Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
1. Невдоволеність поступками, на які пішла Центральна Рада.
2. II Універсал продемонстрував, що Центральна Рада виявилася не готовою до рішучих дій та розгортання боротьби за повну незалежність України.
3. Відмова самостійників визнати II Універсал.
4. Прагнення встановити свій контроль над Києвом і змусити Центральну Раду проголосити самостійність України.
Самостійники почали готувати збройний виступ українських військових частин, розмішених у Києві, щоб примусити Центральну Раду проголосити самостійність України, їх готувалися підтримати в Одесі, Чернігові, Кременчуці, інших містах України.
Цей план підтримало близько 5 тис. українських вояків, які об'єдналися у 2-й український полк ім. Павла Полуботка.
Самостійники сподівалися на підтримку Центральної Ради, але були невдоволені її нерішучою політикою щодо захисту інтересів українського народу.
У ніч з 4 на 5 (з 17 на 18) липня 1917 р. самостійники без погодження з Центральною Радою виступили проти Тимчасового уряду. Вони захопили у Києві військовий штаб, комендатуру, банк і встановили охорону біля державних установ та важливих об'єктів.
Генеральний секретаріат засудив заколотників і направив проти них віддані Центральній Раді війська. Це викликало серед повстанців розгубленість, бо вони не хотіли воювати проти Центральної Ради.
Організаторів збройного виступу було заарештовано, їх ув'язнили і довгий час тримали під слідством, значну частину відправили на фронт. У далекому закутку Румунського фронту опинився М. Махновський.
Головні причини тимчасової поразки:
• розкол національного руху;
• небажання його керівників-автономістів поглиблювати революційний процес;
• догідництво щодо російського Тимчасового уряду.
В Україні почали відроджуватися чорносотенні організації, що відкрито виступили проти прагнення українського народу до самовизначення. Стягнуті в Україну військові частини, віддані Тимчасовому уряду, намагалися ізолювати вірні Центральній Раді війська, роззброїти їх.
26липня 1917р.український полкім. Б.Хмельницького, дислокований у Києві, вирушив на фронт. Під час від'їзду з Київського вокзалу ешелон з богданівцями розстріляли кулеметним вогнем. У ході інциденту 20 богданівців було вбито, багатьох поранено. Виконавці цієї кривавої розправи -полки донських козаків і кірасирів, що їх напередодні було введено до Києва. Очевидці писали, що обеззброюючи богданівців за допомогою прикладів і нагайок, вони промовляли: «Ми вам покажемо автономію, хохляцькі морди!».
Реорганізація Центральної Ради і Генерального секретаріату
(після II Універсалу, 15 липня 1917 р.) Дотримуючись домовленості з Тимчасовим урядом:
1. Центральна Рада поповнила свій склад представниками національних меншин (30%), що мешкали в Україні, і налічувала 882 особи.
2. У Малій раді до 40 українців приєдналося 18 осіб інших національностей.
3. Генеральний секретаріат поповнився п'ятьма особами
(два росіянини, два євреї, один поляк).
4. До Центральної Ради формально ввійшли:
• представники всіх легальних політичних партій;
• від соціалістичних партій:
загальноросійських - 40 осіб, єврейських - 35, українських - 20, польських - 15;
• представники від Рад:
Всеукраїнської ради селянських депутатів - 212, Всеукраїнської ради військових депутатів - Г58, Всеукраїнської ради робітничих депутатів - 100, Загальноросійських рад робітників і солдатів - 50;
• представники професійних, просвітніх, економічних і національних (молдавських, німецьких, грецьких, білоруських тощо) організацій;
• представники міст і губерній.
Центральна Рада стала національно-територіальним органом 9 (22) серпня 1917 р. Більшовики вступили до Центральної Ради, де утворили свою фракцію, щоб розколоти Центральну Раду зсередини. Більшовики вийшли зі складу Центральної Ради внаслідок збройного повстання в Петрограді 25 жовтня 1917 р. і створили у Києві Революційний комітет (орган повстання).
Склад Генерального секретаріату
У своему розширеному складі Центральна Рада заново затвердила призначених раніше генеральних секретарів на чолі з В. Винниченком і запровадила чотири нових секретарства:
шляхів — очолив В. Голубович, український есер. Син священика з Поділля, інженер;
пошти й телеграфу — очолив В. Зарубін, російський есер, викладач Київського університету;
міжнаціональних справ — очолив О. Шульгін, соціаліст-федераліст, син значного українського історика і сам історик, викладач Петербурзького університету; державного контролю — очолив М. Рафес - представник Бунду (єврейської соціал-демократичної партії), перукар за
професією.
У середині липня 1917 р. В. Винниченко, X. Баранов-ський, і М. Рафес (члени Генерального секретаріату) виїхали до Петрограда, щоб узгодити з Тимчасовим урядом повноваження Генерального секретаріату як крайового органу влади. їм довелося чекати, поки сформується другий склад коаліційного Тимчасового уряду, а відтак почалися переговори. Найконфліктнішою виявилася проблема території, на яку поширювалася автономія. Українська делегація повернулася до Києва без жодного результату.
Тимчасовий уряд на початку серпня 1917 р. затвердив для генерального секретаріату Тимчасову інструкцію.
Зміни в політичних настроях, економічному та соціальному становищі населення
У країні важке становище, параліч влади, повне безладдя, поширення анархії, грабежі.
Зупинилися заводи, фабрики, шахти, порушувалася робота залізниць, завмирала торгівля. Голод охопив Чернігівщину та інші райони України. Продовольчих запасів було
142.
мало. Податків ніхто не платив. Селянство, змучене війною, розорялося. Суд, поліція не діяли. З фронту масово втікали солд ати-дезертири.
Дата публикования: 2014-11-28; Прочитано: 2425 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!