Ведення Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів

Територія України несе на собі значне техногенне навантаження: потенційно небезпечні об'єкти (ПНО) складають майже третину від загальної кількості підприємств, що об'єктивно обумовлює високу ймовірність аварій. Наслідки від НС техногенного характеру, викликані активною діяльністю людини, починають перевищувати збитки від катастроф, викликаних природними процесами. Сукупність техніко-економічних, соціально-економічних, кліматичних та географічних факторів призводить, крім того, до зростання руйнівної сили технологічних катастроф. Тому створення цілісної системи державного управління техногенною безпекою поряд із вдосконаленням звичайних механізмів її регулювання є однією з першочергових організаційно-управлінських завдань. Стале функціонування такої системи має вирішити завдання надання надійних гарантій безпечної виробничої діяльності людей, безаварійної роботи об'єктів підвищеної небезпеки, досягнення потрібних стандартів захисту населення і територій від НС техногенного характеру.

Необхідність забезпечення інформаційною базою процесів управління обумовила прийняття Кабінетом Міністрів України 16 грудня 1999 року постанови № 2303 "Про створення Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій". Цей урядовий документ передбачає ряд конкретних заходів, спрямованих на інформаційне забезпечення процесів підготовки, прийняття та контроль за виконанням управлінських рішень і акцентує нашу увагу на принципово новій для вітчизняної практики процедурі створенні Державного реєстру ПНО і територій та механізмів їх моніторингу. Для МНС України забезпечення організаційних, правових, технічних умов створення реєстру об'єктів, які являють собою потенційну загрозу для населення і територій, впровадження його в експлуатацію та забезпечення надійного подальшого функціонування, є одним з ключових завдань реалізації державної політики на найближчі роки. Суттєвим кроком у створенні такого реєстру та організації правового простору в цій сфері став наказ МНС України від 18 грудня 2000 року № 338, яким було затверджене Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів. Це Положення визначило загальні засади паспортизації, її терміни, порядок та умови проведення, обґрунтувало застосовані методи ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів. За дорученням МНС України у березні 2000 року Науково-дослідний, проектно-конструкторський та технологічний інститут мікрографії (НДІ мікрографії, м. Харків), підпорядкований Державному департаменту СФД, розпочав і активно здійснює процес паспортизації діючих на території України потенційно небезпечних об'єктів (ПНО). Розроблення спеціальних форм паспортів, за якими здійснюється паспортизація, розсилання цих форм на потенційно небезпечні об'єкти, реєстрація, аналіз, уточнення та узагальнення отрима­них даних, внесення інформації до бази даних Державного реєстру – це неповний перелік складових механізму паспортизації.

Структура і склад паспортів ПНО визначається характером і структурою виробництва, а також враховує інші важливі фактори, що можуть мати вплив на розвиток надзвичайних подій. Розуміння відповідальності і масштабів покладених завдань, тісна співпраця з підрозділами МНС України, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Державним департаментом СФД та його регіональними центрами дозволили за досить короткий термін створити інформаційну базу реєстру в електронному вигляді. Електронна база даних реєстру структурно відповідає змісту паспортів і являє собою сукупність специфічних взаємопов'язаних даних про ПНО. Ці дані організовані для зручного користування інформацією, розроблено відповідну схему бази даних.

Державний реєстр ПНО України - це комп'ютерна база даних на об'єкти, підприємства, споруди, системи життєзабезпечення, транспорту тощо, які в результаті аварії або стихійного лиха можуть створити небезпеку виникнення НС техногенного або екологічного характеру.

Державний реєстр ПНО призначено для обліку всіх потенцій­них джерел НС державного чи регіонального масштабу і використовується для збору, накопичення, відновлення, систематизації та збереження формалізованої інформації про ідентифіковані та паспортизовані ПНО, а також оперативної видачі її за запитами для аналізу можливості виникнення НС на об'єктах, територіях або в окремих регіонах країни, оцінки ризиків НС різного характеру, прогнозування масштабів НС, моделювання їхнього розвитку і прийняття на основі цих даних управлінських рішень із запобігання чи обмеження масш­табів НС. Основна мета робіт з паспортизації та створення Державного реєстру ПНО - забезпечення на державному рівні обліку всіх значу­щих джерел НС техногенного характеру і виділення з них об'єктів з підвищеною ймовірністю виникнення аварій та з найбільшими наслідками можливих НС. Це дозволить з високою ефективністю планувати та реалізовувати заходи щодо прогнозування та запобігання надзвичайним ситуаціям, більш ефективно використовувати наявні у державі сили і кошти для підвищення загальної безпеки населення.