Навчальний матеріал до самостійного вивчення. 1. При вивченні категорій діалектики слід чітко усвідомити, що категорії філософії це:

1. При вивченні категорій діалектики слід чітко усвідомити, що категорії філософії це:

1) поняття, в яких і через які здійснюється філософське мислення;

2) що це найбільш фундаментальні, вузлові поняття.

Категорії діалектики — це гранично широкі, універсальні поняття, в яких здійснюється ідеальне відображення світу, які використовуються у всіх видах теоретичного мислення і які служать вихідними принципами пізнання і духовно-практичного перетворення дійсності.

Категорії діалектики прийнято класифікувати на дві основні групи. Категорії, що відображають усталений аспект буття і свідомості, умовно можна назвати зв'язками структури, а категорії, що відображають мінливий план, — зв’язками детермінації.

У категоріях діалектики знаходять відображення найбільш загальні суттєві ознаки, зв'язки, властивості, відношення речей, що мають місце в об'єктивній дійсності. Ці загальні ознаки виділяються людьми в процесі пізнання, їхньої предметно-практичної діяльності. Такі ло­гічні операції мають для людини неабияке значення. По-перше, вони дають можливість розвивати мислення, що є важливим для розвитку самої людини, її пізнання; по-друге, розвивати мову, збагачуючи її загальними поняттями; а це в свою чергу дає змогу в процесі пізнан­ня передавати його результати, утримувати в мисленні з допомогою понять найбільш важливі, найсуттєвіші ознаки речей, не переванта­жуючи пам'ять переліком конкретних ознак для характеристики речі, а охоплювати її цілком через якусь загальну її властивість.

Виділення загального у речах і явищах дійсності — нелегка і складна справа. Людина має п'ять органів відчуття (зір, смак, слух, нюх, до­тик). З їхньою допомогою вона пізнає лише конкретні речі. Загальне виділяється у процесі мислення, тобто воно є опосередкованим про­цесом мислення, а не безпосереднім. Як же бути? Чи є істинним пізнання на рівні мислення, якщо загальне ми не сприймаємо безпо­середньо? Це питання було предметом тривалої дискусії між філосо­фами. Згадаймо, наприклад, Д.Локка, який стверджував, що загаль­не, оскільки воно не дано у відчуттях, є "вигадкою". І.Кант вважав, що суть речей ми взагалі не можемо з'ясувати, оскільки суть речей непізнавана. Ми можемо пізнати лише явища. Гегель, навпаки, твер­див, що зміст пізнання якраз і полягає в пізнанні загального, а не конкретного. Виділення загального, створення понять — це, за Гегелем, найістотніше і найважливіше в процесі пізнання. "Поняття, — писав він, — є істинно першим, і речі суть те, що вони суть, завдяки діяльності притаманного їм... поняття". Перебільшуючи роль понять, Гегель з презирством ставився до тих філософів, котрі задовольняли­ся емпіричним рівнем пізнання, називаючи їх "жуками", що риються в купі гною.

Отже, в історії філософії виділилося дві полярні точки зору на суть пізнання загального (абстрактного) і одиничного (конкретного), на природу понять, категорій.

Як же утворюються поняття, категорії філософії в процесі перехо­ду від чуттєвого ступеня пізнання до раціонального?

Процес відчуття являє собою безпосередній зв'язок предмета і того образу, котрий він викликає, діючи на органи відчуттів. Відчуття не вимагають закріплення, матеріалізації їх у вигляді слова, поняття чи категорії. Поняття необхідні тоді, коли треба виділити щось загальне у різних речах і дати йому назву, коли це загальне не дане у відчуттях. Оскільки ми знайшли це загальне, остільки ж необхідне певне слово, поняття як матеріальний носій цього загального.

Таку діалектику зв'язку між виділенням загального і поняттям про нього показав К.Маркс у "Капіталі". "Візьмемо, — писав К.Маркс, — два товари, наприклад, пшеницю і залізо. Хоч би яким було їхнє мі­нове відношення, його завжди можна виразити рівнянням, в котрому дана кількість пшениці прирівнюється до певної кількості заліза, на­приклад: 1 квартер пшениці = а центнерам заліза. Про що говорить нам це рівняння? Що в двох різних речах — 1 квартері пшениці і в а центнерах заліза існує щось спільне... Отже, обидві ці речі дорівню­ють чомусь третьому, яке саме по собі не є ні першим, ні другим з них... Таким чином, те спільне, що виражається в міновому відно­шенні... є їхня вартість". Тобто слово "вартість" потрібне тоді, коли необхідно матеріалізувати те загальне, що виділяється в процесі тео­ретичного мислення. Якщо товар, у даному випадку пшениця і залі­зо, мають чуттєву осягненість, то "вартість" носить загальний, абстрак­тний характер. На противагу чуттєво грубій предметності товарних тіл, у вартість не входить жодного атома речовини природи. Ви може­те обмацувати і розглядати кожний окремий товар, робити з ним, що вам завгодно, однак він як вартість лишається невловимим.

Мислення і мова нерозривно зв'язані між собою. Перше є вищою формою відображення дійсності; друге — матеріальною формою, в якій здійснюється, закріплюється, об'єктивізується розумова діяль­ність. Людина може висловити свої думки багатьма способами (зву­ками, малюнками, знаками, фарбами, мімікою, жестами, готовими виробами і т.п.) Однак універсальним засобом вираження думки є мова. І чим духовно багатша людина, тим багатшою, розвиненішою, виразнішою є її мова, і, навпаки, виразна, розвинена мова свідчить про розвиненість самої людини.

Саме слово дає безобразне уявлення про предмет. Коли ми гово­римо про свого знайомого, то нам досить назвати його ім'я, щоб мати уявлення про нього. Гегель говорив, що при вимовлянні слова "лев" ми не маємо потреби ні в спогляданні цієї тварини, ні навіть у його образі, але назва його, оскільки ми її розуміємо, є безобразним про­стим уявленням. Ми мислимо через опосередкованість імен.

Мислення — це процес відображення світу в поняттях, категорі­ях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях. І це відображення тим багатше, чим більше є понять категорій, слів, що мають узагаль­нення. Тому більш досконала узагальнююча мова є свідченням більш розвиненого, обдарованого народу.

Що являють собою категорії? Категорії – це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, в котрих знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об’єктивної дійсності. Для більш конкретного розуміння цього питання слід розкрити суть процесу абстрагування, що лежить в основі створення таких категорій.

Абстрагування — це розумовий процес відхилення від одних властивостей речей і концентрація уваги пл інших. Людина не може ні пізнавати, ні практично діяти, ні спілкуватися без абстрагуючої діяльності мислен­ня. Найпростіший акт пізнання – розрізнення двох речей — вже передбачає абстрагуючу діяльність людини. Якщо нам слід встановити відмінність між ними, то ми не беремо до уваги те, що є подібним, відхиляємося від нього, і, навпаки, якщо необхідно встановити, що для них є подібним, то ми відсторонюємося від того, що для них є відмінним. Це відхиляння від того чи іншого і є ілюстрацією процесу абстрагування.

У категоріях діалектики фіксується, відображається загальне в речах. Категорії є результатом дуже високого рівня процесу абстрагування. В них фіксується не просто загальне, а найзагальніше. Скажімо, в такій категорії, як матерія, відображаються найбільш загальні властивості навколишньої дійсності Шляхом абстрагування в процесі пізнання від конкретних властивостей і концентрації уваги на більш загальних, аж до найзагальніших і встановлюється така найзагальніша категорія, як "матерія". Ось приблизний шлях такого абстрагування: слово "троянда" (має конкретну визначеність). Далі долучаємо слово "квітка". Воно охоплює всі квіти, що є в дійсності. Слово "росилина" включає в себе весь рослинний світ і є більш широкою абстракцією. На цьому шляху більш загальним буде поняття "живе", яке включає в себе не лише весь рослинний світ, а й тваринний. Поняття «живе» має вже дуже високий рівень абстрагування. І, нарешті, поняття "матерія" фіксує у собі найзагальніше, бо у ньому зібрано все те, що існує об'єктивно, тобто поняття "матерія" має найвищий рівень узагальнення і тому має статус категорії.

Кожна наука, як відомо, має свій понятійний апарат. Однак, на відміну від категорій діалектики, він може бути застосований лише до конкретної галузі знань. Скажімо, економічна наука має такі поняття, як «вартість», «прибуток», «товар», «ціна» і т.д. Категорії діалектики можуть бути застосовані в процесі пізнання у будь-яких сферах дійсності, оскільки вони фіксують найзагальніше в усіх речах, явищах і процесах об'єктивного світу. Вони мають статус всезагальності. З цього випливає методологічне значення категорій у процесі пізнання різних сфер дійсності.

Категорії діалектики виробляються у процесі суспільно-історичної практики людини і відображають об’єктивну дійсність у певних конкретно-історичних умовах. Зі зміною умов у процесі розвитку суспільної практики, знань змінюється і наша уява про зміст діалектичних категорій. Вони збагачуються, наповнюються новими відтінками.

Основними категоріями діалектики є: буття, матерія, розвиток, простір, час, суперечність, антагонізм,;ігть, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення, Іичне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, ідність і випадковість, можливість і дійсність, час-а ціле, система, структура, елемент і т.ін.

2. Прикладом зв'язків детермінації є причинно-наслідкова залежність. Практика показує, що виникнення будь-якого явища зумовлене чимось іншим, обставинами (чи факторами), які породжують його. Явища, дія яких приводить до виникнення нового явища, називаються причиною. Результат дії причини – це наслідок.

Тісно пов'язана з поняттями причини і наслідку категорія детермінізму. Детермінізм виражає причинно-наслідкову залежність у її найзагальнішому вигляді (а не конкретних випадках), в її універсальній значимості.

Зв'язки детермінації конкретизуються і доповнюються категоріями необхідності і випадковості. Стосовно будь-якої речі ми можемо поставити запитання: якщо дана річ існує, то це випадково, чи необхідно?

Необхідність — поняття для визначення внутрішнього стійкого зв'язку об'єктів, зумовленого всім ходом попереднього розвитку їх і всією сукупністю наявних умов їхнього існування; необхідним є те, що за певних обставин обов'язково є або повинно бути; це те, що при наявності певних умов обов’язково повинно відбутися; це реалізація єдино існуючої можливості.

Випадковість — поняття, яке визначає проблематичність або необов'язковість виникнення або існування об'єктів; випадковим є те, що за певних умов може бути, а може і не бути; це реалізація однієї з багатьох можливостей.

Ще з іншого боку висвітлюють зв'язки детермінації категорії можливості і дійсності. Ці категорії підкреслено процесуальні, тобто виражають становлення буття.

Можливість — це філософська категорія, яка відображає об'єктивно існуючий і внутрішньо зумовлений стан предмета у його незавершеному, потенційному розвитку.

Дійсність – це філософська категорія, яка характеризує реалізоване, завершене, актуалізоване буття: дійсність є реалізованою можливістю. Виділяються реальні і формальні можливості. Реальною є така можливість, для реалізації якої склалися всі необхідні умови. Формальна (абстрактна) можливість є можливість з низькою ймовірністю здійснення, але яка допускається законами буття.

Універсальні зв'язки детермінації проявляються також через взаємодію понять сутність і явище. Категорії сутності і явища відображають різні рівні пізнання об'єктивної реальності — поверхневий і глибинний.

Під сутністю розуміють внутрішню, глибинну, істотну, відносно стійку сторону того чи іншого предмета, явища, процесу. Сутність пізнається на рівні теоретичного мислення,

Явище – категорія, яка відображає зовнішні властивості, як правило, більш змінні, рухомі характеристики того чи іншого предмета. в процесі пізнання вони проявляються у формі живого споглядання. Явище і сутність — це поняття, які вказують напрямок, шлях вічного, нескінченого поглиблення людських знань.

В історії пізнання прослідковується також інший категоріальний ряд, який представлений такими поняттями: «одиничне — загальне», «форма — зміст», «частина — ціле» і виражає структурні зв’язки буття.

Під одиничним розуміють ті зв'язки, відношення, властивості, які характерні тільки даному об'єкту і відсутні в інших об'єктів.

Загальне відображає об'єктивно існуючі подібні характеристики одиничних предметів, їхню однотипність, належність до єдиної системи зв’язків.

Діалектика одиничного і загального проявляється в їх нерозривному зв'язку. Загальне не існує само по собі, в «чистому» вигляді. Воно нерозривно пов'язане з одиничним, окремим, існує в ньому і через нього. Одиничне ж входить до того чи іншого класу предметів, включає в себе ті чи інші загальні риси. Окремий предмет — не просто «згусток» індивідуального, в ньому завжди є і загальні характеристики.

Категоріями, що відображають структурні зв'язки дійсності, є поняття «частини — цілого». Поступово в історії філософії складалось переконання, що властивості цілого не відповідають сумі властивостей частин, з яких це ціле складається. Ціле і частина відображають відношення між сукупністю предметів або їхніх сторін, елементів і відображають зв'язок, який їх об'єднує і призводить до появи в цій сукупності нових властивостей, які не були притаманні окремим предметам чи сторонам.

Під змістом розуміють єдність всіх взаємодіючих елементів і сторін даної матеріальної системи.

Форма — це принцип впорядкованості, спосіб існування того чи іншого змісту. Визначальною стороною змісту є його змінність, тоді як головною тенденцією форми є постійність.

Форма може прискорювати, або уповільнювати розвиток змісту. На початковому етапі розвитку предмета форма в основному відповідає змісту. Зміст змінюється швидше, а форма є більш консервативною. В кінці кінців зміст руйнує форму, але руйнування цієї форми разом з тим означає і зміну змісту. А це означає, що відбувається руйнування даної системи.

Отже, діалектика як система реалізується через принципи, закони і категорії, які знаходяться у взаємозв'язку.

Таким чином теорія діалектики як теорія розвитку – це галузь філософії, яка представляє собою сукупність суб’єктивно усвідомлених, об’єктивно зумовлених і практично виправданих прийомів і навичок пізнавальної і практично-перетворюючої діяльності людини, якими є: принципи, категорії і закони, що виступають теоретичним інструментарієм пізнавальної діяльності людини.

Перелік питань для самоперевірки

1. На які групи класифікуються категорії діалектики.

2. Дайте визначення поняття «мислення».

3. Що таке абстрагування?

4. Як у категоріях діалектики фіксується, відображається загальне в речах?

5. Яка особливість філософських категорій порівняно з поняттями конкретних наук?

6. Перерахуйте категорії діалектики та охарактеризуйте їхні особливості.

Форми контролю: перевірка конспекту, усне опитування

Література

1. Філософія/ за ред. І.Ф. Надольного – К., 1997. – С. 242-250.

2. Філософія/ за ред. Г.А. Заїченко – К., 1995. – С. 207-222.

Основний зміст пізнавальної діяльності (2 год.)

Перелік знань та вмінь: знати природу, структуру та методи наукового пізнання, удосконалювати навички роботи з навчальним матеріалом та складання тез.

Завдання:

· скласти тези відповідно до плану, використовуючи запропонований навчальний матеріал до самостійного вивчення;

· виписати визначення агностицизму та пізнання.

План

1. Природа та структура пізнавальної діяльності.

· Соціально-практична обумовленість пізнавальної діяльності.

· Суб'єкт і об'єкт пізнання.

· Структура пізнання.

· Проблема істини в теорії пізнання.

2. Методи наукового пізнання.