Конституційне законодавство України

Складається з двох основних груп законів: Конституції і законів, якими вносяться до неї зміни і доповнення (конституційних законів), а також тих законів, якими створюється механізм реалізації Конституції.

Після проголошення ВР УРСР незалежності України впродовж наступних п'яти років Основним Законом новопосталої Держави залишалася Конституція УРСР (1978 р.) зі змінами і доповненнями. Передусім її було перейменовано на Конституцію України та вилучено з неї преамбулу й низку статей, згодом запроваджено елементи поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, додано дві глави - "Автономна Республіка Крим" та "Президент України". У середині 1990-х років Конституція 1978 р., зважаючи на тогочасне загострення політичного протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади, фактично була замінена Конституційним договором між Президентом України та ВР України (8 червня 1995 р.). Останнім було визначено основні засади організації і здійснення державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Це дало змогу стабілізувати політичні й конституційні процеси та досягти політичного компромісу в суспільстві. Але формально Конституційний договір не скасував Конституції 1978 р., яка втратила чинність тільки з прийняттям Конституції України (28 червня 1996 р.). Єдині і наймасштабніші зміни до чинного на сьогодні Основного Закону нашої держави було внесено Законом "Про внесення змін до Конституції України" (8 грудня 2004 р.), який перерозподіляв повноваження між трьома центрами влади - Президентом, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України.

До законодавчих актів, що покликані створити механізм реалізації Конституції, передовсім належать дві групи законів: ті, якими регулюються владні відносини між державою і суспільством; таті, якими регулюються організація, форми і методи діяльності органів законодавчої і виконавчої державної влади. Серед перших як найбільш типові назвімо закони "Про вибори народних депутатів" (18 листопада 1993 р., з подальшими неодноразовими змінами), "Про статус народного депутата" (17 листопада 1992 р., з подальшими змінами), "Про вибори Президента України" (5 березня 1999 р., з подальшими змінами), "Про громадянство України" (8 жовтня 1991 р., з подальшими змінами), "Про статус іноземних громадян і осіб без громадянства" (4 лютого 1994 р.) та ін. До другої групи належать, наприклад, закони: "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (23 грудня 1997 р.), "Про Кабінет Міністрів України" (21 грудня 2006 р.) та ін.

Докорінна перебудова соціально-економічного устрою в державі, перехід її до ринкової економіки і демократичні принципи розбудови в соціальній сфері вимагають також перегляду цивільного і господарського законодавства. їх вдосконалення завершилося прийняттям Цивільного та Господарського (обидва 16 січня 2003 р.) кодексів України.