Погляди Євген Петрушевича

Він уважав, що головними ворогами західноукраїнського народу є Польща, а також радянська Росія. А тому готовий був співпрацювати з Денікіним.

Отож у нього були серйозні розходження- з С. Петлю­
рою, який стояв на просоціалістичних засадах і готовий був
об'єднатися з більшовицьким урядом для спільної боротьби
проти Денікіна. '

Він не мав власної моделі розбудови держави, тому орі­єнтувався на австрійський зразок виконавчої влади. Не мав широких зв'язків зі впливовими колами Європи.

Слабкою виявилася і підтримка його робітниками й селянами знизу, бо було відкладено вирішення соціально-економічних питань, особливо про наділення селян землею. Проявляв велику толерантність до національних меншин. Поляки, євреї, австрійці могли й далі обіймати свої посади за умови, що вони приймали присягу на вірність Україні. Виступав за демократичні права всім громадянам, за ство­рення сильної боєздатної армії (запроваджувалася загальна мобілізація, залучалися до служби колишні офіцери цар­ської армії, німецькі та австрійські військові спеціалісти), за стабільність і порядок. Йому вдалося швидко створити ефективний адміністративний апарат.

Не було єдності в Директорії С. Петлюри і Є. Петрушеви-ч-а щодо ставлення до денікінців. Командування галицької армії ЗУНР підписало з денікінцями угоду, за якою галиць­ка армія переходила в повне розпорядження А. Денікіна, що значно посилювало позиції денікінців.

Наприкінці 1919 р. Є. Петрушевич денонсував Акт злуки УНР і ЗУНР, бо вважав, що переговори С Петлюри з Поль­щею й укладення Варшавської угоди є зрадою їхньої спіль­ної справи в боротьбі за незалежність.

Створення УГА

Створено Галицьку армію під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка, яка в січні - липні 1919 р. вела бо­ротьбу з польською армією. Запроваджувалася загальна мо­білізація, залучалися до служби колишні офіцери царської армії, німецькі та австрійські військові фахівці.

До весни 1919 р. збройні сили ЗУНР налічували понад 100 тис. військовиків.

У війні з Польщею Галицька армія одержала поразку і змушена була перейти у Східну Україну, де брала участь у громадянській війні.

Злука УНР і ЗУНР

До Фастова прибули делегації ЗУНР і УНР.

1 грудня 1918 р. У Фастові укладено договір між ЗУНР і УНР

про об'єднання двох українських держав.

Від ЗУНР - Л. Цегельський (секретар внутрішніх справ) і

Д. Левицький (голова секретаріату і секретар фінансів).

Від УНР - В. Винниченко, II. Андрієвський, Ф. Швець,

С. Петлюра.

З січня 1919 р. Українська національна рада у Станіславі проголосила підтвердження укладеного у Фастові дого­вору і ратифікувала акт міждержавного об'єднання:

• війська ЗУНР і УНР об'єднувалися;
•'громадянам гарантувалися демократичні права і сво­
боди;

• об'єднувалися сили для боротьби проти окупантів.
22 січня 1919 р. У Києві на майдані біля Софійського собору

проголошено об'єднання ЗУНР і УНР (про об'єднання

УНР і ЗУНР оголосив декларацію В. Винниченко).

ЗУНР дістала назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗО УНР) і повну автономію. Золотого лева на пра­порі ЗУНР замшено єдиним державним гербом — тризубом.

До скликання Установчих зборів єдиної України УНР і ЗУНР продовжували утримувати власні уряди, армії та за­конодавчі органи.

Соборна Україна формально існувала лише 9 місяців — до 16 листопада 1919 р. Між урядами УНР і ЗУНР виникли певні розбіжності, пов'язані з різними зовнішньополітич­ними пріоритетами. Директорія УНР в основному боролася з радянською Росією, а ЗУНР — з Польщею.

Існували між ними й ідеологічні розбіжності: у Дирек­торії переважали соціалістичні партії, а в уряді ЗУНР -помірно-ліберальні.

Рішення про злуку УНР і ЗУНР було скасовано після укладення С. Петлюрою Варшавської угоди (квітень 1920 р.) з Ю. Пілсудським, яка передбачала визнання прав Польщі на Галичину.

Гасло «Через Київ до Львова»

Це гасло висунули діячі УНР, маючи на увазі, що спо­чатку потрібно розгромити ворогів українського народу у Наддніпрянській Україні (більшовиків та білогвардійців), а потім спільними силами воювати проти Польщі.

Керівництво ЗУНР не сприйняло цього гасла, висунув­ши на перший план боротьбу з Польщею.

Українсько-польська війна

Поляки вважали західноукраїнські землі невід'ємною

частиною П ольської держави.

Боротьба з польськими окупантами посилювалася.

11 листопада 1918 р. Поляки захопили Перемишль. Тут фор­мувалися польські військові з'єднання, що перекидали­ся до Східної Галичини.

21 листопада 1918 р. Поляки оволоділи Львовом.

Невдовзі польські війська контролювали 10 із 59 повітів, у яких ЗУНР проголосили свою владу. Уряд ЗУНР був зму­шений переїхати до Тернополя, а потім — до Станіслава.

Квітень 1919 р. Польський уряд кинув на боротьбу про­ти Української Галицької армії війська, що прибули з Франції під командуванням генерала И. Таллера (80 тис. вояків з 400 кулеметами, 180 гарматами), сформовані з польських військовополонених, які воювали на Захід­ному фронті у складі німецької армії. Польський наступ підтримала Румунія, яка захопила частину галицького Під карп аття.

8 червня 1919 р. Початок наступальної операції українських військ — Чортківська офензива (наступальна операція), коли 25-тисячне українське військо змусило відступити 100-тисячну польську армію.

28 червня 1919 р. Контрнаступ польських військ. Поляки захопили майже всю Східну Галичину, відтіснивши УГА до Збруча.

16—18 липня 1919 р. Польські війська окупували Східну Га­личину, Західну Волинь, змусивши УГА та уряд ЗУНР відступити за р. Збруч.

У польсько-українському протистоянні загинуло 15 тис.

українців і 10 тис. поляків.