Дерева червоної книги україни

Модрина польська

Сосна кедрова (сосна кедрова європейська)

Сосна крейдова

Сосна станкевича (с. піцундська різноподібність станкевича)

Тис ягідний (негній-дерево)

Яловець високий

Яловець смердючий

51)поняття про інтродукцію,адаптацію,акліматизацію,натуралізацію рослин)

Інтродукція рослин (лат. іntroductio — уведення) — розділ ботаніки­, що вивчає закономірності переселення окремих видів,

ценозів і видопопуляцій за межі природного чи культурного ареалу. за різними­ джерелами визначення і тлумачення, І.р. відрізняються, напр., переселення, перенесення окремих видів, сортів (порід) рослин в нові умови з метою їх вирощування, використання чи охорони; навмисне чи випадкове розселення особин будь-якого виду рослин за межі природного ареалу, де вони раніше не жили; збагачення полів, городів, ботанічних садів і парків цінними видами рослин; занесення на певну територію організмів, які служать для біологічної боротьби зі шкідниками. І.р. може бути цілеспрямованою і стихійною.

Адапта́ція в біології — анатомічна структура, фізіологічний процес, або реакція в поведінці організму, яка розвинулась за деякий проміжок часу в процесі еволюції таким чином, що стала підвищувати довготривалий репродуктивний успіх даного організму. Термін «адаптація» також інколи використовується як синонім природного відбору, але більшість біологів не схвалюють такого використання.

Ефект адаптації може бути показаний протягом геологічного проміжку часу, або протягом життя одного індивіда чи групи.

Організми, що адаптовані до свого оточуючого середовища, здатні до наступних дій:

· Отримувати повітря, воду, їжу та поживні речовини;

· Пристосовуватись до фізичних характеристик оточуючого середовища, таких як температура, освітленість та вологість;

· Захищатись від природніх ворогів;

· Розмножуватись;

· Реагувати на зміни оточуючого середовища.

Адаптація — це спосіб, завдяки якому живий організм відповідає на вплив навколишнього середовища. Одна із звичайних форм фізичної адаптації називається акліматизацією.

Кожен фактор неоднаково впливає на різні функції організму. Оптимум для одних процесів може бути Песимум для інших. Так, температура повітря від 40 ° до 45 ° С у холоднокровних тварин сильно збільшує швидкість обмінних процесів в організмі, але гальмує рухову активність, і тварини впадають в теплове заціпеніння. Для багатьох риб температура води, оптимальна для дозрівання статевих продуктів, несприятлива для ікрометання, яке відбувається в іншому температурному інтервалі.

Ступінь витривалості, критичні точки, оптимальна і пессімальние зони окремих індивідуумів не збігаються. Ця мінливість визначається як спадковими якостями особин, так і статевими, віковими і фізіологічними відмінностями. Наприклад, у метелика млинарської вогнівки - одного з шкідників борошна і зернових продуктів - критична мінімальна температура для гусениць -7 ° С, для дорослих форм -22 ° С, а для яєць -27 ° С. Мороз у 10 ° С губить гусінь, але не небезпечний для імаго і яєць цього шкідника.

Оптимальна зона і межі витривалості організмів по відношенню до якого-небудь фактору середовища можуть зміщуватися в залежності від того, з якою силою і в якому поєднанні діють одночасно різні фактори. Ця закономірність отримала назву взаємодії факторів. Наприклад, спеку легше переносити в сухому, а не у вологому повітрі. Загроза замерзання значно вища при морозі з сильним вітром, ніж у безвітряну погоду. Таким чином, один і той же фактор у поєднанні з іншими надає неоднакове екологічний вплив. Навпаки, один і той же екологічний результат може бути отриманий різними шляхами. Наприклад, в'янення рослин можна призупинити шляхом як збільшення кількості вологи в грунті, так і зниження температури повітря, що зменшує випаровування. Створюється ефект часткового взаємозаміщення факторів.

Акліматиза́ція — процес пристосування організму до змін в навколишньому середовищі, часто залучаючи температуру або клімат. Акліматизація звичайно відбувається за короткий час в межах тривалості життя одного організму (порівняйте з адаптація). Акліматизація може бути раптовою або представляти собою частину періодичного циклу, як наприклад ссавці, що втрачають важке зимове хутро на легший літній одяг.

Існує загальне непорозуміння, що акліматизація і аклімація — синоніми. Якщо акліматизація відбувається природно, слово аклімація використовується у галузі фізіології щоб описати процес зміни організму, що вимушений пристосуватися до змін в їх навколишньому середовищі викликаних штучними засобами, наприклад в лабораторних умовах.

Багато рослин, як наприклад клен, ірис, і помідор, можуть витримати температури нижче нуля, якщо температура знижується поступово кожну ніч за період кількох днів або тижнів. Таке ж падіння, може їх вбити, якщо воно відбудеться раптово. Цей процес називається укріпленням і залучає декілька змін, як наприклад зменшення вмісту води і збільшення вмісту цукру в рослині, знижуючи точку замерзання соку.

Натуралізація (франц. naturalisation, від латів.(латинський) naturalis — природний, природний, рідний) (біологічна), один з результатів інтродукції рослин і тварин, при якому можливі зміни обміну речовин організмів, але зміни ці визначаються нормою реакції організму (див. Модифікації). Наприклад, багато засмічених рослин і тварини-шкідники мають широку норму реакції генотипу і поширюються по різних районах земної кулі. При цьому генетична структура популяції або вигляду не змінюється. Інколи під Н. розуміють переселення рослин або тварин в місця, де умови тотожні вихідним умовам проживання тих, що переселяються організмів.

61)екологія рослин)

Екологія рослин — наука, яка вивчає взаємозв'язки і взаємовплив рослин та рослинних угруповань з факторами зовнішнього середовища.

Вона виникла на межі загальної екології та ботаніки. Засновником екології рослин є Б. О. Келлер. Значний внесок у становлення цієї науки зробили також вчені В. І. Вернадський, Й. К. Пачоський, В. П. Поспєлов, В. Г. Аверін, О. Г. Лебєдєв, П. О. Свириденко та інші.

В екології рослин розрізняють аутекологію і синекологію.

· Аутекологія вивчає зв'язки окремих рослинних організмів із навколишнім середовищем.

· Синекологія вивчає життя популяцій різних видів рослин, тварин і мікроорганізмів та їх взаємодію із зовнішнім середовищем.

Вивченням популяцій займається популяційна екологія, або демекологія, яку часто відносять до аутекології.

В екології рослин використовують різні методи, переважно кількісні. Вони базуються на досягненнях фізіології рослин. Для дослідження часто використовують кліматрони — установки, що дозволяють створювати та контролювати умови навколишнього середовища. Головними поняттями екології рослин (як і в загальній екології) є біосфера, середовище існування та екосистема.

· Біосфера — оболонка Землі, яка включає частину атмосфери, літосфери і гідросфери, заселених живими організмами. Термін запровадив австрійський учений Едуард Зюсс (1875 р.). Цілісне вчення про біосферу розробив український вчений В. І. Вернадський.

· Середовище існування — сукупність зовнішніх умов, в які потрапляє рослинний організм або інша складніша біологічна система.

· Екосистема — біологічна система, що становить функціональну єдність угруповання рослинних організмів і навколишнього середовища. Вона здатна до саморегуляції і самопоновлення. Розрізняють мікроекосистеми (невеликі водойми, солончаки тощо), мезоекосистеми (луговий степ, діброва) та макроекосистеми (континент, океан).

Сукупність факторів середовища, які впливають на той чи інший рослинний організм, становлять екологічні фактори. Екологічні фактори поділяють на:

· абіотичні — кліматичні (волога, тепло, світло, повітря), едафічні (ґрунт, вода),

· орографічні (рельєф),

· біотичні — фітогенні (вплив рослин),

· зоогенні (вплив тварин),

· антропічні (вплив людини).

Екологічні фактори впливають не ізольовано, а в комплексі, що не виключає самостійності та специфіки кожного з них. Під впливом певних екологічних факторів сформувалися ті чи інші екологічні групи рослин (наприклад гігрофіти, мезофіти, ксерофіти, галофіти тощо).

Екологі́чні фа́ктори, екологічні чинники або фа́ктори середо́вища — сукупність усіх чинників середовища (температура, вологість, світло, гравітація, субстрат, живі організми тощо), що діють на живий організм або надорганізмову систему (моноцен, демоцен, плейоцен, біом, біосфера). Не всі вони однакові за своїм значенням, вплив окремих компонентів взагалі незначний. Всю різноманітність екологічних факторів ділять за походженням і характером дії на три великі групи — абіотичні (гр. а — заперечна частка і bios — життя), біотичні та антропогенні. До абіотичних відносять фактори неорганічної, або неживої, природи, до біотичних — вплив живої природи, а також людини. Антропогенні фактори зумовлені діяльністю людини, вплив її на природу може бути як свідомим, так і стихійним, випадковим. Такий поділ певною мірою є умовним, бо кожен з факторів існує і проявляється лише як результат загальної дії середовища.

Екологічна ніша — термін в екології, що описує взаємовідносини виду або популяції з екосистемою, та їхнє в ній розташування^[1]. Більш лаконічним визначенням поняття може бути формулювання «спосіб життя організму». Екологічна ніша (як поняття) описує також як організм, популяція або вид відповідають на особливості розподілу ресурсів та/або конкурентів (тобто, скажімо, збільшуючи свою чисельність при надлишку ресурсів та відносно малій кількості хижаків, паразитів та патогенних факторів) та як ці суб'єкти, в свою чергу, впливають на аналогічні фактори (тобто, обмежують життєві ресурси для інших організмів, виступають в ролі харчового ресурсу для хижаків, і хижаком — для інших видів)^[2].

Різні параметри екологічної ніши представляють вплив різноманітних біотичних та абіотичних факторів. Ці фактори можуть включати в себе життєвий цикл організму, параметри його природного середовища, місце в харчовому ланцюзі та в харчовій піраміді, географічне розповсюдження тощо. Відповідно до принципа Гаузе, або принципу витіснення, ніякі два види не можуть займати одну і ту ж екологічну нішу в тому самому середовищі впродовж тривалого часу.

Різні види можуть займати однакові ніши, а один і той самий вид може займати різні екологічні ніши в географічно різних місцерозташуваннях. Так, наприклад, види, що населяють австралійські сухі рівнини (в основному великі сумчасті), займають однакову екологічну нішу з копитними, що населяють степи Євразії та прерії Північної Америки