Власність як економічна категорія втілена в реальне економічне життя. Інтеграція виробництва — форма існування в реальному економічному житті усуспільнення виробництва

Власність — це суспільні, історично визначені економічні відносини між людьми, породжені привласнен­ям умов і результатів виробництва. Власність не може існувати без виробництва, як і все інше без неї. Історія розвитку людського суспільства знає три типи власності: общинну, приватну, суспільну, кожній з яких, в свою чергу, притаманні різноманітні форми прояву.

Відносини власності мають дві сторони: зовнішню і внутрішню. Зовнішнім виразом, оболонкою власності виступають традиції і звичаї, мораль, примус, право. Юридична оболонка дозволяє фіксувати права власності, законодавче їх регулювати, враховувати відповідні зміни (виникнення, відчуженість, припинення і відновлення прав власності). Сутність відносин власності складають економічні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу (перерозподілу), обміну і споживання продуктів.

Власність — це одна з надскладних категорій у економічній теорії. Розпорядження — це можливість визначити частку об'єктів власності. Володіння — це наявність об'єкта власності, господарське володіння ним. Використання — це «експлуатація» об'єктів власності з метою отримання корис­них результатів.

Власність — це ціле, а її елементами (частинами цілого) є володіння, користування і розпорядження. Зв'язок між цими елементами такий: розпорядження визначається користуванням, користування — володінням, володіння — формами власності.

Права власності

Концепція економічної теорії прав власності підтверджує, що не ресурс (засоби виробництва або робоча сила) самий по собі є власністю, а частка прав по використанню ресурсу. Повна частка прав складається з таких елементів:

• право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами);

• право користування (право застосування корисних властивостей благ для себе);

• право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ);

• право на дохід (право мати результати від використання благ);

• право суверена (право на відчуженість, споживання, зміну блага);

• право на безпеку (право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища);

• право на передачу благ у спадщину;

• право на безстроковість володіння благом;

• заборона на користування засобом, що завдає шкоди зовнішньому середовищу;

• право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

• право на залишковий характер, тобто право на провадження процедур та існування інституцій, що забезпечують відновлення порушених повноважень.