Технологічні аспекти створення сценарію театралізованого дійства 1 страница

Тема: 7 „ Композиційна побудова сценарію культурно-дозвіллєвих програм ˮ

План:

1. Композиція сценарію художнього твору.

2. Закони композиції культурно-дозвіллєвих програм.

3. Структура композиційної побудови сценарію.

1. Композиція сценарію художнього твору.

Вдосконалення культурно-дозвіллєвої діяльності багато в чому залежить від уміння і здібностей сценаристів розробляти і реалізовувати сценарії різних культурно-дозвіллєвих програм. Створення сценарію – це складний, багатоступінчатий, творчий процес, що включає періоди накопичення інформаційно-змістовного матеріалу, формування задуму, написання драматургічного твору. Авторові сценарію необхідно так з'єднати всі його компоненти, щоб у результаті вийшов цілісний драматургічний твір. Культурно-дозвіллєва програма, організована і проведена за сценарієм, справляє враження ясного і завершеного цілого. Кожна культурно-дозвіллєва програма містить в собі елемент конструкції, побудови, обумовлюючи тим самим композиційну організацію сценарного матеріалу.

Композиція – (з'єднання, розташування, складання) – побудова художнього твору. Вона є основною організуючою і конструюючою силою будь-якого художнього твору, це закон, спосіб з'єднання звукових і текстових частин, скажімо, в літературному і музичному творах, засіб виразу зв'язків між елементами даного твору. Композиція є найістотнішою частиною творчого процесу.

Драматургічна основа культурно-дозвіллєвої програми створюється такими емоційно-виразними засобами, як живе слово, музика, кіно, поезія, пантоміма, хореографія і ін. Завдання композиційної побудови сценарію полягає в тому, щоб з'єднати всі ці елементи в єдине ціле, додати майбутній програмі логічність, стрункість, цілісність. Від того, наскільки дані елементи гармонуватимуть між собою, взаємодіятимуть в сюжетній конструкції, підпорядковуватимуться і доповнюватимуть один одного, залежить емоційне і естетичне сприйняття її глядацькою аудиторією.

В процесі роботи над драматургією культурно-дозвіллєвої програми сценарист стикається з різними видами творчої діяльності, які можуть бути успішно їм реалізовані лише в тому випадку, якщо він спирається на міцний фундамент знань закономірностей творчого процесу. Для цього, в першу чергу, необхідне знання теоретичних основ таких творчих явищ як суть, структура, особливості художнього мислення і художнього смаку, форми, засоби, методи їх формування, законів композиційної побудови драматургічного твору – функціональне розміщення в ньому експозиції, зав'язки, основного розвитку дії, кульмінації, розв'язки і закінчення.

2. Закони композиції культурно-дозвіллєвих програм

Композиція має свої закони – цілісність, взаємозв'язок і підпорядкованість частин цілому, контрастність, підлеглість понадзасобів художнього твору сценарному задуму, єдність змісту і форми, відповідність, типізація і узагальнення і ін., які відображають ті багатобічні зв'язки, які необхідно з'єднати в процесі творчої роботи над драматургією культурно-дозвіллєвої програми.

Охарактеризуємо основні з них.

Закони цілісності, взаємозв'язку і підпорядкованості частин цілому.

Специфічна особливість драматургії культурно-дозвіллєвої програми, що виражається у поепізодній побудові сценарію, обумовлена не примхою сценариста, а об'єктивною необхідністю найповніше та багатоаспектно розкрити тему та ідею, включаючи різні сторони вибраної для художнього втілення проблеми або явища.

Епізод в сценарії, будучи частиною загального цілого, в той же час характеризується такими якостями, як відносна самостійність сюжетної конструкції, система відібраних художніх засобів, що аргументують якусь грань теми і ідеї, наявність події, навколо якої зав'язується драматургічна дія.

Композиційна цілісність в драматургічній конструкції культурно-дозвіллєвої програми не зводиться до простої сумі епізодів, а досягається перш за все за рахунок об'єктивного необхідного їх кількості, що найповніше розкривають авторський задум, а також наступним тематичним зв'язком між ними.

Кожен епізод відносно самостійний як за темою, так і за змістовною спрямованістю, але в загальному контексті сценарію є невід'ємною частиною цілого.

Слід враховувати, що композиційна цілісність культурно-дозвіллєвої програми досягається не тільки логічною побудовою даних епізодів, а, в першу чергу, системою зв'язків, що виникає в сюжетній конструкції сценарію, яка складається з взаємодії документального і художнього матеріалу, виправданості і узгодженості внутрішніх засобів виразу змісту, прийомів і способів його сценічної реалізації.

У композиційній побудові сценарію культурно-дозвіллєвої програми значну роль грають сюжет і сюжетний хід, які, у свою чергу, завжди для сценариста є творчим відкриттям. Саме знайдений сюжетний хід – художній прийом – робить драматургічний твір неповторним і оригінальним по композиційній побудові.

Закон контрастності в сценарії витікає з суті діалектичного закону єдності і боротьби протилежностей і є найважливішою творчою опорою у відборі і композиційній побудові сценарного матеріалу. У основі композиційної побудови матеріалу по контрасту лежить прагнення сценариста показати факти, явища, процеси навколишньої дійсності в суперечності, в конфліктному відношенні один до одного. Це забезпечує наявність конфлікту в сценарії, дозволяє активізувати мислення глядацької аудиторії, додати культурно-дозвіллєвій програмі яскраво вираженого художньо-публіцистичного характеру.

Використання контрастів грає велику роль в емоційному сприйнятті змісту культурно-дозвіллєвої програми. Переконаність особи в правоті тих або інших ідей не може не формуватися без опори на її відчуття. Відомо, що емоції людини діляться на позитивних і негативних. Формування відчуттів відбувається не тільки в процесі позитивних переживань, але також і через негативні емоції і переживання. І часто позитивне відчуття народжується в "боротьбі" позитивних і негативних емоцій. При сприйнятті змісту культурно-дозвіллєвої програми, побудованої на контрасті, глядач випробовує гамму переживань, забарвлених як позитивними, так і негативними емоціями. Причому ці емоції знаходяться не в статичному стані, а постійно взаємодіють, „борютьсяˮ, і ця „боротьбаˮ емоцій робить вплив на інтелектуальну сферу глядача, в якій утворюється своєрідний конфлікт тим часом, що вже встановлене в свідомості, і тим, що виникає в процесі сприйняття змісту. Зрештою свідомість глядача збагачується, активне сприйняття позитивно впливає на розвиток особи.

Закон підлеглості всіх виразних засобів ідейному задуму культурно-дозвіллєвої програми – одне з найважчих завдань, яке вирішує сценарист при створенні драматургії культурно-дозвіллєвої програми. Це уміння опинитися на рівні свого власного задуму, тобто розробити адекватне своєму задуму зміст даної програми, призначеної для сценічного втілення. Реалізувати задум в змісті – значить, так відібрати сценарний матеріал і так його композиційно збудувати, щоб всі засоби ідейно-емоційної виразності розкрили ідею, авторську позицію.

Важливо підкреслити, що всі ці художні компоненти, залежно від місцерозташування в сценарії культурно-дозвіллєвої програми, можуть нести різне смислове навантаження, свою естетичну спрямованість. Відбираючи для сценарію ті або інші художні фрагменти, важливо визначити їх ідейно-тематичну співвіднесену із загальним сценарно-режисерським задумом майбутньої програми. Найбільш високим творчим успіхом сценариста вважається уміння так з'єднати ідейно-емоційні засоби, які, взаємодіючи між собою, дають можливість добитися втілення ідеї художнього задуму. У цьому суть новизни і оригінальності сценарію тієї або іншої культурно-дозвіллєвої програми.

Рішення такої творчої задачі вимагає від сценариста великих інтелектуальних і емоційних витрат, розвиненого художнього смаку, тонкого відчуття сучасності, глибокого знання творів літератури і мистецтва. Смисловим змістовним стрижнем в цьому творчому процесі виступає художнє мислення сценариста, розвинені творчі якості, такі, як уява і фантазія, уміння в емоційно-образній формі реалізувати свій задум.

Закон відповідності при роботі над драматургією культурно-дозвіллєвої програми базується на необмежених можливостях при пошуку матеріалу. Першим орієнтиром у відборі сценарного матеріалу служить, як правило, подія, якій присвячується та або інша культурно-дозвіллєва програма. Подія, його масштаб і змістовна спрямованість визначають „межіˮ відбору матеріалу. На другому етапі роботи з матеріалом, вивчаючи проблему, сценарист з маси матеріалу відбирає тільки той, який більшою мірою відповідає його творчому задуму.

Цілісність драматургічного твору багато в чому залежить і від кількісного співвідношення матеріалу. Об'єм і характер сценарного матеріалу, його розподіл по епізодах підкоряються завданню якнайповнішої реалізації творчого задуму. І тут в силу вступають такі важливі творчі якості сценариста, як відчуття міри, творча інтуїція. Добиваючись відповідності розташування другорядних і головних частин сценарного матеріалу, синтезуючи ідейно-емоційні засоби, сценарист повинен прагнути до точного і чіткого пропорційного співвідношення структурних елементів композиції – експозиції, зав'язки, основного розвитку дії, кульмінації, розв'язки і закінчення. Така конструкція сценарію дозволяє правильно збудувати сюжет, уникаючи однотипності відбираних відомостей і фактів і одноманітності внутрішніх ритмів драматургічної дії.

Знання законів композиційної побудови драматургічного твору вимагає уміння гнучко використовувати основні прийоми монтажу сценарного матеріалу: послідовний, паралельний, контрастний, асоціативний. При цьому слід пам'ятати, що досягнення цілісності і виразності (а кінцева мета композиційної побудови саме в цьому і полягає) не відбувається тільки з написанням текстовій для літератури частині сценарію. Композиційна завершеність драматургічної форми сценарію остаточно наступає в його реалізації на сцені, де величезну роль грає декоративно-художнє оформлення (просторова композиція), світлове рішення і сценічна пластика, загальна атмосфера культурно-дозвіллєвої програми. Тому якісна драматургічна основа є найважливішим чинником її успішної організації і проведення.

3. Структура композиційної побудови сценарію.

Отже, розглянувши основні закони композиції в роботі сценариста культурно-дозвіллєвих програм, перейдемо до аналізу структури композиційної побудови сценарію. Діапазон культурно-дозвіллєвих програм достатньо широкий як за змістом, так і за формами. Це ігрові, конкурсно-ігрові, інформаційні, розважальні, художньо-публіцистичні, театралізовані та інші комплексні програми. Кожен вид такої програми має свої специфічні особливості драматургічної організації сценарного матеріалу і, отже, композиційної побудови.

Значне місце в структурі вказаних програм займають театралізовані вистави. Це складна драматургічна форма, наближена до літературно-художнього твору всіма ознаками жорсткої композиційної структури. Класичну структуру такої програми, як наголошувалося, складають наступні елементи: експозиція, зав'язка, основний розвиток дії, кульмінація, розв'язка і закінчення. Кожен названий елемент в структурі композиції має своє певне функціональне призначення. Розглянемо послідовно кожен з даних елементів.

Експозиція – перший структурний елемент композиційної побудови сценарію. Як правило, експозиція розташовується спочатку і служить основою для розвитку подальшої драматургічної дії. Особливість експозиції полягає в тому, що в ній практично відсутня подія. Вона лаконічна, короткочасна, в ній відбивається лише загальний характер теми майбутньої культурно-дозвіллєвої програми. Це може бути знайомство з учасниками театралізованої вистави, або повідомлення ведучого початкових даних про тему майбутньої програми. В деяких випадках експозицію ототожнюють з таким композиційним прийомом, як пролог. Але слід пам'ятати, що експозиція і пролог не ідентичні поняття.

Пролог (передмова) – це композиційний прийом, суть якого полягає в показі або демонстрації ідей автора, його відношення до події, якій присвячена культурно-дозвіллєва програма. Найістотнішою відмінністю є те, що пролог не пов'язаний з основною сюжетною дією, тоді як в експозиції сюжетну дію бере свій початок. Використання даного прийому характерне для театралізованих і особливо урочистих вистав, що дає можливість режисерові-постановникові здійснити барвистий і видовищний початок вистави.

Зав'язка – це найважливіший опорний структурний елемент композиційної побудови сценарію культурно-дозвіллєвої програми. Функціональна цінність даного елементу полягає в тому, що в його основі, в першу чергу, лежить подія, так звана „початковаˮ, яке визначає початок драматургічного конфлікту і знаходить свій розвиток в подальших структурних елементах композиційної побудови сценарію. Саме висхідну подію привертає увага глядацької аудиторії і спонукає її стежити за подальшим сюжетним розвитком дії.

У структурі сюжету зав'язка є визначальним початком розвитку основної дії, і таким чином, зав'язка, її зміст, робить вплив на подальший подієвий ряд в сюжетно-композиційній побудові сценарію.

Пошук сценаристом оригінального сюжетного вирішення зав'язки завжди є драматургічною проблемою. Зав'язка не тільки формально визначає висхідну подію, але і є істотним моментом оригінального драматургічного вирішення сценарію культурно-дозвіллєвої програми. Оригінальне вирішення зав'язки багато в чому визначає подальший хід всієї програми. Недбалий, необдуманий підхід сценариста до вирішення зав'язки, як правило, приводить до сюжетної невизначеності і рихлості композиційної побудови сценарію.

Основний розвиток дії в композиційній побудові є найобширнішою частиною сценарію. Тут фактично укладається весь основний сюжет культурно-дозвіллєвої програми. Саме тут висхідну подію, яка відбулася в зав'язці, в основному розвитку дії, знаходить своє драматургічне просування до кульмінації. Нагадаємо, що сценарій культурно-дозвіллєвої програми будується з блоків і епізодів, які володіють певною сюжетно-тематичною самостійністю, тобто мають свій оригінальний сюжет, внутрішній подієвий ряд, композиційну побудову і свій неповторний драматургічний хід. Кількість блоків і епізодів, що включаються в драматургічну тканину сценарію, визначається творчим задумом сценариста.

Проте тут необхідно засвоїти, що подієвий ряд даних блоків і епізодів підпорядкований основному сюжетному ходу сценарію, його основній крізній драматургічній дії. Загальний сюжетний хід, проходячи червоною ниткою через всі епізоди і блоки, зв'язуючи їх в єдину драматургічну дію, є найголовнішим композиційним прийомом, сприяючим створенню цілісності культурно-дозвіллєвої програми.

В той же час подієвий ряд окремих блоків і епізодів забезпечує той ритм наростання сюжетної дії, яка врешті-решт органічно приводить до кульмінації в сценарії. Чим оригінальніше будуть збудовані блоки і епізоди в сценарії, тим цікавіше буде розвиватися крізна дія культурно-дозвіллєвої програми, її основний сюжет.

Композиційна побудова основної частини сценарію вимагає від сценариста великої майстерності, щоб уникнути небезпеки втрати перебігу сюжету. В зв'язку з цим велике значення мають так звані сюжетні акценти, тобто слова, фрази, сценічні дії, які фіксують увагу глядацької аудиторії на основних сюжетних вузлах і дозволяють їй з неослабним інтересом стежити за ходом програми і адекватно сприймати що все відбувається на сцені.

Кульмінація – вершина розвитку драматургічного конфлікту в сценарії, вища точка емоційного сприйняття глядацької аудиторії. В центрі кульмінації лежить головна подія, завдання якої – у вирішенні всього драматургічного конфлікту в сценарії. Якщо висхідна подія в зав'язці і подієвий ряд в основному розвитку дії логічно між собою зв'язані, то кульмінація витікає природно і стає смисловим і емоційним центром всієї культурно-дозвіллєвої програми.

Розв'язка – як структурний елемент композиційної побудови виконує функцію завершення сюжетної лінії сценарію. Розв'язка ставить останню крапку в розвитку крізної лінії. Важливо пам'ятати, що в розв'язці в обов'язковому порядку слідує завершальна подія, в якій повідомляється результат вирішення драматургічного конфлікту. Отже, подієвий ряд, що узяв свій вихідний початок в зав'язці, пройшовши основний розвиток дії і досягнувши кульмінації, в розв'язці завершує свій драматургічний розвиток.

Фінал – слідує за розв'язкою і означає повне завершення сценічної дії. Фінал служить засобом підведення підсумків всієї драматургічної дії, що відбувалася на сцені.

Особливою формою фіналу є епілог (післямова). У композиційній побудові сценарію він виконує найважливішу апофеозну роль, завдяки чому кожна культурно-дозвіллєва програма, що театралізується, завершується масовою емоційно-видовищною дією.

Розглянуті особливості композиційної побудови сценарію культурно-дозвіллєвих програм з опорою на закономірності її композиції і структури вимагають від студентів глибокого вивчення даної проблеми як в теоретичному так і навчально-методичному плані.

Слід пам'ятати, що організація культурно-дозвіллєвих програм на основі умоглядних сконструйованих сценаріїв без знання законів і закономірностей творчого процесу, без глибокого художнього і документального дослідження не дає позитивних результатів, приводить до втрати довіри глядацької аудиторії, знижує авторитет установи культури.

Тема 8: „Методика створення сценарного плануˮ

План:

1. Схема сценарного плану.

2. Позиції схеми сценарного плану.

3. Тема та ідея сценарію.

4. Основні епізоди сценарію.

1. Схема сценарного плану

Сценарний план масового театралізованого заходу кожний з фахівців-теоретиків розуміє по-різному. Загальноприйнятої думки з цього приводу, на жаль, не існує. Тому у різних авторів можна зустріти не лише різні формулювання, але й методики розробки сценарного плану.

Під час створення сценарного плану суттєву допомогу сценаристові може надати так звана схема сценарного плану, яку інколи називають сценарною розробкою. Ця схема уявляє з себе перелік питань, на які сценаристові треба дати письмові відповіді. Якщо ці відповіді будуть надаватись в усній формі, то це не сприятиме одержанню необхідного результату, бо ж незафіксовані письмові відповіді відразу забуваються. Взагалі дуже важко дати усно коротке та чітке формулювання якогось поняття, а якщо не записати його, то через хвилину-другу ми вже не в змозі повторити вигадане. Тому обов’язковою умовою роботи над сценарним планом є письмовий варіант відповідей на питання вказаної схеми. Саме сума цих відповідей і складає бажаний сценарний план.

Деяка частина відповідей матиме умовний характер, тобто може змінюватись під час роботи над сценарієм. Сценарист, відповідаючи на чотирнадцять питань схеми плану, повинен знати, що його варіант відповіді не є остаточним, що інколи треба зробити багато спроб у пошуках найточнішої відповіді, відшукати декілька вариантів кожного з формулювань, щоб знайти ту редакцію, яка остаточно влаштує автора.

Складання сценарного плану – це завжди особиста справа автора. Зміст цього плану нікого, окрім автора, не стосується. Сценарист взагалі не зобов’язаний будь-кому демонструвати цей план. Та чи може і не треба взагалі робити план? Ні, робити його треба, особливо сценаристам-початківцям для самих себе, бо план цей – перший крок до сценарію, перша спроба формулювання тих думок, тих образів, з яких складається сценарій.

За допомогою вказаної схеми можна не лише створювати сценарний план майбутнього сценарію масового театралізованого видовища, але й також аналізувати вже готові сценарні праці, тобто у цієї схеми дві основні функції, тобто:

- функція розробки первісного задуму майбутнього сценарію, що зветься сценарним планом;

- функція аналізу вже готових сценаріїв.

2. Позиції схеми сценарного плану.

До схеми сценарного плану входять чотирнадцять питань, які вимагають відповіді сценариста. Послідовність цих питань продумана та відпрацьована, тому порушувати її не рекомендується, особливо в першій половині. Отже, вказана схема має такий вигляд:

1. Тема сценарію.

2. Ідея сценарію.

3. Основні епізоди сценарію.

4. Теми основних епізодів сценарію.

5. Композиція сценарію.

6. Дійові особи сценарію.

7. Конфлікт сценарію

8. Художній образ сценарію (сценарний хід).

9. Жанр сценарію.

10. Єдина (наскрізна) дія сценарію.

11. Засоби театралізації сценарію.

12. Прив’язка сценарію (орієнтація на певну аудіторію).

13. Графік монтажу сценарного матеріалу.

14. Назва сценарію.

Схема, яка пропонується до використання, потребує деяких коментарів та пояснень через те, що у фахових виданнях з питань теорії та практики сценарної справи інколи висловлюються зовсім несхожі погляди. Така ситуація свідчить про відсутність в теорії сценарної творчості загальноприйнятої думки з цілої низки питань.

У даному випадку сценаристам-початківцям нижче пропонуються ті тулмачення теоретичних положень, які стали до вподоби переважній більшості авторитетних фахівців.

3. Особливості оформлення теми та ідеї сценарію.

Що таке тема драматургічного твору, яким є літературний сценарій масового театралізованого заходу? Це предмет художнього зображення та творчого дослідження, коло питань, які відбивають важливі життєві проблеми, що цікавлять автора, коли він відбирає необхідний саме в цьому випадку сценарний матеріал.

Обмірковуючи тему конкретного твору, сценарист повинен пам’ятати про первісний зміст цього старогрецького слова – тема: те, що покладено в основу. Не слід забувати і про дещо інший погляд на формулювання теми, з якого виходить, що тема твору – це відповідь на питання, про що йдеться у тому чи іншому творі. Взагалі формулювання теми повинне складатися з двох частин, де на першому місці завжди знаходиться дефініція головної проблеми, яка розглядається автором в його творі, а на другому – вказівки на конкретний життєвий матеріал, на обставини, в яких повинне відбуватися розв’язання вказаної проблеми. А тому таке формулювання теми, в якому присутня лише одна з двох частин (найчастіше це перша половина – проблема), не може вважатися повною. Інколи сценаристи-початківці формулюють тему сценарію як лаконічне викладення тематичного напрямку твору (наприклад, кохання, зрада, творчість тощо), що слід вважати помилковою, хибною тенденцією.

В кожному літературному творі, окрім головної теми, інколи зустрічаються ще й другорядні теми. Вважати їх чимось непотрібним або зайвим не треба. Це лише ті паралельні теми, які доповнюють, підкреслюють головну, а тому наявність у сценаріях додаткових тем – справа досить звичайна.

У різних сценаріях можуть підійматись та вирішуватись одні і ті ж проблеми, але конкретний життєвий матеріал, в якому відбувається дія, у всіх випадках буде різним.

Деякі теоретики сценарної справи (наприклад О.І.Чечетін) вважають, що тема сценарію масового театралізованого заходу будь-якого жанру та проблематики не може бути сформульованою до початку роботи над сценарієм, а сценарист на цьому етапі творчої роботи може формульувати лише загальну тематичну спрямованість майбутнього сценарію, головну проблему, присвяченість його. А чи завжди події у творчій лабораторії сценариста відбуваються саме у такій послідовності? Не завжди, бо все залежить від конкретного сценарного матеріалу і творчого задуму сценариста, від ступеню літературної обдарованості драматурга та ще від багатьох інших чинників творчого процесу.

Ідея сценарію. Що таке ідея драматургічного твору? Це емоційний висновок з творчого задуму літератора. Цей термін також старогрецького походження і його первісний зміст – поняття, або ще уявлення. Щодо формулювання ідеї, то вона нібито відповідь на питання нащо, для чого, заради чого створений той чи інший твір та яка в ньому головна думка.

Якщо кожний літературний твір має свою особисту, конкретну тему, то формулювання ідеї носить більш узагальнений, абстрактний характер. Тому одне формулювання може мати відношення до великої кількості, навіть для різних за жанровими ознаками творів. Не рекомендується робити формулювання оповідним за формою, з використанням сюжетних елементів. У визначенні ідеї повинна чітко проявлятись та єдина найголовніша думка, заради якої автор розпочав процес створення сценарію.

Інколи варіанти потрібних дефініцій сценарист може знайти у прозових та віршованих творах, в документальних текстах, які використані для створення сценарію. Доречно нагадати, що коли формуліровкою ідеї стає якась цитата, то вона обов’язково береться у лапки. Ось декілька прикладів: «Минають дні, минає літо...», або «Я помню чудное мгновенье...» тощо.

За формою та емоційною структурою дефініція ідеї тяжіє до гаслово-кличної форми, наприклад: «Хвала рукам, що пахнуть хлібом!», «Никто не забыт и ничто не забыто!»...

Якщо сценарист, який працює над створенням сценарного плану, не в змозі зразу знайти потрібне йому формулювання теми або ідеї, які б його задовольняли, він повинен зафіксувати у письмовому вигляді декілька різних його варіантів, щоб під час подальшої роботи відрегувати їх для запису вже остаточного варіанту.

4. Основні епізоди сценарію.

В сценарній справі існують чіткі закономірності поділення сценарної структури на окремі частини, або епізоди. Дехто, мабуть, вважає цю роботу рутинною, нетворчою, хоча вона, на думку автора відомого «Словаря театра» П. Паві, «не є хибною та некорисною теоретичною роботою, яка руйнує враження від цілого... це усвідомлення того, як створений твір, який його сенс».

Поділення майбутнього сценарію на окремі епізоди залежить від того, що ми маємо за епізод. Думки фахівців з цього приводу збігаються: кожний єпізод має бути закінченим фрагментом сценарію, тобто такою його частиною, яка має самостійні початок, середину та кінець. Широко розповсюдженим є уявлення про те, що, як зауважив О. І. Марков, «епізод створює сукупність інформації, які об’єднані поміж собою тематично та зв’язані сюжетно», або, інакше кажучи, епізод сценарію повинен мати у своєму складі подію.

Подія є вчинком, дією, яка цілком залежить від низки попередніх подій, вона тягне за собою події наступні. Кожна вагома подія повинна впливати певним чином на всю структуру сюжету та розвиток теми. А та подія, що аж ніяк не пов’язана з усім, про що йдеться у конкретному сценарії, яка не тягне за собою більш-меньш принципових змін у встановленні послідовності подій та у логіці їх розвитку, не впливає на тему та сюжет сценарію, повинна бути безболісно усунута з його структури. Під час розподілу сценарію на окремі епізоди не слід його занадто роздріблювати, інколи сценаристи-початківці чомусь вважають за подію кожне окреме з’явлення чи зникнення будь-якого персонажу, чи не кожен його рух та вчинок. І щоб таке не троплялось, сценаристові повинно бути відомо, скільки саме епізодів може бути у сценарії.

Рекомендована кількість епізодів сценарію. Кожен сценарист повинен знати, яка мінімальна та максимальна кількість можливих епізодів рекомендується до сценаріїв масових театралізованих видовищ.

Мінімальною можна вважати наявність трьох епізодів: початку, середини та кінця. Як доведено ще Аристотелем, саму наявність цих елементів слід вважати за ціле явище. Інакше кажучи, меньш ніж три епізоди в сценарії бути не може.

Максимальною можна вважати ту кількість епізодів, яка потрібна авторові, але фахівці наголошують на десяти головних епізодах. Якщо виходити з того, що середня тривалість звичайного театралізованого видовища коливається від 60 до 90 хвилин, а дві години сценічної дії без перерви – це занадто, то на один з десяти епізодів приапдає по 6-9 хвилин. Інколи цього часу для показу одного епізоду вистачає, а подекуди – ні. А якщо кількість сценарних епізодів збільшити, то це може привести до миготіння в очах глядачів. Ось чому оптимальною, тобто найзручнішою та найлогічнішою з усіх боків, слід вважати кількість епізодів від чотирьох-п’яти до семи-восьми. Це неодноразово перевірено на практиці.

Але якщо тема та конкретні обставини сценарію наполегливо вимагають збільшення кількості епізодів проти рекомендованої, то це слід робити: скажимо, дванадцять епізодів може з’явитись у сценарії новорічного свята, якщо у ньому йдеться про дванадцять місяців року, про дванадцяту годину опівночі тощо. Але, все ж таки, згадана ситуація є винятком з правил.