Роль В. І. Вернадського у вивченні біосфери та ноосфери

Володимир Іванович Вернадський - наш геніальний співвітчизник, великий натураліст і фі­лософ XX сторіччя. І за походженням, і за національною самовідданістю Вернадський був українцем, багато зробив для відродження України, її культури і науки. Зокрема, він був організатором і першим президентом всеукраїнської Академії Наук, Національної книгозбірні України, Комісії вивчення продуктивних сил України. В. І. Вернадський був академіком Петербурзької АН, а потім АН СРСР, членом численних іноземних академій.

Народився В.І.Вернадський 12 березня 1863 року у Петербурзі в сім'ї українського економіста, професора Івана Вернадського, помер 6 січня 1945 року. Мати була українкою, та й корені роду Вернадських сягають Запорізької Січі. На все життя вчений зберіг любов до української мови, культури, історії та науки.

В. І. Вернадський отримав блискучу освіту. Він навчався в Петербурзькому університеті у 80-х роках ХІХ століття, коли там викладали великі вчені В. В. Докучаєв, Д. І. Менделєєв, О. І. Воєйков, О. М. Бекетов, М. П. Вагнер та ін., володів європейськими мовами, в юні роки відвідав Берлін, Мюнхен, Лондон, Париж, міста Італії. Його методологія вирізнялася вражаючою широтою підходу до проблем людства. Він закликав і інших учених не лише порівнювати науковий світогляд різних епох, а й вивчати структуру науки вкупі з іншими формами суспільної свідомості — філософії, релігії, мистецтва, навіть з матеріальною практикою і соціальними умовами життя населення тієї епохи. Мислитель написав блискучі статті про творчість Ломоносова, Канта, а в наукових працях цитував найвидатніших учених світу. Науковий метод розглядався ним як важливий, але не єдиний метод пізнання реальності. В. І. Вернадський створив цілий комплекс наук про Землю — від генетичної мінералогії до біохімії, радіології, вчення про біосферу. Саме вчення про біосферу та ноосферу принесло вченому всесвітню славу.

В.І. Вернадський, базуючись на масштабних дослідженнях і розрахунках, вперше показав глобальне значення всієї сукупності організмів нашої планети. У своїх працях «Біосфера», «Біогеохімічні очерки», «Хімічна будова біосфери Землі і її оточення» та інших В.І. Вернадським були переосмислені, конкретизовані і збагачені новим змістом первинні уявлення про біосферу, ним розроблене цілісне і відносно довершене вчення про біосферу.

В.І. Вернадський принципово відкинув старий біологічний підхід — дослідження окремо того чи іншого живого організму, а висунув на перше місце поняття життя як організованої сукупності живої речовини. Вчений підкреслював, що речовина планети (а також і в Космосі) утворюється в кругообігу «мертве — живе — мертве», що «біогенні породи» (тобто ство­рені живою речовиною) становлять значну частину її (біосфери) маси, «... йдуть далеко за межі біосфери... вони перетворюються, втрачаючи всякі сліди життя, в гранітну оболонку». «Геохімія доводить неминучість живої речовини для цього кругообігу всіх елементів і тим ставить на науковий ґрунт питання про космічність живої речовини», — писав він у монографії «Жива речовина», стверджуючи, що життя — така ж вічна складова буття, як матерія та енергія.

В. І. Вернадський відніс до біосфери ширші шари земних оболонок, де не тільки мешкають живі організми, а й знаходяться речовини, створені в минулому живою матерією (торф, кам’яне вугілля, осадові породи тощо). Він розглядав біосферу не просто як просторову категорію, а як складну єдину систему — оболонку, в якій живі істоти перебувають у складній взаємодії як із неживою природою (повітрям, водою, сонячною енергією), так і між собою і цим визначають хімічний стан зовнішньої кори нашої планети.

Багато уваги у своїх працях В. І. Вернадський приділяв зеленій речовині рослин, тобто хлорофілу, оскільки лише він здатний кристалізувати променисту енергію Сонця та з її допомогою створювати первинні органічні сполуки з вуглекислого газу, повітря і водних розчинів. Розглядаючи обсяг і енергетичні коефіцієнти різних груп рослинності, вчений дійшов висновку, що головними трансформаторами сонячної енергії в хімічну енергію біосфери є одноклітинні зелені водорості океану, що дуже швидко розмножуються. Значну роль у цьому процесі відіграють також ліси тропічного поясу. Ось чому інтенсивне вирубування тропічних лісів у Південній Америці, Африці та Індонезії, забруднення океану, що пригнічує ріст водоростей, є вкрай несприятливими факторами, що порушують екологічну рівновагу біосфери наприкінці ХХ ст. В. І. Вернадський узагальнив і поширив проблему простору – часу на простір і час живої матерії: «... повертаючись до живої речовини, ми базуватимемося на тому, що в ньому — в його прояві взагалі — час і простір невіддільні»1. Мислитель підходив до дослідження простору — часу як до явища, котре має будову, тобто структуру, підкреслюючи, що це явище не тільки структурно, а й фізично володіє різними станами. Він наполягав на значних відмінностях, які існують між часом, що вимірюється всередині живих організмів, і часом «косної» (неживої) матерії. Позаяк існує різниця симетрії простору в просторі – часі живої та «косної» речовини, необхідно розрізняти і відокремлювати час життя від планетного часу.

В.І.Вернадський показав все значення біосфери в геохімічних процесах Землі. В працях вченого визначені місце і роль біосфери відносно геосфер і виявлені її якісні особливості. Біосфера займає особливе місце по відношенню до геосфер. Біосфера – це своєрідна оболонка Землі, або область поширення життя. Від геосфер вона відрізняється і тим, що в її межах проявляється геологічна діяльність живих істот рослин, тварин, мікроорганізмів і людини.

В золотий фонд світової науки увійшла робота В.І. Вернадського „Декілька слів про ноосферу” (1944). Тут у концентрованому вигляді викладено його бачення еволюційно-історичноґо процесу, перспектив майбуття людства як космічного феномена. Стверджується, що під впливом розвитку науки і пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де панують закони мудрості і гармонії.

Подальший розвиток наука про біосферу одержала в працях С.І.Вавілова, А.П.Виноградова та Е.Н.Павловського.