Структура виробничого процесу

Виробничій процес в умовах сучасного промислового виробництва є дуже складним і складається з основних, допоміжних і обслуговуючих процесів.

Основні процеси – це процеси, що виконуються безпосередньо для виготовлення виробів основного виробництва. При їхньому виконанні змінюються форми і розміри предметів праці, їхня внутрішня структура, вид і якісна характеристика вихідних матеріалів. До них відносяться і природні процеси.

Основний процес підрозділяється на окремі стадії, до яких відносяться: заготівельний, обробний, складальний.

Кожна окрема стадія виробничого процесу підрозділяється на часткові процеси, що являють собою сукупність операцій визначеного виду по завершеній обробці предметів праці – механічної, теплової, хімічної, біохімічної, мікробіологічної, по розфасовці й пакуванню готової продукції.

Допоміжні процеси – це процеси з виготовлення (чи відновлення) продукції, яка використовується на самому підприємстві. Допоміжні процеси сприяють безперебійному проходженню основних виробничих процесів. Отримана за їх допомогою продукція використовується на підприємстві для обслуговування основного виробництва.

Обслуговуючі процеси здійснюються з метою забезпечення необхідних умов для нормального проходження основних і допоміжних процесів. До них відносяться складські, транспортні і контрольні процеси. На практиці обслуговуючі процеси часто називають допоміжними. Однак їх не можна змішувати, тому що їхнім результатом є виробництво послуг, а не продукції для власних потреб підприємства.

Визначальна роль на підприємстві належить основним процесам. Разом з тим, їх нормальне функціонування можливе тільки за чіткої організації всіх допоміжних і обслуговуючих процесів.

3. Виробничі операції, їх класифікація

Основною структурною одиницею виробничого процесу на підприємстві є виробнича операція.

Операція – це частина виробничого процесу, що виконується на одному робочому місці безперервно без переналагоджень обладнання над тим самим предметом праці. Операція – це первинний об’єкт нормування витрат часу, організації і планування виробництва.

Залежно від ролі і характеру участі у виробничому процесі операції підрозділяються на:

- основні;

- допоміжні.

Визначальна роль належить основним або технологічним операціям, в результаті яких змінюються форма, розміри, властивості оброблюваних предметів, а також їхнє взаємне розташування.

Допоміжні операції пов’язані з переміщенням предметів праці з одного робочого місця на інше, складуванням і контролем якості.

В залежності від рівня технічної оснащеності всі операції поділяються на:

- ручні;

- машинно-ручні;

- машинні;

- автоматичні;

- апаратурні.

До ручних відносяться операції, що виконуються вручну із застосуванням простого інструмента без механічного приводу. При цьому основним енергетичним джерелом є зусилля робітника.

Машинно-ручні операції виконуються за допомогою машин або механізованого інструмента, робочий орган яких приводиться в дію двигуном. При цьому необхідна постійна присутність робітника, який переміщує механізм чи предмет обробки.

При машинних операціях основна робота виконується машиною. Участь же робітника обмежується виконанням допоміжних операцій і керуванням машиною.

Автоматичні операції здійснюються машинами-автоматами без безпосередньої участі робітника. Останній виконує тільки функції контролю за роботою машини і ходом виробничого процесу.

Апаратурні операції виконуються в спеціальних апаратах, камерах, де предмет праці піддається впливу теплової й електричної енергії, і не вимагають безпосередньої участі людини. Апаратні операції пов’язані зі зміною хімічного складу матеріалу або його загального стану.

Виробничий процес повністю визначає склад технологічного обладнання і робочих кадрів промислового підприємства, а також впливає на особливості побудови його виробничої структури.

4. Виробничий цикл і шлях скорочення його тривалості на підприємствах

Виробничий цикл широко використовується в оперативно-виробничому плануванні. Важливою умовою запровадження прогресивних методів організації виробництва є використання науково обґрунтованих нормативів організації виробничого процесу. До числа цих нормативів відноситься виробничий цикл, який характеризує проміжок часу від моменту запуску сировини або матеріалу у виробництво до здачі готової продукції на склад. Виробничий цикл визначає розподіл робіт за окремими виробничими підрозділами у часі.

Робочий час – час процесу праці, що розподіляється на час основних операцій та час допоміжних операцій.

Час природних процесів – час, на протязі якого предмет праці видозмінюється під впливом природних умов.

Час перерв – час, що обумовлюється режимом праці підприємства (вихідні та святкові дні, неробочі зміни, внутрішньо змінні перерви), а також організаційно-технічними причинами (зайнятість робочих відпрацюванням інших предметів, затримки з транспортуванням готових продуктів і т.п.).

Показником виробничого циклу є коефіцієнт робочого періоду, що визначається як відношення його довжини до величини всього циклу.

Довжина виробничого циклу скорочується за рахунок:

1. комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів;

2. вдосконалення конструкції виробу та технологічного процесу;

3. підвищення рівня організації підприємства;

4. скорочення між операційних перерв;

5. ліквідація непропорційності виробничої потужності та „вузьких місць”, нечіткості у плануванні, несправності устаткування, перебоїв у постачанні матеріалами, напівфабрикатами, інструментами;

6. запровадження передових методів технічного контролю;

7. сумісність у часі технологічних та контрольних операцій;

8. скорочення часу на переміщення деталей шляхом перепланування робочих місць;

9. використання внутрішньо змінних перерв для виконання допоміжних операцій.

Контрольні запитання

1. Сформулюйте визначення виробничого процесу.

2. Розкрийте роль основних елементів, що визначають процес праці і виробничий процес на підприємстві.

3. Дайте характеристику основним, допоміжним і обслуговуючим процесам на підприємстві.

4. Сформулюйте визначення поняття операції.

5. Розкрийте діючу класифікацію виробничих операцій.

6. Сформулюйте визначення поняття „тривалість виробничого циклу”.

7. Які фактори визначають тривалість виробничого циклу?

ЛЕКЦІЯ 3.

з дисципліни „Організація, планування та управління виробництвом”

(назва навчальної дисципліни)

ТЕМА 1. 3 Особливості організації матеріально-технічного обслуговування виробництва

(номер і назва теми)

Навчальний час __3___ годин(и)

Вид лекції: Лекція теоретичного конструювання

Мета: ознайомитися з основними задачами організації обслуговування виробництва, основні напрями удосконалювання організації обслуговування виробництва.

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок.

2. Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності, пам'ять, увагу, уяву, мислення, спостережли­вість, активність, творчість, самостійність студентів.

3. Виховні: сприя­ти формуванню наукового світогляду, моральних, ес­тетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Поняття і значення інфраструктури.

2. Організація ремонтного господарства.

3. Організація енергетичного господарства: теплового, електричного, холодильного.

Рекомендована література:

Організація виробництва на промисловому підприємстві: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. – К.: Каравела, 2005. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Шимко О.В., Рижиков В.С., Грибкова С.М., Шимко О.І., Щолокова А.Л. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Іванова В.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Організація виробництва: навчальний посібник. Багрової І.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. Організація і планування на підприємстві: навчальний посібник. Семенов Г.А., Станчевський В.К., Панкова М.О., Семенов А.Г., Гребінець К.М. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

Особливості організації матеріально-технічного обслуговування виробництва

1. Поняття і значення інфраструктури

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств та служб, які обслуговують основне виробництво й забезпечують умови для соціального розвитку колективу.

Залежно від виконуваних функцій розрізняють інфраструктуру виробничу та соціальну.

Виробнича інфраструктура – це комплекс підрозділів підприємства, що обслуговують основне виробництво продукції, створюючи необхідні для цього умови.

Виробнича інфраструктура є важливою складовою частиною підприємства, його підсистемою. Обслуговуючи основне виробництво, вона входить в єдиний відтворювальний процес. До складу виробничої інфраструктури входять підрозділи, від яких залежить раціональна організація матеріальних потоків, тривалість виробничих циклів, якість продукції та збереження її споживчих властивостей, ефективність роботи.

Функція створення загальних умов виробництва є головною ознакою включення до складу виробничої інфраструктури тих чи інших підрозділів. Вони не створюють кінцевого продукту, але забезпечують сприятливі умови для його виробництва, хоча й збільшують вартість продукції.

Виділення виробничої інфраструктури як відокремленої підсистеми сприяє своєчасному виявленню або запобіганню диспропорціям у роботі підприємства, дає змогу спрямувати його розвиток і функціонування на досягнення кінцевого результату в умовах обмежених ресурсів.

Склад та розміри об’єктів виробничої інфраструктури підприємств залежить від особливостей його підрозділів і технологічного процесу виробництва, потужності та рівня спеціалізації підприємства.

Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення культурно-побутових та матеріальних умов для нормальної життєдіяльності працівників. До її складу входять підрозділи громадського харчування, охорони здоров’я, дошкільні дитячі заклади, житлово-комунальне господарство, організації відпочинку, фізкультури і спорту.

Підвищення ефективності виробництва неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.

2. Організація ремонтного господарства

Технічне переозброєння є одним із напрямів відтворення, яке поряд з реконструкцією, збільшенням потужності діючих підприємств, а також будівництвом нових спрямоване на підвищення ефективності капітальних вкладень.

Підприємства харчової промисловості, які переробляють постійно відтворювані сировинні ресурси, розташовані в основному в пристосованих приміщеннях і мають технологічне устаткування з коефіцієнтом спрацювання 40-70%; 25% енергетичного устаткування вимагає термінової заміни. Для відтворення обсягів діючого виробництва на якісно новому рівні головними факторами розвитку мають бути політика ресурсозбереження, широке впровадження у виробництво нових технологій, застосування конвеєрних та роторно-конвеєрних систем, а також машин, які охоплюють операції всього комплексу переробки сировини на готову продукцію.

У зв’язку з цим виробництво технологічного не стандартизованого устаткування, запасних частин, а також ремонтом діючого устаткування в системі харчової промисловості України займаються спеціалізовані обслуговуючі підгалузеві об’єднання, спеціалізовані ремонтно-механічні підприємства, ремонтні господарства. За роки ринкових реформ навантаження на підгалузеві ремонтно-механічні та механічні підприємства і майстерні зросло. Вони займаються переважно виготовленням технологічного й нестандартизованого устаткування, пусконалагоджувальними роботами та ремонтом, обсяг якого незначний.

Слід відзначити, що всі роботи по ремонту та модернізації, заміні спрацьованих деталей устаткування, яке ще придатне для використання, введенню в дію нового устаткування, виготовленню нестандартизованого виконують підрозділи ремонтного господарства підприємств.

На підприємствах харчової промисловості застосовується в основному змішана форма управління ремонтним господарством.

Найбільш прогресивною формою організації ремонтних робіт є система планово-запобіжних ремонтів (СПЗР).

Система планово-запобіжних ремонтів – це комплекс організаційно-технічних заходів, спрямованих на систематичне підтримання устаткування в робочому стані і запобігання його аварійній зупинці. Усі заходи здійснюються за попередньо розрахованими нормами. Після відпрацювання певного строку машину зупиняють і проводять її огляд та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від конструктивних особливостей та умов експлуатації.

Система планово-запобіжних ремонтів передбачає проведення міжремонтного обслуговування, періодичних планових ремонтів та модернізації.

У плані ремонту устаткування розробляються види, строки і обсяги ремонтів по цехах і підприємству в цілому на певний час (рік, квартал, місяць), загальна трудомісткість ремонтів, чисельність робітників та фонд заробітної плати, потреба і вартість потрібних для ремонту матеріальних ресурсів, собівартість ремонтних робіт. Витрати на технічний огляд, обслуговування, поточний та капітальний ремонт і модернізацію збільшують вартість засобів праці й у вигляді амортизаційних відрахувань входять у собівартість продукції.

Підвищенню технічного рівня ремонтного господарства підприємств, зменшенню чисельності працівників, а також значних витрат сприяє збільшення рівня централізації, концентрації і спеціалізації виконуваних робіт по технічному обслуговуванню устаткування.

3. Організація енергетичного господарства: теплового, електричного, холодильного

Підприємства харчової промисловості використовують значну кількість різних видів енергії – палива, пари, холоду, електричної. Енергія витрачається не тільки безпосередньо для технологічних потреб – вона використовується для опалення, освітлення, вентиляції та побутових потреб працівників. Споживання енергії внаслідок удосконалення технічної бази, підвищення потужності сучасних машин, механізації й автоматизації виробничих процесів постійно збільшується.

Виробництво енергії та її використання мають свої особливості: по-перше, енергія виробляється і використовується одночасно, неможливо створити запаси для подальшого її використання; по-друге, енергія використовується нерівномірно, особливо на підприємствах, які безпосередньо переробляють сільськогосподарську сировину, і рівень погодинного використання може різко коливатися, що зумовлює необхідність мати резервне устаткування. Тому потужність енергетичного устаткування розраховують на максимальний попит у години найбільшого використання.

На підприємствах харчової промисловості енергетичне господарство поділяють на теплове, електричне, холодильне, слабкострумове, енергоремонтне.

Теплове включає ТЕЦ (спиртові підприємства), котельні установки, водо-газо-повітро-паро- і конденсатопроводи, деаераційні установки для звільнення води від кисню, виробничі печі (хлібопекарська, кондитерська промисловість), економайзери, бойлерні установки для підігрівання води парою та ін.

Електричну енергію більшість підприємств одержують від державної системи „Енергозбуту” і через трансформаторні підстанції подають у цехи. Спиртові підприємства у сезон виробництва самі виробляють електроенергію в ТЕЦ, тому до складу їх енергогосподарства входять високовольтні трансформаторні підстанції. Крім останніх, до складу електричного господарства входять електричні мережі, електродвигуни, акумуляторні дільниці, засоби автоматизації та сигналізації.

Слабкострумове – власні телефонні станції, диспетчерський та радіозв’язок тощо.

Енергоремонтне – енергоремонтні майстерні, служби, дільниці по ремонту, модернізації та догляду за різним енергоустаткуванням.

Пиво-безалкогольні, кондитерські, молочні, мʼясопереробні та інші підприємства мають холодильне господарство. Штучний холод на цих підприємствах необхідний для забезпечення нормального технологічного процесу, а також для охолодження приміщень холодильників. До холодильного господарства належить аміачні і повітряні компресори та пов’язані з останніми повіт розбирачі, повітропроводи та масловіддільники, випарники, конденсаторна станція, відокремлювані рідини, насоси для транспортування холодоносіїв, трубопроводи, контрольно-регулювальні та вимірювальні прилади.

Контрольні запитання

1. Сформулюйте визначення поняття „інфраструктура підприємства”.

2. Які основні функції виконує інфраструктура підприємства?

3. Визначте, які цехи і господарства відносяться до допоміжних і обслуговуючих?

4. Сформулюйте основні і часткові завдання ремонтного господарства промислового підприємства.

5. Які підрозділи входять до складу ремонтного господарства промислового підприємства?

6. Сформулюйте основні завдання енергетичного господарства промислового підприємства.

7. Перелічіть підрозділи, що входять до складу енергетичного господарства промислового підприємства.

ЛЕКЦІЯ 4.

з дисципліни „Організація, планування та управління виробництвом”

(назва навчальної дисципліни)

ТЕМА 2.1 Менеджмент як наука управління підприємством в умовах ринку

(номер і назва теми)

Навчальний час __3___ годин(и)

Вид лекції: Лекція теоретичного конструювання

Мета: глибоко опанувати технологію менеджменту в умовах ринкового господарювання.

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок.

2. Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності, пам'ять, увагу, уяву, мислення, спостережли­вість, активність, творчість, самостійність студентів.

3. Виховні: сприя­ти формуванню наукового світогляду, моральних, ес­тетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Суть менеджменту. Еволюція управлінської думки. Основні принципи менеджменту.

2. Процес управління. Функції управління: планування, організація, координація, мотивація і контроль.

Рекомендована література:

Організація виробництва на промисловому підприємстві: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. – К.: Каравела, 2005. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Шимко О.В., Рижиков В.С., Грибкова С.М., Шимко О.І., Щолокова А.Л. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Іванова В.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Організація виробництва: навчальний посібник. Багрової І.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. Організація і планування на підприємстві: навчальний посібник. Семенов Г.А., Станчевський В.К., Панкова М.О., Семенов А.Г., Гребінець К.М. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

Менеджмент як наука управління підприємством в умовах ринку

1. Суть менеджменту. Еволюція управлінської думки. Основні принципи менеджменту

Слово „менеджмент” є похідним від manage – „управляти”. Тому термін „management” можна перекласти як керування-функція, вид діяльності з керівництва працівниками будь-яких організацій.

Однак термін „менеджмент” необхідно відрізняти від терміну „управління”, що набагато ширший, оскільки застосовується в різних сферах і видах діяльності. Отже, термін „менеджмент” застосовується лише в одній сфері – господарській діяльності. Тому вживання слова „менеджмент” не данина моді, а точне визначення поняття стосовно управління господарською діяльністю.

Найчастіше менеджмент визначають як сукупність принципів, методів, форм і засобів управління, особливий вид діяльності, пов’язаний з керівництвом людьми, умілим використанням їхньої праці, інтелектуальних спроможностей, мотивів поводження для досягнення поставлених цілей.

Складовими частинами менеджменту є теорія керівництва мистецтво і практичний досвід управління.

Теорія управління включає закони, закономірності, принципи, методи й інші аспекти управління. Вона складає теоретичну базу практики управління, забезпечує її науковими рекомендаціями.

Мистецтво управління – це система правил практичного здійснення управлінської діяльності, тобто конкретний додаток знань теорії управління до реалізації накопиченого досвіду, наявних спроможностей, фантазій, ерудиції, управлінського таланту працівника.

Практичний досвід управління – це набуття практичних умінь і навиків у процесі практичної управлінської діяльності, накопичення кращих зразків управління.

Ціль менеджменту – досягнення високої прибутковості підприємства за рахунок раціональної організації його діяльності, ефективного використання матеріальних фінансових і людських ресурсів.

Як галузь управлінських знань менеджмент почав формуватися у другій половині XVIII століття, а його становлення здійснювалося на початку XX століття.

Теорія наукового менеджменту. Основоположником наукового менеджменту прийнято вважати Ф. Тейлора (1856-1915). Сутність системи Ф. Тейлора – застосування принципів і методів організації та нормування праці. При цьому на перше місце він ставив точний науковий розрахунок, а не людину. Головним в організації управління Ф. Тейлор вважав не організатора, а організаційну систему. Роль фахівця-організатора, на його думку, полягає в організації самої системи, що повинна вирішувати всі ділові питання. Він відзначав, що хороша організація при „бідному” устаткуванні дає кращі результати, ніж відмінне устаткування при поганій організації. Ключові моменти цієї теорії – стимулювання високопродуктивної праці, добір людей фізично й інтелектуально здатних виконувати визначені види праці, спеціальне навчання їх. Також завдяки цій теорії менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень, а управлінська праця – сферою діяльності особливої групи людей.

Теорія адміністративного менеджменту (класична теорія) пов’язана, насамперед, з А.Файолем. Його заслуга у поглибленні розробки управлінської діяльності, виділенні функцій (технічних, комерційних, фінансових, страхових, облікових, адміністративних), типових для всіх підприємств. Надалі особливо виділилася адміністративна діяльність. А. Файоль і його прихильники намагалися знайти універсальні принципи управління, за допомогою яких організація могла досягти успіху.

Теорія людських відносин стверджує, що крім економічних інтересів спонукальними мотивами діяльності людей є задоволення їх соціальних і психологічних потреб (прагнення до визнання, формування почуття колективізму, власної значимості тощо). Прихильники „людських відносин” всебічно вивчали дію людей, групові відносини і норми, ціннісні орієнтири, конфліктні ситуації тощо. На підставі цього було розроблено багато рекомендацій з керівництва людьми.

Сучасні концепції менеджменту:

- процесний підхід розглядає управління як процес, що складається з цілого ряду безупинних взаємозалежних дій – функцій управління. А. Файоль вважав, що процес управління складається з п’яти основних функцій: передбачення (визначення цілі), планування, організація, розпорядництво, координація і контроль. Деякі автори пропонують значно більший набір функцій;

- системний підхід базується на теорії систем. Системи діляться на закриті – без взаємодії з зовнішнім середовищем та відкриті – із взаємодією з зовнішнім середовищем (організації). Великі складні системи складаються з ще менших підсистем;

- ситуаційний підхід передбачає залежність придатності різних методів управління від ситуації. Найефективнішим буде той метод, що відповідає даній ситуації. Використовуючи ситуаційний підхід, менеджери визначають, які методи і засоби будуть найкраще сприяти досягненню цілей і завдань організації у конкретній ситуації.

Принципи менеджменту – сукупність основних правил, положень, керівних ідей, орієнтирів, якими повинні керуватися органи і працівники управління у своїй діяльності. Вони діляться на загальні і спеціальні.

Загальні принципи менеджменту:

1. принцип єдності демократизму і доцільного економічного централізму. Відповідно до цього принципу працівники підприємства самі вільно вибирають форми власності і господарювання із врахуванням економічної політики держави, запитів ринку, можливостей максимального задоволення потреб працюючих.

2. принцип досягнення високої економічної ефективності управління. Цей принцип передбачає результативність, успіх у досягненні цілі, а також економічність або мінімальні витрати при одержанні необхідного результату.

3. принцип стимулювання. Як відомо, основним джерелом соціальної активності людей, стимулом до праці є їхні життєві потреби й інтереси. Тому правильне керівництво працівниками неможливе без обліку цих потреб і інтересів. Причому рівень задоволення потреб повинен відповідати трудовій активності людини, кількості і якості затраченої праці.

4. принцип єдиноначальності та колегіальності. Єдиноначальність викликана потребами великого машинного виробництва, що вимагає суворої єдності всіх працівників. Вона означає підпорядкованість у трудовому процесі всіх працівників одній особі – керівнику, що має право управляти дорученою йому справою і нести за неї повну відповідальність. Це виключає знеособлення і безвідповідальність.

5. принцип науковості. Зазначений принцип означає повне використання досягнень науки, техніки і передового досвіду у сфері менеджменту. При цьому менеджмент повинен базуватися на глибокому пізнанні дії економічних законів і закономірностей управління, умілому врахуванню тенденцій розвитку економічних і соціальних процесів, дотриманні вимог раціонального природокористування.

Спеціальні принципи:

1. розроблення чітких цілей: стратегічних, тактичних, оперативних;

2. спирання на об’єктивні економічні закони, загальнолюдські цінності, моральність, екологічність діяльності;

3. пріоритет споживача, висока якість продукції і доступні ціни;

4. високі стандарти діяльності, відповідальність за кінцеві результати роботи, вирішення актуальних проблем новими методами;

5. орієнтація на перспективу розвитку, нововведення, новаторство й ентузіазм персоналу;

6. децентралізація управління, делегування повноважень, впровадження підприємницького стилю роботи із врахуванням змін у тенденціях розвитку ринку;

7. розроблення простих, реалістичних і чітких критерії оцінки власної діяльності, регулярне звіряння з ними ділового процесу, сучасне коригування стратегії, тактики і практичних дій;

8. постійне навчання кадрів, підвищення їхнього професіоналізму, формування нового мислення в розрахунку на швидкі зміни в масштабах і характері діяльності;

9. ототожнення співробітників з підприємством, його інтересами і принципами, виховання почуття співучасника в його успіхах і невдачах;

10. відмова від надмірного адміністрування і перехід до сучасної організаційної культури менеджменту, що ґрунтується на загальних інтересах і цілях діяльності, партнерстві, співробітництві, можливій вигоді, взаємодії, а не на владі і підпорядкованості.

2. Процес управління. Функції управління: планування, організація, координація, мотивація і контроль

Функції менеджменту – це спеціалізовані, відособлені види управлінської діяльності, що дозволяють впливати на об’єкт керування для досягнення поставлених цілей.

Функції менеджменту складають сутність і зміст управлінського процесу, є основою для розробки структури керування підприємством, визначення функціональних прав і обов’язків керівників та фахівців.

Вперше функції менеджменту класифікував французький вчений А. Файоль. Так, в адміністративній діяльності він виділив такі функції: передбачення, організація, розпорядництво, координація, контроль.

Найбільш поширеною класифікацією функцій менеджменту є класифікація з позицій суб’єкта менеджменту. Вона передбачає розподіл функцій на дві групи: загальні і специфічні.

Загальні функції можна назвати етапами менеджменту.

Розглянемо зміст основних з них:

1. Планування – це процес визначення засобів, змісту і послідовності дій для досягнення поставлених цілей організації.

2. Організація – це процес формування структури управління і створення певного порядку у спільній роботі, що дозволяють управлінським працівникам ефективно діяти для досягнення поставлених цілей.

3. Координація – процес встановлення пропорцій і узгодження дій у системі управління.

4. Мотивація – це процес спонукання працівників до високопродуктивної праці використанням існуючих або створення нових мотивів.

5. Контроль – система спостереження і перевірки відповідності функціонування підприємства встановленим стандартам та іншим нормативам, прийнятим планам, програмам і оперативним управлінським рішенням для виконання допущених відхилень. Результати контролю використовуються для координації і регулювання.

Контрольні запитання

1. У чому сутність менеджменту і його складові частини?

2. Яка ціль менеджменту, його завдання та зміст?

3. У чому роль і зміст загальних принципів управління?

4. Які є функції менеджменту та їх роль?

5. Охарактеризуйте загальні функції управління: планування, організація, координація, мотивація і контроль.

ЛЕКЦІЯ 5.

з дисципліни „Організація, планування та управління виробництвом”

(назва навчальної дисципліни)

ТЕМА 2.2 Організація та управління роботою виробничих цехів та відділень

(номер і назва теми)

Навчальний час __3___ годин(и)

Вид лекції: Лекція теоретичного конструювання

Мета: розглянути управління виробництвом та його ланками як безперервну систему заходів впливу на колективи людей, занятих у процесі виробництва.

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок.

2. Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності, пам'ять, увагу, уяву, мислення, спостережли­вість, активність, творчість, самостійність студентів.

3. Виховні: сприя­ти формуванню наукового світогляду, моральних, ес­тетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Структура управління підприємством, її елементи і види.

2. Організація управління підприємством, цехом, виробничою дільницею.

Рекомендована література:

Організація виробництва на промисловому підприємстві: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. – К.: Каравела, 2005. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Шимко О.В., Рижиков В.С., Грибкова С.М., Шимко О.І., Щолокова А.Л. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Іванова В.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Організація виробництва: навчальний посібник. Багрової І.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. Організація і планування на підприємстві: навчальний посібник. Семенов Г.А., Станчевський В.К., Панкова М.О., Семенов А.Г., Гребінець К.М. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

Організація та управління роботою виробничих цехів та відділень

1. Структура управління підприємством, її елементи і види

Структура управління підприємства – це склад, співпідпорядкованості і взаємозв’язку всіх структур і окремих працівників управління, що діють на основі поділу і кооперації управлінської праці.

У ній відбиті розділи, служби і працівники апарата управління, зв’язку і відношення між ними. Структура управління є організаційною базою системи управління, ефективним механізмом саморегулювання і координації діяльності працівників. Вона організаційно закріплює управлінські функції за працівниками, служить мережею каналів, по яких рухаються потоки інформації. Чим раціональніша і доцільніша структура управління, тим ефективніше функціонує вся система управління. Своє конкретне структура управління знаходить у схемі структури, штатному розкладі, положеннях про підрозділ, у посадових інструкціях керівників і спеціалістів.

Основні елементи структури управління: по горизонталі – ланки, по вертикалі – ступені управління.

Ланки управління – це організаційно відособлені структурні підрозділи (відділи, служби, групи, сектори), що виконують одну або декілька функцій управління.

Ступені управління – це сукупність ланок управління, що знаходяться на одному рівні і відбивають послідовність підпорядкування знизу до верху.

Частіше таких рівнів (ступенів) три:

- нижня – безпосереднє управління робітниками (бригадири);

- середня – координація роботи ланок нижнього рівня (керівники відділень, начальники цехів);

- вища – визначення основних напрямків діяльності (керівник підприємства і загальногосподарський апарат управління).

В структурі управління кожний її елемент (виробничий чи управлінський підрозділ) має своє певне місце та відповідні зв’язки, які і забезпечують їх взаємодію. Зв’язки наведених елементів системи управління поділяються на лінійні, функціональні та міжфункціональні.

Лінійні зв’язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (директор – начальник цеху – майстер). Ці зв’язки з’являються там, де один керівник адміністративно підпорядкований іншому.

Функціональні зв’язки характеризують взаємодію керівників, що виконують певні функції на різних рівнях управління. Але між ними не існує адміністративного підпорядкування (начальник цеху – начальник планового відділу).

Міжфункціональні зв’язки мають місце між підрозділами одного і того ж рівня управління (начальник цеху – начальник цеху).

2. Організація управління підприємством, цехом, виробничою дільницею

При створенні функціональних відділів враховуються масштаби промислового підприємства, складність технологічних процесів, виробнича структура підприємства, характер продукції, що випускається.

Управляти промисловим підприємством дуже складно. Тому функції управління розподіляються між директором (генеральним директором) підприємства, головним інженером, що зазвичай є першим його заступником, заступниками з постачання і збуту, з економічних питань, у підпорядкуванні яких знаходяться функціональні відділи.

Генеральний директор об’єднання (директор підприємства) здійснює загальне керівництво діяльністю підприємства, процесами планування, фінансування, обліку, капітального будівництва, підбору і розстановки кадрів, організації праці і заробітної плати, технічного контролю якості продукції. У своїй роботі він спирається на творчу ініціативу всього колективу підприємства. Директор підприємства організовує виконання техпромфінплану за всіма показниками, забезпечує економічне використання матеріальних, енергетичних, трудових і грошових ресурсів, зберігання власності і відповідає за всю виробничо-господарську діяльність підприємства.

Головний інженер є першим заступником директора підприємства. Він керує процесами проектування і освоєння виробництва нової продукції, впровадження передової техніки і прогресивних технологічних процесів, конструювання і виготовлення інструментів і приладів, ремонту основних фондів. До його обов’язків входить також керівництво науково-дослідною роботою на підприємстві і визначення основних напрямків розвитку техніки й організації виробництва.

Основною виробничою ланкою всередині підприємства є цех. Повноправним керівником цеху є начальник цеху, який підпорядковується директору. Начальник цеху керує впровадженням нової техніки і передових технологічних процесів, забезпечує виконання і перевиконання цехом виробничого плану за всіма показниками. Для виконання обов’язків необхідно створити апарат управління цеху. Структура і розмір цього апарату визначаються масштабами і характером виробництва. Управління цехом дуже складно. Тому функції управління розподіляються між начальником цеху, заступником начальника з підготовки виробництва, з економічної служби, заступником начальника з виробництва.

Низовою ланкою цеху є дільниця, очолювана майстром, на якого покладається технічне і господарське управління діяльністю колективу дільниці.

Контрольні запитання

1. Визначте основні умови організації управління підприємством.

2. Охарактеризуйте типи структур управління промисловим підприємством.

3. Визначте основні вимоги, які пред’являють до управління.

4. Які функціональні відділи містить структура управління промисловим підприємством? Охарактеризуйте їх діяльність.

ЛЕКЦІЯ 6.

з дисципліни „Організація, планування та управління виробництвом”

(назва навчальної дисципліни)

ТЕМА 3.1 Планування діяльності підприємства

(номер і назва теми)

Навчальний час __3___ годин(и)

Вид лекції: Лекція теоретичного конструювання

Мета: розглянути суть планування яка полягає у розробці планів господарської діяльності підприємства, вираженої певним переліком економічних показників.

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок.

2. Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності, пам'ять, увагу, уяву, мислення, спостережли­вість, активність, творчість, самостійність студентів.

3. Виховні: сприя­ти формуванню наукового світогляду, моральних, ес­тетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Суть планування. Функціонування системи планування на підприємстві.

2. Етапи процесу планування.

3. Принципи і методи планування. Нормативна база планування.

Рекомендована література:

Організація виробництва на промисловому підприємстві: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. – К.: Каравела, 2005. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Шимко О.В., Рижиков В.С., Грибкова С.М., Шимко О.І., Щолокова А.Л. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Іванова В.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Організація виробництва: навчальний посібник. Багрової І.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. Організація і планування на підприємстві: навчальний посібник. Семенов Г.А., Станчевський В.К., Панкова М.О., Семенов А.Г., Гребінець К.М. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

Планування діяльності підприємства

1. Суть планування. Функціонування системи планування на підприємстві

Життєдіяльність підприємства неможлива без планування, а нерозсудливе прагнення до одержання прибутку будь-якою ціною призводить до швидкого краху. При створенні підприємства, а також в процесі його діяльності необхідно визначити цілі та задачі підприємства, потребу в фінансових, матеріальних, трудових та інтелектуальних ресурсах, джерела їх формування, а також уміти чітко розрахувати ефективність використання ресурсів на підприємстві.

Планування – це цілеспрямована діяльність господарюючих суб’єктів, що передбачає визначення цілей підприємства на певну перспективу, оптимальних засобів їх реалізації та ресурсного забезпечення на основі інформації про організаційне середовище підприємства.

Результатом процесу планування є план, який завдяки використанню певних ресурсів та виконанню певних дій повинен забезпечити досягнення бажаної мети.

План – це документ, що у відповідності до обраних цілей містить систему конкретних дій та заходів їх досягнення, дані про перелік та обсяг необхідних ресурсів, а також послідовність та терміни виконання робіт з виробництва та реалізації продукції.

Узагальнено процес планування відбувається в наступній послідовності циклічного характеру: аналіз попередньої діяльності, обробка додаткових інформаційних потоків, визначення завдань на плановий період, розробка варіантів планових рішень, оцінка розроблених варіантів та прийняття остаточного планового рішення, виконання плану, отримання результату.

Планування повинно бути гибким, постійно адаптуватися до постійних змін як на підприємстві, так і в зовнішньому середовищі. Це передбачає корегування плану (планових показників).

Стабільна та ефективна діяльність підприємства можлива лише при наявності плану дій як на короткий термін, так і на довгострокову перспективу. Планування сприяє створенню суттєвих чинників для успіху господарюючого суб’єкта.

Планування виконує декілька основних функцій:

- воно є ланцюгом між постановкою цілі та найбільш оптимальним планом її реалізації;

- виявляє потенційні проблеми, нейтралізує вплив негативних наслідків на діяльність підприємства;

- дає можливість оцінити практичні кроки досягнення цілей;

- забезпечує основу для оцінки витрат;

- обумовлює єдність загальних цілей усередині підприємства;

- сприяє зниженню ризику в процесі реалізації планів;

- забезпечує ефективні шляхи досягнення цілей підприємства.

Планування дозволяє визначити найбільш важливі та пріоритетні завдання, раціонально використовувати наявні ресурси, отримати оптимальні результати. Ефективне планування значно підвищує й ефективність діяльності людини, підприємства, регіону, країни.

Етапи процесу планування

Підприємство здійснює процес планування для забезпечення стабільності та ефективності своєї діяльності, який охоплює всі її напрями та етапи.

Планування на підприємстві здійснюється не просто заради самого процесу, а передбачає й виконання запланованого, досягнення планованих показників. В ході реалізації плану може виникати необхідність у їх корегуванні, тобто відновленні процесу планування.

Планування діяльності підприємства може бути представлене декількома етапами:

1. Стратегічне планування.

2. Середньострокове планування.

3. Короткострокове планування.

Перший етап – стратегічне планування. Підприємство приймає рішення щодо своєї місії та комплексу цілей, а також на основі аналізу про зовнішнє та внутрішнє середовище, визначає стратегію та розробляє стратегічний план.

Другий етап – середньострокове планування. На основі стратегічного плану готуються середньострокові плани, програми, проекти. Мінімальним періодом планування на цьому етапі є рік.

Третій етап – короткострокове планування. З метою конкретизації середньострокових планів підприємство розробляє оперативно-календарні плани на квартал, місяць, тиждень, добу.

Розробка та виконання плана повинні бути для господарюючого суб’єкту не самоціллю, а засобом забезпечення його ефективної роботи.

3. Принципи і методи планування. Нормативна база планування

Якість планування на підприємстві значною мірою залежить від врахування його принципів.

Основними принципами планування є:

1) необхідність – обов’язкове використання планів при виконанні будь-якого виду трудової діяльності. Особливо актуальний в умовах вільних ринкових відносин, оскільки його дотримання відповідає сучасним економічним вимогам раціонального використання обмежених ресурсів на підприємстві;

2) єдність – передбачає розроблення загального плану соціально-економічного розвитку підприємства. На його виконання мають бути спрямовані часткові плани виробничих підрозділів і функціональних служб. Єдність планів передбачає спільність економічних цілей і взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальну та вертикальну рівнях управління і планування;

3) безперервність – полягає в тому, що на кожному підприємстві процеси планування, організації й управління виробництвом є взаємопов’язаними і повинні здійснюватися постійно і без перерв. На зміну одному плану приходить інший, один товар змінюється іншим на вимогу ринку. Крім того, неперервність планування означає поступовий перехід від стратегічних планів до тактичних, а від них – до оперативних;

4) оптимальність – багатоваріантність планів, які передбачають розроблення альтернативних варіантів досягнення поставленої мети та вибір оптимального з них;

5) гнучкість – передбачає можливість коригування планових показників і координації планово-економічної діяльності підприємства. Постійні зміни в техніці, технології, організації виробництва, коливання попиту, зміна цін і тарифів тощо спричиняють необхідність відповідних поправок у різних планах;

6) точність – врахування при складанні планів певного ступеня точності передбачень і розрахунків, яка залежить від рівня невизначеності зовнішніх умов господарювання. Ступень точності планів може бути різним, він визначається використовуваними системами і методами планування. При оперативному і короткостроковому плануванні необхідний високий ступінь точності планових показників, при стратегічному і довгостроковому плануванні можна обмежитись наближеними розрахунками;

7) принцип участі – кожен працівник підприємства має бути учасником планової роботи незалежно від функції і посади. Плани підприємства мають перетворюватись на особисті плани кожного працівника. Це сприяє підвищенню мотивації до праці, формуванню корпоративного руху, посилює довіру до планування як ефективного важеля управління;

8) ефективність – вимагає розроблення такого варіанта виробництва, який за існуючих обмежень ресурсів забезпечує одержання найбільшого економічного ефекту.

Методи планування – це способи встановлення планових показників. До методів планування пред’являються певні вимоги. Вони мають бути адекватними зовнішнім умовам ринку, враховувати різноманітність шляхів досягнення основної мети підприємства – максимізації прибутку, повинні відрізнятися залежно від виду плану, який розробляється.

Методи планування:

1) ресурсний – використовується при монопольному становищі підприємства на ринку або слабкій конкуренції;

2) статистичний – показники встановлюються з використанням середніх статистичних величин, за статистичними даними минулих періодів;

3) факторний – вплив різних техніко-економічних факторів визначає величину планового показника;

4) балансовий – полягає у використанні в планових розрахунках системи таблиць-балансів, в яких відображаються потреби в певних видах ресурсів та джерела їх покриття;

5) економіко-математичні – здійснюється оптимізація плану підприємства за допомогою математичних залежностей і прийнятого критерію оптимізації;

6) графоаналітичний – використання графіків і діаграм при визначенні певних показників;

7) нормативний – планові показники встановлюються на основі використання прогресивних норм витрат ресурсів з урахуванням зміни цих норм у плановому році.

У нинішніх умовах на підприємствах доцільно використовувати не один метод планування, а поєднувати їх залежно від реальних умов зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства та їх зміни.

Величезне значення в процесі розробки планів мають планові норми і нормативи, які покликані упорядкувати виробничу діяльність підприємства, підпорядкувати її науково обґрунтованим закономірностям. Вся система планування виходить з того положення, що виробнича діяльність підприємства – не стихійний процес і повинна бути підлегла певним закономірностям, які знаходять своє втілення в системі норм і нормативів.

Норми і нормативи служать початковою передумовою планування. Норми і нормативи задають усереднені показники різних сторін діяльності підприємства (використовування трудових ресурсів, технології, досягнення фінансових результатів).

Норми – це планові техніко-економічні показники, які характеризують граничні питомі величини витрати матеріальних, трудових, фінансових ресурсів або граничні тимчасові величини, що затверджувані в установленому порядку і розраховуються на основі аналізу розвитку науково-технічних досягнень в планованому періоді, і забезпечують високу якість вироблюваної продукції і економне використовування ресурсів.

Нормативами називаються величини, використовувані при розрахунку норм, або по елементні складові норм, а також коефіцієнти, що характеризують ступінь використовування знарядь або предметів праці.

Так, норми і нормативи витрат робочого часу і робочої сили служать основою для планування найрізноманітніших показників виробничо-господарської і соціально-економічної діяльності. Норми витрат робочої сили, характеризують граничну величину витрат розумової і фізичної енергії людини, застосовуються при плануванні різноманітних соціально-трудових показників.

За цільовим призначенням норми і нормативи бувають витратні і технічні, оцінні і техніко-економічні, оперативно-виробничі і календарно-планові. Витратні норми і нормативи визначають величину витрат ресурсів, оцінні – ефективність їх використовування, оперативні – тривалість і порядок руху ресурсів в процесі виробництва продукції.

Контрольні запитання

1. Що передбачає процес планування?

2. Що таке план?

3. Назвіть загальні етапи процесу.

4. Назвіть основні етапи планування діяльності підприємства.

5. Назвіть традиційні методи планування?

ЛЕКЦІЯ 7.

з дисципліни „Організація, планування та управління виробництвом”

(назва навчальної дисципліни)

ТЕМА 3.2 Планування виробництва продукції та витрат підприємства

(номер і назва теми)

Навчальний час __3___ годин(и)

Вид лекції: Лекція теоретичного конструювання

Мета: розглянути завдання плану виробництва та реалізації продукції.

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок.

2. Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності, пам'ять, увагу, уяву, мислення, спостережли­вість, активність, творчість, самостійність студентів.

3. Виховні: сприя­ти формуванню наукового світогляду, моральних, ес­тетичних та інших якостей особистості, вихованню колективу.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Поняття маркетингу.

2. Завдання служби маркетингу на підприємстві.

3. Поняття виробничої програми та порядок їх розробки.

Рекомендована література:

Організація виробництва на промисловому підприємстві: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. – К.: Каравела, 2005. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Шимко О.В., Рижиков В.С., Грибкова С.М., Шимко О.І., Щолокова А.Л. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Іванова В.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Організація виробництва: навчальний посібник. Багрової І.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. Організація і планування на підприємстві: навчальний посібник. Семенов Г.А., Станчевський В.К., Панкова М.О., Семенов А.Г., Гребінець К.М. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

Планування виробництва продукції та витрат підприємства