Політика радянської держави щодо релігії у 40-80-х рр. ХХ ст

В цьому питанні треба розглянути політику радянського уряду під час ІІ світової війни, повоєнний час, в період хрущовської відлиги і до сьогодення.

В 1988 році радянське керівництво взяло курс на нормалізацію державно-церковних відносин. Атеїстична політика в СРСР зазнала повного краху. 1 жовтня 1990 року був прийнятий Закон СРСР "Про свободу совісті і релігійних організацій". 23 квітня 1991 року аналогічний закон був ухвалений Верховною Радою УРСР. Ст. 13 Закону України закріпила за релігійними організаціями права юридичної особи. Важливе значення мало положення, яке містилося у ст. 6, яка хоча і не скасовувала принципу відокремлення школи від церкви, але надавала можливість організовувати релігійне навчання дітей.

Для релігійних організацій в Україні настала нова доба. Найбільшою й найвпливовішою церквою в країні залишалася Руська православна церква. Однак з кінця 80-х років починає набирати сили рух за автокефалію Української церкви. 25 червня 1992 року відбулося об’єднання частин УПЦ, яку очолював митрополит Філарет, і УАПЦ, що підтримувала єпископа Антонія (Масендича), в Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП). З жовтня 1995 року церкву очолює патріарх Філарет. Частина кліру УАПЦ не погодилася з рішеннями Об’єднавчого собору і не підпорядкувалася УПЦ КП.

Висновки: у 40-80 – х роках ХХ ст. державна політика щодо релігії та церкви суттєво не змінилася. Пе­ре­слі­ду­ван­ня деяких релігійних об’єднань про­дов­жу­ва­ло­ся до кі­н­ця 80-х ро­ків.