Монопольний ринок та шляхи його виникнення

Тема 3.6. Підприємство на ринку факторів виробництва

1.Особливості ринку факторів виробництва, об’єкти і суб’єкти

2. Особливості ринку праці,його об’єкти і суб’єкти

3.Заробітна плата як ціна товару

4.Ринок капіталів,його суб’єкти і об’єкти

5.Поняття про інвестиції та інвестиційний попит.

1.Особливості ринку факторів виробництва, об’єкти і суб’єкти

Ринки факторів - це спеціальні ринки, де на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, з боку позиції - власники факторів - домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших визначаються станом других.

Функціонування ринків факторів виробництва здійснюється за тими ж принципами, що і ринки продукції. Типу ринкової структури дослідження, як формується попит на фактори, які чинники його визначають, як формується пропозиція факторів, і які чинники визначають цю пропозицію.

Взаємодії попиту і пропозиції дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а також вплив державної політики на стан цих ринків.

Структура ринку повного фактора виробництва пов'язана із особливостями рішень, які приймаються формами і домогосподарствами цін і обсягу факторів на ринках.

2. Особливості ринку праці,його об’єкти і суб’єкти

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи, є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лиш у взаємозв'язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів.

Отже, ринок праці - є самостійною, комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого - сама впливає на них. Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів в народному господарстві, пріоритетних напрямків НТП, розміщення продуктивних сил, шляху підвищення якості і рівня життя.

Державна політика зайнятості населення України базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіття, створенню нових робочих місць;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямками соціально-економічної політики;

- забезпечення контролю профспілок, спілок підприємців, власників підприємств за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

- міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення.

Механізм функціонування ринку праці складається з суб'єктів, об'єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб'єктів ринку праці належать домогосподарства (сім'ї), які визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на нії. Вони тісно взаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

Представниками домогосподарств на ринку праці є наймані працівники, а представниками фірм - роботодавці в особі керівників підприємств і організацій.

До суб'єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудових інтересів.

Ринок праці - це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили. Ринок праці - це право кожного працівника вільно, на основі трудового найма за вибором, бажанням та ринковими цінами працевлаштуватись.

Економічно прийнятим і рівнозначним слід вважати використання двох термінологічних словосполучень - "ринок робочої сили" й "ринок праці", оскільки вони тісно поєднані та взаємно дорівнюються. При цьому товаром на них є робоча сила.

Він є механізмом розподілу трудових ресурсів за галузями народного господарства з урахуванням професійної підготовки та кваліфікації працівників.

Водночас ринок є складовою системи відносин, що формуються в суспільстві з питань купівлі-продажу робочої сили. Суб'єктами, які входять до ринкових відносин, є роботодавці, наймані працівники, безробітні, різні посередники.

Економічно прийнятим і рівнозначним слід вважати використання двох термінологічних словосполучень - "ринок робочої сили" й "ринок праці", оскільки вони тісно поєднані та взаємно дорівнюються. При цьому товаром на них є робоча сила.

Під працею розуміють цілеспрямовану діяльність людей на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда та суспільства загалом. Наведені формулювання дають право вважати рівнозначними термінологічні сполучення "ринок праці" та "ринок робочої сили". Характерною рисою ринку праці є те, що, з одного боку, він має ресурсний, товарний характер, а з іншого - породжує незрівнянно більше економічних і соціальних проблем, ніж інші, й вимагає посиленої уваги та фінансової підтримки з боку держави.

Ринок праці не регулює безпосередньо процесу купівлі-продажу, а створює умови для задоволення попиту і пропозиції на робочу силу.

Ринок праці - це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили. Ринок праці - це право кожного працівника вільно, на основі трудового найма за вибором, бажанням та ринковими цінами працевлаштуватись

3.Заробітна плата як ціна товару

Визначаючи заробітну плату, А.Сміт розглядав два стани суспіль-ства: при простому і капіталістичному товарному виробництві. В умовах першого він вважав заробітну плату рівну вартості виробленого товару. При другому способі виробництва‚ він зауважує, що робітник вже не одержує вартість всьго продукта своєї праці, тому і розрізняє різні суми заробітної плати. Найнижчу межу заробітної плати‚ А.Сміт називає фізичним мінімумом, стверджуючи, що подальше зниження собівартості робочої сили приведе до вимирання «раси цих робітників». Однак‚ він вважав, що стихійний ринковий механізм стримує природню (середню, нормальну) зарплату, яка в декілька разів вище фізичного мінімума. Значне підвищення цієї зарплатні, викликає зростання населення, що збільшить конкуренцію серед робітників і знову приведе до зменшення заробітної платні. В протилежному випадку‚ при зменшені зарплатні і відповідно, народжуваності, виникає конкуренція серед підприємців‚ що знову приведе до встановлення середньої заробітної плати. Таке розуміння відповідало загальному уявленню А.Сміта‚ про роль вільного ринку у встановленні відповідної економічної рівноваги.

А.Сміт підкреслює важливу роль, яку відіграє зарплата у житті держави, поділяючи країни на три групи:

із прогресивним станом суспільства, коли зарплата зростає і становище працюючих покращується;

із регресивним станом суспільства, коли зарплата падає і становище працюючих стає гірше;

із сталим станом суспільства, коли заробітна плата залишається непорушною, а матеріальне становище працюючих залишається важким, але постійним.

А.Сміт приділяв велике значення високій зарплаті, кажучи, що вона стимулює працюючих до більш продуктивної праці, і категорично не погоджувався з Мальтусом, який вважав бідність робітників неминучою. Таким чином, основне достоїнство теорії А.Сміта стало те, що вона сприяла рухові шляхом добробуту

4.Ринок капіталів,його суб’єкти і об’єкти

Капітал (капітальні блага) – це виробничий ресурс тривалого користування, тобто будь-які створені (на відміну від праці й землі) блага, що використовуються у виробництві інших благ. Розрізняють: фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людський капітал (навики, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів)

Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів та послуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях капітальних благ, які використовуються протягом якогось проміжку часу. Запаси капітальних благ фірми на певний момент часу утворюють її капітальні запаси (фонди).

Збільшення капітальних запасів у виробника відбувається завдяки інвестиціям. Інвестиції – процес створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу. Джерелом інвестиції є заощадження економічних агентів, зокрема позичкові кошти, які утворюються у домогосподарств за рахунок заощаджень.

Гроші, позичені для інвестицій, мають повернутися вкладникові з прибутком. Процент – це чистий доход (прибуток), який отримує власник капіталу (позичкових грошей) внаслідок їхнього використання протягом певного проміжку часу (року). Так, якщо було позичено 200 грн., а через рік повернуто 220 грн., то процент складатиме 20 грн.

Альтернативною вартістю інвестицій є процентна ставка – ціна одиниці фінансових ресурсів, що використовується протягом року. Процентна ставка вимірюється у частках від одиниці або у відсотках.

Ринок капіталу – це ринок, чи група пов’язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов’язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому, для спрощення можна вважати, що існує один ринок.

Розглянемо спрощену модель ринку капіталу, а саме модель ринку позичкових коштів.

Учасниками цього ринку є фірми, які формують інвестиційний попит на позичкові кошти Dk, що необхідні для створення нового капіталу, а також домогосподарства, які формують ропозицію позичкових коштів Sk, тобто пропоицію фінансових ресурсів за рахунок власних заощаджень. На цьому ринку (який розглядається лише в умовах повної конкуренції) утворюється ринкова процентна ставка re як рівноважна ціна позичкових коштів та рівноважний обсяг позичкових коштів Ke.

Тривалий період користування капітальними благами є принциповою особливістю цього фактора виробництва.

Створення нових капітальних благ потребує інколи кількох років, з цією метою щорічно здійснюються інвестиції. Вигоди від використання капітальних благ фірма отримує, як правило, після введення їх в експлуатацію також протягом кількох років. Однакові за обсягом витрати різних періодів мають для фірми різну цінність, так само як відрізняється цінність надходжень різних періодів.

5.Поняття про інвестиції та інвестиційний попит

В макроекономіці інвестиції (нім. Investition, від лат. investio — одягаю) є частиною сукупних витрат, що складається з витрат на нові засоби виробництва, інвестиції в нове житло і приросту товарних запасів. Тобто, інвестиції — це частина ВВП, не спожита в поточний період, і що забезпечує приріст капіталу в економіці

Розрізняють наступні види інвестицій: державні, створені із коштів державного бюджету, державних фінансових джерел; приватні, створені із коштів підприємств, організацій, громадян, включаючи як особисті, так і залучені кошти; реальні — будь-які витрати на створення або відновлення капіталу; прямі — ті, які вкладені безпосередньо у виробництво окремого виду продукції,; фінансові (портфельні), що вкладаються в акції, та інші цінні папери.

Розрізняють також інвестиції валові та чисті.

Валові (брутто) інвестиції (Іб) — це загальний обсяг інвестицій за певний період незалежно від джерел фінансування.

Чисті (нетто) інвестиції (Ін) — це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Іб - Ат = Ін

Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший, ніж сума амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо сума валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань, то це означає, що економіка розвивається.

Під інвестиційним попитом розуміють попит підприємців на блага для відновлення зношеного капіталу і збільшення реального капіталу.

Попит на інвестиції — наймінливіша частина сукупного попиту на блага. Інвестиції сильніше за все реагують на зміну економічної кон'юнктури. З іншого боку, саме зміна обсягу інвестицій частіше за все є причиною кон'юнктурних коливань.

Специфіка впливу інвестицій на економічну кон'юнктуру полягає в тому, що в момент їх здійснення зростає попит на блага, а пропозиція благ зросте лише через якийсь час, коли в дію вступлять нові виробничі потужності.

В залежності від того, які фактори визначають обсяг попиту на інвестиції, останні діляться на індуційовані та автономні.

Інвестиції називаються індуційованими, якщо причиною їх здійснення є стійке зростання попиту на блага.

Щоб визначити обсяг інвестицій на розширення виробничої бази, що забезпечить задоволення попиту, який зріс, необхідно знати прирісну капіталоємність продукції — коефіцієнт, який показує, скільки одиниць додаткового капіталу необхідно для виробництва додаткової одиниці продукції. Коефіцієнт прирістної капіталоємності продукції ще називають акселератором.

При заданій прирісній капіталоємності продукції для збільшення виробництва необхідні індуційовані інвестиції.

Таким чином, індуційовані інвестиції є функцією від приросту національного доходу.

При рівномірному збільшенні національного доходу обсяг індуційованих інвестицій постійний. Якщо доход зростає зі змінною швидкістю, то обсяг індуційованих інвестицій коливається. У випадку скорочення національного доходу індуційовані інвестиції стають від'ємними. Часто підприємцям вигідно робити інвестиції і при постійному національному доході, тобто при заданому сукупному попиті на блага. Це передусім інвестиції в нову

техніку і підвищення якості продукції. Такі інвестиції частіше за все самі стають причиною зростання національного доходу, але їх здійснення не є наслідком зростання національного доходу, і тому вони називаються автономними.

Тема 3.7.Домогосподарства в ринковій економіці

1.Сутність домогосподарства та його функції.

2.Оптимальний план споживання

3.Попит і пропозиція домогосподарства і основні чинники,що його визначають

1. Сутність домогосподарства та його функції

Сутність домогосподарства. У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства.

Сьогодні інтерес до них посилюється як з боку науковців, так і з боку практиків. Візьмемо хоча б для прикладу той факт, що нині спостерігаються надзвичайно високі темпи зростання питомої ваги продукції особистих підсобних господарств у сукупному сільськогосподарському продукті. З утвердженням товарних відносин і плюралізму форм власності роль домашніх господарств у економічному розвитку все більше зростає. Цим і визначається актуальність даної проблеми. На сучасному етапі, коли в Україні відбувається перехід до ринкової системи господарювання, домашні господарства мають посісти чільне місце в економічній політиці держави.

Для вивчення теми важливе значення має з’ясування суті поняття “домогосподарство”. У вітчизняній навчальній літературі немає визначення цього терміна. Така ситуація склалась невипадково. Адже в різних культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін “домогосподарство”. Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Для остаточного з’ясування суті категорії “домогосподарство” найкраще звернутись до трактування цієї категорії в матеріалах ООН. Згідно з рекомендаціями домогосподарство визначається як “особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя”, тобто об’єднаних спільним веденням господарства. Поняття “домогосподарство” ні в якому разі не слід ототожнювати з поняттям “сім’я”.

Сім’я — це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.

Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах: вихованці будинків дитини та інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інваліди в будинках інвалідів, ув’язнені та ін. В Україні налічується 13,2 млн домогосподарств, які є дуже важливою складовою приватного сектору країни.

Термін “домогосподарство” більш чітко прив’язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин (якщо вони існують). Важливо уявити домогосподарство як основну одиницю соціального і біологічного відтворення, пов’язану із соціально-економічною макроструктурою.

Функції домогосподарств. З’ясувавши основний зміст категорії домогосподарства, можна перейти до розгляду функцій домогосподарств, тієї ролі, яку вони виконують в економічному розвитку суспільства. Перш за все в будь-якій економіці домашні господарства є постачальниками ресурсів. Виникає питання, які саме ресурси домогосподарства можуть давати країні? У першу чергу — це робоча сила людини, її особиста праця. Кожен господарник, працюючи на підприємстві чи в установі, а також виробляючи власну продукцію та реалізуючи її на ринку, приносить користь державі, забезпечуючи її ресурсом праці.

Працею не обмежується внесок домогосподарників у ресурсний потенціал суспільства. Згідно із Законом України “Про власність” кожен громадянин України може мати в індивідуальній власності майстерні, малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, землю, житлові будинки і господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировину, матеріали та ін. Застосовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс, як капітал.

Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на ощадні рахунки, придбавають облігації.

Даючи економічну оцінку домашнім господарствам, слід проаналізувати не тільки функції, які вони виконують у суспільстві, а і їх сумарні доходи та розподіл.

Оптимальний план споживання

Обираючи план споживання, домогосподарство прагне реалізу-вати той фінансове можливий план, якому воно віддає перевагу перед іншими, оскільки він означає для нього найвищу корисність. План споживання, який при цьому бюджетному обмеженні дає інди-віду максимум корисності, називають оптимальним планом спо-живання.

Вироблення оптимального плану споживання зводиться до зіс-тавлення бажань індивіда, представлених його перевагами, та мож-ливостей, передбачених бюджетним обмеженням.

Поставлений перед необхідністю вибору, індивід обирає найкра-щий з доступних планів А (х1", x2"), оскільки план В, хоч і відповідає умовам бюджетного обмеження, розташований на кривій байду-жості, яка не є найвищим досяжним рівнем корисності (рис. 22). Отже, досягаючи більш повного задоволення потреб, що і є еконо-мічним змістом максимізації корисності, індивід рухатиметься уз-довж бюджетного обмеження М аж до точки А, яка дає план спо-живання з найвищою при даних обмеженнях корисністю. Для пла-ну споживання, який при цьому реалізується, характерно, що кут нахилу бюджетного обмеження (а він відповідає співвідношенню цін на благо х1 і.х2) дорівнює куту нахилу кривої байдужості в цій точці, який відповідає значенню ГНЗ, тобто має місце співвідно-шення

План С, звичайно, ще кращий, але, на жаль, недосяжний при цьому обсязі фінансових ресурсів та цін на блага.

Отже, можна сформулювати достатні та необхідні умови реалі-зації індивідом оптимального плану споживання:

доход має бути витрачений на споживання без залишку;

гранична норма заміни має дорівнювати співвідношенню цін. Визначені у такий спосіб умови досягнення оптимуму домогос-подарства в споживанні є ключовими для розуміння факторів інди-відуального попиту на окреме благо.

3.Попит і пропозиція домогосподарства і основні чинники,що його визначають

На попит домогосподарства впливає сукупність факторів, серед яких найвагомішими є переваги, розмір доходу, рівень цін, обсяг майна домогосподарства.

Зміна доходу веде до зміни бюджетного обмеження: якщо доход зростає, то відбудеться паралельний зсув бюджетного обмеження до-гори; якщо знижується - то донизу. Відповідно до цього індивід пе-реходитиме до інших порівняно з вихідним споживчих планів. Пере-несені на окремий графік криві, що відображають залежність попиту на окреме благо від величини доходу, названі на честь вченого, який вперше це зробив, кривими Енгеля. Можливі три типи реакції спожи-вача на зміну доходу: а) зміна обсягу споживання блага в тому ж напрямі; б) зміна обсягу споживання блага в протилежному напрямі;

в) відсутність реакції попиту на зміну доходу. Згідно з першими двома типами реакції домогосподарства розрізняють вищі та нижчі блага.

Під вищими благами розуміють такі, попит на які зі збільшенням доходу зростає, а зі зменшенням - знижується. Типовим прикла-дом можуть бути блага, що задовольняють духовні потреби.

Під нижчими розуміють блага, попит на які зі збільшенням до-ходу знижується, а зі зменшенням - зростає. Це, наприклад, бла-га, що задовольняють фізичні (особливо фізіологічні) потреби, як-то потреби в певних видах продуктів харчування.

Ступінь реакції попиту на зміну доходу вимірюють показником доходної еластичності, який показує ступінь зміни попиту залеж-но від зміни доходу.

живчих благ з огляду на спосіб дій домогосподарства. Вона має відносний характер: при низькому рівні добробуту домогосподар-ства "типові" нижчі блага будуть як вищі; при досягненні рівня насичення потреби в "типовому" вищому блазі воно почне виявля-ти риси нижчого і т. д. Інакше кажучи, все залежить від вихідної доходної бази та рівня задоволення потреби.

Іншим фактором попиту, якому в мікроекономіці приділяють пер-шочергову увагу, є ціни. Причому слід розрізняти вплив на попит як безпосередньо ціни цього блага, так і цін інших благ, які знаходяться з ним у певному зв'язку.

Реакція попиту домогосподарства на зміну ціни певного блага зу-мовлена викликаним цим зрушенням бюджетного обмеження - відбу-деться його поворот, зміна кута нахилу відповідно до напряму, в яко-му зміниться ціна (рис. 23). Внаслідок цього індивід буде реалізовува-ти інший план споживання згідно з новим бюджетним обмеженням.

Підвищення ціни блага х, привело до послідовного спаду лінії бюджетного обмеження та переходу індивіда на нижчу криву бай-дужості та відповідно вибору нових оптимальних планів В та С. Відклавши значення ціни блага х, та кореспондуючі обсяги попиту на нього на окремому графіку, дістанемо криву попиту (ліва части-на рис. 23). Вона є графічним зображенням функції попиту до-могосподарства і показує, наскільки зміниться попит індивіда на благо залежно від певного рівня ціни на нього. В цьому випадку внаслідок підвищення ціни попит знижується. Такий взаємозв'язок між ціною і попитом характерний для звичайних благ. Якщо ж при зростанні ціни попит збільшуватиметься, таке благо називається гіфенським (за ім'ям англійського економіста Р. Пфена, який впер-ше зафіксував таку реакцію, аналізуючи попит на хліб найбідні-ших верств населення). Анормальний характер реакції попиту на зміну цін пояснюється тим, що при низькому рівні доходів, коли домогосподарства витрачають їх практично повністю на задово-лення перших життєвих потреб, підвищення цін на ці досить де-шеві порівняно з іншими блага призведе до того, що домогосподар-ства відмовлятимуться від споживання більш дорогих якісних про-дуктів і споживатимуть дешеві блага, незважаючи на зростання цін на них.

Проте явище збільшення попиту при зростанні цін (парадокс Гіфена) можливе в інших випадках, не пов'язаних з ситуацією низь-кого рівня доходів домогосподарства. Наприклад, коли споживачі оцінюють якість предметів споживання не на основі вивчення їхньої споживної вартості, а згідно з рівнем ціни, вважаючи, що більш висока ціна є індикатором вищих споживних якостей (хоча життя часто показує, що в багатьох випадках це не так); коли споживачі купують певні блага з метою підтримки власного престижу (так званий снобістський ефект); нарешті, така реакція можлива у разі високих інфляційних очікувань населення, коли товари розкупову-ються за підвищеною ціною сьогодні лише тому, що завтра вони коштуватимуть набагато дорожче.

Ступінь реакції попиту домогосподарства на певне благо відпо-відно до зміни його ціни характеризує показник цінової еластич-ності. Він показує, наскільки зміниться попит, якщо рівень ціни зміниться на 1 відсоток:

на зміну ціни. Чим більший за абсолютним значенням показник еластичності, тим відчутніше реагуватиме попит домогосподарства на зміну ціни.

Попит домогосподарства реагує також на зміни цін інших благ. Так, якщо певне благо споживається в комбінації з іншим (напри-клад, автомобіль і пальне, кава і цукор), доповнює його споживчі якості, зміна ціни на це доповнююче (комплементарне) благо вик-личе протилежні за спрямованістю зміни в попиті на таке благо:

підвищення ціни на каву при незмінній ціні цукру викличе змен-шення попиту на каву, а отже, і на цукор як комплементарне до нього благо. Якщо для цього блага є замінники (субститути), підви-щення ціни на нього при незмінних цінах субститутів зумовить переключення попиту на ці блага. Продовжуючи наведений при-клад, субститутом до кави можна назвати чай: зростання ціни на каву призведе до підвищення попиту на чай.

Ступінь реакції попиту на певне благо залежно від зміни цін інших благ вимірюється за допомогою показника перехресної елас-тичності. Він показує, наскільки зміниться попит на це благо, якщо ціна іншого блага зміниться на 1 відсоток:

Характер впливу різних факторів на попит домогосподарства на певне благо узагальнено в табл. 10.

Аналізуючи вплив варіації цін на попит домогосподарства, еко-номісти (Дж. Хікс, Є. Слуцький та ін.) дійшли висновку, що загаль-ний ефект зміни цін можна розкласти на два ефекти: а) ефект доходу, оскільки підвищення цін на благо означає зниження реаль-них доходів домогосподарства і навпаки; б) ефект заміни, оскільки зміна ціни викликає певні зміни в попиті на інші блага, що знахо-дяться з цим у комплементарному чи субститутивному зв'язку. Врахування цих ефектів дуже важливе при аналізі наслідків ціно-вих зрушень, зокрема при здійсненні державою прямого чи опосе-редкованого втручання у ціновий механізм: ці заходи по-різному

можуть впливати на попит окремих груп населення залежно від їхнього рівня доходів, структури потреб тощо, а отже, зумовлювати соціально-економічні наслідки, прямо протилежні очікуваним.

Пропозиція домогосподарства

Дослідження домогосподарства як споживача виходить з того, що домогосподарство має певний доход, за рахунок якого задо-вольняє свої потреби. В свою чергу, розмір отримуваного доходу залежить від того, за якою ціною і в якому обсязі домогосподарст-во продає належні йому виробничі фактори. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. Про-даючи свій робочий час згідно з діючими ставками заробітної пла-ти (погодинними, тижневими, місячними, річними), індивіди отри-мують постійне джерело доходу, за рахунок якого фінансується поточне споживання. Проте, витрачаючи свій час на отримання доходу, індивід відмовляється від альтернативної можливості - не працювати, тобто від вільного часу, що також є одним з важливих благ, яке споживає індивід. Нестача вільного часу призводить до неповноцінного відтворення особистості, передчасного старіння організму. Інакше кажучи, індивід стоїть перед вибором: більше працювати і відповідно більше споживати ринкових благ або біль-ше відпочивати. Головними факторами, які він бере до уваги, є фонд часу (з урахуванням необхідності задоволення фізіологічних потреб), ставка заробітної плати та рівень цін на споживчі блага. Отже, рівень корисності визначається обсягом споживання і віль-ним часом.

Бюджетне обмеження в цьому разі матиме вигляд

де W - ставка заробітної плати; Т - загальний фонд часу; F - вільний час; Р - ціна споживчого блага; Х - обсяг споживання блага (агрегат усіх благ, крім вільного часу).

Розв'язання рівняння відносно Х трансформує бюджетне обме-ження у такий вираз:

Якщо індивід має звичайні переваги відносно Х та F, знаходжен-ня оптимального плану споживання відбувається аналогічно до вик-ладеного в § 3 цього розділу підходу, тобто гранична норма заміни між вільним часом і споживанням блага Х має дорівнювати спів-відношенню ставки заробітної плати та продажної ціни блага Х (рис. 24).

Знаючи оптимальний вільний час, просто обчислити оптималь-ну величину робочого часу. Для цього від загального фонду часу T віднімають вільний час, тобто T - F' = L*, де L* - оптимальний робочий час.

Ситуація може змінитися, якщо домогосподарство отримує не-залежний від праці доход (прибуток, ренту, відсоток, соціальну до-помогу тощо). Це призведе до паралельног о зсуву бюджетного обмеження догори та зміни оптимального плану. Залежно від порядку переваг індивіда це може зумовити або скорочення вільного часу і збільшення робочого, або, що вірогідніше, збіль-шення вільного часу. В екстремальному випадку зростання дохо-дів, що не залежать від чинника праці, може привести до того, що в оптимальному плані домогосподарства значення вільного часу до-рівнюватиме загальному фонду часу, отже, індивід взагалі не працюватиме.

Варіюючи ставку заробітної плати, можна дослідити взає-мозв'язок між її величиною та пропозицією праці, тобто обсягом часу, який індивід згоден жертвувати на користь споживання. Тео-ретичне моделювання та емпіричні дослідження показали, що про-позиція праці домогосподарства неоднозначне залежить від ставки заробітної плати: при певних значеннях W вона зростає, а при інших - знижується (рис. 25).

Так, якщо W < W1, індивід буде збільшувати робочий час, ос-кільки при ставці заробітної плати, що знижується, компенсація зниження доходу можлива лише завдяки збільшенню обсягу праці. Наприклад, недостатність заробітної плати, отримуваної на основ-ному робочому місці, для забезпечення основних життєвих потреб змушує працездатних членів сім'ї шукати додаткової роботи у вільний час.

Якщо W1 < W < W2, підвищення заробітної плати стиму-лює бажання заробляти гроші, отже, жертвувати вільним часом на користь робочого. Проте зростання ставки заробітної плати лише до певної міри може супроводжуватись збільшенням пропозиції праці: при певному критичному значенні W = W2 підвищення за-робітної плати призведе до протилежних результатів - пропози-ція праці почне скорочуватись, оскільки при високих доходах інди-від все більше починає цінувати вільний час. До того ж немає по-треби працювати більше, оскільки заробітна плата забезпечує за-доволення потреб домогосподарства.

Тема 3.8. Система розподілу доходів на мікроекономічному рівні.

1.Сімейний бюджет доходи-видатки. Дефіцит сімейного бюджету,шляхи його подолання.

2.Поняття про прожитковий мінімум та прожитковий споживчий бюджет

1.Сімейний бюджет доходи-видатки. Дефіцит сімейного бюджету,шляхи його подолання.

У політико-економічному аспекті кожне домогосподарство, як правило, є автономною самодостатньою економічною ланкою (суб’єктом), що має власний бюджет доходів і витрат. Воно (домогосподарство) розраховує лише на власні ресурси і забезпечує потреби сім’ї всім необхідним для нормальної її життєдіяльності та відтворення. Крім того, домогосподарства сплачують державі податки.

Формування доходів сім’ї, їх використання, узгодження доходів та витрат і утворюють бюджет сім’ї.

Джерела доходів домогосподарств

Джерела, за рахунок яких формується дохідна частина бюджету, досить різноманітні. У ринковій економіці їх можна згрупувати в три види.

По-перше — це джерела сімейних доходів, які мають трудове походження: заробітна плата (у т. ч. й натуральна оплата); доходи від індивідуально-трудової та підприємницької діяльності; доходи від особистого підсобного господарства. Сюди з відповідною часткою умовності можна віднести і трудову пенсію.

По-друге — це доходи від власності: рента (орендна плата), проценти на вклади та з облігацій, дивіденди тощо.

І, по-третє, значну частку доходів сім’я одержує через так звані суспільні фонди споживання (вони мають різні суспільні форми, наприклад, Пенсійний фонд) у вигляді грошових виплат і безкоштовних послуг. В основному — це соціальні пенсії та допомоги, виплати по безробіттю, стипендії, дотації на різні путівки для відпочинку, виплати багатодітним сім’ям, а також наявність елементів безкоштовного або пільгового лікування та освіти населення. У формуванні цього джерела закладена праця всього суспільства і разом з тим кожного працездатного члена сім’ї.

Структура доходів сімейного бюджету

Структура доходів сімейного бюджету залежить від характеру суспільних відносин у країні та рівня розвитку продуктивних сил. Для ринкової економіки специфічним є те, що в доходах сім’ї підвищується роль доходів від власності та індивідуальної трудової діяльності.

Сукупний сімейний дохід не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто вартості (грошової оцінки) набору товарів і послуг, розрахований на основі наукових нормативів споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами. Кризовий стан економіки України, на жаль, поки що не дозволяє підтримувати відповідний науково обґрунтований рівень прожиткового мінімуму для значної частини населення, особливо соціально вразливих прошарків — багатодітних сімей, інвалідів, основної маси пенсіонерів і безробітних. Ці люди неспроможні без допомоги держави забезпечувати хоча б мінімальні свої потреби, тому категорія наших співвітчизників, які знаходяться за межею бідності, надзвичайно численна.

При аналізі доходів бюджету сім’ї принципово важливо врахувати не просто номінальний їх розмір, а реальну купівельну спроможність, що залежить від рівня цін на товари, послуги та динаміки інфляційних процесів у тій чи іншій країні.

Одночасно слід розуміти, що чисельність і склад сім’ї, співвідношення між працюючими і непрацюючими у реальному житті надзвичайно різноманітні. Це позначається як на обсязі, так і на структурі доходів. Середні цифри не взмозі врахувати цю різноманітність (тут особливо часто виходить як у тому анекдоті: пан сам з’їв курку, але разом зі слугою вони з’їли по півкурки). Однак середні величини мають позитивну властивість: дають можливість виявити типову ситуацію і визначити головні тенденції її розвитку. У нашому випадку — це тенденції формування та використання сімейних доходів. На цьому й базується їх широке застосування при аналізі цих доходів.

2.Поняття про прожитковий мінімум та прожитковий споживчий бюджет

Прожитковий мінімум — це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається в розрахунку на місяць в середньому на душу населення і для основних соціально-демографічних груп населення і теж нормативно: постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2000 р. № 656 затверджено набори відповідних товарів і послуг.

Мінімальний споживчий бюджет - це головний соціальний критерій, який визначає межу бідності і реальний рівень життя населення, можливість отримання послуг установ охорони здоров'я, житлово-комунальних тощо.

імального достатку (соціальний мінімум), у який входить ширший і якісний асортимент товарів та послуг, що забезпечує родині потрібний достаток.

З огляду на те, що держава бере на себе відповідальність щодо забезпечення мінімальних соціальних гарантій, у прогнозуванні і державному регулюванні народного споживання головною є розробка мінімального споживчого бюджету населення (МСБ). Його показники розраховують згідно з Законом про мінімальний споживчий бюджет на підставі нормативних МСБ (для населення в цілому та для його типових груп), мінімального нормативного споживчого кошика (МНСК). прогнозних даних з соціально-демографічної, статево-вікової структури населення, його розподілу за рівнем середнього сукупного доходу на особу та оцінки індексів споживчих цін. [1]

На підставі МНСК та відповідних цін придбання (за звітний період), враховуючи зміни у соціально-демографічній структурі населення, розраховують мінімальний прогнозний нормативний споживчий бюджет (МПНСБ) у цінах звітного періоду. Його підсумкова вартісна оцінка відповідає кількісному рівню межі бідності у прогнозному періоді (у звітних цінах). Натуральна структура визначає потрібну кількість тих або інших товарних ресурсів на мінімальному рівні. Отже, МПНСБ дає для прогнозу інших показників мінімальну межу потреб.

Унаслідок недостатньої кількості ресурсів у держави для забезпечення соціальних гарантій їхній рівень занижений до межі малозабезпеченості. Споживчий кошик МСБ рівня межі бідності ґрунтується на нормативному МСБ, у якому скорочені рівні витрат на споживання продовольчих товарів, значно знижені рівні придбання та забезпеченості предметами першої потреби, практично вилучені витрати на культурно-побутові та господарські товари. МСБ рівня межі бідності розробляють для України в цілому відповідно до статево-вікових груп населення у вигляді мінімальних нормативних наборів.

4.МАКРОЕКОНОМІКА

Тема 4.1. Суспільне відтворення та економічне зростання

1.Сутність, елементи,типи суспільного відтворення.

2.Економічне зростання-суть,цілі,фактори,типи.

3.Глобальні проблеми зростання економіки України.

Література Климко Г.Н ОЕТ ст.287-290.

Політична економія НМП ст.102-112

1.Сутність, елементи,типи суспільного відтворення.

Будь-який процес виробництва незалежно від його суспільної форми має бути бзперевним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стадії. Так само, як суспільство не може перестати споживати, не може воно і перестати виробляти.. Тому всякий процес суспільного виробництва, що розглядається в постійному звязку і безперервному потоці свого відновлення, в той же час є процесом відтворення. Безперервне виробництво матеріальних благ і послуг є обєктивною основою існування людського суспільства.

Основою суспільного відтворення є відтворення на екремих підприємствах і домогосподарств, або одиничне (індивідуальне відтворення). Відтворення на окремому підприємстві є вихідною і необхідною ланкою всього суспільного відтворення.

Суспільне економічне відтворення не є простою сумою одиничних процесів відтворення окремих підприємств. Доведено, що в суспільному відтворенні зявляються нові якісні елементи, які відсутні на рівні первинних підприємсив.

Вищим інтересом підприємства є максимізація прибутку, а суспільного відтворення - максимізація добробуту населення.

Суспільне економічне відтворення засноване на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:

· Виробництва, розподілу, обміну, споживання

· Домогосподарств, підприємств,галузей, економічних регіонів і всього виробництва

· Продуктивних сил, складових його частин і економічних відносин

· Суспільного виробництва і суспільного споживання.

В усій системі відтворюваних звязків визначальним є виробництва, бо саме воно створює все необхідне для життя і щастя людей. Розподілено, обиінено і сподито може бути тільеи те, що вироблено.

Економічне відтворення успільства включає в себе такі найважливіші моменти:

· Відтворення суспільного продукту та його конкретних форм,

· Відтворення людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та його зайнятості

· Відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів виробництва, як необхідних умов суспільного процесу відтворення,

· Відтворення національного багатства

· Відтворення споживання

· Відтворення економічних відносин

Для процесу відтворення необхідне посьтійне відтворення всіх факторів виробництва: робочої сили, засоби виробництва, природних ресурсів, середовища існування.

Розрізняють просте і розширене відтворення економічної системи.

Просте відтворення - це відновлення процесу суспільного вробництва з року в рік у незмінних масштабах.

Просте відтворення передбачає, що прибуток та інші доходи не використовуються на заощадження та інвестиції, тобто на розширення виробництва товарів і послуг, а повністю споживаються домогосподарствами.

Фактори виробництва при цьому залишаються не змінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси – уповільненість економічного та соціального прогресу. Сьогодні просте відтворенн розповсюджене в багатьох країнах, що розвиваються.

Розширене - це відновлення виробничтва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту.

При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого супільного продукту.

По-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових.

Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактори виробництва не залишаються незмінними – основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бут повністю використаний на особисте споживання. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, розвитку НТП. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства проте досягти безперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, безперервності розширеного відтворення при існуючих ринкових економічних систем неможливо. Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскілько обєктивно породжують і не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз.

2.Економічне зростання-суть,цілі,фактори,типи.

Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в економічному зростанні. Розширене відтворення дбає про пропорційне зростаюче суспільне виробництво з підвищенням продуктивності праці, як на макро- так і на мікрорівні.

Економічне зростання належить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється таким показникам як валовий продукт, національний доход, зайнятість.

Економіччне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці виробленого продукту - товарів і послуг.

Крім території та природніх ресурсів можна назвати такі загальні фактори економічного зростання:

нароний прогрес проявляється у технологіях, новій техніці, що дозволяє покращити і полегшити виробництво, а з часом і докорінно змінити

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання.

Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при незмінних економічних виробничих відносинах.

Продуктивність праці та її ефективність залишаються незмінними.

Інтенсивний тип економічного зростання - розширення кваліфікації працівників, їх професіоналізму застосування нових засобів і предметів праці раціонального використання виробничого потенціалу. Зростає продуктивність та ефективність праці.

В реальному житті існують переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного зростання називається інтенсифікацією економіки. Відбуваються якісні зміни у взаємовідносинах суспільства природи, гострішою стає проблема природоохорони.

3.Глобальні проблеми зростання економіки України

Тема 4.2. Форми суспільного продукту в процесі відтворення.

1.Суспільний продукт і його форми

2.Методи обчислення та показники національного продукту-ССП,ВВП,ВНП,ЧСП.НД.

3.Національне багатство, його зміст і структура

1.Суспільний продукт і його форми.

С успільний продукт є рузультатом продуктивного функціонування всієї економіки супільства, усіх його ланок і сторін. За системи товарного виробництва кожен продукт виступає як товар, що має певну натуральну і вартісну форму, а за взаємодії з ринком – ще й ринкову вартість.

Натуральна форма суспільного продукту дає можливість розглядати його структуру за матеріально-речовим характером. За видами матеріальних благ і послуг можна оцінити рівень суспільного поділу праці і диференціації супільного продукту. Поділ праці веде до того, що кількість видів продукції розширюється. Сьгодні кількість видів продукції вимірюється десятками мільйонів і швидко зростає. Але за всієї різноманітності продукти, як корисні блага, діляться на дві великі групи: речі і послуги.

Для того щоб бути благом корисним, продукт необовязково повинен набувати форми речі, иатеріального блага. Корисними є і послуги, що мають нематеріальний характер. Це послуги освіти, медицини, культури, сфери попиту. Виробничі потреби задовольняються науковими, інформаційними, транспортними послугами. Зараз обсяг і якість послуг – один з важливих показників економічного і соціального прогресу.

Особисті і виробничі послуги – невідємна частина суспільного продукту. У звязку з цим суспільне виробництво поділяється на дві великі сфері: виробництво матеріальних благ, тобто матеріального виробництва, і виробництво послуг. Тобто нематеріального виробництва.

Проте першоосновою суспільного продукту є речові блага і продукти харчування, одяг, житло, верстати, комбайни.

За всієї різноманітності вироблені матеріалтні продукти і послуги поділяються на два види залежно від того, які потреби людей вони задовольняють:

· На предмети споживання, що задовольняють потреби людей,

· На засоби виробництва, які задовольняють виробничі потреби людей.

Виробництво ділиться на два великих підрозділи:

· Виробництво засобів виробництва

· Виробництво предметів споживання, включаючи споживчі послуги.

Оскільки виробництво базується на глибокому поділі праці, то при аналізі результатів виробництва варто обчислити проміжний продукт і кінцевий продукт.

Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або перепродажу.

Проміжні продукти - це матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для перепродажу.

Сучасні форми суспільного продукту.

Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) є сукупною вартістю кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств.

Існує три методи обчислення ВВП:

- за виробленою продукцією, (виробничий метод)

- за витратами ( метод кінцевого використання)

- за доходами (розподільний метод)

ВНП – характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами.

ЧВП - це ВВп, зменшений на величину амортизаційних відрахувань

НД = ЧВП – непрямі податки на бізнес (ПДВ, акцизи,мито)

НД - це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторпів виробництва, праці, капіталу,землі.

ОД -особистий дохід це одержаний дохід, а НД – це зароблений дохід

Якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки то одержимо дохід в особистому розпорядженні.

3.Національне багатство, його зміст і структура.

Багатство - загальна економічна система, що властива всім економічним системам. Воно є необхідною умовою підтримання та розшерення суспільного виробництва і споживання на основі створення необхідних для цього запасів - засобів і предметів праці.

Національне багатство – це сукупність всіх благ, що знаходяться у розпорядженні суспільства країни.

Національне багатство складається з двох частин:

- матеріальна - створені людиною матеріальні фонди, що поділяють на основні (зас.праці) та оборотні (предмети праці), основні фонди, що функціонують у соц.сфері, природні ресурси.

- нематеріальна - духовні цінності, що знаходяться в розпорядженні суспілтства.

Нац.баг. безпосередньо повязане з виробництвом національного продукту і є його відтворенням. Воно зростає і збільшується, насамперед, за рахунок націон.продукту, який відтворюється на розширеній основі.

Нематеріальне багатство суспільства – це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили – науково-технічний, освітній, культурний потенціал.

Таким чином, у широкому розумінні НБ включає всебе як матеріальні так і нематеріальне багатство країни.

Основними елементами матеріальної форми нац.баг. є:

- виробничий капітал у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал, основний- у сфері нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні обєкти)

- резерви капітальних благ

- майно домашніх господарств

- запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять і природні ресурси (земля, надра, вода, ліси, атмосфера,клімат) Є відтворювані і невідтворювані.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності.

Масштаби, структура та якісний рівень НБ не залишаються незмінними. У процесі відтворення воно не тільки постійно зростає, а й безперервно оновлюється. Тому для нарощування НБ великого значення набуває раціональне використання виробничого потенціалу, від якого залежить темпи зростання внутрішнього продукту і відповідно добробуту націй, фізичний і духовний стан людини.

Важливу роль у зростанні НБ відіграють природні ресурси. Знищення природних багатств України призводить до втрати їх значної частини, якою вже не скористаються прийдешні покоління.

Величина НБ, як правило зростає в нормальних мирних умовах і зменшується під час війн, потрясінь. Статистика НБ потребує його спеціалбного аналіз – обсягу, структури, динаміки НБ. Але на жаль статистичні щорічники не дають поки що належної інформації.

Тема 4.3.Економічна рівновага і циклічність суспільного розвитку.

1.Економічна рівновага як умова стабільного розвитку національної економіки

2.Циклічність економічного розвитку,причини циклічних коливань,види циклів.

3.Середні,малі цикли,довгі хвилі.

Література: Климко Г.Н. ОЕТ. ст 290-293.

Політична економія ст136

2.Циклічність економічного розвитку.

Циклічність – це обєктивна форма розвитку національної економіки і світового гсподарства як єдиного цілого.

За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості відокремлюють декілька типів економічних циклів:

- короткі (2-3 роки),

- середні (близько 10 р.)

- довгі (40-60 р.)

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Особлтво рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли, які ще називають промисловими.

Економічний цикл включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі.

Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності, основними з яких є:

- рівень завантаженості виробничих потужностей,

- сукупні обсяги виробництва,

- загальний рівень цін,

- зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів,

- прибутки та курси акцій найбільших корпорацій,

- динаміка попиту на товари тривалого користування,

- інвестиції та котракти на нове будівництво.

Головне значення має фаза кризи яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

Криза -це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорції у процесі відтворення, що різко зростають.

Депресія – це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва.

Пожвавлення - це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття.

Піднесення (зростання) – це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами.

Середні цикли розрізняються за глибиною падіння економіки та за терміном, протягом якого вона повертається в передкризовий стан.