­дуктивності тощо.

Свого часу основи сільськогосподарського районування заклада­лися при створенні системи загальносоюзного природно-сільськогосподарського районування. З метою врахування відмінностей природ­них та економічних умов було розроблено комплексне природно-сільськогосподарське районування всього земельного фонду колиш­нього СРСР. Воно було системою поділу території країни на окремі частини з урахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель у народному господарстві. Сис­тема комплексного загальносоюзного районування виокремила природно сільськогосподарські пояси, зони, провінції тощо.

Основною одиницею природно-сільськогосподарського району­вання визнавалася природно-сільськогосподарська зона. Вона ха­рактеризувалася певним балансом тепла і вологи, з якими пов'язу­валися головні особливості ґрунтоутворення і генерального жив­лення рослин. У зоні, як правило, панували певні типи й підтипи ґрунтів і рослинності та; застосовувалися системи заходів щодо ра­ціонального землекористування: Кожна зона мала свої особливості сільськогосподарського виробництва, а також відповідне співвід­ношення ріллі, кормових і лісових угідь. Таке районування, по­кладене в основу бонітування ґрунтів, використовувалося при здійснені економічного оцінювання земель, а також у першому турі грошового оцінювання земель сільськогосподарського призна­чення.

На території України виділялося п'ять природно-сільськогоспо­дарських зон та дві гірські області. За основу бралося те, що зонам притаманні кліматичні умови, які визначали характерний напря­мок процесів ґрунтоутворення. У свою чергу, це призводило до фор­мування зональних типів та підтипів ґрунтів, яким відповідали пев­ні типи сільськогосподарського виробництва та системи агротехніч­них і меліоративних заходів.

У сучасних умовах при природно-сільськогосподарському райо­нуванні враховуються також агробіологічні вимоги сільськогоспо­дарських культур.

Матеріали природно-сільськогосподарського районування земель є основою для оцінювання земель і розроблення землевпорядної до­кументації щодо використання та охорони земель.

Природно-сільськогосподарське районування земель дає можли­вість швидко, економічно і водночас досить повно оцінити потенцій­ні можливості земельних ресурсів певної території.

Відомо, що для сільськогосподарського оцінювання території, тобто грошового оцінювання земель сільськогосподарського призна­чення, важливим показником е саме рівень родючості ґрунтів. Слід зауважити, що на родючість ґрунтів та їхній продуктивний потенці­ал впливає комплекс природних і економічних чинників. У свою чергу, сила і характер прояву цих чинників залежить від умов ґрун­тоутворення, способу та інтенсивності використання відповідних земельних угідь, спеціалізації і концентрації сільськогосподарсько­го виробництва, а також від ступеня здійснення природоохоронних заходів у процесі виробничої діяльності.

Агрогрунтове районування земель е основою для, розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель (наприклад, проектів землеустрою сільськогосподарських підпри­ємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств; прогнозних матеріалів, техніко-економічних обґрунту­вань використання та охорони земель; проектів створення нових землеволодінь і землекористувань тощо).

Сільськогосподарські угіддя використовуються та охороняються відповідно до природно-сільськогосподарського еколого-економічного, ерозійного та інших видів районування.

Природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ території України та окремих регіонів з урахуванням природ­них умов і агробіологічних вимог сільськогосподарських рослин.

За допомогою системи комплексного районування виокремлюють природно-сільськогосподарські зони, провінції, округи.

Природно-сільськогосподарська зона — основна одиниця природно-сільськогосподарського районування, що характеризується ви­значеним балансом тепла і вологи.

Природно-сільськогосподарська провінція - частина зони, що має специфічні особливості ґрунтового покриву, пов'язані з мікро­кліматом усередині зон, з річним ходом його елементів.

Природно-сільськогосподарський округ — частина провінції, що характеризується добре вираженими геоморфологічними і гідроло­гічними особливостями, складом ґрунтоутворювальних порід, що переважають типом ґрунтоутворення, а також істотними особливос­тями макро- і мезоклімату.

Використовують і охороняють землі сільськогосподарського при­значення відповідно до природно-сільськогосподарського району­вання земель.

Порядок здійснення природно-сільськогосподарського еколого-економічного, ерозійного та інших видів районування визначений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель» № 681 від 26 травня 2004 р.

Порядок передбачає, що районування (зонування) земель здійснюється з урахуванням природних умов, агробіологічних особливо­стей сільськогосподарських культур, напрямів розвитку господарської діяльності та вимог екологічної безпеки через обстеження стану земель і ґрунтів, збирання, аналізу, систематизації та уза­гальнення даних, що характеризують стан та особливості охорони і використання земель за окремими регіонами; (зонами, провінціями, округами) або адміністративно-територіальними одиницями, прове­дення інших робіт.

За результатами робіт з районування (зонування) земель укладаються відповідні схеми (карти), на яких відображаються такі дані:

а) природно-сільськогосподарського районування - структура земельних (зокрема, сільськогосподарських) угідь, ґрунтовий по­крив, його якісний стан, наявність особливо цінних, а також деградованих і малопродуктивних ґрунтів, класифікаційні показни­ки придатності земель для вирощування сільськогосподарських культур тощо. Ці схеми (карти) використовують для визначення екологічно чистих зон виробництва сировини для дитячого і дієтич­ного харчування та отримання екологічно чистих харчових продук­тів і продовольчої сировини;

б) еколого-економічного районування - - ступінь перетворення природного середовища внаслідок антропогенного впливу, рівень використання (залучення) природних ресурсів, характеристика при­родно-ресурсного потенціалу, стійкості природного середовища до антропогенного навантаження, рівня цього навантаження, неспри­ятливі природно-антропогенні процеси та еколого-економічне оці­нювання території;

в) протиерозійного районування - стан еродованості ґрунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їх динаміка, природні та антро­погенні передумови розвитку ерозії. На основі таких схем (карт) прогнозуються процеси ерозії з метою визначення відповідних протиерозійних заходів;

г) екологічного районування — забруднення ґрунтів пестицида­ми, важкими металами, радіонуклідами тощо.

Для потреб сільського господарства здійснюється також району­вання (зонування) земель за ступенем забезпечення ґрунтів поживними речовинами, мікроелементами та за придатністю для вирощування основних сільськогосподарських культур.

Районування (зонування) земель відбувається за такими крите­ріями:

* природно-сільськогосподарського — ступінь тепло- та вологозабезпеченості території, гідротермічний коефіцієнт, сума активних температур понад 10 °С, склад і характеристика ґрунтів (частка еродованих, гідроморфних, засолених, підтоплених ґрунтів тощо) та ступінь дренованості території;

* еколого-економічного - рівень перетворення природного се­редовища, його стійкість до антропогенного навантаження та сту­пінь ураженості території негативними геологічними процесами;

* протиерозійного — інтенсивність ерозійних процесів, їхні при­чини, ступінь та динаміка еродованості ґрунтів, однотипність про­тиерозійних заходів;

* інших видів — кількісний вміст токсичних забруднювальних
речовин (пестициди, вояжі метали, радіонукліди тощо), мікроелементів та ступінь придатності ґрунтів для вирощування сільськогос­подарських культур.

Схеми (карти) природно-сільськогосподарського, еколого-еконо­мічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель розглядають науково-технічні ради центральних органів ви­конавчої влади з питань земельних ресурсів, охорони навколиш­нього природного середовища та аграрної політики і затверджують спільно ці органи.

Природно-сільськогосподарське; еколого-економічне, протиеро­зійне та інші види районування (зонування) земель здійснювати­муться поетапно протягом 2005 - 2010 рр.

У разі потреби при плануванні й організації раціонального ви­користання земель та їхньої охорони використовують й інші матері­али спеціальних видів районування: еколого-господарського, еколого-ландшафтного, гроекологічного та ін.