Культура. В області створені належні умови для задоволення культурних запитів, збереження і розвитку культурних традицій національних спільнот

В області створені належні умови для задоволення культурних запитів, збереження і розвитку культурних традицій національних спільнот. Серед культурних закладів 74 обслуговують угорців, 5 - румунів, 11 - словаків, 4 - німців. З 499 бібліотек області 112 діє в місцях компактного проживання національних меншин (у т.ч. що обслуговують угорців - 96, німців - 5, словаків - 5, румун - 8). Книжковий фонд їх складає 6,5 млн. примірників (у т.ч. 3,1 млн. на російській, 406,0 тис. - на угорській, 13,99 тис. - на румунській, 5,9 тис. - на словацькій, 4,7 тис. - на німецькій мовах, і 8,4 тис. прим. - іншими мовами). У місцях компактного проживання національних меншин працюють 20 музичних шкіл.

В області діють: Закарпатський обласний український музично-драматичний театр в Ужгороді, Закарпатський обласний російський драматичний театр у Мукачеві та Закарпатський обласний угорський драматичний театр у Берегові.

В області також діють Центр німецької культури „Паланок” в м.Мукачеві, в м.Ужгороді - ромської культури “Романі Яг” та “Романі чгіб”, селищі Солотвино Тячівського району - Центр румунської культури.

Доброю традицією стало проведення щорічних обласних свят і фестивалів національно-культурних меншин Закарпаття за участі офіційних делегацій та мистецьких колективів відповідних зарубіжних країн.

Стало традиційним проведення в області міжнародного телефестивалю народної творчості національних меншин „Мій рідний край”.

За роки Української державності в області споруджено і встановлено понад 60 пам’ятників і пам’ятних знаків на честь відомих діячів культури і важливих історичних подій національних спільнот.

3.3. Засоби масової інформації

Національні меншини області мають доступ до засобів масової інформації. Регулярно ведуться телерадіопередачі угорською, румунською, словацькою, німецькою, російською мовами. У ЗОДТРК створено Творче об’єднання програм національних меншин, яке включає редакції угорського, румунського, словацького, німецького мовлень, а з лютого 2008 року – редакцію мов національних меншин (російська, русинська та ромська мови).

Окрім радіотелепередач двічі на місяць випускається теле-радіоальманах “Національно-культурні товариства Закарпаття”, мета якого - найповніше висвітлення життя усіх національних спільнот, що проживають в області (інформаційна хроніка тижня, календар визначних подій у національних меншинах, нариси про історію, культуру, традиції етнічних груп, актуальні інтерв’ю, уроки української мови, рубрики “Закарпаття очима друзів” та “Наші земляки за кордоном” тощо.

Значно збільшено інформаційний простір для висвітлення життя національних меншин краю: в області зареєстровано 20 періодичних видань угорською (разом з дубляжами), 5 - російською, З - румунською, 4 - ромською, 4 - русинською, 2 - словацькою, 1 - німецькою, 49 - двома та більше мовами.

За підтримки обласного бюджету видаються угорськомовна газета „Карпатіігазсо” та регіональна газета румунською мовою „Мараморошани”.

Окремі національно-культурні товариства мають свої періодичні видання. В обласних газетах систематично випускаються тематичні сторінки під рубрикою “В національно-культурних товариствах”.

Відділом разом з Центром культур національних меншин Закарпаття видається Інформаційний бюлетень, в якому зосереджені матеріали з актуальних питань етнокультурних процесів в області, законодавчих і нормативних актів, рішень органів влади з національних питань, з наукових досліджень в цих сферах, подається хроніка подій життя національних меншин і їхніх громадських організацій. За кошти обласного бюджету видано книгу про діяльність національно-культурних товариств “Єдина родина”. Окремими виданнями опубліковано матеріали науково-практичних конференцій, круглих столів з питань етнополітики.

3.4. Віросповідання

Багатонаціональний склад населення Закарпаття зумовив його поліконфесійний характер. Всім національним меншинам створено відповідні умови для сповідування своєї релігії.

В області діють 1640 релігійних організацій 37 віросповідань, з яких: 1550 релігійних громад, 52 монастирі, 6 духовних навчальних закладів, 7 місіонерських товариств, 9 релігійних братств, 4 релігійні центри та 12 релігійних управлінь. Міжконфесійна ситуація в області стабільна.

Релігійним організаціям національних меншин створено сприятливі умови для задоволення їхніх релігійних потреб згідно власних історичних та етнокультурних традицій. Вони на 80 % забезпечені культовими спорудами. Надається їм і різноманітна допомога та сприяння у здійсненні зв’язків з одновірцями за кордоном, отриманні від них фінансово-матеріальної та іншої допомоги.

На території Закарпаття зареєстровано 24 конфесії.

На землях Закарпаття домінує яскраво виражене православ’я. Фактично визначальною конфесією виступає українська православна церква, яка досить широко представлена на території Закарпаття, а саме близько 484 громади. Також досить популярною є греко-католицька церква, яка містить в собі 278 громад. Значно поширення на Закарпатті набули “Свідки Єгови” (223 громади) та Закарпатська реформатська церква (98 громад).

3.5. Представництво в органах місцевого самоврядування

У відповідності до чинного законодавства України представники національних меншин на рівних підставах обираються до органів місцевого самоврядування та виконавчої влади. Серед депутатів обласної, районних і міських рад 12,8 відсотка складають угорці (147), 1,3 - румуни (15), 0,9 - росіяни (10), 0,2 -німці (2) і по 0,3 відсотка (по 3) - словаки та роми. У Берегівському районі, де проживає 70 відсотків угорців, серед депутатів угорці складають 68,9%. У Тячівському районі 8 румунів (10,8%), у Рахівському - 4 (6,3%).

Всього депутатів обласної ради 90, з них 77 українців (85,6%), 10 угорців (11,1%), 3 румунів (3,3%).

3.6. Громадські об’єднання

У розв’язанні проблем соціально-економічного розвитку, подальшій гармонізації міжнаціональних та етнічних відносин в області активну участь беруть громадські організації національних меншин. Сьогодні в області діє 60 національно-культурних товариств зі статусом обласних, в тому числі 13 - угорської, 17 - ромської, 9 - русинської, 5 - російської, по 4 - словацької та румунської, по два німецької та єврейської і по одному - польської, вірменської, білоруської, грецької спільноти.

Вони виступають провідниками відродження і розвитку мов, звичаїв, традицій, культурно-мистецьких надбань національних меншин.

3.7. Міжнародні зв’язки

Національні меншини, їхні громадські організації мають можливість вільно встановлювати і підтримувати зв’язки з особами своєї національності за межами України, брати участь у діяльності міжнародних неурядових організацій. А з боку держави цим відносинам сприяє діяльність міждержавних змішаних та двосторонніх, зокрема українсько-румунської, українсько-словацької та українсько-угорської комісій з питань забезпечення прав національних меншин.

Встановлено прямі зв’язки з державними органами управління сусідніх областей Угорщини, Словаччини, Румунії та Польщі, укладено і підписано рамкові угоди на співробітництво у сфері економіки, освіти та культури. Відновлені Дні добросусідства на кордоні, мета яких поглиблення зв’язків і співробітництва міст і районів області з відповідними партнерами в сусідніх країнах.

4.Конфліктний потенціал на Закарпатті. “Угорське питання” та проблема політизації етнічності. Русинський фактор на Закарпатті.

Поза основним масивом українських етнографічних земель розвивалося Закарпаття, що обумовило специфіку ідентифікації регіону. Тут особлива ментальність та проблеми, породжені поліетнічністю і прикордонним статусом. Певні етнічні групи мають локальну свідомість. На етнокультурну домінанту регіону впливає низка економічних факторів – міграція трудових ресурсів, однобічний розвиток аграрного сектора тощо.

Особливе місце в процесі пострадянської ідентифікації у Закарпатті посідає етнічний чинник. Тут співіснують чотири етноси: українці (80 %), угорці (12 %), росіяни (2,5 %), румуни (2,6 %). Закарпатці завжди намагалися зберегти свою локальну ідентичність, навіть під пресом радянської національної політики. На цьому зараз і спекулюють деякі діячі: від тверджень про „загальнокарпатськийпанрусизм” до вимог заборони „русинського етносу”. Зрозуміло, це може призвести як до поляризації між прибічниками „русинства” і „українофільства”, так і до міжетнічної напруги.

Певною проблемою є визначення статусу русинів, які визнані субетнічною групою. Але ж русини вимагають для себе статусу офіційної етнічної групи. На конгресі в Ужгороді 1999 року представники русинської спільноти вимагали відкрити школи з русинською мовою навчання, кафедри в Ужгородському університеті, включити їх у перепис 2001 року як етнічну групу. Процесові самоідентифікації русинів властива подвійна ідентичність – загальноукраїнська і локально русинська. Безумовно, перспективи ідентифікації русинів та деяких субетносів залежать від рівня національної свідомості та політичних орієнтацій національної еліти.

На активізацію русинофільства вплинули загальний перехід багатьох країн Європи від тоталітаризму до демократії, етнічне відродження, що охопило всі етноспільноти на пострадянському просторі, економічна криза, яка особливо гостро позначилася на периферійних районах країни.

Особлива складність міжетнічної ситуації на Заході України полягає в тому, що, паралельно з відродженням русинського руху, почався процес активної етнічної ідентифікації інших груп. Виникнення етносоціальної напруги можливе як наслідок дій певних політичних кіл Угорщини, які відкрито підтримують рух „політичногорусинства”. Деякі засоби масової інформації Угорщини перекручують стан міжетнічних відносин у Закарпатті, агітують за повернення Закарпаття до складу Угорщини.

З українського боку робиться все можливе для розвитку угорської громади відповідно до чинного законодавства та міжнародних правових актів. На підтвердження наведемо статистичні дані: 2001 року в Україні угорською мовою в дошкільних закладах виховувалося понад 1900 дітей, у 2001/2002 навчальному році функціонувало 68 шкіл з угорською мовою навчання. Вчителі угорської мови готуються в Ужгородському державному університеті і Мукачівському педагогічному училищі. З вересня 2001 року розпочав роботу ліцей з угорською мовою навчання у Тячеві. У Берегові діє угорський драматичний театр. Угорською мовою 2001 року випущено 16 книг загальним накладом 251 тисяча примірників. Отже, держава прагне забезпечити повнокровне духовне життя всіх етносів, захистити їх етнокультурні права.

4.1. “Угорське питання” на Закарпатті

Угорська етнічна меншина є надзвичайно активною у політико-етнологічних процесах. Українські угорці намагаються включитися у політичну боротьбу не лише на регіональному закарпатському рівні, а й на загальноукраїнському.

Угорці, у березні 1990 р., брали участь у виборах до республіканських та місцевих рад народних депутатів, що проходили на хвилі національного відродження. За підсумками виборів, у Верховну Раду України не було обрано жодного угорця, в той же час, в обласну раду із 120 чоловік – обрали 14 угорців (11,6 %), з них 11 членів Товариства угорської культури Закарпаття (9,1 %).

Це був період становлення угорської національної меншини в суспільно-політичному житті, створювались угорські громадські організації, з’являлись нові національні лідери.

На парламентських виборах 1994 р. угорці обрали відомого політичного діяча, голову Демократичної Спілки Угорців України (ДСУУ) М. Товта народним депутатом України від Берегівського виборчого округу. М. Товт був представником владних структур і на момент обрання займав посаду представника Президента у Берегівському районі. М. Товт протягом 1994-1998 рр. представляв в українському парламенті угорську національну меншину. В 1994 р. у Верховній Раді України створюється постійна комісія з питань прав людини, національних меншин, міжнаціональних відносин. До складу комісії входять ряд підкомісій, у тому числі з питань національних меншин, етнічних груп і корінного населення, головою цієї підкомісії обрано М. Товта. Він 5 березня 1996 р. разом з І. Попеску та іншими депутатами (разом 18 осіб) створив міжфракційне депутатське об’єднання національних меншин у Верховній Раді України. Його метою було привернути увагу народних депутатів до відображення в проекті нової Конституції основних прав і свобод людини та колективних прав національних меншин.

Особливістю парламентських виборів 1998р. було створення угорського національного виборчого округу. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 7 Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 року при утворенні виборчих округів мав братися до уваги чинник компактності проживання національних меншин. Місцевості такого проживання не мали виходити за межі одного виборчого округу. Саме тому, що кількість угорців у Закарпатті є найбільшою після українців, а місце проживання меншини – компактне, на парламентських виборах 1998 р. Центральною Виборчою комісією (ЦВК) був створений 72 виборчий округ з центром у м. Берегові, більшість виборців у якому є угорці. Головними претендентами серед угорців на отримання депутатського мандату стали М. Ковач, голова Товариства угорської культури Закарпаття (ТУКЗ) та М. Товт, народний депутат попереднього скликання від Берегівського виборчого округу. За результатами голосування перемогу отримав М. Ковач, набравши 35170 голосів виборців (29,27 %). Отже, угорська національна меншина у Верховній Раді 3-го скликання була представлена одним угорцем. За підсумками виборів у місцеві органи влади 1998 р., кількість угорців серед депутатів усіх рівнів рад Закарпатської області зросла в порівнянні з попередніми виборами, і склала – 13,3 %, у Берегівському районі – 75,6 %, у Виноградівському районі – 26,9 %. В обласній раді із 60 делегатів – 6 були угорцями, а в райрадах 120 угорців із 320 членів. 49 із 130 голів рад населених пунктів Закарпатської області також було обрано угорців. За результатами виборів у Берегівському виборчому окрузі 12,5 % виборців проголосували проти всіх партій, це був другий рекорд по Україні, адже більше голосів «проти всіх» в Україні було подано лише в Севастополі. Такий результат можна пояснити недостатньою увагою з боку політичних партій до національної меншини, адже більшість партій орієнтувались на титульний етнос, в той час як боротьба за електорат національних меншин несе в собі ризик втрати більшої частини традиційних виборців.

Народним депутатом України від Берегівського виборчого округу, на виборах до Верховної Ради України в 2002 р. було обрано голову Демократичної спілки угорців України І.Ф. Гайдоша, який набрав 33,05 % голосів виборців.

Аналітики прогнозували перемогу в даному окрузі М. Ковачу, члену групи «Солідарність», прихильнику ідей регіоналізму та ініціатору створення угорської адміністративно-територіальної одиниці. Проте, М. Ковач набрав лише 32,72 % голосів виборців. Підрахунки голосів у даному окрузі відбувались найдовше, а голосування в ряді дільниць округу були визнані недійсними. Зіграло свою роль у поразці М.М. Ковача балотування його майже двійника М.І. Ковача, який набрав 8,04 % голосів виборців.

І. Гайдош зайняв посаду Секретаря Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин та став Головою представників громадських організацій національних меншин України при Президентові України. З 2002 р. по 2004 р. І. Гайдош представляв Соціал-демократичну партію України (об’єднану), в 2004 р. перейшов до Соціалістичної партії України, з 2005 р. очолив Демократичну партію угорців України. Слід відмітити, що на президентських виборах 2004 р. угорська національна меншина активно підтримували кандидатуру В. Януковича. Тому одна із останніх передвиборчих поїздок В. Януковича у третьому турі виборів була здійснена ним саме в м. Берегів.

За результатами виборів в Закарпатську обласну раду, що відбулись 2006 року (яка збільшилася з 85 до 90 депутатів) із 115 обласних осередків політичних партій, які зареєстровані на Закарпатті, участь у виборах взяли 52. Так, до обласної ради п'ятого скликання обрано представників від семи політичних сил: Блок «Наша Україна» – 30 чол. (23 % голосів виборців), БЮТ – 25 чол. (19,2 %), Партія регіонів – 15 чол. (11,5 %), Народний Блок Литвина – 7 чол. (5,2 %), СПУ – 4 чол. (3,1 %). Вперше в сучасній вітчизняній політичній практиці до облради потрапили представники «КМКС» – Партії угорців України, яка набрала 3,3 % голосів виборців (5 чол.), та Демократичної партії угорців України (ДПУУ) – 3,1 % (4 чол.)

Напередодні Президентських виборів 2010 року Демократична Спілка Угорців України та кандидат на пост Президента України Віктор Янукович уклали угоду про співпрацю між ДСУУ та кандидатом у Президенти України В. Януковичем, підписану 30 листопада 2009 р. Вже після обрання президентом Януковича ДСУУ звернулась до Януковича з проханням:“ дати відповідні доручення новоствореному керівництву Міносвіти України щодо перекладу тестів із незалежного оцінювання знань угорською мовою для випускників шкіл із мовою викладання національних меншин у 2010 р., а також відмінити відомчі нормативно-правові документи, які забороняють переклад зазначених тестів. Депутатиодностайнопідтрималицезвернення, але з поправкою на те, щоцезверненняслідскерувати і на адресу нового міністраосвіти пана Табачника.”

З вищеперерахованого можна зробити висновок, що угорська позиція на Закарпатті з часом буде лише набирати силу, а, отже, стане важливим політичним об’єктом не лише в межах Закарпаття, а й в Україні. Дана ситуація може призвести до найнепередбачуваніших наслідків, починаючи з посилення бажань угорської спільноти у питаннях культури, освіти та ідентифікації, закінчуючи бажаннями національної автономії.

4.2. Русинський фактор на Закарпатті

Підкарпатська Русь була перетворена в Закарпатську область, підкарпаторусини перейменовані в закарпатоукраїнців, етнонім (русин) вийшов із вжитку. Проте ні інтенсивна радянізація, ні посилена українізація, а фактично русифікація, впродовж півстоліття не змогли до кінця знищити в корінного населення історичної пам’яті, своєї самобутності, традицій і звичаїв, способу життя.

За матеріалами переписів населення, на території нинішнього Закарпаття 1921 року було 375 117 русинів, 1930-го – 450 925. У повоєнний період влада їх переідентифікувала (усіх почали записувати українцями). Кількість українців (і русинів) у 1946-му становила 527 032 особи. Сюди ж віднесли й частину німців, румунів, угорців, циган і членів етнічно змішаних родин. 1959 року в області зафіксовано 686 464 українців (місцевих і прибульців), 1979-го – 898 606, 1989-го – 976 749.

Значне збільшення українців у 1970–1980-ті роки зумовлене, зокрема, збільшенням припливу вихідців із Галичини, центральних і східних регіонів України, з інших республік Радянського Союзу. При цьому слід враховувати: у 1950-ті чимало закарпатців виїхали з області (вирушили до Криму, інших південних регіонів, були мобілізовані на відбудову шахт Донбасу, освоєння цілинних земель Казахстану). Тому їхня питома вага в загальній чисельності населення краю зменшується.

Потужні процеси демократизації і революційні перетворення в Центрально- та Східноєвропейському регіоні кінця 80-х початку 90-х років ХХ століття, розпад Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославії, несподіване здобуття Україною незалежності, викликали в русинів, як і в інших етнічних спільнот, що населяють країну, новий імпульс національного відродження.

Нова хвиля русинського руху дала про себе знати створенням Товариства карпатських русинів у лютому 1990 р. Майже одночасно у країнах, де проживають русини, створювались культурологічні обєднання: Русинська обрада в Словаччині, Стоваришування лемків у Польщі, Організація русинів Угорщини, Руська матка в Югославії, Сполечность Приятелів Підкарпатської русі в Празі. Усі вони об’єднані у Світову Раду русинів. Що два роки проводяться Світові Конгреси русинів.

Після проголошення незалежності України русини домагаються визнання своєї національності. Демократичним, моральним і справедливим є не політичний чи культурницький, а правовий підхід до вирішення цього питання. 3 листопада 2005-го я з представниками парламентської фракції КПУ Г. Крючковим і М. Шульгою вніс до Верховної Ради законопроект «Про русинів в Україні» (№ 8406). Однак він не був розглянутий через протидію політичних опонентів (рухівців і БЮТ).

Влітку 2006 року Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації ухвалив резолюцію, в якій, зокрема, висловив стурбованість відсутністю офіційного визнання в Україні русинів, попри їхні явні етнічні особливості. Також нашій державі, як учасниці відповідної міжнародної конвенції, було запропоновано розглянути це питання та до 6 квітня 2010 року доповісти про виконання згаданої рекомендації. 13 вересня 2007 року ООН ухвалила Декларацію про права корінних народів. До них за наведеними ознаками належать і русини.

З часом для кращої координації частина організацій об’єдналася в асоціацію «Сойм підкарпатських русинів». На другій сесії другого скликання сойму Підкарпатської Русині (Народного парламенту) головою обрано Д. Сидора. Запрацював видавничий Цент русинської літератури. Також окрім названих, за кордоном діє ряд організацій, котрі доповнюють русинський рух.

За Леоніда Кучми неорусинський рух стагнував і нічим особливим, окрім чвар, взаємних звинувачень у привласненні «пожертв» та саморозпуску «временного правительства» не запам’ятався. Новий, «державницький» етап в історії неорусинства пов’язують із екс-головою президентського Секретаріату Віктором Балогою. Русинські організації Закарпаття підтримують Віктора Івановича починаючи з виборчих кампаній кінця 1990-х років та особливо після сумнозвісних мукачівських виборів 2003 року. Свої зв’язки з неорусинами Віктор Балога не афішував, проте фірма його дружини називається промовисто – «Русинія».

Цікаво, що саме з перемогою Віктора Ющенка на президентських виборах і поверненням Балоги у велику політику – спочатку як глави Закарпатської ОДА, а згодом – як міністра з надзвичайних ситуацій та керівника Секретаріату, став очевидним курс на легітимізацію русинства. За списком «Нашої України» до Закарпатської обласної ради потрапляє радикальний активіст русинського руху, лікар Євген Жупан, а згодом, 7 березня 2007 року, за ініціативи депутатів фракції «Нашої України» та її цілковитої підтримки Закарпатська обласна рада «визнає на території Закарпатської області національність «русин» і звертається з клопотанням до Верховної Ради України про визнання національності «русин» на законодавчому рівні». Ця ухвала дала формальні підстави керівництву області створити на місцевому телебаченні редакцію русинського мовлення, яка готує щотижневі передачі «русинською» мовою, а обласний бюджет почав дотувати видання русинської преси та інші «культурно-просвітницькі» заходи. Все активніше ставиться питання про відкриття кафедри й відділення русинської філології в Ужгородському національному університеті. Низку діячів неорусинського руху було нагороджено орденами, щоб за «особливі заслуги перед Україною» вони користувалися різними пільгами, привілеями та мали відповідні доплати. Дефакто значну частину витрат за сепаратистську діяльність неорусинських організацій було перекладено на Українську державу, а державні структури почали використовувати для пропаганди сепаратистських ідей.

Окрім легального «державницького», неорусинський рух має й радикально-войовниче крило. Мудрі стратеги відвели йому роль своєрідної підтанцівки, що покликана відвертати увагу громадськості від «державницької» діяльності лідерів неорусинства, а також працювати на їхній позитивний імідж (правило доброго та злого слідчого). Упродовж 2008–2009 років радикали організували низку конгресів, конференції з гучними заявами, протестами, вимогами. Якщо плани запровадити національну валюту Підкарпатської Русі – «тис» – викликають посмішку, то інші ухвали «правительстваПодкарпатской Русі» вражають своїм маніакальним ультрарадикалізмом.

1. Правовыеобоснования для официального начала процедурымеждународногопризнаниявосстановленнойгосударственностиРеспубликиПодкарпатская Русь, в согласии с международными правилами.

2. ДоговормеждуРеспубликойПодкарпатская Русь и Украиной об общей границе.

3. Договор об карпато-русинско-украинскомправовом, культурном, общественно-политическом и экономическомсотрудничестве.

4. Декларация о НезависимостиРеспубликиПодкарпатская Русь.

Понад те, «правительствоПодкарпатскойРуси» вирішило, що «разъединениебудетпроисходить в несколькоэтапов. 1-й этап с 1 декабря 2009 года по 14 января 2010 года. Должныбытьподписаны два подкарпато­русинско-украинскиедоговораизпринятого на заседанииправительства пакета. В случаеотказа с украинскойстороны, договоравступают в силу в одностороннемпорядке». Прикметно, що діяльність радикального крила неорусинського руху докладно медіалізують російські центральні ЗМІ, зокрема в квітні 2009 року репортаж про конгрес русинів у чеському місті Пардубіце «Первый канал» подав як другу новину в підсумковому випуску.

25 жовтня 2008 року в Мукачеві відбувся другий Європейський конгрес прикарпатських русинів, де було ухвалено рішення про русинську державність. СБУ 5 грудня пред'явила звинувачення громадянину України Д.Сидору в здійсненні злочину, передбаченому ч.1 ст.110 КК. Покарання за такий злочин встановлене у вигляді обмеження волі на строк від 3 років до позбавлення волі на такий же термін. Д.Сидор притягнутий як обвинувачений у кримінальній справі, порушеній за фактом скоєння ним закликів до зміни території і державного кордону України всупереч порядку, встановленому Конституцією.

9 грудня 2008 р. Сойм підкарпатських русинів звернувся до Держдуми Російської Федерації, до тодішнього прем'єр-міністра Росії Володимира Путіна і президента Дмитра Медведєва з проханням визнати незалежність русинської республіки.

6 березня 2012 Ужгородський міський районний суд засудив протоієрея Української православної церкви (Московського патріархату) Димитрія Сидора, відомого активіста відновлення автономії Закарпатської області, до 3 років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2 роки, як і вимагав прокурор.

4.3. Політичне русинство

У світлі останніх подій в Україні – прийняття Закону України про регіональні мови, підготовка перепису населення з досить контроверсійним розподілом на національності та етнічні групи, спроби визначити Україну як багатонаціональну державу – знову на порядку денному постає питання «політичного русинства».

«Політичне русинство» – це феномен, що виникає на початку 1990-х рр. під час процесу набуття Україною незалежності, як рух за відокремлення Закарпаття, або хоча б набуття ним автономії. Тоді цей рух не отримав підтримки і знову починає активізуватися у 2000-х роках, як боротьба за відновлення прав русинів на Закарпатті, відродження мови, культури, за творення держави русинів, що зазнають гноблення і піддаються геноциду зі сторони українців. Сьогодні знову багато політиків починають використовувати русинське питання задля того, щоб отримати своєрідні «дивіденди». Своєї вершини русинське питання сягнуло у жовтні-грудні 2008 року проголошенням незалежності Підкарпатської Русі та створення уряду з вимогою відокремлення Закарпаття. Це було однозначно розцінено як прояв сепаратизму та спроба порушення територіальної цілісності держави, і мало безпосередню підтримку зі сторони Росії.

Русинське питання використовується в Україні, і на Закарпатті зокрема, для досягнення певний цілей як внутрішніми так і зовнішніми силами:

1. Закласти ґрунт для русифікації регіону і в результаті використання його як платформи для доведення руськості, тобто російськості громади і необхідності возз’єднання з великою Росією;

Ще з 18 століття на території Закарпаття активізуються москвофільські течії, покликані довести, що русини і росіяни – це один народ, поширюється вплив православної церкви московського патріархату і розвиваються проросійські організації. На сучасному етапі русинське питання підтримують російські організації, такі як наприклад «Руский мир». Звичайно, Росія не хоче, щоб в Україні була стабільність: тоді легше маніпулювати свідомістю людей, які живуть на прикордонні. Ще за часів СРСР російські етнологи стверджували, що жителі Закарпаття – єдина, монолітна українська спільнота з діалектним регіональним відгалуженням українства. Коли ж тепер представники закарпатського русинства звернулися за експертним висновком до російських учених, то директор Інституту етнології та антропології пан Тішков відповів, що русини – це різновид російської етнічної спільноти, крайня на заході гілка росіян. Отож бачимо, що це спекуляція, яка має відверто політичний контекст, а не наукове підґрунтя.

Інші виміри російського впливу проглядаються у таких фактах:

- Значна кількість робіт присвячених проблематиці русинства видана російською мовою;

- Чинні діячі русинів належать до церкви Московського патріархату, а тема політичного русинства постійно роздмухувалася московською радикальною публіцистикою;

- Посилаючись на результати перепису населення 2001 р., Росія 2004 року визнала нову слов’янську етнічність – русинську;

- 19 грудня 2008 року в Ростові-на-Дону відбулася міжнародна наукова конференція «Геноцид і культурний етноцид русинів Карпатської України», на якому не було жодного представника України, а натомість були члени уряду «республіки Підкарпатська Русь», та численні представники РФ. На цій конференції зокрема прозвучали такі тези, що Шевченка не можна назвати українцем, оскільки багато творів він написав російською, а також, що причиною геноциду (прояви якого невідомі достеменно) русинів стали їх симпатії до Росії. До речі, усі посилання на тексти і записи із конференції з Інтернету щезли;

- Генеральний консул Росії у Львові Євген Гузєєв у вересні 2010 року закликав керівництво Росії фінансово підтримувати русинських сепаратистів на українському Закарпатті й обґрунтував своє занепокоєння «возможностьюпотериПодкарпатскойРусиизорбитыРусского мира»;

2. Роз’єднати громаду – принцип «Поділяй і пануй»: чим більше різних груп впливу, тим важче громаді консолідуватися у потрібний момент (наприклад вибори, референдум);

3.Закласти передумови для потенційних конфліктів задля дестабілізації ситуації в регіоні;

4. Переділ сфер впливу: вважається, що на сучасному етапі русинське питання використовується певними олігархами для створення свого маленького царства. На думку голови центру політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка, за нинішньою активністю русинів може стояти не тільки Москва, "яка прагне створити нове вогнище нестабільності в Україні", але і колишній глава секретаріату президента Віктор Балога. "В даний час пан Балога перебуває в непростій ситуації. Не виключаю, що він використовує русинів з метою створення видимості наявності в Україні сепаратизму, з яким потрібно боротися".

В одній із праць представників русинського руху І. Миговича (між іншим першого секретаря обкому КПУ Закарпатської області) про русинство в Україні, зазначено:

«Русинів можна й слід по-людському зрозуміти. Адже вони домагаються елементарних прав і свобод на рідній землі, бодай таких, які мають угорці, румуни чи словаки, не кажучи вже про українців. Русини хочуть відверто спілкуватися материнською мовою й без примусу опановувати інші, розпоряджатися ресурсами краю, мати самоврядність (як, приміром, сусіди-словаки), своїх представників у парламенті України, вільно пересуватися світом, берегти й розвивати самобутню культуру. Русинам історично чужі ксенофобія, антисемітизм чи расизм. Звісно, сьогодні вони не сприймають зверхності, диктату сусідів (галичан) та менторства «свідомих українців» із Києва. А головне, вони не хочуть миритися зі зростаючою економічною експансією доморощених і «заперевальних» капіталізаторів, котрі безцеремонно й підступно відбирають у них єдине, що залишилося, – гори й ліси, повітря та воду.»

Одразу виникає запитання, хто ж забороняє розвивати свою самобутність, культуру, говірку? Заборона є тільки на те, що суперечить законам України, та загрожує територіальній цілісності та суверенності держави. А діяльність русинський товариств на Закарпатті, та й загалом по світі має на меті створення русинської держави. 25 жовтня 2008 року в Мукачеві відбувся другий Європейський конгрес прикарпатських русинів, під час проведення Європейського конгресу підкарпатських русинів, 109 делегатів, серед них й іноземні громадяни, ухвалили "Акт провозглашеніявозсозданіярусинськойгосударственности", проголосили створення «республіки Підкарпатська Русь» та обрали "государственнуисполнительнувласть". Що більше, саме русинські організації провокують вороже ставлення, говорячи про геноцид, зверхність та менторство… А питання економічні взагалі не мають нічого спільного з самовизначенням і самобутністю, а є результатом звичайних процесів переділу сфер впливу та грошей, що зазвичай шкодить усім простим людям.

Окремою проблемою русинське питання постало перед лемківською громадою, яка споконвіків називала себе руснаками чи русинами, так само як і решта українського народу. Проте, коли у 18 столітті почався перехід на етнонім «українець», на крайніх західних українських землях тривалий час і далі вживався термін русин/руснак. А в Польщі їх назвали лемками через часте вживання частки «лем». Тепер маємо лемків, які визнають себе етнографічною групою українського народу, лем-лемків – які самі по собі, і лемків-русинів, які підтримуються і фінансуються апологетами русинського руху. При цьому всьому у них одна говірка, одна традиція, одна культура,ті ж самі пісні, і часто вони є представниками однієї ж родини. Отже, в даному випадку чітко можна побачити зовнішні впливи на лемківську спільноту, спрямовані на роздрібнення, а в результаті і втрату своєї самобутності.

Тому, підсумовуючи, вважаю за необхідне констатувати, що

1. Русини – це давня назва усіх українців, тому виокремлювати їх як окрему націю, ще й в межах самої України, немає наукових підстав;

2. Русини – це не росіяни, і таке ототожнення не можливе, так само, як Русь і Росія – це різні історичні періоди і різні державні утворення;

3. Політичне русинство разом із творення окремої сучасної русинської мови, русинського шкільництва під проводом російськомовних політиків і лідерів і за підтримки церкви Московського патріархату – це однозначно спроби відновлення впливу Росії, розколу української громади;

4. Прояви політичного русинства у всіх країнах, де вони присутні створюють загрозу для суверенітету та територіальної цілісності, оскільки сіють довкола себе конфлікти та непевність.

5. Електоральний вибір Закарпаття