Акт. Реквізити акта

2. Таблиця, список, перелік. Їх реквізити.

3. Доручення. Розписка. Їх реквізити.

4. Особливості вживання дієслова в ОДМ.

Для самостійного опрацювання.

1. Договір. Типи договорів.

2. Контракт.

3. Трудова угода.

Література

1. Бибик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О., Сюта Г.М. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. – К.: Довіра УНВЦ «Рідне слово», 1997. – 357 с.

2. Боцко М.Д., Співак В.М., Хазін М.А. Цивільно-правові документи/ М.Д.Боцко, В. М. Співак, М. А. Хазін –К., 1996. – 324 с.

3. Глущак С.В. та ін. Сучасні ділові папери. [Навчальний посібник для вищих та середніх спец. навч. закладів]/ С. В. Глущак –2-е вид. –К., АСК, 2000. – 320 с.

4. Діденко А.Н. Сучасне діловодство/ А. Н. Діденко –К.: Либідь, 1998. - 215 с.

5. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. Вид. 3-е. – К., 1982. – 278 с.

6. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. [Навч. посібник]/ Л.М.Паламар, Г. М. Кацавець – К.: Либідь, 1996. – 356 с.

Акт - це офіційний документ правової чинності, що констатує (підтверджує) певні факти, події, пов'язані з учинками конкретних приватних або службових осіб, діяльністю підприємств, установ чи їх структурних підрозділів.

Акти поділяються на законодавчі та адміністративні. Законодавчі містять рішення щодо чинних законів, указів, постанов чи їх розділів або пунктів.

Адміністративні укладають після попередніх ухвал, коли відбувається:

-приймання - передавання матеріальних цінностей, засобів виробництва тощо;

- приймання до експлуатації після побудови чи ремонту об’єктів будівель, споруд, машин, механізмів і т. ін.;

- проведення випробувань нової техніки чи обладнання;

- ліквідація, знищення застарілих, непридатних чи зіпсованих матеріальних цінностей;

- планове або позапланове обстеження, перевірка, інвентаризація та експертна оцінка матеріальних цінностей – ревізія;

- нещасний випадок (травма, аварія, стихійне лихо, ДТП);

- зміна керівництва.

Текст акта поділяється на вступну та констатуючу частини й містить такі відомості:

-вступна частина (вказуються підстави для складання акта, перелічуються особи, що складали акт, а також присутні при його складанні);

- констатуюча частина (викладаються мета й завдання акта, характер проведеної роботи, перелічуються виявлені факти, висновки).

Після слова Підстава вказуються документ чи усне розпорядження службової особи щодо необхідності та юридичної ваги певного акта.

Після слова Складено перераховуються особи, які складають акт або були присутні при його складанні, і обов’язково зазначаються їхні посади, ініціали й прізвища. Якщо акт готувався комісією, то першим друкується прізвище голови, прізвища інших членів комісії розташовуються в алфавітному порядку.

У кінці акта (перед) підписами повідомляється кількість примірників й вказується місце їх зберігання.

Реквізити:

1. Назва установи.

2. Гриф затвердження.

3. Назва виду документа.

4. Номер.

5. Місце складання.

6. Заголовок.

7. Текст.

8. Підписи.

9. Дата.

10. Печатка.

Список — документ, який містить перелік (реєстрацію) осіб, предметів, об'єктів у певному порядку:

— осіб за абеткою;

— подій у хронологічному порядку;

— предметів та ін. від більш значущого (дорожчого) до менш значущого (дорожчого).

У кінці наукової роботи, друкованої праці подається список використаної літератури, або бібліографія. Як правило, порядок розміщення джерел — за абеткою. Якщо з певних причин автор, упорядник уважає за доцільне дотримуватися іншого принципу розміщення (систематичного, тематичного, хронологічного), це має бути обумовлено в роботі. Літературу іноземними мовами розміщують теж за абеткою, але після повного списку вітчизняних видань. Кожне джерело має свій порядковий номер, а весь список — єдину наскрізну нумерацію.

Бібліографічний опис джерела складається з кількох розміщених у певній послідовності елементів. Існують відмінності в оформленні бібліографічного опису книги, збірника, періодичного видання тощо (наприклад, статті).

У повному бібліографічному описі книги такими елементами є прізвище та ініціали автора (авторів), назва книги, місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок. Інколи, однак, можуть опускатися назва видавництва та кількість сторінок. Між елементами опису ставлять загальноприйняті умовні розділові знаки. Ці знаки можуть нести таку інформацію:

— інша назва книги або назва, що стосується основної назви книги;

— відомості про авторство (автор, укладач, упорядник);

— відомості про інших осіб чи колективи, що брали участь у підготовці видання (редактор, відповідальний редактор і т. ін.);

— відомості про повторність видання та /або його характеристика;

— місце видання;

— видавництво або організація, що видала;

— рік видання;

— кількість сторінок.

У бібліографічному описі статті містяться такі елементи: прізвище та ініціали автора (авторів), назва статті, назва збірника, часопису, іншого видання, рік видання, число (випуск) сторінки. Окрім наведених вище умовних розділових знаків, уживаються ще й такі:

— назва видання, у якому поміщено статтю;

— число видання.

Перелік — документ, який містить систематизований перелік предметів, об'єктів або робіт, укладений із метою поширення на них певних норм або вимог.

Ці два документи близькі за формою й реквізитами, а різняться лише за призначенням.

Реквізити списку та переліку:

1. Штамп установи (для зовнішніх).

2. Назва документа.

3. Номер.

4. Тематичний заголовок

5. Текст (основна частина, що містить графи та рядки).

6. Посада, підпис та розшифрування (якщо треба):

а) керівника установи та головного бухгалтера;

б) керівника підрозділу;

в) укладача.

Дата.

Печатка (якщо треба).

Доручення – це документ за яким приватна, офіційна особа чи організація надає право (повноваження) іншій приватній, офіційній особі чи організації на законних підставах здійснювати від її імені певні юридично значущі дії або представницькі функції з третіми особами й цим створювати для останнього правові наслідки.

Доручення поділяються на особисті та офіційні.

Залежно від обсягу та змісту повноважень, що надаються представникові, доручення поділяються на три види:

- разові на виконання одноразової дії(найчастіше це отримання товарно-матеріальних цінностей чи одержання стипендії, заробітної плати, пенсії, поштового переказу, посилки й т.ін.);

- спеціальні на здійснення приватною чи службовою особою однотипних учинків (представництво в органах суду, виконання господарських і банківських операцій у межах певного терміну й т.ін.);

- генеральні (загальні) на виконання розширених повноважень (здійснення операцій, пов’язаних з управлінням та володінням нерухомим і рухомим майном, банківських операцій, одержання та надсилання кореспонденції, представницьких функцій у суді й т.ін. з правом передоручення третій особі).

Термін дії доручення зазначається цифрами (разове, спеціальне) й літерами (генеральне, загальне). Максимальний термін дії доручення не може перевищувати трьох років. Якщо термін дії доручення не зазначений, воно зберігає юридичну силу протягом року з дня його укладання. Недатоване доручення не має юридичної сили.

Текст особистого доручення пишеться в довільній формі, але обов’язково слід зазначити такі відомості:

1. Назва документа.

2. Місце укладання, число, місяць, рік.

3. Прізвище, ім’я та, ім’я по батькові довірителя.

4. Домашня адреса довірителя (для генерального доручення).

5. Прізвище, ім’я та, ім’я по батькові; дані документа, що посвідчують особу, якій видається доручення.

6. Зміст дій, обов’язків, прав, які має повноваження виконувати довірена особа.

7. Термін дії разового доручення вказується цифрами, а спеціального й генерального – літерами.

8. Підпис довірителя (праворуч).

9. Дата укладання документа для разового доручення пишеться цифрами.

10. Завірення (засвідчення) підпису довірителя може бути здійснено підприємством, де він працює, закладом, де навчається, ЖЕК за місцем його проживання, або будь-якою нотаріальною конторою.

11. Посада, назва установи, закладу, підпис, ініціали та прізвище особи, від імені якої виступає засвідчувач.

12. Запис про стягнення державного мита чи гербового збору (для генерального доручення).

13. Номер, під яким заєрестровано документ (для генерального доручення).

14. Печатка організації, закладу, де працює засвідчувач.

15. Дата засвідчення вказується цифрами, а для спеціального й генерального доручення – літерами (ліворуч).

Розписка – це документ, що підтверджує певні дії, які мали місце між двома особами чи особою чи установою. Наприклад, передачу й одержання документів, грошей, матеріальних цінностей.

Розрізняють приватну розписку, коли одна особа отримує щось від іншої особи, та службову, коли особа або представник установи отримує матеріальні цінності чи документи від якоїсь організації, закладу.

Реквізити

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім’я та, ім’я по батькові (посада й повна назва установи для службового варіанта), назва документа (із його вихідними даними), що посвідчує особу того, хто дає розписку й підтверджує отримання.

3. Прізвище, ім’я та, ім’я по батькові (посада й повна назва установи - для службового варіанта) того, кому дається розписка.

4. Конкретне зазначення, у чому дано розписку:

-точне найменування матеріальних цінностей, документів та ін.;

- стан (нові, були в користуванні, у робочому стані);

-кількість, вага, вартість, розмір, сума зазначаються цифрами, а в дужках – словами.

5. У службовому варіанті слід зазначити, на підставі якого розпорядження, наказу чи іншого документа передано й отримано цінності.

6. Дата укладання (ліворуч).

7. Підпис укладача (праворуч).

У приватному варіанті підпис особи, яка дає розписку, засвідчується керівником установи чи підрозділу (із зазначенням його посади, ініціалів, прізвища) або нотаріальноюконторою.

8. Дата засвідчення (ліворуч).

Іноді в розписці зазначають свідків, тобто осіб, у присутності яких її було підписано. У такому разі ці особи засвідчують документ своїми підписами.

Укладається розписка тільки в одному примірнику.