Зміст концепції прийнятого ризику

Не тільки в Україні, а й в усьому світі зростає стурбованість у зв'язку з відчутним збільшенням кількості НС природного і тех­ногенного характеру, котрі виникають щорічно, зростанням їхніх масштабів і величини негативного впливу на населення та навко­лишнє природне середовище. Це вимагає вжиття відповідних за­ходів щодо удосконалення управління безпекою. Одним з таких заходів є перехід до методів управління на підставі аналізу й оці­нки ризику як кількісної характеристики небезпеки для людей і довкілля від того чи іншого об'єкта підвищеної небезпеки, до управління ризиками НС. При цьому ризик має оцінюватися не тільки за нормальних умов життя, безаварійної експлуатації тех­нічних засобів і застосування сучасних технологій, але й у разі реалізації аварій, катастроф, стихійних лих із впливом на людей та життєве середовище.

Управління цивільною безпекою відбувається шляхом регу­лювання рівня ризику, з яким на відповідному етапі розвитку по­годжується суспільство. Вимога абсолютної безпеки, хоча і при­ваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей через те, що на практиці досягти нульового рівня ризику неможливо, а загальні декларації про прагнення до неї прихову­ють неврахований і неконтрольований при такому підході сту­пінь ризику. Науково-обґрунтована же система обліку і контролю за ним дозволяє своєчасно запровадити заходи для того, щоб останній не перевищував заздалегідь встановлених меж, тобто якогось допустимого (прийнятого) рівня ризику. Знехтуваний ри­зик людство поки що також забезпечити не в змозі, враховуючи відсутність технічних та економічних передумов для цього. От­же, сучасна концепція цивільної безпеки і базується саме на до­сягненні прийнятного (допустимого) ризику. Тому, створюючи будь-які нові об'єкти (прилади, системи), технології, варто при­ймати до уваги не тільки очікувану користь, а й породжувану ними шкоду.

Прийнят­ний ризик поєднує в собі технічні, економічні, екологічні, соціа­льні та політичні аспекти і представляє деякий компроміс між рі­внем безпеки та можливостями її досягнення. Передусім треба враховувати, що економічні можливості підвищення безпеки, на­приклад, технічних систем, небезмежні.

Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки останніх, можна нанести збитку соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу. При збільшенні витрат рівень технічного ризику знижується, але зро­стає рівень соціального (рис.1).

На рис. 1 наведено спрощений варіант визначення прийнятного (допустимого) ризику. При підвищенні витрат на удосконалення обладнання технічний ризик знижується, але зростає соціальний. Сумарний ризик мінімальний, коли створене необхідне співвідношення між інвестиціями в технічну і соціальну сфери. Ці обставини треба ураховувати під час вибору прийнятного ризику.

Рис. 2.14. Визначення прийнятного ризику.

R _c - величина сумарного ризику (R_c = R_т + R_ce), %;

R_ce - величина соціально-економічного ризику, %;

прийнятний ризик;

R_т - величина технічного ризику, %;

Загальносвітове визнання одержала концепція припустимого (прийнятного) ризику.

Зміст цієї концепції полягає в прагненні до малої безпеки. Забезпечується цей припустимий ризик за допомогою технічних, економічних, соціальних і політичних напрямків діяльності людини.

Безпека життєдіяльності тісно зв'язана з економічним аспектом у діяльності конкретного промислового підприємства, тому вона не може підвищуватися до нескінченності. При збільшенні витрат на безпеку росте соціальний ризик, але знижується технічний. Ріст соціального ризику пояснюється тим, що підприємство змушене витрачати гроші на рішення питань по зниженню технічного ризику, при цьому воно зменшує виплати на рішення соціальних питань. Звичайно, загальний соціальний ризик у суспільстві знижується. Це визначає виникаючі протиріччя між інтересами окремих підприємств і суспільства.

У Законі України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» (2001 року) приводиться визначення припустимого ризику – ризик, що не перевищує на території об'єкта підвищеної небезпеки і/чи за її границями гранично припустимого рівня. Там же в Законі зазначено, що під керуванням ризиком мається на увазі процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику.

Діапазон припустимих ризиків коливається від максимального 10^-6 у рік, до мінімального 10^-8 у рік. Для екосистем припустимий ризик дорівнює такій величині, при якій може постраждати 5% видів біогеоценозу.

Таблиця 1.КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТНОСТІ РИЗИКУ (ЗА ЕШБІ)

Ранг ризику	Ймовірність однієї смерті за рік	Ступінь прийнятності ризику
	Не менш 1∙10-3 10-4 10-5 10-6	Ризик неприйнятний Ризик прийнятний лише в особливих обставинах Потрібне детальне обгрунтування прийнятності Ризик прийнятний без обмежень

З таблиці видно, що чотири ранги ризику перекривають більше трьох порядків імовірності однієї смерті за рік, причому не­обмежено прийнятий ризик має такий же порядок імовірності, як і ризик, котрий характеризує природні катастрофи (10^-6). Допус­тимість ризику, пов'язаного з різними видами діяльності, визна­чається економічними, соціальними та психологічними факторами.

Коли йдеться про економічні чинники головним критерієм допустимості будь-якого виду діяльності для суспільства вважається його корисність. Однак, результат кожної справи поряд з ко­рисним позитивним ефектом завжди супроводжується й негатив­ними наслідками. Більшість рішень людини у відповідній сфері її праці заснована на співставленні користі й шкоди. Причому у пе­реважній кількості випадків користь розуміють, як економічний показник, а шкоду, як прямі витрати, а також всі види опосеред­кованого економічного збитку.

Соціальні чинники: ступінь небезпеки технології та рівень індивідуального ризику, кількість населення, що зазнає ураження та тривалий час знаходиться під впливом шкідливого фактору тощо.

До психологічних чинників належать добровільність або виму­шеність ризику, новина технологій та виду діяльності, а також ступінь усвідомленості людини про небезпеку. Вважається, що хоча для добровільного ризику не може бути якоїсь фіксованої верхньої межі, ризик смерті при вимушених впливах небезпеки не повинен перевищувати звичайного його рівня від захворювань для всього населення, тобто не повинен перевищувати 10^-2 на людину на рік. По суті це є визнання особливо небезпечних про­фесій, котрі пов'язані із ризиком понад 10^-2 на рік, соціально недопустимими для сучасної людини. Новітні технології, технічні засоби або вид діяльності людини, якщо у неї немає відповідної підготовки, а також, коли не розроблено нові норми та правила техніки безпеки, можуть призвести до небезпечних наслідків. Не­знання небезпеки породжує повне нехтування нею. Неповні або помилкові знання часто призводять до перебільшення її рівня, і тільки точна інформація дозволяє людині прогнозувати небезпе­ку і порівнювати свої дії та вчинки з величиною загрози.