Референдум 1991 року. 5.2 Президентські вибори

5.2 Президентські вибори

5.3Парламентські вибори

5.4. Місцеві вибори 2010 року на Закарпатті

1. Закарпаття як етнокультурний регіон. Особливості регіональної ідентифікації, менталітету, історичної пам’яті.Національний склад та демографічна ситуація в регіоні.

Закарпатська область, яку часто називають коротко Закарпаття – одна з наймолодших областей України. Як адміністративно-територіальнаодиниця вона утворена і входить до її складу з 22 січня 1946 року. За територіально-адміністративнимподіломвключає 13 районів, 5 містобласногопідпорядкування, 11 міських, 19 селищних та 307 сільських рад. Обласний центр - м.Ужгород.

Область розташована на крайньомузаходіУкраїни. Вона межує з Львівською та Івано-Франківською областями, а такожізчотирма державами Європейського Союзу. Кордон областібільшоюділянкоюспівпадає з державним кордоном України (загальноюпротяжністю 467,3 км), утомучислі з Польщею – 33,4 км, Словаччиною – 98,5 км, Угорщиною – 130,0 км та Румунією – 205,4 км.

Площаобласті становить 12,8 тис.км2 (2,1% територіїУкраїни). Закарпатська область є унікальноюекологічною системою заходу України з різноманітнимрельєфом та кліматичнимиумовами, щозумовлені вертикальною поясністю та різноманітністюландшафтів. Їїтериторія з півночізахищенаКарпатським хребтом, з північного заходу – Татрами, з півдня – західнимиРумунськими горами і Мараморошськиммасивом.

За даними Всеукраїнського перепису населення, загальна кількість наявного населення області становила 1258,3 тис. осіб. За міжпереписний період кількість населення зросла на 0,5 відсотка або на 6 тис. осіб.

За результатами перепису кількість міського населення зменшилася порівняно з 1989 роком на 9,5 відсотка і склала 466,0 тис. осіб, сільського зросла на 7,5 % до 792,3 тис. осіб.

У статевій структурі населення поглибилась диспропорція. Кількість чоловіків, за результатами перепису населення, складає 605,5 тис.осіб або 48,1%, жінок – 652,8 тис. осіб або 51,9 відсотка.

Зміни кількості населення міст Закарпатської області з чисельністю мешканців понад 50 тисяч осіб подано далі:

Облік постійного населення, за кількістю якого здійснюються розрахунки показників, що характеризують соціально-економічну структуру населення, засвідчив: загальна кількість постійного населення області станом на 5 грудня 2001 року становила 1254,6 тис.осіб. Серед постійного населення 460,4 тис.осіб або 36,7% склало міське населення, 794,2 тис.осіб, або 63,3 відсотка - сільське населення

Одержані в результаті перепису дані про віковий склад населення характеризують наступним чином: за міжпереписний період у складі населення змінилася частка дітей, що свідчить про постаріння населення.

Характерною особливістю населення області є багатонаціональність. За даними перепису населення на території області проживають представники понад 100 національностей і народностей. Як засвідчують дані, переважна більшість населення області – українці, 12,1 відсотка становить населення угорської національності, румунської – 2,6, російської - 2,5 відсотка.

Мовний склад населення характеризується однорідністю. Переважна більшість (81,0%) населення області вважає своєю рідною мовою українську, 12,7% - угорську, 2,9% - російську та 2,6% - румунську.

Результати перепису населення засвідчили тенденцію до підвищення рівня освіти населення, зростання кількості осіб, які мають вищу і повну загальну освіту. Кількість осіб, які мали повну вищу освіту у розрахунку на 1000 осіб населення у вказаному віці зросла, порівняно з даними перепису населення 1989 року у містах на 26,7%, у селах – на 50 відсотків.

Оскільки Закарпаття розвивалось поза основним масивом українських етнографічних земель, то це і обумовило специфіку ідентифікації регіону. Тут особлива ментальність та проблеми, породжені поліетнічністю і прикордонним статусом. Певні етнічні групи мають локальну свідомість. На етнокультурну домінанту регіону впливає низка економічних факторів – міграція трудових ресурсів, однобічний розвиток аграрного сектора тощо.

Говорити про збірну ментальність, властиву всім мозаїчним складовим українців Закарпаття (гуцулам, бойкам, лемкам і долинянам), доволі складно. Однак, свого часу деякі дослідники Закарпаття, такі як О.Духнович, О.Бонкало, Ф.Потушняк, Й.Шелепець визначили ряд характеристик закарпатської ментальності. Це архаїчно-сентиментальна вдача, замріяність, наївна чесність, схильність підтримувати тих, хто краще зіграє на його почуттях, богобоязкість, гордість за своє етнічне “я”, свою культуру, смиренність, працьовитість, законослухняність, повага до влади.

Ці загальні риси по-різному проявляються у гуцулів, бойків, лемків та долинян. Згадувані дослідники відзначають таку різницю: гуцули – аристократи гір, активні, заповзяті, настирливі, працьовиті, невибагливі, люблять свій край і свою рідню, сміливі, не бояться смерті, індивідуалісти, наївні і довірливі. Натомість бойки – доброзичливі, надійні, послужливі, скромні, демократичні, схильні до бійок і запальні, працьовиті, але не напружуються. За характером вони пасивніші, ніж гуцули, легко примиряються зі своєю долею. Лемки мають холодний жорсткий погляд, мляву і непевну ходу, самолюбиві, не такі послужливі, як бойки, працьовиті, швидко полонізуються і словакізуються. Долиняни – нерішучі, бо ще не мають остаточної думки про свою належність до угорців, перейняли від мадярів багато з матеріальної і духовної культури, охоче пристосовуються до угорської культури, релігійні, працьовиті, законослухняні, ставляться до угорців як до панів.

Отже, розбіжності у цих груп українців Закарпаття дуже помітні, однак це не заважає їм співіснувати на одній етнічній території. Отже, говорити про якусь цілісну лінію закарпатського менталітету є складно, однак ці риси щільно вплітаються у загальноукраїнський контекст.

2. Історичний досвід перебування регіону у складі різних держав.

Роблячи екскурс в історію коротко розглянемо досвід перебування Закарпаття у складі різних держав.

Використовуючи усобиці, що виникли в Київській державі по смерті Володимира Великого (1015), король Стефан І прилучив Закарпаття до Угорщини, а його син Емеріх дістав титул «князя русинів». З того часу до початку ХХ століття Закарпаття постійно перебувало у складі угорської держави, становлячи її прикордонну область на півночі.

За часів татаро-монгольської навали 1241 року орди хана Батия перейшли Верецький перевал, захопили і зруйнували Мукачеве, Ужгород, Тячів і багато інших населених пунктів, проте 1242 року вони раптово пішли з цих земель.

1254 року угорський король Бела IV на спустошені монголами землі Закарпаття запросив італійських і німецьких виноградарів і виноробів. Деякий час частина Закарпаття входила до складу Галицько-Волинського князівства очолюваного Левом I Даниловичем.

Довгий час вся територія Закарпаття належала угорським правителям, але 1541 року центральною Угорщиною оволоділи турки, після чого вона була розділена, а Закарпаття також поділили на дві частини.

Згодом центральні і східні райони краю увійшли до Турецької імперії, а західна частина потрапила під владу Габсбургів. Після 160-річного турецького панування, у кінці XVII століття вся територія Угорщини, зокрема і Закарпаття, перейшла під владу Габсбургів.

У XVII ст. із Закарпаття вивозили сiль, хутро, вина, вироби з дерева. Привозили у наш край коштовностi, килими (Балкани, Туреччина), тканини, кришталь, фарфор (Чехiя, Нiмеччина, Iталiя), металевi вироби (Голландiя, Польща, Україна, Росiя).

XVIII ст. і перша половина XIX ст. були часом спокійного розвитку Закарпаття Панування Марії Терезії і Йосифа II, представників освіченого абсолютизму в Австрії й Угорщині, помітне деякими пільгами для селян та рядом ін. реформ; «урбарна регуляція» (1766) обмежила сваволю щодо панщизняних обов'язків та брала під охорону сельнські земельні наділи. Йосиф II актом скасування підданства селян на Угорщині 1785 хотів піти далі, але по його смерті повернено старі порядки; відновлене селянське підданство тривало до 1848 р. Угорська шляхта гостро чинила опір ліберальним заходам Відня. Посилена в кін XVIII ст. панщина викликала рух опришків також і на Закарпатті, що був зах.-укр. відповідником гайдамацьких повстань на Наддніпрянщині.

У 1846 р. пройшов перепис населення в Австрiйськiйiмперiї. У 4 комiтатах Закарпаття проживало 468.838 чоловiк. Русини-українці - 235.266, угорцi - 119.816, словаки - 13.857, румуни - 64.917, нiмцi - 10.351, євреї - 24.589, греки - 42.

2.1 Закарпаття в складі Австро-Угорщини

Після поразки Австрії в австро-прусській війні 1866 року, було створено двоєдину державу — Австро-Угорщину.

1867 року в монархії Габсбургів був введений дуалізм, створено незалежне Угорське королівство, в якому мадяри отримали права повних господарів.

На відміну від австрійських Галичини і Буковини, які за конституцією 1867 складали окремі автономні області зі своїми сеймами (органами місцевого законодавства і самоврядування), Закарпаття безпосередньо входило до складу Угорського королівства. Територія Закарпаття входила до складу чотирьох комітатів Угорського королівства — Берег, Марамарош, Унґ і Угоча.

На початку XX століття населені українцями області Закарпаття були бідним сільськогосподарським регіоном, де майже не було промисловості. У горах, де було мало орної землі, селяни пасли худобу на плоскогір'ях і рубали ліс. Австро-Угорська влада перешкоджала розвитку краю. Йшла масова еміграція до Америки.

За не зовсім надійними даними офіційної угорської статистики, в 1910 році чисельність українського населення Закарпаття становила 472 тис. осіб.

Після розпаду Австро-Угорщини у 1918-1919 роках утворилася низка держав, зокрема й Чехо-Словаччина. Мирова Конференція в Парижі санкціонувала передачу Закарпаття Чехословаччині в Сен-Жерменському договорі (10. 9. 1919), де рівночасно ґарантувався автономний статус Закарпаття.