Соціальне становище населення

• Згідно з аграрною реформою 1919 р. селяни землі не отримали.

• 80% українських селян страждала від малоземелля.

• Була поширена міграція та еміграція населення як на­слідок безземелля та безробіття.

До Канади та США виїхало близько 200 тис. осіб.

• 70 % населення Західної України були неписьменними
або малописьменними.

Політична ситуація

1. Змінено назву Східної Галичини на Малопольщу.

2. Не було органів місцевого самоврядування.

3. Існувала заборона українцям обіймати адміністративні посади в державі, керівні посади в армії.

4. Обмеженість політичних прав.

5. Проводилася політика полонізації: закривалися україн­
ські школи, введено квоти на вступ українців до Львівсько­
го університету та інших навч&тьних закладів.

6. У-1923 р. польський уряд заборонив вживання слів «укра­їнець» і «український». Замість них нав'язувалися назви «русин», «руський».

7. Українські імена та прізвища змінювалися на польські.

8. Вживання української мови було заборонено в усіх дер­жавних установах.

«Пацифікація»

Політика «пацифікації» (заспокоєння) — це політика масових репресій щодо українського населення Галичини, здійсне­на за допомогою військових та поліції восени 1930 р. Почали використовувати після того, як різко загострилися відносини між українським селянством і польськими осад­никами у 1930 р.

Було зареєстровано 2200 підпалів майна польських коло­ністів. У відповідь уряд вдався до репресій, названих «паци­фікацією» (заспокоєнням), які охопили 500 сіл. «Заспокоєння» полягало у наступі на політичне, громадське й культурне життя, що супроводжувалося арештами, погро­мами українських кооперативів та різноманітних установ. У 1934 р. в Березі Картузькій на Поліссі було організовано концтабір, у якому утримували 2 тис. політв'язнів, пере­важно українців. Того самого року Польща відмовилася від свого зобов'язання перед Лігою Націй забезпечувати права національних меншин.

Розгортання українського національного руху

Виникали різноманітні партії. 1. Комуністична партія Західної України (КПЗУ), заснована у 1919 р.

Лідери — А. Бараль (Савка),

М. Заячківський (Косар), Й. Крілик (Васильків).

Виступала за визволення Західної України через соціа лістичну революцію І за об'єднання з Радянською Росією.

Перебувала на нелегальному становищі..

У 1923 р. під тиском Комінтерну увійшла до складу Кому ністичної партії Польщі на правах автономної організації.

У 1938 р. Комінтерн за прямою вказівкою сталінською керівництва ВКП(б) виніс рішення про розпуск компартії Польщі, отже й КПЗУ як її складника. Частину західно­українських комуністів' викликано до СРСР і репресовано.

2. Українське націоиально-дсмократичне об'єднання (УНДО) — об'єднання партій і груп центристського спря­мування. ';■'/■;

Виникло в липні 1925 р. (входили літератори, журналіс­ти, вчителі, дічі кооперації, священики, адвокати).

Голова — Д. Левицький.

Виступало за здобуття незалежності України легальними методами, за демократичний розвиток Української держави і здійснення соціалістичних перетворень (влада — трудово­му народу, земля — селянам без викупу, скасування приват­ної власності).

Це була провідна політична сила серед українців у Поль­ській державі.

У другій половині 30-х років відбулося зближення УНДП з польськими правлячими колами. Між польським урядом та УНДП укладено угоду „нормалізації". УНДП відмовила­ся від боротьби за територіальну автономію Західної Укра­їни, а польський уряд припинив переслідування україн­ських демократичних організацій, збільшилося українське представництво у польському сеймі. З. Існували й інші партії:

Українська соціал-демократична партія (УСДД),

Українська соціал-радикальна партія,

Українська католицька партія,

Руська селянська партія,

Руська аграрна партія,

Українська католицька національна партія тощо.

Утворення Української військової організації та Організації українських націоналістів

Липень 1920 р. Створено Українську військову організацію (УВО).

Лідер f Євген Коновалець.

Виступала за створення самостійної соборної держа­ви національним повстанням українського народу. Методи боротьби: бойкот, саботаж,

експропріації майна, індивідуальний терор тощо.

Вона організовувала замахи на представників польської влади:

• маршала Ю. Пілсудського у 1921 p.;

• міністра освіти С. Грабовського у 1922 p.;

• президента Польської республіки С. Войцеховського у 1924 р. тощо.

Січень—лютий 1929 р. УВО об'єдналася з іншими націона­лістичними організаціями і була створена Організація українських націоналістів (ОУН).

Лідери — Є. Коновалець, С Бандера.

У 1938 р. Є. Коновальця вбив агент НКВС і керівником ОУН став А. Мельник.

Виступала за створення української самостійної собор­ної держави з приватною власністю та національною церк­вою всенародним збройним повстанням.

Напередодні 1939 р. налічувала близько 20 тис. членів.

Методи боротьби:

демонстрації,

студентські страйки,

бойкоти,

акти соботажу,

акти експропріації,

терористичні акти (найважливіші).

У 1934 р. у Варшаві було вбито польського міністра вну­трішніх справ В. Перацького.

1935—1936 pp. Варшавський політичний процес проти ОУН у Західній Україні.

Поліція розгромила крайовий провід ОУН у Галичині та заарештувала організаторів замаху, зокрема С. Бандеру та М. Лебедя. Трьох підсудних засуджено до смертної кари, яку замінили на довічне ув'язнення, а інших - до різних термінів ув'язнення.

Ідеологія ОУН грунтувалася на «інтегральному націона­лізмі», розробленому Д. Донновим. Він вважав, що в історії є один закон — «закон боротьби і суперництва націй». Укра­їнська нація є абсолютною цінністю, незалежна Україна — найвищою метою, для досягнення якої виправдані будь-які засоби. Націоналісти пропагували культ боротьби, самопо­жертви, національного героїзму, здійснювали збройні акції проти польської влади.

Вони заперечували існування в суспільстві політичних партій, крім ОУН.

Підкреслювали значну роль релігійних організацій у суспільстві і значення розвитку української національної церкви. Основне гасло М. Махновського «Україна — для українців» Д. Донцов пропонував замінити на «українці -для України».

Прояви культурного життя

Національний та соціальний гніт гальмував розвиток української культури, але не міг зупинити її розвиток.

1. Головним осередком української культури залишалося
наукове товариство ім. Т. Шевченка, в якому працювало по­
над 200 науковців..

2. У Львові існував таємний український університет (1921 — 1925 pp.), у якому навчалося 1500 студентів.

3. Літературна діяльність західноукраїнських письменників тісно перепліталася із політичною.

4. Західноукраїнські письменники поділялися на три на­
прямки:

• націоналістичний (Д. Донцов, О. Ольжич, О. Теліга);

• пролетарський (прорадянський) — Я. Галан, С. Тудор;

• ліберальний (І. Вільде, Б. Лепкий, Н. Королева).

Під наглядом цензури у 1930 р. перебували 60 україн­ських видавництв і близько 120 редакцій українських газет і журналів. Систематично друкувалися списки заборонених українських книг, альманахів, календарів та інших видань, що виходили в Галичині і за її межами. На початок Другої світової війни до них було занесено понад тисячу наймену­вань.

Щоб обмежити полонізацію освіти, громадськість Захід­ної України стала засновувати приватні українські школи.

Товариство «Рідна школа» до кінця 30-х років створило 41 народну школу, кілька гімназій та ліцеїв.

На пожертвування української громади «Рідна школа» видавала шкільні підручники, педагогічні журнали, засно­вувала шкільні бібліотеки.

Західноукраїнські землі у складі Румунії

У 1918 p., скориставшись розпадом Російської та Австро-Угорської імперій, Румунія окупувала українські землі: Із­маїльський, Акерманський і Хотинський повіти Бессарабії, північну Буковину і частину Мармарощини в Закарпатті.

. 351

Економічне становище українського населення

Під владою Румунії перебувало три роз'єднані українські громади:

1. Українська громада Північної Буковини.

2. Громада Бессарабії, де у. Хотинському повіті (північна частина Бессарабії) проживало багато українців. Українці теж проживали в Акерман ському й Ізмаїльському повітах (південь Бессарабії).

3. В історичній області Мармарощина, де проходив кордон із Закарпатською Україною і яку Румунія відібрала в Угор­щини.

Українські землі у складі Румунії не мали самоврядування, власного автономного устрою. Режим був жорстокішим, ніж у. Польщі: до 1928 р. на цих територіях тривав воєнний стан.

• Промислові підприємства Північної Буковини і Бесса­
рабії залишалися дрібними і напівкустарними.

• Найбільшу частку в економіці Буковини мала харчова промисловість, у придунайських землях — оброблення цґкур, варіння мила, виробництво тканин, сукна, олії.

• Напередодні Другої світової війни було характерним проникнення в економіку німецького капіталу (осо­бливо після укладення економічної угоди між Румунією та Німеччиною).

•Не витримуючи конкуренції на світовому ринку, бу-.. ковинські підприємства часто закривалися. За 1922— 1929 pp. на Буковині було закрито 85 підприємств, а в умовах кризи кількість промислових підприємств ско­ротилася майже наполовину.

• Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння
у Північній Буковині становило 54,8% загальних площ.

Соціальне становище українського населення

1. У вересні 1919 р. уряд Румунії підготував проект аграрної реформи на Буковині, а в березні 1920 р. - в Бессарабії, але вони не ліквідували безземелля у цих краях.

2. Здійснювалася колонізація краю. Кращі землі передава­
лися вихідцям із Румунії.

До колонізаційного фонду Буковини відійшло 5 тис. гек-^: тарів землі.

3. Більшість селян були малоземельними або безземельни­ми. Особливо вони розорялися в період світової еконо­мічної кризи 1929-1933 pp.

4. Майже третину працездатного населення становили без­робітні.

Діяльність українських політичних партій і рухів

На окупованих Румунією землях України склалися менш спиятливі умови для діяльності партій і громадських об'єднань. З 1918 р. по 1928 р. діяв воєнний стан, легальну політичну діяльність партій було заборонено.

З 1928 р. по 1938 р. у Румунії був періодом відносного лі­берального правління, що сприяло легальній діяльності по­літичних партій.

У 30-х роках на Буковині з'явилася низка політичних пар­тій двох напрямків: комуністичного і націоналістичного.

1. Українська національна партія на чолі з А. Залозець-ким, якій вдалося провести своїх делегатів у парламент і заснувати низку періодичних видань українською мовою. Виступала за компроміс із владою і за легальні методи ді­яльності.

2. Комуністична партія Буковини (заснована у 1918 p.), яка у 1926 р. приєдналася до Компартії Румунії, виступала заприєднання Буковини до УСРР.