Походження та сутність філософії

Термін "філософія" має давньогрецьке походження: його утворено від двох давньогрецьких слів: “ phileo” – люблю та “ sophia” – мудрість. Отже, у буквальному перекладі "філософія" – це є любов до мудрості, чи “любомудріє”. Саме так, як “любомудріє”, тлумачили філософію геніальні давньогрецькі мислителі Піфагор та Платон. Досконала (абсолютна) мудрість притаманна тільки безсмертним богам; смертні ж люди можуть лише прагнути до такої справжньої мудрості, яка залишається у своїй повноті недосяжною для смертних істот. Філософи поступово просуваються у напряму такої мудрості через щире та самовіддане служіння істині. Але навіть і найрозумніші серед людей не можуть бути названі мудрецями, бо вони є лише “любомудрами” (шанувальниками мудрості), чи філософами, що повнотою істини, на жаль, не володіють.

Класик давньогрецької філософії Платон вважав, що філософія – то є така особлива галузь пізнання, що вивчає вічні ідеї. Ці вічні (і досконалі) ідеї є першоосновами всесвіту. (Платон, як відомо, був за своїм світоглядом ідеаліст.) А найславетніший учень Платона та, водночас, і його критик, – Аристотель розумів філософію як науку про фундаментальні принципи (основи) буття, про основоположні причини всього того, що існує.

Сьогодні, термін “філософія” має міжнародний статус і вживається у багатьох мовах світу. Притім, провідні філософи різних країн та напрямів мислення знов і знов повертаються до цього терміну заради уточнення його змісту і, через це, збагачують його новими оригінальними тлумаченнями. Так, німецький філософ Гегель, що жив і працював у кінці 18 – першій третині 19 ст., під філософією розумів, науку про розум, що через усвідомлення глибинного змісту великих культур людства, поступово і закономірно просувається в осягненні (пізнанні) самого себе.

Ще один приклад переосмислення поняття про філософію: філософи-матеріалісти радянських часів нашої історії, відштовхуючись від думок засновників теоретичного комунізму Маркса та Енгельса, визначали філософію як науку про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення.

Як бачимо, наведені визначення філософії у головному не суперечать одне одному, хоч в них і зроблено авторами визначень різний смисловий наголос. Інакше і не може бути, бо філософія єдина, але світоглядні переконання та способи мислення її провідних представників повністю ніколи не співпадають. Різноманіття точок зору у філософському мисленні завжди зберігається.

Якщо тепер безпосередньо звернутися до позиції сучасних філософів щодо їхнього розуміння філософії, то більшість з них не погодяться з тим, що філософію слід визначати як одну з наук, поряд із математикою, фізикою, економікою, історією, тощо. На їхню думку, філософія то є окрема та автономна галузь духовної культури, яка знаходиться поряд із наукою, але, при цьому, від науки є принципово відмінною та й значною мірою незалежною. Безсумнівно, що філософія плідно взаємодіє з наукою, і від тої взаємодії між ними виникає багато перехрещень. Але ніколи між ними не буває повного співпадання. Філософія має свій власний предмет досліджень і спрямовує свої зусилля, перш за все, на розв’язання так званих "вічних проблем" людства, якими наука займатися не здатна (бо не компетентна). Ці проблеми є світоглядними за своєю основою і постають перед людиною з того самого моменту, коли вона вперше починає замислюватися над такими неосяжними питаннями, як то: "що то є всесвіт?", “кінцевий він, чи нескінченний?”, "що то є людина, звідки вона походить, яке її місце у всесвіті?", "як відбувається пізнання всесвіту?”, “що то є істина?", тощо. Всі ці питання є визначальними для будь-якого світогляду і потребують переважно філософської відповіді. Їхній масштаб перевищує обрій наукового мислення і, саме тому, є він базовим для формування суто філософської галузі досліджень.

Отже, сучасне розуміння змісту філософії деякою мірою відрізняється від стародавнього ("любов до мудрості чи наука про основи"), перш за все, своєю більшою конкретністю. Сьогодні філософію не плутають з наукою. І це не дивно, бо за 3 тис. років своєї історії і наука, і філософія встигли досягти певної зрілості. Тепер кажуть, що філософія – то є універсальний метод знаходження відповідей на основні питання про сенс людського буття. Крім того, якщо подивитися на філософію з другого боку – як на результат духовних зусиль багатьох поколінь, то вона постане перед нами як всеохоплююче світоглядне знання (вчення), де містяться напрацьовані та апробовані варіанти розв’язання основних людських проблем (“вічних проблем”). Ці визначені та зафіксовані у відповідних текстах варіанти рішень є результатом трьохтисячолітньої роботи найславетніших мислителів усіх цивілізованих суспільств світу. І це означає, що філософію можна розуміти не тільки як загальнолюдський метод пізнання та самоусвідомлення, але й як фундаментальне вчення (теорію) про всесвіт взагалі та про зміст і призначення людського існування у цьому всесвіті. Притім, нам слід обов’язково пам’ятати, що філософія, як і наука, є принципово раціональною (логічно обгрунтованою) за своїм характером галуззю знань. Вона спирається суто на розум, нічого не приймає на віру, відштовхуючись лише від переконливих фактів та логічних доказів. Це радикально відсторонює її від містики, окультизму та релігії. Усяка справжня філософія (як стародавня, так і новітня) обов’язково повинна бути скарбницею мудрості, відкритою для всіх мислячих людей. Останнє залишається для філософії безсумнівним і в наші часи.