Права людини в історичному аспекті

Питання про основні права і свободи людини і громадянина має свою передісторію. Людство вистраждало ці права і свободи. Вислови філософів, істориків, юристів на дану тему мали місце ще в Стародавній Греції і Римі. Так, Протагор і Гіппій говорили про несправедливість рабства і безумовну рівність людей. Протагор стверджував, що "людина є міра всіх речей". Зенон і Сенека виділяли особливий природний закон, якому підкоряється все живе – як явища природи, так і людські дії. Саме природний закон як початок природи є основою справедливості. Римські юристи-стоїки визнавали, що природне право відкидає рабство, оскільки всі люди народжуються однаково вільними і рівними. У рабовласницькому періоді існувало поняття «права громадян», що яскраво виявилося в Афінах, особливо в V сторіччі до н.е., — у вигляді щомісячних народних зібрань, де рішення ухвалювалися більшістю голосів; заміщення державних посад; розбору судових справ виборними присяжними; контролю за діяльністю посадовців у формі звітів і можливості порушити проти них судовий процес; залучення посадовців до відповідальності у разі зловживань. Проте в Стародавній Греції і Римі ще не було поняття "права людини" і пов'язаного з ним комплексу певних прав, властивих кожному члену суспільства.

Шлях до визнання прав людини розтягнувся на багато сторіч. Важливу роль у формуванні ідей про права людини відіграло християнство. Його ідеї ставили Закон Божий, тобто моральне право — вище за закони держави, якщо між ними виникала суперечність. Але ці положення не одержували практичного втілення. Так, в епоху феодалізму за панування нерівності підданих перед законом панувало свавілля влади. Першою державою, де це свавілля стало обмежуватися, можна вважати Англію. Король Англії Іоанн Безземельний під час невдалої війни з Францією (XIII ст.) на вимогу повсталих англійських баронів і городян 15 червня 1215 р. прийняв підготовлений ними документ (49 статей), що склав Велику Хартію Вільностей. Вона обмежувала свавілля чиновників. Людину можна було заарештувати, ув'язнити, позбавити володінь тільки на основі законного вироку суду. Встановлювалася свобода в'їзду і виїзду з Англії, пересування купців по всій території "без жодних незаконних мит". "Ми призначатимемо суддів, констеблів, шерифів... лише тих, які знають закон королівства і мають бажання його сумлінно виконувати". Одна з великих ідей Великої Хартії Вільностей — підтримка святості закону. Ці ідеї одержали розвиток в англійському "Біллі і декларації прав" (1689 р.). Зокрема, визнавалися незаконними — без згоди парламенту, одним королівським велінням — вилучення із законів або невиконання законів. Вибори в члени парламенту повинні бути вільними. Визнавалося незаконним стягнення зборів за розпорядженням короля в іншому порядку, ніж встановлено парламентом.

Істотним етапом в становленні ідеї захисту прав людини стало виникнення школи природного права в XVII — XVIII ст., найбільш яскравими представниками якої були Джон Локк, Гоббс, Руссо. Вони виходили з існування природних прав людини, що мають пріоритет перед законами, тобто позитивним правом. Державні закони не можуть суперечити принципам природного права.

Це положення знайшло віддзеркалення в двох найважливіших документах, пов'язаних з революцією і боротьбою за незалежність в США (1776—1783 рр.) — Декларації незалежності і Біллі про права. Декларація незалежності була прийнята в 1776 р. на Континентальному конгресі тринадцяти північноамериканських англійських колоній. У Декларації було записано, що всі люди створені рівними і наділені Творцем певними невід'ємними правами, серед яких найважливіші — право на життя, на свободу і на прагнення на щастя. Уряди можуть здійснювати свою владу з відома тих, ким вони управляють. У Біллі про права 1791 р. у вигляді десяти поправок до Конституції США 1787 р. йшла мова про недоторканість особи, житла, паперів і майна від необґрунтованих обшуків або арештів; ніхто не повинен примушуватися свідчити проти самого себе в кримінальній справі; ніяка приватна власність не повинна відбиратися для суспільного користування без винагороди; обвинувачений має право на швидкий і публічний суд неупереджених присяжних.

Ідеї природного права у сфері прав людини одержали розвиток у Франції — в період французької революції. У 1789 році проголошується Декларація прав людини і громадянина, текст якої став частиною змісту Конституції Франції 1791 р. Декларація закріпила, зокрема, положення про те, що люди народжуються вільними і рівними в правах. "Метою всякого політичного союзу є збереження природних і невід'ємних прав людини. Права ці суть: свобода, власність, безпека і опір пригнобленню". Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому. Закон може забороняти лише ті дії, які шкідливі для суспільства. "Все, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений робити те, що закон не наказує". Ніхто не повинен переслідуватися за свої переконання — вільний обмін думками і переконаннями є одне з найдорогоцінніших прав людини. "Оскільки власність є непорушне і священне право, то ніхто не може бути її позбавлений, окрім тих випадків, коли того явно вимагає суспільна необхідність, законно засвідчена і під умовою справедливої і попередньої винагороди".

Таким чином, англійський Білль і Декларація прав 1689 р., американський Білль про права 1791 р., французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. сприяли розповсюдженню ідеї про права і свободи людини і ухваленню відповідних нормативних актів багатьма державами.