Субкультурні утворення минулих культурно-історичних епох

Уже говорилося, що в кожній культурно-історичній епосі співіснують різні тенденції та утворення: елітарне і масове, офіційне і народне, язичницьке і християнське. Так, зокрема, у середньовічному світоспогляданні й життєвому устрої нове духовне, тобто християнське, начало співіснували зі старим, язичеським.

Також у добі Середньовіччя можна виділити такий субкультурний науковий феномен, як алхімія, що ґрунтувалася на таких компонентах, як наукові узагальнення і фантазія, раціональна логіка і міфологія. Алхімія протистояла офіційній середньовічній науковій системі – схоластиці.

В епоху Відродження поряд з офіційною серйозною культурою існувала карнавально-сміхова субкультура. Взагалі, слід сказати, що народна культура того часу якраз і представлена розмаїттям субкультурних феноменів, що мали єдиний стиль та становили щось досить цілісне – народно-сміхову, карнавальну культуру. Тут можна провести відмінність між поняттями “контркультура” й “субкультура”. Якщо контркультура прагне зайняти місце панівної культури, знаходиться з останньою у постійному протиборстві, то субкультурні утворення не претендують на те, щоб замінити собою панівну культуру, витіснити її як даність.

В українській культурі ХV – ХVІІ ст. особливу субкультуру становить козацька субкультура. В силу своєї недоступності офіційній владі козацтво на зайнятих ним вільних землях привласнило той статус, який Литовські статути надали шляхті та рицарству. З іншого боку, в козацтві ніби оживали дещо призабуті з часів раннього Середньовіччя демократичні форми “украювання” земель і перших давньоруських дружин. Зовсім не випадково козаки в усьому, включаючи зовнішній вигляд, нагадували давніх росів-русів, як їх описували арабські та візантійські джерела. Крім того, Запорожжя було простором безпосереднього контакту з “чужим”, кочівницько-мусульманським світом, що розглядався як “нечистий”, оскільки розташовувалося на межі ворожого світові християнської культури дикого хаосу. Тому за соціально-культурним змістом Запорожжя було такими собі дверима у “світ навиворіт”, що визначило і парадоксальний характер його існування – водночас аскетично-мілітарний та карнавально-сміховий. Звідси – такі непоєднувані, на перший погляд, елементи козацької культури, як суворі звичаї і кумедні ритуали, лицарскість і волоцюжництво, дисципліна й анархія, взаємодія східних і західних впливів у побуті та методах ведення війни.

5. Сучасні субкультурні утворення. У сучасному світі прикладом субкультури, крім перелічених, можна вважати релігійні секти. Ці культові об’єднання часто називають авторитарними. На чолі сект, як правило, стоять харизматичні (буквально надзвичайні, наділені божественою благодаттю) лідери, які вважають себе пророками або навіть божествами. В багатьох сектах панують авторитарна думка лідера, надзвичайно сувора дисципліна. Дух вільного суспільства тут, звичайно, втрачено. Однак, незважаючи на жорсткі заходи, які застосовують до адептів (прихильників) “нових релігій”, прокурорські ув’язнення і погрози, багаторічна робота з культовими об’єднаннями не дала відчутних результатів. Навпаки, вона нерідко викликає ефект бумеранга. Прибічники ексцентричних вірувань постають жертвами, мучениками, страждальцями.

Важливе місце у сучасній культурі посідають також молодіжні субкультури. Вони виконують особливі функції. Субкультура дає умовне, “магічне” розв’язання молодіжних проблем, породжених соціально-економічними протиріччями. Вона пропонує стиль, цінності, ідеологію, які можуть бути використані для формування особливої ідентичності, що виходить за межі, приписані соціальним походженням та статусом. Молодіжна субкультура освоюється через найближче соціальне оточення або під впливом засобів масової комунікації. Експресивні елементи субкультури дозволяють сформувати осмислене й змістовне дозвілля.

Необхідно визнати за молодіжними субкультурами спроможність допомагати молоді у розв’язанні її специфічних проблем – без такого визнання неможливо пояснити регулярну появу все нових і нових молодіжних структур та їх надзвичайну привабливість для певної частини підлітків і юнацтва. Субкультура, в першу чергу, допомагає, нехай і ілюзорно, розв’язувати молоді її психологічні проблеми. Недоліком субкультур є те, що вони концентруються на вторинних проблемах, а вихідні соціально-економічні проблеми при цьому не зачіпаються.

Серед субкультур молоді 50–80-их років ХХ ст. на Заході можна виділити субкультури молоді робітничого класу (тедді-бойз, моди, рокери, бритоголові, футбольні фанати, панки) та субкультури середніх верств (бітники й хіппі). Багато з цих різновидів молодіжної субкультури існують зараз і в нашій країні. Назви субкультур, як правило, відображають якусь особливість зовнішнього вигляду або поведінки. Тедді-бойз дістали свою назву через копіювання стилю одягу молоді з аристократичних кіл (“Тедді” – зменшений варіант імені британського принца Едуарда) рокери – за любов до рок-н-ролу, бритоголові – за коротко підстрижене волосся на голові. Панки – сленговий термін, що означає соціальні низи (буквально – “покидьки” суспільства”). Хоча більшість із цих груп виникли досить давно, і сьогодні вони й аналогічні їм групи панують як найбільш відомі молодіжні субкультури.

Субкультури середнього класу мають деякі особливості. До елементів їх стилю належить: пасивний опір (аполітичність, ігнорування влади), дисоціація – відхід від формальних соціальних інститутів, незадоволення ними, пошук глибокого духовного задоволення (у творчій роботі), усвідомлене спрощення (перехід від забезпеченості до злиднів), прагнення самовираження, протест проти стандартизації життя, індивідуалізм як реакція на знеосібленість масового суспільства, відкритість досвіду, але при цьому його наркотична, релігійна, містична і навіть магічна інтерпретація тощо.

В історії суспільства молодіжні субкультури існують стільки ж, скільки й соціальна нерівність у суспільстві. Кожна окремо взята субкультура недовговічна. Разом із тим нові субкультурні утворення, що виникають, обов’язково повторюють низку характерних рис субкультур, які існували раніше (наприклад, можна простежити таку послідовність: античні кініки – перші християни – сучасні хіппі і т.ін.). Специфікою всіх молодіжних субкультур є те, що вони намагаються сформувати власний світогляд, свою культуру, відмінну від світогляду й культури старших поколінь. Уходження зразків та стандартів, що створюються цими субкультурами, до фонду культури суспільства, людства проблематично, хоча й не виключається їх вплив на культурно-історичний процес розвитку суспільства. Таким чином, у соціальних групах із власною субкультурою йде достатньо творчий процес прийняття, переробки, відторгнення офіційної культури і розроблення зразків, стандартів, стилю власної мікрокультури. У цьому розумінні, подібні групи, носії субкультур, є своєрідними суб’єктами культури, спроможними певною мірою й за певних обставин (наприклад, як свого часу християни) вплинути на розвиток та збагачення світової людської культури.

У роботах зарубіжних дослідників, таких, зокрема як М.Гарднер, Б.Рассел, М.Фергюсон, наводиться думка про те, що у сучасному західному світі відбувається “революція свідомості”. Вона знаменує собою народження нової культури. Автор відзначають і найважливіші ознаки нової духовності: формування настанови на особистий досвід на противагу схоластичному інтелектуалізмові і законницькій моралі пануючих церков; зростання інтересу до явищ екстрасенсорного сприйняття та парапсихології; широке захоплення різноманітними техніками саморозвитку; поширення моди на магію й астрологію, яка все глибше проникає у масову культуру; значна популярність стародавніх і нових східних релігійних учень.

Таким чином, про складність феномена культури свідчить специфіка її динамічного розвитку. Культурні епохи безкінечно змінюють одна одну. Початком нового часу, нової культурної ситуації виявляється зміна ціннісних, життєвих та практичних настанов. “Революція свідомості” знаменує народження нової культурно-історичної епохи. Художні стилі відображають специфіку конкретного культурного ареалу. Вони змінюють один одного, проголошуючи появу нового умонастрою епохи.