Загальноросійські партії, які діяли в Україні

1. Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП)
Створена у 1898 р., у 1903 р. партія розкололася на дві фракції:

• більшовиків, які пропонували революційний шлях пере­
будови суспільства.

Вони вважали, що капіталізм — це антагоністичне сус­пільство, яке потрібно замінити соціалізмом за допомо­гою революції. Головна революційна сила — пролетарі­ат, а головне зло — приватна власність. Більшовики мали значний вплив у Донбасі та.деяких інших районах. Серйозного впливу на революційно-визвольний рух в Україні більшовики не мали. Лідер більшовиків — В. І. Ленін.

• меншовиків — виступали за реформістський шлях роз­
витку.

2. Партія українських і російських соціалістів-революціонерів (есерів). Займалася пропагандистською роботою серед селян, у яких вбачала головну революційну силу. Широко використовували терор проти представників влади. Лідер есерів — В. Чернов, в Україні — Д. Дорошенко.

3. Партії ліберального спрямування

• Конституційно-демократична партія (кадети). Утворена 1905 р. Лідер - П. Мілюков. Виступали за конституційну монархію, свободу культурного розвитку для всіх націй. В Україні її підтримувала в основному інтелігенція.

• «Союз 17 жовтня» («октябристи»). Партія великої і се­
редньої буржуазії, виникла у 1905 р. Виступала за збе­
реження існуючого ладу, за єдину і неподільну Росію.
Лідер партії - О. Гучков.

4. «Союз російського народу». Реакційна, чорносотенна ор­
ганізація, була найвпливовішою серед реакційних партій,
виступала з шовіністичних позицій, за єдину і неподіль­
ну Росію, проти революційного і національного рухів.
її члени брали активну участь у єврейських погромах і
вбивствах революціонерів та ліберальних діячів.

На початку XX ст. чорносотенці видавали в Україні 26 тис. газет, один журнал, користувалися урядовою підтримкою та субсидіями.

5. В Україні діяли партії інших національних меншин:

• Польська соціалістична партія (ПСП);

• Єврейська партія «Бунд».

«Самостійна Україна» М. Міхновського

Брошуру видано 1900 р. у Львові.

Проблеми взаємовідносин України та Росії вперше в новіт­ній історії розглядалися в ній з позиції державності. Спи­раючись на тисячолітню традицію української державності, М. Міхновський обгрунтував історичні права України на^: самостійний розвиток. Заслугою М. Міхновського перед українською державністю є те, що він публічно заявив про законне право українського народу самостійно вирішувати свої проблеми.

• Визначено основну мету— створення політично неза­лежної самостійної української держави, що є голов­ною умовою, як вважав М. Міхновський, існування на­ції. «Єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від; гір Карпат і до Кавказу», тобто в межах етнічних укра­їнських земель разом з Перемишляншиною та Кубан­ською Чорноморїєю.

• В емоційній формі охарактеризовано утиски україн­ського народу в царській Росії.

• Найближча вимога на шляху до цього — «повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 р. з розширенням її впливу на цілу територію укра­їнського народу в Росії».

• Зазначено, що існує боротьба між нацією пограбова­ною, пригнобленою й нацією-гнобителем.

• Вказано на головного лідера національного руху — інте­лігенцію, яка служить своєму народові. «... українська інтелігенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої і нещадної».

■ Закликає до боротьби «кривавої і безпощадної» за свої права. «Ми візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято у нас теж силою».

• Проголошено гасло «Україна для українців».

• Конкретизовано основні принципи боротьби: «Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас», «поборемо або вмремо».

• Потрібно боротися «доки хоч один ворог-чужинець ли­шиться на нашій території».

У 1902 р. засновано Українську народну партію М. Міх-повським, М. і С Шеметами, О. і С. Макаренками та ін­шими. Політичну орієнтацію партії викладено М. Міхнов­ський у так званих «Десяти заповідях». Основним гаслом було «Україна для українців», що відштовхувало від по­глядів М. Міхновського інші національності українського суспільства. УНП - єдина партія в Наддніпрянській Укра­їні, яка послідовно обстоювала ідею державної самостій­ності України.

«Десять заповідей» - програмний документ УНІЇ

1. Одна, єдина, неподільна, самостійна вільна Україна.

2. Усі сили, усю працю, усі жертви віддаємо виключно за са­мостійну Україну.

І

3. Усі люди — твої брати, але москалі, ляхи й жиди - це вороги нашого народу, поки вони панують над нами і гноблять нас.

4. Україна для українців.

5. Усюди і завжди вживай української мови.

6. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зне­важай перевертнів-відступників і добре буде цілому твоєму народові і тобі.

7. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних ін­тересів.,

8. Не вживай мову окупантів.

9. Допомагай своєму землякові.

10. Не одружуйся з чужинцем через загрозу асиміляції.
Треба зазначити, що ці документи М. Міхновського містять
відверто шовіністичні гасла.

Зв'язки західноукраїнських політичних партій

із політичними партіями й культурними колами

Наддніпрянської України

1. Центром національного руху стала Східна Галичина, де не було заборон на українські видання.

2. Українською мовою друкувалися книжки, газети, жур­нали, багато з яких нелегально вивозили в Наддніпрянську Україну.

3. Західноукраїнські землі були базою патріотичних сил Над-
дніпрянщини, осередком їхньої організаційно-політичної
діяльності:

•у Львові надруковано брошуру «Самостійна Україна», написану М. Міхновським;

•1904 р. у Львові відбувся другий з'їзд РУП;

•у Чернівцях у 1902 — 1903 pp. виходила газета РУП «Гасло»;

• деякий час тут перебували видатні діячі з Наддніпрянщи­
ни (В. Винниченко, Д. Антонович, Д. Донцав, С Петлю­
ра та інші).

В. Липинський і український консерватизм

В'ячеслав Липинський

(1882-1931)

Український політолог, історик, соціолог, публіцист, хоча іа національністю поляк, нащадок польської шляхти.

У юні роки отримав прекрасну освіту в найкращих євро­пейських навчальних закладах. Його вважають теоретиком української держави. Змістом життя та найвищою полі­тичною цінністю для В. Липинського було творення укра­їнської державності. Центральним у його творчості стало поєднання української національної ідеї з державницькою, паціотворення.— з державотворенням. На його думку, наці­ональна ідея лише тоді зможе підняти українців, коли вона буде разом з ідеєю суверенітету українського народу, коли вона кликатиме до повного національного визволення і створення національної держави. І тому боротьбу за дер­жавний суверенітет України В. Липинський вважав найго­ловнішою у своїй політичній програмі.

Любов до своєї землі, до всіх без винятку її мешканців, па думку В. Липинського, й становить сутність патріотизму. Бути патріотом — означає бажати створення державного і політичного співжиття всіх людей, що мешкають в Україні.

Книга В. Липинського «Листи до братів-хліборобів» стала однією з світоглядних основ української провідної верстви. Він ішажав, що лише.хлібороби здатні створити державу, бо інтелі­генцій на це неспроможна. Так закладалися підвалини консер­вативної течії в українській суспільно-політичній думні.

У своїх поглядах дотримувався українського консерватиз­му, що повинен був стати противагою соціалізмові, який ста­вить понад усе партії з їх гаслом «Мета виправдовує засоби», і націоналізмові, що висуває гасло «Україна для українців».

В. Липинський розробив вчення про необхідність ство­рення української політичної нації, бо нацією, вважав він, стає лише спільнота, що має державу.

«Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збуду-смо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не

хочемо бути» (В. Липинський). Він вважав, що Україна по­винна бути «для всіх, хто проживає на українській землі».

В. Липинський був першим українським істориком і по­літологом, який чітко пояснив поняття «політична культура нації».

Консерватизм - політично-ідеологічна течія, яка прагне по­єднати зміни в суспільстві зі збереженням традицій­них, перевірених досвідом минулих цінностей, тра­дицій і форм життя суспільства. В. Липинський став одним із лідерів Партії хліборобів-демократів і дотримувався думки, що лише сильна дикта­торська влада здатна вивести державу з безладдя та анархії. Прийнятною, на його думку, формою правління було геть­манство, а найкращою кандидатурою на роль гетьмана він вважав. П. Скоропадського.

У 1918 -.1919 pp. був послом гетьмана П. Скоропадсько­го, а згодом - Директорії УНР у Відні.