Причини збройного виступу самостійників

1. Невдоволеність поступками, на які пішла Центральна Рада.

2. II Універсал продемонстрував, що Центральна Рада ви­явилася не готовою до рішучих дій та розгортання боротьби за повну незалежність України.

3. Відмова самостійників визнати II Універсал.

4. Прагнення встановити свій контроль над Києвом і зму­сити Центральну Раду проголосити самостійність України.

Самостійники почали готувати збройний виступ україн­ських військових частин, розмішених у Києві, щоб приму­сити Центральну Раду проголосити самостійність України, їх готувалися підтримати в Одесі, Чернігові, Кременчуці, інших містах України.

Цей план підтримало близько 5 тис. українських вояків, які об'єдналися у 2-й український полк ім. Павла Полуботка.

Самостійники сподівалися на підтримку Центральної Ради, але були невдоволені її нерішучою політикою щодо захисту інтересів українського народу.

У ніч з 4 на 5 (з 17 на 18) липня 1917 р. самостійники без погодження з Центральною Радою виступили проти Тим­часового уряду. Вони захопили у Києві військовий штаб, комендатуру, банк і встановили охорону біля державних установ та важливих об'єктів.

Генеральний секретаріат засудив заколотників і направив проти них віддані Центральній Раді війська. Це викликало серед повстанців розгубленість, бо вони не хотіли воювати проти Центральної Ради.

Організаторів збройного виступу було заарештовано, їх ув'язнили і довгий час тримали під слідством, значну час­тину відправили на фронт. У далекому закутку Румунського фронту опинився М. Махновський.

Головні причини тимчасової поразки:

• розкол національного руху;

• небажання його керівників-автономістів поглиблювати революційний процес;

• догідництво щодо російського Тимчасового уряду.

В Україні почали відроджуватися чорносотенні організа­ції, що відкрито виступили проти прагнення українського народу до самовизначення. Стягнуті в Україну військові частини, віддані Тимчасовому уряду, намагалися ізолювати вірні Центральній Раді війська, роззброїти їх.

26липня 1917р.український полкім. Б.Хмельницького, дислокований у Києві, вирушив на фронт. Під час від'їзду з Київського вокзалу ешелон з богданівцями розстріляли ку­леметним вогнем. У ході інциденту 20 богданівців було вби­то, багатьох поранено. Виконавці цієї кривавої розправи -полки донських козаків і кірасирів, що їх напередодні було введено до Києва. Очевидці писали, що обеззброюючи бог­данівців за допомогою прикладів і нагайок, вони промовля­ли: «Ми вам покажемо автономію, хохляцькі морди!».

Реорганізація Центральної Ради і Генерального секретаріату

(після II Універсалу, 15 липня 1917 р.) Дотримуючись домовленості з Тимчасовим урядом:

1. Центральна Рада поповнила свій склад представниками національних меншин (30%), що мешкали в Україні, і на­лічувала 882 особи.

2. У Малій раді до 40 українців приєдналося 18 осіб інших національностей.

3. Генеральний секретаріат поповнився п'ятьма особами
(два росіянини, два євреї, один поляк).

4. До Центральної Ради формально ввійшли:

• представники всіх легальних політичних партій;

• від соціалістичних партій:

загальноросійських - 40 осіб, єврейських - 35, українських - 20, польських - 15;

• представники від Рад:

Всеукраїнської ради селянських депутатів - 212, Всеукраїнської ради військових депутатів - Г58, Всеукраїнської ради робітничих депутатів - 100, Загальноросійських рад робітників і солдатів - 50;

• представники професійних, просвітніх, економічних і національних (молдавських, німецьких, грецьких, біло­руських тощо) організацій;

• представники міст і губерній.

Центральна Рада стала національно-територіальним органом 9 (22) серпня 1917 р. Більшовики вступили до Центральної Ради, де утворили свою фракцію, щоб розколоти Цен­тральну Раду зсередини. Більшовики вийшли зі складу Центральної Ради внаслі­док збройного повстання в Петрограді 25 жовтня 1917 р. і створили у Києві Революційний комітет (орган повстання).

Склад Генерального секретаріату

У своему розширеному складі Центральна Рада заново затвердила призначених раніше генеральних секретарів на чолі з В. Винниченком і запровадила чотири нових секре­тарства:

шляхів — очолив В. Голубович, український есер. Син свя­щеника з Поділля, інженер;

пошти й телеграфу — очолив В. Зарубін, російський есер, викладач Київського університету;

міжнаціональних справ — очолив О. Шульгін, соціаліст-федераліст, син значного українського історика і сам істо­рик, викладач Петербурзького університету; державного контролю — очолив М. Рафес - представник Бунду (єврейської соціал-демократичної партії), перукар за

професією.

У середині липня 1917 р. В. Винниченко, X. Баранов-ський, і М. Рафес (члени Генерального секретаріату) виїха­ли до Петрограда, щоб узгодити з Тимчасовим урядом пов­новаження Генерального секретаріату як крайового органу влади. їм довелося чекати, поки сформується другий склад коаліційного Тимчасового уряду, а відтак почалися перего­вори. Найконфліктнішою виявилася проблема території, на яку поширювалася автономія. Українська делегація по­вернулася до Києва без жодного результату.

Тимчасовий уряд на початку серпня 1917 р. затвердив для генерального секретаріату Тимчасову інструкцію.

Зміни в політичних настроях, економічному та соціальному становищі населення

У країні важке становище, параліч влади, повне безлад­дя, поширення анархії, грабежі.

Зупинилися заводи, фабрики, шахти, порушувалася ро­бота залізниць, завмирала торгівля. Голод охопив Чернігів­щину та інші райони України. Продовольчих запасів було

142.

мало. Податків ніхто не платив. Селянство, змучене війною, розорялося. Суд, поліція не діяли. З фронту масово втікали солд ати-дезертири.