Добросовісність журналіста

Положення щодо оціночних суджень є універсальним захистом, яким мають право користуватися як журналісти, так і будь-які інші особи. Поряд з цим, закон містить ще одну форму захисту, яка є виключно журналістською гарантією. Вона з‘явилася в Україні теж у 2003 році, але цього часу не набула великої популярності. Законодавчо журналістський захист сформульований таким чином:

„ Журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.”

(Закон України „Про державну підтримку засобів масової інформації

та соціальний захист журналістів” Стаття 17 пункт 6)

Така форма судового захисту відноситься до „кваліфікованого захисту”. На відміну від абсолютного, який діє завжди і його легко встановлюється за об’єктивними критеріями, ця форма захисту залежить від того, чи зможе журналіст переконати суд, що діяв добросовісно і, що належно перевіряв інформацію. Сама форма захисту запозичена з європейського та американського досвіду. Вона спрямована на ті випадки, коли журналіст сповіщає інформацію, яку він ретельно перевіряв, однак так і не зміг отримати повних доказів її достовірності. У багатьох випадках беззаперечних доказів достовірності просто не існує, але це не повинно ставати перешкодою праву журналіста повідомляти суспільству інформацію.

Добросовісність журналіста є оціночною категорією. Для того щоб довести добросовісність доцільно спиратися на те, що журналіст діяв в інтересах суспільства, при цьому виконував свій професійний обов’язок і не порушував професійних журналістських стандартів. Саме журналістські стандарти (правила журналістської етики) мають бути орієнтиром для суду при застосуванні цієї статті закону. Журналіст не зможе отримати захисту, якщо у суду будуть сумніви, наприклад, щодо корисливих мотивів публікації, переслідування власної вигоди, зведення рахунків, замовного характеру, неправомірних способів отримання інформації. Однак, при дотриманні зазначених правил, добросовісність журналіста не повинна викликати сумнів.

Перевірка інформації передбачає вчинення журналістом заходів, спрямованих на встановлення достовірності інформації. Закон не встановлює, наскільки глибинною має бути така перевірка, тому все це буде вирішувати суд, спираючись на ті докази, які подаватиме журналіст. Журналіст повинен, по-перше, довести, що перевірка інформації в принципі відбувалася, а по-друге, що ті заходи, які здійснював журналіст відповідали виду засобу масової інформації та жанру матеріалу. Тобто, не можуть бути однакові вимоги щодо перевірки інформації для повідомлення у новинах на телебаченні та для опублікування матеріалу журналістського розслідування. Якщо інша сторона в суді зможе продемонструвати, що існував простий спосіб, використавши який журналіст міг би легко переконатися у недостовірності інформації, то журналіст, швидше за все, не зможе скористатися судовим захистом.

Ще один висновок, який варто зробити – журналіст повинен фіксувати документально всі свої кроки щодо перевірки інформації, особливо, коли готується матеріал, який прогнозовано може стати причиною судового позову. На свій захист журналіст може надати суду всі наявні документи, пов’язані з підготовкою матеріалу: архівні матеріали, відповіді на запити, аудіо записи, нотатки та інше.

Таким чином, закон встановлює захист журналіста, який добросовісно виконує свої професійні обов’язки і перевіряє інформацію. Натомість захисту не буде надано журналісту, який отримавши неперевірену інформацію, одразу ставитиме її в ефір.