Звільнення журналістів від відповідальності

Перші спроби увести в українське законодавство звільнення від відповідальності за поширення суспільно значимої інформації, яка містилася в документах з обмежувальним грифом було уведено ще 2003 року. Тоді закон про інформацію було доповнено статтею 47-1, яка звільняла особу від відповідальності, якщо суд встановлював, що ця інформація є суспільно значимою, а також новим абзацом статті 30: «Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист».

Стаття 30 нової редакції закону про інформації також зафіксувала положення, за яким:

«3. Суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.» Також закон у ст. 29 визначив, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Окрім цього, стаття 29 визначила ознаки інформації, що може становити суспільний інтерес - «інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо».