Впливові загальноросійські полії ичні партії, що діяли в Україні

• Конституційні демократи (кадети). Головна урядова партія.

У березні 1917 р. проголосила своєю програмною метою «демократичну парламентську республіку», відійшла від

гасла конституційної монархії, яке вона підтримувала з перших днів свого існування. Обіцяла в Україні соціально-економічні реформи, свободу національно-культурного життя, але все це пов'язувала з всеросійськими Установ­чими зборами.

• Соціалісти-революціонери (есери). Найчисленніша партія, яка мала підтримку у промислових районах та на фронтах. Виступали за ліквідацію поміщицького землеволодіння і передання землі в користування селянам, але прагнули зробити це законними методами і цим відрізнялися від більшовиків, які закликали селян захоплювати землю са­мочинно, не чекаючи Установчих зборів і прийняття від­повідних законів.

• Соціал-демократи:

— Меншовики.

Виступали за демократичну парламентську республіку, вирішення всіх питань всеросійськими Установчими зборами, за згуртування реформістських сил, щоб ввести, революцію в помірковані буржуазно-ліберальні рамки.

- Більшовики.

Навесні 1917 р. ще не мали впливу на українське,суспіль-ство. Але наростання економічної кризи, погіршення жит­тя населення принесло більшовикам значну підтримку. Зго­дом вони перетворилися на одну з найчисленніших партій. У квітні 1917 р з еміграції повернувся В. І. Ленін, який виступив з доповіддю «Про завдання пролетаріату в даній революції». Було висунено лозунг «Вся влада радам/»

Більшовики обіцяли негайні радикальні соціально-економічні та політичні зміни: солдатам - мир,

робітникам — заводи і фабрики, •

селянам - землю,

народам — вільне національне життя. Вони виступали за повалення Тимчасового уряду, пере­хід усієї повноти влади до рад, а кінцевою метою вважали' встановлення диктатури пролетаріату.

Чому в Україні після Лютневої революції переважали автономістські, а не самостійницькі

настрої

1. Програмною установкою більшості політичних партій та сил Центральної Ради була автономія України.

2. Ідея самостійності поки що не набула поширення в масах.

3. Серед української політичної еліти було сподівання на справедливе вирішення національного питання револю­ційною демократією Росії.

4. Україна не була підготовлена до самостійності: не мала державних структур, армії, належного фінансування, мате­ріального забезпечення.

5. Домінування неукраїнського населення у містах — цен­трах політичного життя.

Утворення Центральної Ради

Лідери обох течій українського національного руху - са­мостійників і поміркованих — вирішили об'єднатися для створення єдиного керівного центру, який мав очолити бо­ротьбу за відродження української державності.

За ініціативи українських самостійників і тупівців 4 (17) березня 1917 р. у Києві було проголошено про ство­рення Української Центральної Ради (УЦР), завданням якої мало стати об'єднання всіх українських сил. Центральна Рада - представницький орган української де­мократії, який очолив національно-визвольний рух в Україні, загальногромадська організація, яка ставила за мету побудову національно-територіальної автономії в Україні на демократичних засадах.

До складу Центральної Ради увійшли:

• Українська народна партія (УНП),

• Товариство українських поступовців (ТУП),

• Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР),

• Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП),

• Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ),

• студентські спілки,

• військові організації,

• представники духовенства, творчої інтелігенції.
Головою Української Центральної Ради заочно обрано

М. Грушевського, який повернувся до Києва 12 (25) березня
1917р. •

Рада обрала Виконавчий комітет, який згодом отримав назву Мала рада.

Вагому роль в організації Центральної Ради відіграли С. Єфремов, В. Винниченко, С. Петлюра.

Резиденцією Центральної Ради був Педагогічний музей у Києві (тепер республіканський будинок учителя).

Офіційним органом Центральної Ради була «Нова рада» з редактором Андрієм Ніковським.

На місцях створювалися губернські, повітові й міські на­ціональні ради, які організовували видання газет і брошур українською мовою, засновували культурно-освітні орга­нізації — «Просвіти», клуби, народні будинки, бібліотеки, народні театри тощо.

Періодизація діяльності Центральної Ради

1. Становлення Української Центральної Ради (березень — по­
чаток червня 1917р.):

• • формування її складу,

• боротьба за демократизацію й українізацію, •

• співробітництво з Тимчасовим урядом,

• вироблення ідеї автономії України в складі Росії.

2. Поглиблення процесу державного будівництва в Україні (кі­
нець червня — початок жовтня 1917р.) на засадах автономно-
федеративного принципу:

•легалізація автономії,

•досягнення тимчасового компромісу з Тимчасовим урядом.

Над колонами демонстрантів майоріли сотні блакитно-жовтих національних прапорів. Багатотисячні українські маніфестації відбулися в Катери­нославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Чернігові та інших містах з гаслами «Автономію Україні!», «Хай живе федеративна республіка!», «Вільна Україна у вільній Росії!» тощо.

Порівняння понять: національна ідея -соціалістична ідея

Михайло Грушевський (1866-1934) Видатний український історик, публіцист, організа­тор української історичної науки, видатний громадеько-

3. Боротьба за владу з центральним більшовицьким урядом

(жовтень 1917 р. — січень 1918 р.)

4. Існування формально самостійної Української Народної
Республіки {березень — 28 квітня 1918р.) під протекторатом
Німеччини й Австро-Угорщини.

Добу Центральної Ради залежно від домінувальних у дер­жавотворчому процесі ідей історики поділяють на два етапи: перший — автономістський (березень 1917 р. — січень

1918 р.);

другий — самостійницький (січень — квітень 1.918 p.). 9 (22) березня 1917 р. Перша відозва Центральної Ради «До українського народу», в якій вона закликала зберігати спо­кій, обирати нових людей в органи самоврядування, твори­ти вільне життя, збирати кошти в український національ­ний фонд.

Центральна Рада з самого початку відстоювала національно-територіальну автономію України, підтри­мувала заходи щодо створення української преси, впрова­дження української мови у школах, скасування будь-яких обмежен ь щодо розвитку української культури і громадсько-політичного життя.

Соціально-економічні питання поки що не обговорю­валися, а були перенесені на пізніший період. Вони по­боювалися, що зосередженість на соціально-економічних питаннях може розколоти національний рух. Подальший розвиток політичної ситуації в Україні показав хибність та­кої політики.

12 березня 1917 р. У Петрограді відбулася грандіозна демон­страція українців, яка справила величезний вплив на росій­ську громадськість.,

19 березня (1 кбітня) 1917 р. У Києві відбувся мітинг україн­ського населення (понад 100 тис. учасників), під час якого висувалися вимоги надати Україні автономію. На Софій­ському майдані відбулося грандіозне віче, учасники якого вимагали широкої автономії України в складі демократич­ної Російської держави та скликання Установчих зборів.