Припинення зобов'язань

Припиненням зобов'язання називається ліквідація по передбаченим законом чи договором підставам існування суб'єктивних прав і обов'язків, що складають його зміст. У результаті - учасників зобов'язання більше не зв'язують ті права й обов'язки, що раніше з нього випливали.

Правомірні дії, що припиняють зобов'язання, за своїм характером найчастіше є правочинами (договорами).

Окремі способи припинення зобов'язань.

Виконання зобов'язання є "ідеальною" підставою його припинення.

Припинення зобов'язання тягне не всяке, а лише належне виконання.

Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Залік зустрічних вимог. Зобов'язання припиняється заліком зустрічної однорідної вимоги, термін якого наступив або термін якого не зазначений чи визначений моментом витребування. Особливість заліку полягає в тому, що він може припинити відразу два зустрічних зобов'язання - за умови рівності розміру вимог. Якщо ж зустрічні вимоги нерівні, то може мати місце частковий залік: більше по розміру зобов'язання продовжує існувати в частині, що перевищує менше.

Збіг боржника і кредитора в одній особі, як підстава припинення зобов'язання. Така ситуація можлива, якщо боржник здобуває право вимоги, що належало раніше його кредитору. Наприклад, громадянин, що знімав житло в частці доаю, купує цей будинок. Таким чином, він здобуває права кредитора стосовно наймачів і стає як би кредитором стосовно себе - колишньому наймачу.

Угода сторін також може служити підставою припинення зобов'язання.

При цьому необхідно мати у виді, що хоча в законодавствіговориться про угоду як такому, але теорія і практика розрізняють три види основ такого типу. Це новація, звільнення від боргу і відступне.

А) Новація - це угода сторін, про те, що первісне зобов'язання припиняється, а між його учасниками виникає нове зобов'язальне правовідношення. Як правило, воно відрізняється від попереднього своїм змістом (характером прав і обов'язків, їхнім обсягом, порядком виконання й ін.).

Для того, щоб новація відбулася, сторони повинні обмовити у своїй угоді умову про припинення раніше діючого зобов'язання і заміні його новим зобов'язанням..

Б) Звільнення від боргу являє собою звільнення кредитором боржника від обов'язку виконати зобов'язання. Оскільки звільнення від боргу є різновидом припинення зобов'язання угодою сторін, то можливо воно тільки за згодою кредитора.

Неможливість виконання припиняє зобов'язання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає (наприклад, провина кредитора і т.п.).

Якщо ж неможливість виконання виникла в результаті порушення боржником зобов'язання, то воно не припиняється, а трансформується в додаткові обов'язки (відшкодувати заподіяні збитки, сплатити штраф і т.п.).

Припинення зобов'язання смертю фізичної особи має місце в тих випадках, коли виконання не може бути зроблене без особистої участі боржника або виконання призначене особисто для кредитора, або зобов'язання іншим способом нерозривно зв'язано з особистістю кредитора. Таким чином, це можливо, скоріше, у виді виключення - необхідною умовою є особистий характер зобов'язання, У противному випадку зобов'язання зберігаються в силу правонаступництва.

Зобов'язання припиняється також ліквідацією юридичної особи. На відміну від попередньої ситуації таке припинення є загальним правилом. Ліквідація юридичної особи (чиборжника кредитора) за загальним правилом служить підставою припинення зобов'язання. Виключення складають випадки, прямо передбачені законом (наприклад, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяного життю і здоров'ю, у порядку правонаступництва переходять до вищестоящої організації чи до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи).

Контрольні запитання:

1. Підстави виникнення зобов'язань

2. Зміна зобов'язань. Заміна осіб у зобов'язанні

3. Припинення зобов'язань

ТЕМА №11. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ.

План:

1. Поняття та форми цивільно-правової відповідальності.

2. Умови цивільно-правової відповідальності. Причинний зв'язок.

3. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності.

1. Поняття та форми цивільно-правової відповідальності.

В житті трапляються ситуації, при яких виникнення зобов”язань не залежить від волі його учасників. До таких зобов”язань можна віднести зобов”язання з відшкодування матеріальної шкоди. Існує договірна та недоговірна відповідальність. Перша з них має місце у разі неналежного виконання або невиконання договору. Друга – настає у випадках завдання шкоди незалежно від існування договору між тим, хто заподіяв шкоду, і потерпілим. Залежно від виду порушення договору договірну відповідальність можна поділити на відповідальність за невиконання і відповідальність за неналежне виконання зобов”язань. У першому випадку йдеться про протиправну бездіяльність; у другому – про протиправну дію, яка виражається у недотриманні умов належного виконання договору. Часто неналежне виконання договору пов”язане з недотриманням вимог про предмет договору і строк його виконання, виконання зобов”язання неналежною особою. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Частковою у цивільному праві визнається відповідальність, яка покладається на двох чи більше осіб, кожна з яких відповідає перед кредитором в рівних частках, оскільки інше не встановлено законом чи договором. Солідарна відповідальність, тобто така, де кредитор має право вимагати від будь-якого боржника виконання обов”язку у повному обсязі, так само як і санкції до кожного з боржників можуть бути застосовані у повному обсязі, має бути прямо передбачена законом або договором. При цьому в договорі вона має бути виражена у ясній формі.

Відповідальність за порушення договірних зобов”язань існує в двох формах: у формі стягнення збитків і у формі неустойки. Також існує дві основні форми відповідальності, на підгрунті яких існує третя (комбінована). Перша основна форма полягає в покладанні на винного правопорушника обов”язку по передачі майна, сплаті грошей тощо. Характерними рисами такого покладання є те, що воно є додатковим обтяженням і має безеквівалентний характер. Друга основна форма полягає у позбавленні правопорушника права, що йому належить. Змішана форма містить в собі компоненти перших двох основних форм. Боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринков ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

2. Умови цивільно-правової відповідальності. Причинний зв'язок.

Для настання відповідальності за завдану матеріальну шкоду повинні мати місце: одна підстава та три умови. Підставою виникнення відповідальності визнається шкода, а умовами для настання відповідальності: протиправна поведінка, причинний зв”язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина.

Шкода є обовязковою підставою виникнення відповідальності за завдану матеріальну шкоду. При відсутності шкоди питання про настання відповідальності виникнути не може. Під майновою шкодою розуміється зменшення, знищення або знецінення яких-небудь майнових благ особи. До майнової шкоди відносяться також не отримані доходи (упущена вигода). Збитками є витрати, необхідні для відновлення негативних наслідків протиправної поведінки.

Протиправною поведінкою є порушення об”єктивної норми права, наслідком чого є порушення суб”єктивного права. Протиправність поведінки виражається у формі дії, бездіяльності або рішенні. Протиправна дія – це поведінка, що заборонена законом, а протиправна бездіяльність – це обов”язок вчинити необхідні дії. Під причинним зв”язком між протиправною поведінкою та шкодою слід розуміти необхідний зв”язок між явищами, при якому явище (причина) передує іншому (наслідку) та породжує його. Для встановлення існування причинного зв”язку слід доказати, що: 1) протиправна поведінка передувала настанню шкідливих наслідків; 2) шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки. Останньою умовою настання деліктних зобов”язань є вина особи. Вина - це психічне ставлення правопорушника, щодо своєї протиправної поведінки та її негативних наслідків у формі умислу або необережності.

Цивільне право передбачає можливість захисту не тільки майнової шкоди, а і немайнової. Моральна шкода – це фізичні або душевні страждання, вчинені фізичній особі діями, що порушують її особисті немайнові права або посягання на належні фізичній особі інші немайнові права. Моральна шкода також полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

3. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності.

За загальним правилом відшкодування шкоди здійснюється особою, що її завдала, однак іноді законодавець відступає від зазначеного правила. Так, шкода завдана малолітньою особою (до 14 років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої дитини, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров”я, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади зобов”язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Неповнолітня особа (від 14 до 18 років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. Однак, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Шкода, завдана недієздатною особою, вдшкодовується опікуном або закладом, який зобов”язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності внаслідок неможливості виконання зобов”язання є:

1)вина кредитора;

2)непереборна сила;

3)випадок;

4)інші обставини, що спричиняють неможливість виконання зобов”язання, якщо вони виникли не з вини боржника.

Вина кредитора як підстава звільнення від відповідальності за порушення зобов”язання передбачена ЦК. Це: -протиправність дій кредитора даного зобов”язання; -наявність його вини в будь-якій формі; -причинний зв”язок між винними діями кредитора і неможливістю належного виконання даного зобов”язання.

Непереборна сила це надзвичайна, невідворотна за даних умов подія, яка внаслідок своїх властивостей унеможливлює виконання зобов”язання. Вона може бути подією як природного, так і соціального (страйк) характеру. Для того, щоб дія непереборної сили спричинила звільнення боржника від відповідальності, необхідна не просто її наявність, а щоб вона перешкоджала виконанню даного зобов”язання.

Випадок тлумачиться як обставина, яку не можна передбачити, а тому – запобігти в певній ситуації. Якби особа знала заздалегідь про цю обставину, її наслідків можна було б уникнути (відмова двигуна літака через попадання в сопло птаха).

Неможливість виконання зобов”язання може виникнути і внаслідок інших обставин (мораторій на виконання певного виду договорів, в якомусь регіоні оголошений карантин).

Контрольні запитання: