Система міжнародного захисту прав людин та основних свобод

Окрім юридичного механізму міжнародного захисту прав людини та основних свобод існує інституційний механізм, що включає: універсальну та регіональні системи міжнародного захисту.

Універсальна система або "система прав людини в рамках ООН", "універсальна інституційна система прав людини", "система ООН та її спеціалізованих установ у галузі прав людини".

Правовою основою універсальної системи міжнародного захисту прав людини та основних свобод є: Міжнародний білль прав людини та інші важливі міжнародні пакти і конвенції, прийняті в системі органів ООН та її спеціалізованих установ.

Інституційну структуру цієї системи складають різноманітні органи і процедури ООН, що функціонують у галузі прав людини, у тому числі Комісія з прав людини ООН, Підкомісія з попередження дискримінації і захисту меншин (перейменована у 1991р. на Підкомісію з питань заохочення і захисту прав людини), Комісія зі статусу жінок. У березні 2006р. ООН прийняла рішення про створення замість Комісії з прав людини Ради захисту з прав людини ООН, яка за повноваженнями має зайняти місце поряд із такими основними структурними елементами як Генеральна Асамблея та Рада Безпеки ООН. До системи ООН також входять Комітет з прав дитини, Комітет з ліквідації расової дискримінації, Комітет проти катувань, Комітет у економічних, соціальних і культурних справах, Центр прав людини, такі міжнародні посадові особи як Верховний комісар ООН з прав людини, у справах біженців тощо. ООН постійно реформується, відповідаючи на виклики часу.

Процедури універсальної системи міжнародного захисту прав людини та основних свобод здійснюються головним чином через реалізацію заходів, спрямованих на досягнення певного прогресу у галузі прав людини.

Регіональні системи міжнародного захисту прав людини та основних свобод є системами забезпечення регіонального співробітництва держав, що суттєво доповнюють універсальну систему, враховуючи особливості певного регіону і ступінь урегульованості відносин у цих регіонах нормами і механізмами універсальної системи.

Європейська система захисту прав людини та основних свобод складається з трьох основних компонентів: 1) системи діяльності організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ); 2) системи Європейського союзу і 3) системи ради Європи.

В рамках системи ОБСЄ вироблено механізм створення норм прав людини і контролю за їх виконанням. Відправним моментом було підписання у 1975р. в Гельсінкі Заключного акта наради з питань безпеки і співробітництва в Європі, що містив найважливіші демократичні принципи з прав людини. Держави зобов'язалися дотримуватися прав людини без огляду на раси, стать, мову, поважати людську гідність, розвивати контакти між людьми. Юридичні акти, що приймалися на наступних зустрічах будуть розглянуті окремо.

Система Європейського Союзу має чотири основні органи Євросоюзу: Європарламент, Раду, Комісії ЄС і Суд ЄС.

Провідне місце в захисті прав і свобод людини належить Суду ЄС. (м. Люксембург) юрисдикція суду є обов'язковою для держав членів. 28 вересня 2000р. було затверджено проект Хартії фундаментальних прав Європейського союзу (54 статті), який увібрав всі основні права і свободи людини, відомі практиці міжнародного співробітництва.

Рада Європи. Головним органом із захисту прав та основних свобод у ній є Європейський суд із прав людини, який діє на основі Європейської конвенції про права людини 1950р. суд розташований у м. Страсбург (Франція).

Міжамериканська система захисту прав людини та основних свобод розвинулася із започаткованої і 20-х р.р. XIX ст., загальної системи міжамериканського співробітництва. 2 вересня 1947р. було підписано міжамериканський договір про взаємодопомогу, що стало реальним кроком до створення регіональної системи. У 1948 р., прийняттям боготської хартії, було створено Організацію американських держав (ОАД), схвалено "Принципи і фундаментальні права та обов'язки держав, а також Американську декларацію прав і обов'язків людини ". У 1959р. створено Міжамериканську комісію з прав (консультативна зустріч міністрів закордонних справ у Сантьяго), повноваження якої з часом змінилися. За статутом, схваленим Радою ОАД у 1960р., Комісія уповноважена аналізувати (досліджувати) ситуації з правами людини у тих країнах – членах ОАД, у яких трапляються очевидні й повторювані порушення, запитувати в урядів відповідну інформацію, в разі необхідності просити їхньої згоди на відвідування країни порушення й отримання згоди здійснювати поїздки, пропонувати доцільні рекомендації, готувати доповіді. Створений після тривалих дискусій Міжамериканський суд із прав людини отримав лише факультативну юрисдикцію. Місце розташування Суду – Коста-ріка (Сан - хосе). Порушити справу у суді може тільки держава.

Суд ухвалює обов’язкове рішення про відновлення порушених прав, відшкодування збитків, може вимагати від держави порушниці певної компенсації. Він подає Генеральній Асамблеї ОАД щорічні доповіді, в яких зазначає держави, що не підкорилися його рішенню, і пропонує заходи щодо них, суд дає консультативні висновки щодо Американської справ людини, а також щодо інших Конвенцій з прав людини держав-членів ОАД. Останні можуть звертатися до суду з прохання дати консультативний висновок щодо відповідності їхнього національного закону Американській конвенції з прав людини.

Африканська система функціонує на основі статусу Організації Африканської єдності (ОАЄ), який проголосив затвердження міжнародного співробітництва з реалізації Загальної декларації з прав людини. Органами ОАЄ, що наділені низкою повноважень з прав людини є: Асамблея глав держав й урядів, Рада міністрів закордонних справ, Генеральний секретаріат та Комісія з посередництва, примирення, з арбітражу.

Створити Африканську комісію з прав людини запропонувала Міжнародна комісія юристів у 1961р. в Лагосі на Африканський конференції з норм права. У 1981 р. була прийнята Африканська хартія прав людини та народів. Хартією передбачено створення Африканської комісії з прав людини та народів (11 членів). Члени комісії діють незалежно. Хартія визначає повноваження та роботу комісії, яка розглядає індивідуальні заяви, а й на прохання держав дає тлумачення хартії ОАЄ.

Арабський регіон. Міжнародна система співробітництва держав арабського світу є менш розвинутим порівняно з іншими регіонами. Становлення системи пройшло три етапи. На першому було створено Лігу арабських держав (12 травня 1945), діяльність якої з прав людини мала епізодичний характер. Другий етап розпочався у 1966р.: в серпні ЕКОСОР запросила Лігу арабських держав до участі в обговоренні Комісією з прав людини ООН питань діяльності в галузі прав людини, а у вересні Рада Ліги вирішила взяти участь у Міжнародному році прав людини. Початок третього етапу ознаменувався Міжнародною конференцією з прав людини у Тегерані у 1968 р., де обговорювалося питання прав людини на окупованих територіях. Рада Ліги у грудні 1968р. ухвалила рішення створити регіональну конференцію з прав людини й постійну арабську комісію з прав людини. Одночасно були вирішенні питання процедури, структур і функцій Комісії. Кожний член Ліги представлений в комісії на рівні урядів, а не осіб індивідуально. До її роботи можуть бути запрошені представники інших держав. Відчутних результатів Комісія не досягла, тому арабський союз юристів (міжнародна неурядова організація з консультативним Стусом при ЕКОСОР, заснована у Каїрі у 1958 р.) запропонував укласти Арабську конвенцію з прав людини. У вересні 1994р. Рада ЛАД схвалила Арабську Хартію прав людини після набрання чинності якої передбачається створення регіональної системи з прав людини, аналогічної до інших регіональних систем.