Фактори, що впливають на величину прибутку ;

- зовнішні (природні умови, державне регулвання цін, тарифів відсотків, податкових ставок і пільг, шрафних санкцій)

- внутрішні поділяють на виробничі і позавиробничі

виробничі -характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів.

Позавиробничі – постачальницько – збутова і природо-охоронна дільність, соціальні умови праці і побуту.

Виробничі поділяються на екстенсивні та інтенсивні

- екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через «кількісні» зміни – обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу.

- Інтенсивні впливають на процес отримання прибутку через «якісні» зміни – підвищення продуктивності обладнання і удосконалення їх обробки, прискорення оьертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів.

Прибуток - це мета виробництва.

Щодо прибутковості, то розрізняють прибутковість усього підприємства, окремих видів продукції, окремої партії продукції.

Західні вчені - економісти вивчають можливості отримання максимального прибутку з найменшими витратами в умовах досконалої конкуренції.

Так, в умовах досконалої конкуренції максимальний рівень прибутку досягається при виробництві такої кількості продукту, яка забезпечує однаковий граничний доход і граничні витрати..

Адам Сміт розглядав прибуток яе результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартостей матеріалів, розкладається на 3 частини:

- оплату його праці та прибуток підприємця і результат функціонування капіталу.

Давід Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної плати: прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата.

К. Маркс стверджував, що прибуток це перетворена форма додаткової вартості.

Тема 3.4. Особливості підприємництва в аграрному секторі

1.Аграрне виробництво,його особливості.Організаційні форми підприємництва в аграрному секторі.

2.Земля як товар. Ціна землі та чинники,що її визначають.

3. Сутність сучасної аграрної реформи в Україні та особливості розвитку с-г підприємництва.

1.Аграрне виробництво,його особливості.Організаційні форми підприємництва в аграрному секторі.

Специфіка сільськогосподарського виробництва виражається в аграрних відносинах. Слово «аграрний» латинського походження і в перекладі на українську мову дослівно означає «земельний».

Відносини в сільському господарстві як складова економічних відносин виникають між людьми перш за все з приводу володіння землею та використання землі як головного фактора виробництва, з одного боку, і як об’єкта власності — з іншого.

Але земельні відносини — це лише один бік аграрних відносин. Другий пов’язаний із процесами агропромислової інтеграції, коли вищий розвиток продуктивних сил закономірно веде до переплетіння зв’язків по горизонталі та вертикалі як у самому сільському господарстві, так і між сільським господарством і взаємопов’язаними з ним галузями. Це насамперед ті сфери господарювання і ті підприємства, які виробляють для нього засоби виробництва чи переробляють сільськогосподарську продукцію, займаються її збереженням і реалізацією. На цьому шляху поступово створюється агропромисловий комплекс, який дозволяє підвищити ефективність виробництва кінцевої продукції, стабільно забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість — сировиною. Тому аграрні відносини слід розглядати як аграрно-промислові.

Провідними в системі аграрних відносин виступають відносини власності, які визначають характер усієї сукупності економічних відносин. У вітчизняній економічній літературі аграрні відносини розглядають не як земельні відносини, а більш широко — як економічні відносини. Тобто аграрні відносини — це сукупність економічних відносин, які виникають між власником засобів виробництва (в тому числі і в особі держави) і суспільством у цілому, сільськогосподарськими чи промисловими орендними колективами, державними підприємствами, окремими працівниками й іншими землекористувачами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створеного в галузях агропромислового комплексу продукту.

2.Земля як товар. Ціна землі та чинники,що її визначають.

Само поняття землі як товару в незалежній Україні законодавчо введено в активний практичний обіг недавно, а точніше з прийняттям нової редакції Земельного кодексу України. Воно пов'язане з ринком нерухомості, яка формує центральну ланку у всій системі ринкових відносин. Земельні ділянки, як об'єкти нерухомості є не тільки важливим товаром, який задовольняє різні особисті інтереси людей, але одночасно і капіталом в речовій формі, який приносить доход. Вкладення в землю являють собою інвестиції з метою одержання прибутку.

Земля — основа національного багатства України (ст. 14 Конституції України), яка має по чисельності власників масовий, всенародний характер. Відповідно економіка землекористування є основою як для успішної підприємницької діяльності в різних видах бізнесу, так і в житті, в побуті будь-якої сім'ї і окремо взятих, більшості, громадян.

Власність на землю - первинна основа волі, незалежності і добротного життя всіх людей. В загальному розумінні земельна власність, землекористування як об'єкт ринкових відносин характеризується земельною ділянкою (це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами) і всім тим, що з нею тісно пов'язане та переміщення якого по призначенню без співрозмірних збитків неможливе. Право власності на земельну ділянку в Україні поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження та простір, що знаходиться над і під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Визначення суті земельної ділянки як об'єкту земельної власності або землекористування тільки з матеріально речової сторони має важливе значення в багатьох галузях знань, але не достатнє і далеко не вичерпує всієї сукупності ознак, властивих його змісту. В теорії і практиці слід розрізняти поняття земельної ділянки (землекористування) як матеріального (фізичного) об'єкту і як комплексу економіко-правових та соціальних відносин, які забезпечують спеціальний порядок розпорядження ним і особливу стійкість прав

Будь-яка земельна ділянка в реальній дійсності існує в фізичних, економічних, соціальних і правових властивостях, кожна з яких може у відповідних випадках виступати як основна (визначаюча) в залежності від життєвих ситуацій, цілей і стадій аналізу.

Крім того, земельна ділянка як товар будучи об'єктом угод (купівлі-продажу, дарування, застави тощо) задовольняє різні реальні або потенційні потреби і має визначені якісні та кількісні характеристики

Земля як товар включає в себе одночасно і благо, необхідне споживачам, і затрати або інвестиції, без яких володіння і користування земельною ділянкою практично не можливо. Ці якості землі проявляються у виді її корисності, рідкості, обмеженості і капіталу. -Якщо земля не була б обмежена, вона була би безплатною як повітря. Загальні споживчі цінності землі складають її корисність, а саме можливість використання земельної ділянки для здійснення визначеної економічної функції (вирощування сільськогосподарських культур, виробництво промислових товарів, надання послуг тощо) або особистого користування.

3. Сутність сучасної аграрної реформи в Україні та особливості розвитку с-г підприємництва

Аграрна реформа – це процес трансформації економічних відносин в аграрному секторі.

Аграрні реформи передбачають трансформацію економічної власності, реформу ціноутворення, оподаткування, рентних платежів, заробітної плати тощо, тобто усієї сукупності економічних відносин.

У країнах Центральної і Східної Європи аграрні реформи здійснювалися

шляхом заснування акціонерних товариств, ваучерних та державних

акціонерних товариств, створення індивідуальних фермерських господарств

(заснованих на праці господаря і членів його сім’ї, а також на найманій

праці), кооперативів та ін.

Переважає за таких перетворень колективна форма власності. Так, у

Східній Німеччині в середині 90-х років ХХ ст. новостворені селянські

господарства (середній розмір ділянок – до 140 га) разом з особистими

підсобними господарствами використовували менше 20%

сільськогосподарських угідь, нові кооперативи (середній розмір ділянок –

приблизно 1500 га), майже 40%, товариства з обмеженою відповідальністю

(до 950 га) – менше 25% угідь. У Чехії селянські господарства

використовують менше 20% угідь, нові сільськогосподарські кооперативи –

майже 50%, господарські товариства – 17%. Винятком з цієї закономірності

є Польща (де на селянські господарства припадає майже 75 угідь), Албанія

і Румунія.

В Україні аграрна реформа розпочалася в грудні 1990 року. Тоді, ще за

радянських часів, Верховна Рада Української РСР ухвалила Постанову «Про

земельну реформу», відповідно до якої всі землі було оголошено об’єктом

земельної реформи. А вже в березні 1992 року (усього через 15 місяців)

Верховна Рада прийняла нову Постанову «Про прискорення земельної реформи

та приватизацію землі», уперше поставивши завдання з приватизації землі.

То були цілком логічні і політично виважені кроки нової влади молодої

Української держави.

Шлях реформування аграрного сектору в Україні, якщо порівнювати із

державами Центральної і Східної Європи, був значною мірою унікальний.

Наші аграрні перетворення здійснювалися у п’яти напрямках:

Перший – господарська реформа. Вона передбачала перетворення колгоспів і

радгоспів на приватно-ринкові структури, збереження цілісності земельних

масивів та майнових комплексів великих підприємств, вільний вибір

селянами різних форм господарювання.

Другий – земельна реформа. Вона була спрямована на втілення в життя

гасла «Земля належить тим, хто на ній працює». Треба було навіки

закріпити й надійно захистити права власності селян на землю.

Третій – формування аграрного ринку на місці старої планово-розподільчої

системи збуту продукції. Мільйони працівників, спеціалістів та

керівників господарств треба навчити ринковим методам ведення

господарства, заробляти доходи не в держави, а на вільному ринку,

зокрема і зовнішньому.

Четвертий напрям – фінансова стабілізація. Слід належним чином фінансово

оздоровити аграрний сектор, зняти з нього непосильний борговий та

податковий тягар, відкрити шлях інвестиціям і кредитам, зупинити

наростання цінових диспропорцій, безробіття та падіння доходів селян.

П’ятий напрям – соціальний розвиток. Перед нашою державою постала

глобальна проблема – перетворити села з трудових придатків колгоспів і

радгоспів на самодостатні й самоврядні територіальні громади, створити в

них нормальні умови для життя, побуту, праці й відпочинку.

Варто відмітити, що аграрне реформування в Україні було набагато

складніше, ніж, наприклад, в Польщі, Чехії, Угорщині чи Словенії. Там

переважно збереглися власність селян на землю й засади аграрного ринку,

а соціальний розвиток сіл був набагато вищий. Україна з початку 90-х

років опинилася в глибокій економічній кризі.

Перелом в аграрному секторі наступив в Україні тоді, коли почали

створюватися господарські структури ринкового типу, здійснюватися

приватизація, почав формуватися аграрний ринок. Реальні зрушення в

аграрній сфері розпочалися з кінця 90-х років. За останні п’ять років

(2000-2004, з урахуванням прогнозу на поточний рік), середньорічний

приріст сільськогосподарської продукції в Україні становить 6%.

Ці темпи вищі, ніж були в усі радянські п’ятирічки, крім повоєнної. Це

результат появи реального власника, господаря землі, зацікавленого у

своїй праці та відповідального за свою діяльність.

Цей феномен селянина-господаря вдруге підтвердився на теренах України.

За свідченням відомого українського вченого Михайла Туган-Барановського,

протягом півстоліття після скасування кріпацтва сільське господарство

розвивалося удвічі швидше, ніж за такий самий період кріпаччини. А за

наступні 22 роки так званого соціалістичного господарювання на селі

(1918-1940 роки) темпи знову впали удвічі.

Отже, завдяки аграрній реформі відбуваються позитивні зрушення в

аграрній сфері. Але поки що аграрні перетворення не закінчилися.

Тривалість процесу аграрних перетворень об’єктивно потребує

послідовності аграрної політики. Нинішнє десятиліття, очевидно, буде

продовженням курсу реформ. Тільки за таких умов можна розраховувати на

швидкий економічний і соціальний розвиток села.

Тема 3.5. Підприємство на ринку продукту в умовах різних видів конкуренції.

1.Основні моделі ринку

2.Особливості ринку досконалої конкуренції.

3.Особливості ринку монополістичної конкуренції

4.Олігополістична структура ринку.

5.Монопольний ринок та шляхи його виникнення

1.Основні моделі ринку

За формами конкуренції економічна теорія виділяє чотири моделі ринку:

1) чиста конкуренція;

2) монополістична конкуренція;

3) олігополія і

4) чиста монополія

За чистої конкуренції дуже велика кількість фірм виробляє стандартизований продукт, а новостворені фірми можуть вільно ввійти в цей ринок. Зовсім інша ситуація за чистої монополії: на ринку однорідного продукту чи послуги працює єдина фірма (наприклад, комунальне водопостачання населення), входження нових фірм у галузь заблоковане з низки причин, а диференціації послуг немає. Монополістична конкуренція означає ринкову ситуацію, за якої відносно велика кількість невеликих виробників пропонує схожу, але неоднакову продукцію. В умовах монополістичної конкуренції економічне суперництво зосереджується не лише на ціні, але й на нецінових чинниках збуту товарів (упаковка, реклама, якість тощо). За олігополії на ринку є лише декілька продавців, які узгоджують між собою ціни та обсяги виробництва. Продукти повинні бути стандартизовані й диференційовані, а входження в олігопольні галузі є надто складним і суперечливим процесом. Усі моделі ринків, окрім моделі чистої конкуренції, отримали в економічній теорії назву «недосконалої конкуренції».

Наріжним каменем логіки ринкової системи є визнання активної конкуренції на вільних ринках. Досягти досконалої конкуренції можна за допомогою державного втручання в підприємницьку діяльність. Якщо звести до мінімуму перешкоди на шляху вільного доступу конкурентів до певної галузі, то побоювання потенційної конкуренції та сама конкуренція сприятимуть зниженню олігопольної ціни. Чисту конкуренцію називають досконалою. «Досконала конкуренція, — за словами А. Семюелсона і В. Нордгауза, — є тоді, коли кожен виробник не може впливати на ринкову цінуУ теперішній економіці панує недосконала конкуренція. Вона переважає в галузі, в якій окремі продавці мають певний контроль за ціною продукції цієї галузі. У недосконалого конкурента є певна свобода дій стосовно його цінових рішень.

Прикладом недосконалої конкуренції є наявність олігополії, монополістичної конкуренції та монополії. Зауважимо, що в сучасних розвинутих країнах великим фірмам небезпечно зловживати своїм монопольним становищем: діють антимонопольні закони, уряди, здійснюючи антимонопольну політику, перешкоджають монополізації цін і контролю над пропонуванням, цим самим зменшуючи доходи монополістичних об’єднань. Розвиток антимонопольного законодавства та його дотримання може сприяти розвитку та підтриманню досконалої конкуренції.

2.Особливості ринку досконалої конкуренції.

За умов досконалої конкуренції (perfect competition) ринкова ситуація характеризується поліполією, тобто великою кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.

Ринок відкрито для кожного. Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для продажу пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок є прозорим і відсутні будь-які переваги. На ринку з подібною структурою ціна - це задана величина.

Хоча ціна й формуеться в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але водночас кожен окремий продавець не здійснює жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавець заправляє більш високу ціну, всі покупці відразу ж переходять до його конкурентів.

Якщо ж продавець заправляє більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.

Якщо продавець змушений згодитися з цінами, що переважають на ринку, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу свого продажу. В цьому разі він визначає кількість, яку він розраховує продати за заданою ціною. Покупцеві також залишається тільки обрати, скільки він захоче отримати за заданою ціною.

Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:

 велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на рикову ціну і кількість товару;

 кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;

 бар`єри для входу на ринок в долгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;

 жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси - змінні фактори виробництва – мобильні;

 кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність.

Для учасників ринку за умов досконалої конкуренції ціна - це задана величина. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати за даною ціною. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості.

3.Особливості ринку монополістичної конкуренції

За умов монополістичної конкуренції велика кількість виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної конкуренції виробляється диференційована продукція. Дифференціаціия стосується передовсім якості продукту чи послуг, завдяки чому у споживача складаються цінові переваги. Продукція може бути диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за інтенсивністю реклами тощо.

Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в суперництво не тільки (ба навіть не стільки) за допомогою цін, але й шляхом всебічної диференціації продукції й послуг. Монопольність в такій моделі полягає в тому, що кожна фірма за умов диференціації продукції має певною мірою монопольну владу над своїм товаром; вона може підвищувати й знижувати ціну на нього незалежно від дій конкурентів, хоч ця влада і обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того, на монополістичних ринках поряд з дрібними й середніми є досить великі фірми.

За такої моделі ринку фірми прагнуть розширяти свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається передовсім за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної кампанії, які наголошують на відмінностях товарів.

Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої за наступними ознаками:

 на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;

 для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;

 підприємства прагнуть розширити свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;

 доступ на ринок для нових продавців при монополістичній конкуренції утруднений через наявність переваг.

4.Олігополістична структура ринку.

Олігополія характеризується небагато-чисельністю учасників конкуренції - коли відносно мала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку товарів чи послуг. Класичним прикладом олігополії є "велика трійка" в США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".

За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація - на ринках споживчих товарів.

Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу чи розподілу ринків або щодо інших способів обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.

Важливу роль в характері конкурентних відносин на такому ринку відіграють обсяг і структура тої інформації про конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чим менше такої інформації, ти більш конкурентним буде поведінка фірми. Основна відмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язано з динамикою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Типовим є т.зв. лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації.