Пропозиція грошей

Пропозиція та попит на гроші –два невіддільні й водночас протилежні боки єдиного економічного механізму. Взаємодія яких здійснюється на монетарному ринку.

Пропозиція грошей –це бажання економічних суб’єктів позичити певну суму власних грошових коштів заради отримання доходів.

Теоретичне обґрунтування пропозиції грошей у відкритій економіці визначено у класичній формулі Д. Рікардо:

M=D+R (3.3)

де, M –пропозиція грошей у відкритій економіці;

D – внутрішня депозитна емісія; кількість національних грошей, яка утворюються комерційними банками, виходячи з їх депозитного потенціалу і потреб господарських агентів у кредитах.

R – емісія грошей, що забезпечується валютними резервами. Виражає сальдо платіжного балансу країни, а водночас взаємодію внутрішнього грошового ринку з валютними резервами.

Пропозицією грошей управляє банківська система, яка оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші. Економічними важелями формування грошової пропозиції є:

· грошова база;

· банківські резерви;

· грошово-кредитний мультиплікатор.

Пропозиція грошей (М_п) прямо пропорційна грошовій базі (М_Б) і залежить від величини грошового мультиплікатора (m).

М_п=М_Бх m (3.5.)

Центральний банк може суттєво вплинути на пропозицію грошей, але не в змозі повністю її контролювати. В умовах ринкової економіки центральним банкам належить монопольне право банкнотної емісії. Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» НБУ є емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи, тощо.

Дестабілізація грошової системи починається з порушення рівноваги на монетарному ринку. Принципово важливою функцією грошового ринку є забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією грошей, за якого MS=MD. Йдеться про визначення рівноваги в одному випадку як функції номінальної норми відсотка, в іншому - як функції від динаміки цін. В першому випадку має місце кейнсіанський підхід, у другому – монетаристський.

Класична монетарна теорія виходить з того, що в умовах розвиненої ринкової економіки діє автоматичний механізм саморегуляції попиту і пропозиції грошей. Коли існує недостатність грошей або їх надлишок, грошова система включає власні важелі саморегулювання. Однією з функціональних ланок механізму самоналагодження грошової рівноваги є ціновий стабілізатор. Автоматичним регулятором грошового ринку виступає і кредитний мультиплікатор. Як одну з ланок саморегуляції співвідношення попиту і пропозиції грошей можна розглядати і механізм заміщення, що зумовлює відповідні зміни структури портфельних активів. При збільшення пропозиції грошей учасники господарського процесу доходять висновку, про диверсифікацію частини активів у цінні папери, товари інвестиційного призначення, ювелірні цінності, тощо.

У структурі врівноваження попиту і пропозиції грошей винятково важлива роль належить ще одному регулятору монетарного ринку - швидкості обігу грошей (V).

Для врегулювання рівноваги на грошовому ринку застосовується також зовнішні (інституційні) регулятори грошової системи. Їх регулювання здійснюється через відповідно державно- грошову політику, суб’єктами якої виступають центральні банки.