Цивільний кодекс України

Є кодифікованим нормативним актом (законом) яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), учасниками яких є фізичні та юридичні особи, Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Натомість, Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності, які ґрунтуються на різноманітності господарських суб'єктів різних форм власності, націлений на забезпечення зростання ділової активності господарських суб'єктів, розвиток підприємництва і на цій основі збільшення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість у відповідності до вимог Конституції України, затвердити громадський господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації з іншими економічними системами.

Необхідністю розвитку агропромислового потенціалу нашої держави зумовлюється потреба вдосконалення аграрного законодавства. На розвиток аграрних відносин в Україні позитивно вплинув Закон "Про селянське (фермерське) господарство" (20 грудня 1991 р.), яким передбачалося утворення спеціального земельного фонду шляхом вилучення частини земель колгоспів і радгоспів. Законом "Про форми власності на землю" (30 січня 1992 р.) намагались урегулювати одну з найбільш важливих проблем земельного законодавства - інститут права власності на землю (водночас з державною запроваджувалася колективна і приватна власність на землю). Ухвалений Земельний кодекс України (25 жовтня 2001 р.) трактує землю як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави та гарантує право власності на землю.

Водночас стверджується, що використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Особливого значення набувають проблеми розробки і вдосконалення екологічного законодавства. В Україні напрацьовані та схвалені закони, що регулюють забезпечення екологічної безпеки: "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" (8 червня 2000 р.), "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" (13 липня 2000 р.), "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" (14 січня 1998 р.), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (8 лютого 1995 р.) тощо. Мережу створення об'єктів природно-заповідного фонду передбачає Закон України "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" (21 вересня 2000 р.).