Правовий статус Східної Галичини та українських північно-західнихземель у складі Польщі

14 березня 1923 р. Рада послів великих держав (Великої Бри­танії, Франції, Італії та Японії) прийняла рішення про визнання суверенітету Польщі над Східною Галичиною. У складі Польщі перебували такі українські землі: Східна Галичина, Західна. Волинь, Полісся, Холмшина, Підляшшя, Лемківшина. Східна Галичина з Лемківщиною до 1918 р. була під владою Австро-Угорщини..

Утворено три воєводства: Львівське, Тернопільське, Ста-' ніславське.

Західна Волинь, Полісся, Холмщина з Підляшшям до Пер­шої світової війни були під владою Російської імперії, а піс­ля радянсько-польської війни 1920 р. перейшли під владу Польщі.

Польські землі було поділено.

і. Корінні польські землі, які мали привілейоване становище.

2. Окраїнні землі - переважно українські і білоруські землі,
які використовували як ринки збуту дешевої сировини та
робочої сили й надавалися польським осадникам — колоніс­
там, яким виділялися кращі землі, фінансову допомогу. До
колонізаційного фонду Східної Галичини, Волині і Полісся
передано 445 тис. гектарів землі.

До 1939 р. у сільській місцевості оселилося близько 200 тис. поляків, у містах — близько 100 тис.

3. Польський уряд проводив політику інкорпорації, яка пе­редбачала створення од нонаціональної держави примусовим асимілюванням національних меншин (зокрема українців).

4. Українці Східної Галичини з Лемкївщиною (понад 3 млн) належали до греко-католицької церкви, а українці, які засе­ляли землі Західної Волині, Полісся, Холм шин и з Підляш­шям, сповідували православ'я.

5. Поширено доктрину польського «прометеїзму», висуну­ту з приходом Ю. Пілсудського до влади, яка означала, що історична місія Польщі — допомогги звільненню східно­українських і східнобілоруських земель від влади Москви та об'єднати їх з Польщею на федеративних засадах.

Тому передбачалося замінити курс з національної асимі­ляції курсом на державну асиміляцію, тобто зробити україн­ців свідомими патріотами Польщі.

Промисловість

1 ". Польський уряд переділив країну на дві території - Поль­щу «А» (корінні польські землі, уряд сприяв розвитку про­мисловості) і Польщу «Б» (західноукраїнські землі, уряд стримував розвиток промисловості).

2. У Польщі «Б» вводилися високі залізничні тарифи, щоб обмежувати зв'язки західноукраїнських земель із ринками Польщі «А».

3. 85% підприємств Східної Галичини були дрібними (пра­цювало менше 20 душ).

4. Тут розвивалися ті галузі, які забезпечували високі при­бутки без значних капіталовкладень, а саме:

нафтодобувна,.'.'-.

деревообробна,

харчова.

промисловість із перероблення сировини.

5. Значною мірою збереглися ремесла, що свідчило про еко­
номічну відсталість.

6. Спостерігалося засилля іноземного капіталу — фран­
цузького та англійського, який разом з польським по-
хижаиькому експлуатував багатства краю.

Сільське господарство

1. Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння у Східній Галичині становило 43,9% загальних площ.

2. Було багато безземельних і малоземельних селян.

3. У липні 1919 р. польський сейм схвалив Основи земель­ної реформи.

4. Польська влада видала таємний указ, яким заборонялося продавати українським селянам більше 5% поміщицьких земель, що за умовами аграрної реформи підлягали викупу.

5. Половина орної землі після аграрної реформи залишала­ся за поміщиками, державою та церквою.

6. Змушені господарювати на невеличких клаптиках землі, селяни не м,огли використовувати машини і передову агро­техніку. ';...-

7. Держава обкладала селянські господарства непосильни­ми податками.

Українська кооперація

Формою самоорганізації українців стали численні коо­перативні об'єднання: Спілка українських купців і промис­ловців, Українське технічне товариство тошо.

Сформувалася розгалужена система кооперативів, шоб створити противаги іноземному економічному впливові. Напередодні Другої світової війни у Східній Галичині було 4 тис. кооперативів, які об'єднували 700 тис. членів.

Польські власті штучно стримували розвиток української кооперації, надаючи пільги кооперації польській, обмежу¹ ючи діяльність українських другорядними господарськими сферами.

Економічне становище населення

1.Колоніальний характер економіки.

2. Панівне становище іноземного капіталу.

3. Переважання аграрного сектора.

4. Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства.

5. Промисловість розвивалася слабко, національної буржу­азії майже не було, робітничий клас був нечисленним.