Високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом

Свідоме життя людини можна розглядати як послідовність і сукупність промов, якісного чи неякісного мовлення, від чого залежить її доля, а також доля навколишніх людей, а отже, і всього суспільства. Тому значно зростає, особливо в останній час, вагомість риторики – науки, яку Феофан Прокопович, викладач цього курсу в Києво-Могилянській академії, називав «царицею душ», «княгинею мистецтв».

Риторика зародилася в Стародавній Греції і вважалася ефективним засобом переконання людей. Давню Грецію визнають батьківщиною красномовства, де почали складати його теорію. 335р. до н.е. було створено першу теорію ораторського мистецтва, що зберегла своє значення донині. Йдеться про «Риторику» Аристотеля, (портрет) в якій він визначив її як мистецтво переконливого впливу, як здатність знаходити засоби впливу на кожний предмет.

Особливе місце в теорії риторики Аристотеля належить моральності. Цитую: „ Всі оратори, як ті, що проголошують хвалу чи хулу, так і ті, що вмовляють або відмовляють, а також ті, що звинувачують чи виправдовують, не тільки намагаються довести що-небудь, а й стараються показати велич і нікчемність добра чи зла, прекрасного чи ганебного, справедливого чи несправедливого”.

Найвидатнішим давньогрецьким оратором був Демосфен, (портрет) що написав понад 30 промов. У юні роки він якось почув виступ одного відомого оратора. Демосфена вразив його величезний вплив на людей, і він вирішив будь-що досягти таких же успіхів. Після кількох років наполегливої праці наважився виступити на зборах із політичною промовою. Наслідки були сумні Чому? Бо не мав елементарних зовнішніх даних оратора: затинався, незграбно розмахував руками і праве плече сіпалося. Щоб позбутися своїх природних недоліків він почав старанно тренуватися. Він брав у рот маленькі камінці і на березі моря, перекрикуючи його шум, виголошував промови. А щоб не смикатися плечем, підвішував до стелі меч. Любов до справи і виняткова сила волі дала йому можливість позбутися фізичних вад і стати найвидатнішим оратором.

На демосфенівських промовах учились оратори різних поколінь не тільки Еллади, але й інших країн, особливо Риму. Один із сучасників так описує виступи Демосфена: «мова у Демосфена водночас і пишна і проста, і незвичайна і буденна, і солодка і гірка, і напружена і легка, і весела і серйозна. Він оволодів усім найкращим, що було в інших ораторів, але уникнув їхніх недоліків».

У Давньому Римі вміння красномовно говорити також мало неабияке значення у вирішенні державних і судових справ. У цій галузі особливо відзначився видатний оратор Марк Тулій Цицерон, (портрет) що створив чимало ораторських шедеврів. Збереглося лише 58 промов. У праці „ Про оратора” Цицерон створив образ ідеального оратора: «красномовним можна вважати того, хто виступаючи на форумі, і в суді, вміє доводити, зачаровувати і переконувати. Доводити необхідно, зачаровувати приємно, переконувати – вірний шлях до перемоги. Саме ця остання властивість найвагоміша, коли хочеш виграти справу. Скільки завдань стоїть перед оратором, скільки ж є видів красномовства: доводити слід тонко, зачаровувати в міру, переконувати палко. В цьому і полягає сила оратора».

Найвідомішими ораторами Київської Русі були митрополит Іларіон (портрет) (його найвідоміша проповідь - “Слово про закон і благодать”) та Кирило Туровський (портрет).

У 17-18 столітті курс риторики викладався в Києво-Могилянській академії, яка, будучи національним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки європейських університетів. Ім’я академії пославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов (портрети).

Розвивалося риторичне мистецтво в Україні і в подальші часи. Зокрема, у сучасному суспільстві знову посилюється інтерес до риторики як мистецтва виголошення промов, вивчають історію риторики та практичне застосування різних її видів. Зараз в Україні існує нагальна потреба відновлення національних риторичних традицій - традицій публічного мовлення - в суспільно-політичній, науковій, професійній та інших сферах.

Сучасна риторика – це наука переконання засобами мови. У сучасному мовознавстві з’явилось поняття „дискурсивна риторика”, тобто риторика дискурсу як щоденного мовного спілкування.

До речі, всі розуміють значення слова «дискурсивний»? (з лат. – міркування, доказ, аргумент. Такий, що здійснюється шляхом логічних міркувань, розсудливий)

Сучасна риторика прагне не лише переконати (як вважалося з часів Аристотеля), але і знайти максимально ефективний алгоритм спілкування. Кібернетичний принцип зворотного зв'язку (гомеостазис), з точки зору якого будь-яка система, де панує лише монолог, а можливості діалогу пригнічені, приречена на загибель, посідає центральне місце й у риториці. Водночас у сьогоднішньому світі діалог стає начебто основою культурного життя взагалі.

Характерно, що вже на початку XX ст. (1912 р.) уславлений Д.Карнеги, який примусив сучасне суспільство замислитися над проблемою "співрозмовника", засновує школу, в якій спеціально навчали прийомам спілкування. Велику увагу цьому моменту приділяють педагоги. Формується навіть "педагогічна лінгвістика", яка прагне закласти у свідомість педагога основи наукових знань про мовну діяльність людини. І це можна віднести не лише до педагогічної сфери, а й до всіх сфер людської комунікації.

Предметом неабиякої уваги є не тільки текст, а й дискурс (атмосфера спілкування, підтекст, що виникає під час виголошення тексту, очікування невимовленого). Концепції дискурсивної риторики займають помітне місце у відповідних підручниках. Тобто йдеться не стільки про навчання прийомів впливу на аудиторію, скільки про вміння використовувати ситуацію, щоб оволодіти увагою співрозмовника і досягти свого. Дослідженням цих проблем займається лінгвопрагматика.

Деякі автори говорять навіть про сучасну риторику як оновлену риторику — неориторику (Rethorica nova), найвизначнішими представниками якої є Р.Варт, X.Перельман, К. Варга. Інколи твердять про нову риторику як про філологічну риторику, яка "має мало спільного з класичною риторикою, грунтується на понятті тексту і пов'язана здебільшого з аналізом текстів".

По суті, риторика сьогодні стає відгалуженням семіотики (науки про різні системи знаків, котрі використовують для передачі інформації).

Поряд із суто лінгвістичними проблемами велику увагу приділяють практиці мовного спілкування (усного та писемного), редагування тексту тощо. Передусім неориторика прагне осягнути основи мовної діяльності людини, яку нерідко зумовлюють"професійні" обставини: людина реалізує себе як ритор лише в певних межах, окреслених сферою виступу (так, архітектор, який спочатку послуговуючись мовними засобами, пропонує певні архітектурні ідеї, проекти, намагається не лише передати людям своє бачення, «переконання» (принцип Аристотеля), а в процесі роботи використовує різноманітні практичні засоби, щоб людям було також зручно і комфортно у новобудовах, проте навіть його "сміливість" у рішеннях не виходить за межі професійної ролі). Важливе значення при цьому має емоційне забарвлення промови: "переконання здійснюється переважно не логічними засобами, а емоційно-психологічними, з урахуванням особливостей спірозмовника та аудиторії; ставиться завдання не стільки сформувати знання, скільки сформувати позицію.

Велика роль у спілкуванні належить "культурному коду", створеному народом або групами народів протятом століть. Скажімо, суспільства християнської Європи не завжди адекватно розуміють мотивацію вчинків і психологію громадян ісламських країн, етику буддійського світу тощо. Тому неориторика орієнтує на вивчення мовного етикету суспільства, різноманітних мовних кліше, усталених формул, про які ми з вами будемо говорити у 2 семестрі.

Таким чином, стародавня наука риторика демонструє невичерпні свої можливості та безперечну необхідність для сучасного суспільства.

Своєрідність ораторського мистецтва як засобу переконання полягає в тому, що будь-який публічний виступ має на меті викликати духовність аудиторії, певним чином вплинути на неї. Метою переконання є передавання інформації в такій формі, щоб вона перетворилася на систему настанов і принципів особистості або істотно вплинула на цю систему. А це можливо лише за активної діяльності аудиторії, її критичного сприйняття думок автора. Важливо, щоб присутні не просто погодилися з ним, а, критично осмисливши те, що він говорить, свідомо сприйняти його інформацію. Тоді це буде їхній власний погляд, він відповідатиме їхнім цінностям, етичним нормам і правилам, вони керуватимуться ними в практичній діяльності.

Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності є публічний виступ, про який ми будемо говорити, висвітлюючи другий пункт плану. Отже…