Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Кредитні системи



Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини.

Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.

Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи:

1) центральний банк (НБУ);

2) банківський сектор;

3) небанківські фінансово-кредитні установи.

До банківських установ відносять:

- комерційні банки (банківські установи, що надають клієнтам універсальні банківські послуги: кредитування суб’єктів господарської діяльності за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, та населення, кредитних ресурсів; касове та розрахункове обслуговування національного господарства; виконання валютних та інших банківських операцій тощо);

- інвестиційні банки (кредитні установи, які здійснюють фінансування і кредитування довгострокових капітальних вкладень. Їх діяльність пов’язана з розширеним відтворенням основних фондів, реалізацією комплексних державних програм розвитку економіки);

- ощадні банки (банківські установи, що спеціалізуються на залученні за зберіганні грошових заощаджень і тимчасово вільних коштів населення у вигляді ощадних вкладів, за якими виплачуються проценти);

- іпотечні банки (кредитні установи, які надають довгострокові грошові позики під заставу нерухомого майна, а також випускає заставні листи, що забезпечують заставну нерухомість. Різновидом є земельний банк);

Представниками небанківських кредитно-фінансових установ є:

1) інвестиційні фінансові представники, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо:

- інвестиційні компанії, фонди (це фінансові посередники, що спеціалізуються на управління вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери);

- фінансові компанії (мо­білізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позич­ки фізичним та юридичним особам для придбання товарів вироб­ничого чи споживчого призначення. Такі компанії спеціалізують­ся на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній; на кредитуванні торговельних організацій під продаж ними товарів з відстрочкою платежу та ін.);

- кредитні кооперативи, товариства, спілки – це посеред­ники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерсь­ких та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формують­ся шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціаль­них внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. В окремих країнах таким кооперативам дозво­лено відкривати для своїх членів ощадні, депозитні та інші спеці­альні рахунки, кошти на яких теж формують їх ресурсну базу. Мобілізовані кошти розміщуються передусім у коротко- та середньострокові позички своїм членам — під проценти, нижчі від банківських. Не розміщені в позички кошти товариства мо­жуть зберігати на дохідних депозитах у банках чи інвестувати в короткострокові цінні папери з високою ліквідністю. В Україні кредитні кооперативи (товариства) розвинуті слабо, перебувають на стадії зародження. Хоча є дані, що вже функціо­нує близько 250 кредитних спілок, роль їх на грошовому ринку мало помітна, обсяги їх сукупних активів становлять близько 10 млн. грн. Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для розвитку кредитної кооперації.

2) договірні фінансові посередники, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором):

- с трахові компанії — це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами (через продаж страхових по­лісів) спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються випла­ти страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).

Страхові компанії умовно поділяються на 1) компанії страхуван­ня життя; 2) компанії страхування майна та від нещасних випадків.

- пенсійні фонди — це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізич­них осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. У них внески у фонд здійснюються систематично протягом тривалого часу, в результаті чого накопичуються великі суми грошового капіталу. Оскільки строки виходу на пенсію відомі, фонду легко спрогнозувати розміри пенсійних виплат в часі і відповідно роз­містити вільні кошти в довгострокові дохідні активи.

Пенсійні фонди бувають державні та приватні. Державні фон­ди, як правило, створюються за ініціативою центральних і місце­вих органів влади. Вклади до них здійснюються шляхом нараху­вань на заробітну плату всіх чи певних категорій працівників, або ж відрахувань з відповідних бюджетів. Тому й розміщення кош­тів цих фондів здійснюється переважно в державні цінні папери.

Приватні пенсійні фонди створюються, як правило, за ініціа­тивою певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомогу своїм працівникам. Кошти їх формуються за рахунок відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибу­тку при його розподілі, з доходів від розміщення коштів в активи. Приватні фонди можуть існувати як самостійні структури, а мо­жуть управлятися самими корпораціями, що їх створили, чи за їх дорученням комерційними банками, трастовими чи страховими компаніями. Переважна частина коштів цих фондів розміщується в цінні папери тих фірм, що їх створили. Тому вони нерідко діс­тають можливість контролювати самі фірми-засновники.

- ломбарди — фінансовий посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна. Кошти ломбардів формуються із внесків засновників, прибутку від його діяльності, виручки від реалізації заставленого майна. Вони мо­жуть користуватися також банківським кредитом. Відносини між ломбардами та позичальниками оформляються спеціальними до­кументами (ломбардними квитанціями), які мають статус угоди між сторонами, що дає підстави відносити ломбард до групи до­говірних фінансових посередників.

- лізингові компанії — фінансові посередники, що спеціалізу­ються на придбанні предметів тривалого користування (транс­портних засобів, обладнання, машин тощо) та передачі їх в орен­ду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного стро­ку (5—10 і більше років). Оформляються лізингові угоди договорами оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власно­го капіталу та банківських позичок. Особливістю лізингового по­середництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в това­рній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для позичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має га­рні перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сільському господарстві, малому та середньому бізнесі.

- факторингові компанії (фактори) — фінансові посередни­ки, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компа­нія. Оформляється така операція спеціальним договором між фа­ктором та його клієнтом, що продає свої вимоги.

Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєдну­ються елементи кредитування з посередницькими послугами. То­му дохід від факторингової операції формується з двох частин — з процента на виплачену клієнту суму та комісію, яка розраховується на суму куплених у клієнта розрахункових документів. Строк та­кого кредиту досить короткий, тому рівень процента по ньому невисокий. Однак великі суми платіжних документів, що купую­ться, та стягування комісії на всю їх суму забезпечують достатні доходи, щоб розвивати цей бізнес. Такі компанії звичайно ство­рюються при банках і широко користуються позичками цих бан­ків для здійснення своїх операцій. Окремі банки самостійно ви­конують такі операції для своїх клієнтів.





Дата публикования: 2014-11-28; Прочитано: 403 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.008 с)...