Організації, що орієнтовані на роботу в Internetі

З розвитком Internetу з’явилися нові можливості для компаній. Використовуючи Internet, компанія може взаємодіяти не лише із своїми працівниками, але й з клієнтами,партнерами. Так, завдяки можливості продажу товарів та послуг за допомогою електронних каналів глобальної мережі в наш лексикон увійшли слова «електронна комерція» або «e-commerce". Першими визначення поняття «e-commerce» дали фахівці компанії ІВМ:

Електронна комерція (e-commerce) – здійснення будь-яких форм ділових угод за допомогою інформаційних мереж.

В загальному випадку електронна комерція передбачає:

· подання інформації про товари та послуги компанії;

· замовлення товарів чи послуг через мережу;

· он-лайн оплата замовлення.

Із поширенням електронної комерції у вживання все частіше почав входити термін «віртуальний".

Так, магазини які продають товари через Internet - електронні магазини, або віртуальні.

Банківські послуги через мережу Internet назвали Internet-банкінгом. А банки, створені за допомогою засобів інформаційної мережі (які не мають фізичних відділень для роботи з клієнтами, всі банківські операції відбуваються винятково через Internet) - віртуальними банками.

З’явились віртуальні брокерські контори, страхові компанії, біржі, рекламні агенції, проектні організації, університети та ін.

Використання терміну «віртуальний» в даному випадку означає, що та чи інша компанія «розміщена» в Internet, тобто у деякому віртуальному просторі.

На сьогоднішній день багато компаній використовують глобальні мережі значно ширше, ніж це передбачається електронною комерцією.

Так, на основі глобальних мереж будуються системи взаємодії з партнерами, постачальниками і клієнтами, і навіть організовують виробничі процеси. З’явилося більш широке поняття - «електронний бізнес".

Електронний бізнес (e-business) - будь-яка ділова активність, що використовує можливості глобальних інформаційних мереж для перетворення внутрішніх і зовнішніх зв'язків компанії з метою створення прибутку.

Таким чином, якщо провести аналогії, «електронна комерція» відповідає процесам здійснення продажів товарів та послуг, а «електронний бізнес» - бізнесу взагалі.

Виникнення віртуальних підприємств:

За допомогою глобальних мереж стали можливими перетворення як зовнішніх відносин між компаніями та їхніми партнерами чи клієнтами, так і внутрішньої структури самих компаній.

Експерти зазначають, що основи традиційної економіки та принципи ведення бізнесу знаходяться сьогодні на порозі революційних змін. Акцент підприємців повинний зміщатися на початкові стадії життєвого циклу продукту або технології, у першу чергу – на інновації. Але навіть великі транснаціональні корпорації не в змозі осилити весь необхідний для утримання ринкових позицій багаж академічних і прикладних знань і тому залучають до співробітництва інші компанії.

Перехід від традиційної моделі бізнесу до декапіталізованої моделі бізнесу, реалізується шляхом створення принципово нових типів організацій - віртуальних підприємств, праобразом яких є мережеві організації (мережі постачальників, мережі виробників, споживчі мережі, коаліції по стандартах і технологічній кооперації).

Концепція віртуальних підприємств з’явилась більше 10 років тому і в першу чергу пов’язана з публікацією роботи У. Девідоу та М. Мелоуна «Віртуальна корпорація». Як зазначено в цій роботі:

віртуальне підприємство створюється шляхом відбору людських, фінансових, матеріальних, організаційно-технологічних та інших ресурсів з різних підприємств та їх інтеграції з використанням комп’ютерних мереж.

Це дозволяє сформувати гнучку та динамічну організаційну структуру, що є найбільш пристосованою до найшвидшого випуску та оперативної доставки нової продукції на ринок.

Можна виділити наступні характеристики, притаманні таким віртуальним організаціям:

· утворюються в результаті взаємодії між підприємствами, членами ом віртуальної організації може бути як велика транснаціональна корпорація, так і невелика приватне підприємство чи навіть окремий консультант незалежно від територіального розміщення;

· компанії у віртуальній організації зберігають свою юридичну та економічну незалежність;

· метою використання віртуальної організації є оптимальне використання можливостей ринку та ресурсів;

· взаємодія партнерів у віртуальній організації обмежена метою.

Основною особливістю віртуальних організацій є використання інформаційних і комунікаційних технологій, які дозволяють їх реалізувати.

Серед переваг такої форми організації бізнесу можна назвати:

· гнучкість у виборі робочої сили (компанії-виконавці кожної функції можуть бути замінені більш кращими без особливих обмежень);

· легкість переходу на нову продукцію (модульна організація може змінити свою структуру);

· більш висока продуктивність і задоволеність працею співробітників тощо.

Недоліками є:

· слабкість безпосереднього контролю над процесами;

· сильна залежність від роботи суміжників;

· складність роботи з відокремленими працівниками (відсутність в них відчуття колективу та надійності робочого місця) тощо.

Віртуальне підприємство може бути створене у випадку, коли потенційні партнери та їх кваліфікація відомі та представлені в Web-середовищі. Тобто, необхідні певні організаційні та технологічні передумови для його створення.

Таким чином, підсумовуючи все вищевказане як основні передумови виникнення віртуальних організацій можна назвати:

1. Економічні фактори

2. Розвиток інформаційних технологій і зокрема Internet-технологій

3. Організаційні - наявність потенційних учасників ВП та мережного брокера у Web-середовищі.

Віртуальна організація – це співтовариство територіально роз’єднаних компаній та/або співробітників, що обмінюються продуктами своєї праці і спілкуються між собою та з клієнтами шляхом використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та систем при мінімальному або цілком відсутньому особистому контакті.

За суб’єктами взаємодії віртуальні організації можна поділити на:

· віртуальні підприємства (корпорації) - суб’єктами взаємодії є різні компанії і окремі працівники

· віртуальні офіси - суб’єктами взаємодії є компанія та її працівники

· віртуальні установи - суб’єктами взаємодії є компанія та її клієнти (а також, можливо, працівники) - до них належать електронні магазини, банки, тощо.

Можна також виділити різні класифікаційні ознаки для віртуальних організацій з точки зору різноманітних організаційних моментів їх утворення та принципів діяльності.

Підприємство може одночасно брати участь в різних віртуальних організаціях, або ж приєднатися до одного певного утворення.

На основі мережної координації можуть створюватися різні моделі. У деяких секторах економіки, таких як автомобільна індустрія, є домінуюча компанія, яка «оточується» відносно незмінною мережею постачальників (утворюється структура подібна «зірці"). Домінуюча компанія визначає «правила гри» і «нав’язує» власні стандарти, виражені в термінах інформаційного обміну. Подібні приклади можна знайти також в секторі агробізнесу.

Інший принцип організації можна знайти в деяких ланцюгах постачання без домінуючої компанії (демократичний альянс), в якій всі вузли співробітничають на рівній основі, зберігаючи свою автономію. Як тільки успішне об’єднання сформовано, компанії можуть усвідомити взаємні вигоди від загального управління ресурсами і вміннями і створити щось на зразок загальної структури для координації (федерація).

За напрямком діяльності віртуальні організації можна розділити на:

· віртуальні підприємства

· віртуальні магазини,

· віртуальні банки,

· віртуальні біржі,

· віртуальні брокерські контори,

· віртуальні рекламні агентства,

· віртуальні підприємства,

· віртуальні університети тощо.

Основоположна роль інформаційних систем в управлінні організацією. Зростаюча цінність інформаційних технологій. Конкурентні переваги підприємств, що використовують інформаційні технології.

Україна істотно відстає за рівнем інформатизації від розвинених країн. Кількісно цей рівень можна підтвердити щодо розвинених країн невеликою часткою населення, яке має доступ до мережі Internet, та низькою якістю зв’язку. Необхідно відзначити, що без освоєння сучасних ІТ і розвитку інформаційної інфраструктури, повноправна інтеграція України у світове економічне співтовариство стає проблематичною.

Для усунення такого стану необхідно вирішити низку організаційних, правових, науково-технічних та інших питань, що мають стратегічну значущість для розвитку ринкової економіки, збереження незалежності і забезпечення національної безпеки. Науково-технічні питання охоплюють широкий спектр завдань, серед яких визначальними є слабкоструктуровані завдання системного аналізу, багатоцільової оптимізації, факторного оцінювання і мінімізації ризику. Головна ознака цих завдань – неповнота, непевність, нечіткість, суперечливість вихідної інформації.

Обчислювальна та комунікаційна техніка, телекомунікаційні мережі, бази даних та знань, ІТ, система інформаційно-аналітичних центрів різного рівня, виробництво технічних засобів інформатизації, системи науково-дослідних установ та підготовки висококваліфікованих фахівців є складовими національної інформаційної інфраструктури і основними чинниками, що забезпечують економічне піднесення. Як свідчить досвід інших країн, інформатизація сприяє забезпеченню національних інтересів, поліпшенню керованості економікою, розвитку наукомістких виробництв та високих технологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленню соціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшій демократизації суспільства. Національна інформаційна інфраструктура, створена з урахуванням світових тенденцій і досягнень, сприятиме рівноправній інтеграції України у світове співтовариство.

Потенційні вигоди ІТ, що полягають у стимулюванні конкуренції, сприянні розширенню виробництва, створенні й підтримці економічного зростання та збільшення зайнятості, відкривають великі перспективи. Досягнення цих цілей можливе лише, акцентувавши зусилля держави на таких ключових моментах:

· проводити економічні і структурні реформи з метою створення умов відкритості, ефективності, конкуренції та новаторства, які доповнювались би заходами щодо адаптації ринків праці, розвитку людських ресурсів та забезпечення соціальної злагоди;

· ефективніше використовувати переваги нових інформаційних технологій для управління макроекономікою, що допоможе підприємствам та споживачам складати точніші плани, бути впевненішими у майбутньому;

· сприяти розвитку інформаційних мереж (нововведень у мережних технологіях, сервісах та застосуваннях) для забезпечення швидкого, надійного, безпечного та економічного доступу до конкурентоспроможного ринку;

· сприяти розвитку людських ресурсів, спроможних відповідати вимогам інформаційної епохи, готових до навчання протягом усього життя, та здатних задовольняти зростаючий попит на фахівців з ІТ у багатьох секторах нашої економіки;

· активно використовувати ІТ у державному секторі, сприяти наданню в режимі реального часу послуг, необхідних для гарантування підвищення рівня доступності влади для усіх громадян.

Основними конкурентними перевагами підприємств,що використовують інформаційні технології є:

· забезпечення керівників і фахівців максимально повною, оперативною й достовірною інформацією на основі єдиного банку даних;

· оперативність отримання інформації, особливо при міжнародних операціях;

· зниження невиробничих витрат (торгових витрат, витрат на рекламу, витрат, пов’язаних з сервісним обслуговуванням та інформаційною підтримкою);

· скорочення циклу виробництва та продажу, оскільки зникає потреба повторного підтвердження інформації і знижується вірогідність помилок при введенні інформації;

· значно знижуються затрати, пов’язані з обміном інформацією, за рахунок використання більш дешевих засобів телекомунікації;

· більша відкритість компаній для споживачів;

· можливість звертання користувача до великих масивів інформації у вигляді баз даних і до інформаційної продукції широкої номенклатури.