Народна лірична пісня

- Дух українства, кращі риси нашого народу, його щирість, здатність до високих почуттів, любов до рідної матері-України, героїчний характер її захисників, велич їхніх сердець відбили в своїх образах - словесних і музичних - українські народні пісні -ліричні й історичні.

|| Пісня - невеличкий віршований ліричний твір, покладений || на музику, виконується співом.

- XVIII ст. - час розквіту ліричної поезії, ліричної пісні. Українська народна пісня засвідчує широчінь і розмаїтість емоцій­ного багатства нашого народу, показує його високу емоційну культуру, надзвичайно розвинений і оптимістичний світ його почувань. Тематика ліричних пісень - кохання щасливе і неподілене, вірність, зрадливість, розлука, ревнощі, складнощі родинного життя тощо, чимало пісень мають гумористичний зміст, свідчать про жвавий, веселий, дотепний характер українців ("Сонце низенько, вечір близенько", "Ой, зійди, зійди ти, зіронько вечірняя", "Ой, не світи місяченьку", "Продай, милий, сиві бички", "Ти ж мене підманула..." та ін.).

"Були часи, коли в пісні нашій кохалася навіть Москва. Любовні пісні рано появились в Україні, і їх скоро занесено й на північ; так семінаристи в Костромі в першій половині XVIII віку співали пісні:

"Ой, за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким" або "Ой полола горлиця лебеду" і такі інші; ці пісні до Москви донесли наші земляки -вчителі, що розходились тоді по всій Росії... Наша пісня дуже одбилась і на церковнім співанні,.так, прислухайтесь до Лаврського співу: ви там розпізнаєте мотиви і наших народних пісень, і наших 10

старих козачих дум... І такою ж солодкою, чарівною та привабливою зосталась пісня наша- ще й досі". Іван Огієнко.

До ліричних пісень також відносять колискові ("Ой ти, коте, коточок"), соціально-побутові ("Ой, у лузі та ще й при березі"), козацькі("Гей, гук,-мати, гук"), чумацькі ("У полі криниченька") та

ін.

а) Пісня "Розлилися круті бережечки" близька до історичних

пісень, перейнята духом нескореності. Оповідає про те, як "пожури­лись славні козаченьки, Гей! гей! у неволі". Пісня закликає їх сідлати "коні воронії", здобувати волю. "Гей, щоб наша червона китайка не злиняла. Та щоб наша козацькая слава не пропала". Остання строфа цієї пісні широко відома:

Гей, у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми ж свою славну Україну гей, гей розвеселимо!

- Вона стала першою строфою нового патріотично-визвольного хоралу, відомого як гімн "Червона калина". До народної музики нові слова написав поет Степан Чарнецький. Гімн "Червона калина" виник у період зародження січового стрілецького руху, одразу набув широкого розголосу. 1914 р. Степан Чарнецький поставив у Самборі драму Василя Пачовського "Сонце Руїни", увівши до неї у перероб­леному вигляді пісню "Розлилися круті бережечки". Від акторів театру пісню сприйняла молодь, далі січові стрільці, а далі й уся Україна.

Не хилися, червона калино, рости догори,

Не журися, славна Україно, ми твої сини.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну гей, гей, розвеселимо!

Народнопоетичний засіб паралелізму став основою побудови пісні (червона калина - Україна).

IJ Паралелізм - зіставлення двох або кількох явищ з різних 11 сфер життя у схожих синтаксичних конструкціях.

б) Доля України у народній пісні "Ой, горе тій чайці".

Народні пісні, що мають лірико-громадянське звучання, завжди близькі до історичних пісень, до певної епохи в житті України. Талановито і в повноті виражаючи її, вони таким чином відбивають характерне для українського життя взагалі. Ця гірка, сповнена туги пісня оповідає про степову чайку, "що вивела чаєнята при битій дорозі". Проходили чумаки, "весело співали", "чаєнят іабралк".

А чаєчка в'ється, об дорогу б'ється К сирій землі припадає, чумаків благає.

- В горі цієї чайки вгадується велике страждання матері-України, нещасливая доля багатьох її синів, загублених по далеких чужих краях. Перша строфа цієї пісні, образна символіка, поетичні засоби збігаються із текстом "Пісні", що належить перу великого гетьмана України Івана Мазепи. Тільки в його поезії це морська чайка (як нагадування про славні морські походи запорожців), слова Чайка-Небога пишуться з великої літери, і звучить рефрен, у якому імітується квиління чайки.

Киги! Киги! Злетівши вгору, Прийшлось втопитись В Чорному морю!..

Киги!..

Пісня, в якій жодного разу не згадується слово "Україна", сповнена надзвичайно сильного патріотичного почуття, котре примушує замислитись над історичним шляхом нашого народу. "А шлях той не вів тихим гаєм, не йшов квітчастими лугами, - шлях нашого народу завше був тернистим шляхом, важкою хресною путтю, тим шляхом, що вів окривджений народ наш на Голгофу. Це про наш народ співає пісня:

Ой горе тій чайці-небозі, Цо вивела діток при битій дорозі.

Іван Огієико

в) Тужіння над труною неньки (сирітська пісня "Летіла зозуля").

- Сива зозуля як символ самотності й туги.

- Близькість пісні до жанру голосінь:

Ой, матінко-мати, нащо ж покидаєш, Нас, бідних сиріток, кому доручаєш:

Чи дядьку, чи тітці, чи розовій квітці? Як ми маєм бути, як тебе забути?

Символи - червона калина, сива зозуля; звернення, пестливі слова; риторичні запитання:

Зозуле, зозуле, чого ти все куєш? Чи ти, зозуленько, горе моє чуєш?

Постійні народнопоетичні звороти: сива зозуля, бідні дітки, розова квітка, далекий край, чорнії брови, тиха розмова. -,.;..